3.3. АНТИЧНА ЕПОХА

3.3.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

Перший період. Добу, яка охоплює час протягом восьми-десяти століть, з V—IV ст. по Різдву і до V—VI ст. по Різдві, ми означаємо як античну епоху. За цієї доби Україна втягується в орбіту античного світу і на Україні поширюється матеріальна культура, яка несе на собі виразні ознаки впливів культури тодішнього античного світу. Для Західної Європи в цей період властива була матеріальна культура, знана в археологічній науці від назвою Ла Тену (від назви місця Ла-Тен, де вперше були знайдені археологами залишки цієї культури; з латинами не має нічого спільного). Чи існувала на Україні в другій половині першого тисячоліття по Різдву культура більш-менш подібна до ла-тенської, більш-менш споріднена з цією останньою? Чи існував на Україні Ла-Тен, чи ні? Довгий час дослідники заперечували наявність пам'яток латенського типу на Україні. Вони твердили, що культури даного типу на Україні взагалі не існувало. Л. Нідерле в своїй праці «Людство за передісторичних часів» стверджував, що могильники з речами латенського типу на початковій своїй стадії були зовсім не знані на сході від Вісли; лише десь уже в II —1 ст. по Різдву вони починають з'являтися також і на схід від Висли. За Нідерле, вони з'являються спочатку у Галичині, а потім поширюються далі, в напрямку до Київщини, так що Наддніпров'я вони досягають не раніше І—II ст. по P. X. За цією концепцією культура латенського типу на Сході розглядається як випадковий пережиток, запізнілий анахронізм, сумнівний і непевний. Цю теорію відставання цієї культури, її несинхронності на Сході і Заході поділяла більшість учених, між ними А. Спицин, П. Рейнеке, Макс Еберт, Е. Мінне, А. Калитинський та інші. Зі штучно витвореної контроверзи загального заперечення існування подібної культури на Україні та повторних, неодноразових знахідок тої або іншої пам'ятки цієї культури, робили висновок про приналежність даної пам'ятки до пізніх часів. А. Калитинський, пише: «Знахідки ла-тенських фібул у похованнях Південної Росії ще не кажуть про одночасність з західноєвропейськими». Поява цих форм тут відбулася, певне, із значним запізненням, порівнюючи з їх виникненням у себе на батьківщині. Усі наявні дані кажуть за Віслу або Середню Німеччину. В. Щербаківський, пов'язуючи латенську культуру з кельтами, проблему Ла-Тену на Україні трактує як кельтську проблему, як питання про перебування кельтів на території України. Він пише: «На нашій території гали залишили дуже небагато слідів, очевидно, їх було небагато й вони, попавши на шлях номадів, були скоро ними затерті. Скільки-небудь помітної участі у формації української нації вони взяти не могли. З речей гальських (латенської культури) можна згадати: меч гальський і рештки меча в могилі біля с. Великої Тарнави Новоушицького пов. на Поділлі та декілька т. зв. фібул (шпильок) латенського типу у різних селах на Україні. Фібули могли попасти й торговельним шляхом з Закарпаття». Щоб стверджувати або заперечувати наявність культури латенського типу на Україні в другій половині першого тисячоліття по Різдву, треба поставити питання про те, що становить собою ця культура у своїй істоті та як визначається вона, в археологічній науці? Під Ла-Теном розуміють культуру, яка утворюється на Заході в другій половині першого тисячоліття перед P. X. в областях, суміжних з грецькими колоніями, внаслідок засвоєння тубільною людністю античної грецької культурни.. Чи існували на Україні в цей же час такі самі умови, аналогічна ситуація, яка забезпечувала вплив еллінів на тубільну людність? Безперечно, існували! На півдні України вздовж усього терену морського Причорномор'я знаходимо широко розгалужену мережу морських портів, цілу низку грецьких колоній, що підтримують зв'язок між метрополіями, Середземномор'ям та тубільною людністю Наддніпров'я. Наддністров'я, Масілія-Марсель на півдні Франції виконувала історично ту саму функцію, що Ольвія, Херсонес та інші грецькі колонії на півдні України, розташовані в гирлах великих річок, Дністра, Дніпра, Буга, Дона. Навіть цілком теоретично, лишаючись у сфері чистих припущень, ми маємо всі підстави висловити твердження, що, як у кельтів поблизу Масілії створився своєрідний «варварський» варіант античної культури, який ми звемо Ла-Теном, так само в той же час і на території України, поблизу Ольвії, внаслідок еллінізації місцевого людства,—до речі, цей процес елліні- зації тубільної людства України цілком виразно відзначений уже у Геродота,— повинен був витворитись варіант культури, аналогічної кельтському Ла-Тену Франції.

Морські зв'язки заступають суходільні, як це було досі. Україна втягається в орбіту боротьби між Мітрідатом і Римом за шляхи розв'язання проблеми світової імперії, і Мітрідат, що плекав ідею «понтійського розв'язання проблеми світової імперії», знаходить свою загибель в боротьбі з Римом на території України. Мусимо відзначити тут основний господарчий факт: в основі зв'язків України з античним світом лежало хліборобство. Нагадаємо вже знані нам факти. Хліборобство, яке панувало на Україні за часів Трипілля і яке було пов'язане тоді з великохудобним скотарством, було одсунене на задній план спочатку вершництвом «шнурови- ків», а тоді скіфів. В першому тисячолітті по Різдву на Україні хліборобство починає знов поступово набирати того значення, яке воно мало колись. На базі цього розвитку тубільного хліборобства ростуть і зміцнюються взаємини з античним світом. У міру поширення цих зв'язків орач-хлібороб починає повертати собі втрачені економічні позиції. Не забудьмо: давній світ за часів по Різдву годується українським хлібом, як і Голандія в 17 ст. по Різдву. В умовах налагоджених і сталих економічних зв'язків з античним світом, в умовах ствердження військово-політичної могутності Риму скотарство втрачає свій економічний, а вершництво свій політичний сенс. Навпаки, економічна вага хліборобства у господарському житті країни, а разом з тим і вага хліборобської громади супроти бая, скотаря й вершника зростає дедалі все більше. Господарство України в цей період включається в економічну систему античного світу. Воно модернізується, підпорядковується економічним формам цього останнього. За зміненої економічної системи основою господарства стає на Україні не худоба, а збіжжя. Скотар-вершник- номад поступово робиться пережитком—господарчим, соціальним і політичним. У міру росту господарського значення хліборобства, у міру втягнення Наддніпров'я в орбігу античного світу, інтенсифікації процесу еллінізації людства зменшувалося значення скотарства, сезонового кочів-ництва, укріплених городищ як локальних центрів вершницької верхівки, війни й грабіжництва, як безпосереднього джерела збагачення верхівки. Не можна одночасно крамарювати й воювати. Вершник-скотар з номада перетворюється в експортера збіжжя. Замість кочувати з великими стадами худоби у зеленотравних степах Причорномор'я, Передуралля і Зауралля, він сидить за столиком таверни в Ольвії або Херсонесі, його цікавлять відомості, привезені матросами про коливання біржових цін на збіжжя в Олександрії або Род