5.3. ФОРМУВАННЯ ОСВІТИ : Історія Української культури : B-ko.com : Книги для студентів

5.3. ФОРМУВАННЯ ОСВІТИ

Процес розвитку освіти на території колишньої Київської Русі відбувається в складних соціально-політичних умовах. В результаті феодальної роздробленості та монголо-татарської навали її південно-західна частина в складі Великого князівства Литовського в другій половині XVI ст. увійшла до польсько-литовської держави Речі Посполитої. Оскільки церковна політика нового державного об'єднання була направлена на покатоличення та полонізацію народів України, Білорусії і Литви, виникає загроза їх асиміляції, знищення традиційної православної релігії і культури. Одним з засобів цієї політики стають спеціальні школи Ордену єзуїтів — колегії, що починають активно створюватися в цей період — у 1578 р. з'являється найкрупніший освітньо-культурний центр в Вільно. Перша єзуїтська колегія на українських землях була відкрита у 1575 в Ярославі (1575—1773), нині польське місто, де навчався свого часу Б.Хмельницький. Упродовж XVI—XVIII ст. були засновані й діяли також колегії в містах Львів, Луцьку, Острозі, Барі, Фастові, Києві, Переяславі, Кам'янці, Вінниці, Ксаверові, Кросно, Перемишлі, Овручі, Красноставі, Самборі, Кременці, Станіславі, Житомирі.

На противагу католицькій експансії з'являються аналогічні школи, створені православними церковними братствами. В той час освіта для українського, білоруського і литовського народів стає знаряддям боротьби за віру, культуру, збереження власної ідентичності і засобом утвердження в суспільстві. Під тиском православної громадськості в 1584 р. король Стефан Баторій дозволив відкрити першу братську школу в Вільно, а з 1585 р. цим правом скористалися православні братства Львова, Києва, Луцька, Перемишля, Рогатина та інших міст. Так було відкрито 30 братських шкіл. За програмою навчання вони були навчальними заклади середнього типу, де вивчали слов'янську, грецьку, латинську мови, діалектику, риторику, музику, арифметику, геометрію, які традиційно складали «сім вільних мистецтв». Десятки вихованців цих шкіл ставали викладачами, організовували власні школи, ведучі активну боротьбу за збереження православної віри і культури. З братських шкіл виросли такі видатні культурно-освітні діячі, як Кирило Ставровець- кий, Іоанікій Тусановський, Іов Борецький, Юрій Рогатинець, Сте- фан і Лаврентій Зизанії. За рівнем викладання Львівська, Луцька і Київська братські школи успішно конкурували з єзуїтськими й протестантськими школами, навчання в них мало загальноосвітній характер, а здобуті знання відкривали для учнів можливості ведення полеміки з інославними противниками.

Значний вплив на розвиток освіти в Україні справив заснований в 1576 р. в місті Острозі на Волині православний культурно- освітній центр, де працювали такі видатні педагоги, як Герасим Смотрицький, Іван Княгинський, Дем'ян Наливайко, Тимофій Михайлович, Кирило Лукаріс, Христофор Філарет. Центр складався з колегії, літературно-наукового гуртка, друкарні, яку у 1577— 1582 pp. очолював Іван Федоров, і бібліотеки. Навчання здійснювалося за системою «семи вільних мистецтв». Центр проіснував до 1636 р. і був першою спробою створення навчального закладу вищого типу. Започаткований тут досвіт використовувався в подальшій організації вітчизняної освіти й поширювався в східнослов'янських країнах.

Видатну роль у розвитку освіти і культури відіграла Київська, або Києво-Могилянська колегія, яка довгий час була єдиним вищим навчальним закладом в Східній Європі. Вона була створена за ініціативою уряду Речі Посполитої в 1632 р. для втілення в життя нової церковної політики, що замість насильницького покатоличення православного населення Речі Посполитої передбачала поєднання православ'я з католицизмом шляхом нівелювання розбіжностей між ними на високому науково-богословському і освітньому рівні. Провідником цієї політики стає митрополит Київський Петро (Могила).

Об'єктом нововведень митрополита стало Слов'яно-грецьке училище при Київському Богоявленському братському монастирі, відкрите у 1615 р. На противагу йому в Лаврі була створена нова школа, але вже за зразком єзуїтських колегій. Шляхом об'єднанням цих двох шкіл Петро (Могила) домігся фактичного розчинення братського училища в так званій Києво-Могилянській колегії, що незабаром перемістилася в Богоявленський братський монастир.

За змістом навчання і рівнем викладання в подальший період свого існування вона цілком відповідала вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися «сім вільних мистецтв». Значна увага приділялася вивченню слов'яно-руської, грецької, латинської, польської, німецької (з 1738 p.), французької (з 1753 p.), староєврейської (з 1755 p.). Студенти діставали ґрунтовну підготовку з класичної грецької, римської й середньовічної літератури, історії, географії, математики, медицини, філософії. Повний курс навчання тривав дванадцять років. Навчання здійснювалося за системою класів, їх було вісім — нижчі, середні і вищі. Проте Київська академія дещо відрізнялася від європейських університетів — тут не було факультетів, учням не надавалися вчені ступені, не завжди викладалися богословські науки. В академії культивувалися схоластичні методи навчання, що полягали в раціоналістичному обґрунтуванні віровчення за допомогою точних та природних наук.

Справжнього розквіту досягла Київська колегія наприкінці XVII — на початку XVIII ст. коли спеціальними указами імператора Петра І в 1694 р. їй було надано на зразок вищих навчальних закладів Європи право самоврядування, а в 1701 р. — статус академії, за яким офіційно дозволялося викладати курс богослов'я.

Києво-Могилянська академія істотно вплинула на загальний розвиток культури не тільки в Україні. Професорсько-викладацький склад її, як правило мав європейську освіту. Більшість з них закінчила провідні європейські навчальні заклади і несла в академію кращі на той час здобутки методики наукових досліджень та організації навчального процесу. Академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як Феофан Прокопович, Єлисей Плетенецький, Григорій Сковорода, Михайло Ломоносов, Григорій Полетика, Стефан Яворський, Павло Завадовський, Олексій Безбо- родько та багато інших, які гідно продовжували свою справу на науково-освітній, державній, або церковній службі. Першими викладачам в Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були її випускники, а Феофан Прокопович став одним з засновників Всеросійської Академії наук. Довгий час і вища ієрархія Православної церкви в Росії складалась лише з випускників Київської академії.

Проте схоластична програма та богословський характер навчання Київської академій дедалі менше починає відповідати вимогам суспільства і задовольняти потребам молоді Щораз більше молодих людей обирають для навчання Московський університет та інші новостворені світські навчальні заклади Так, з 1754 до 1768 р. тільки до Медико-Хирургічної академії перейшло на навчання 300 студентів. Тому в 1817 р. Києво-Могилянська академія була перетворена в Київську духовну академію, що зайняла достойне місце серед Московської, Єанкт-Петербурзької та Казанської духовних академій і пізніше отримала особливий статус Імператорської.

Київська академія зробила значний вплив на організацію, утримання і методи навчання в багатьох навчальних закладах, зокрема в Чернігівському (заснований у 1700 p.), Харківському (1721) і Переяславському (1738) колегіумах, що були створені за зразком Києво- Могилянської.

Визначну роль у розвитку освіти на землях Галичини відіграв Львівський університет, заснований у 1661 р. із метою посилення полонізації православного населення.