4.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

У IX столітті внаслідок тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, утворилась одна з найбільших держав середньовічної Європи — Русь. її історичним ядром було Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. Центром нової східнослов'янської держави став Київ, тому в історичній літературі з'явилась назва Київська Русь.

Займаючи територію від Балтики і Льодовитого океану до Чорного моря, і від Волги до Карпат, Русь являла собою історично важливу територію для налагодження контактів між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це зумовило швидке її входження в загальноєвропейську історико-культурну спільність.

Про велику і могутню східнослов'янську державу знали в різних частинах Старого Світу. Відомості арабських авторів, свідчення скандинавських саг, французькі епічні твори, змальовують Русь як велику країну, що займала важливе місце в системі європейських політичних, економічних і культурних зв'язків.

Одночасно з міжнародним визнанням, на Русі зростало і зміцнювалося усвідомлення власної приналежності до світової історії. Київській Русі належить особливе місце у Східній Європі, аналогічне тому, яке займала імперія Карла Великого в історії Західної Європи. Процес формування держави, етнічний розвиток східнослов'янських племен, сприяв утворенню єдиної руської народності, в основі якої лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні економічні зв'язки. Упродовж усього періоду існування Київської Русі давньоруська етнокультурна спільність, що стала етнічною основою українців, росіян і білорусів, розвивалася шляхом консолідації.

Київська Русь мала велике історичне значення і для багатьох неслов'янських народів. II досягнення в галузі суспільно- політичного, економічного і культурного розвитку ставали надбанням литви, латишів, естів, керели, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен Південноруських степів. Частина цих народів етнічно і політично інтегрувалась у склад Русі.

Спочатку Русь мала переважно династичний характер, що визначав її історичний розвиток. Вона була єдиною державою, що забезпечувалася єдністю князівського роду, який спільно і у злагоді володів країною. Пізніше у XII—XIII ст. принцип старшинства був порушений, що й призвело до нескінченних уособиць у боротьбі за владу.

Існування Київської Русі охоплює період з IX по 40-і роки XIII ст. Етнічну основу держави складали східні слов'яни, що були об'єднані у великі міжплемінні союзи. У давньоруському літописі «Повість минулих літ» вказується, що таких союзів налічувалось чотирнадцять. Південну групу слов'ян складали поляни, древляни, сіверяни, волиняни, дуліби, уличі, бужани, тиверці, білі хорвати; вятичі. Окрім східних слов'ян, у межах Київської Русі проживали карели, весь, меря, мурома, мордва, печеніги, чорні клобуки та бал- тські племена.

На першому етапі розвитку, політичною формою держави була ранньофеодальна монархія з елементами федералізму. В 30-ті роки XII ст. Русь вступила в період феодальної роздрібненості, що характеризувався подальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, виділенням окремих князівств. Київська Русь проіснувала до 40-х років XIII ст. і впала під ударами монголо- татарських завойовників.