1.4. КУЛЬТУРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ : Історія Української культури : B-ko.com : Книги для студентів

1.4. КУЛЬТУРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ

До найважливіших проблем сучасного культурологічного знання належать питання про сутність і взаємозв'язки таких феноменів, як культура й цивілізація. У науці існують два шляхи щодо його вирішення: ототожнення цих понять і їх розрізнення. Історія відношень цих понять у філолофсько-культурологічній думці досить драматична. Маючи античне походження, слово «цивілізація» почало широко вживатися лише за доби Просвітництва. Путівку у життя цьому терміну дав П'єр Гольбах. У той час це поняття асоціювалося з концепцією прогресу, еволюційним розвитком народів на засадах Розуму. Згодом термін «цивілізація» стає полісемантичним (багатозначним). У працях Вольтера цивілізація ототожнюється із цивілізованою поведінкою, тобто гарними манерами й навичками самоконтролю. XIX століття розширило значення цього слова, яке стало застосовуватися для характеристики стадій розвитку людства. Тоді ж сформувався погляд, згідно з яким поняття «цивілізація» співвідносилося тільки з європейською культурою, що послужило розвитку ідеї європоцентризму в науці, філософії, політику й економіці. Отже, всі інші культурні регіони вважалися нецивілізованими, або, у кращому випадку, малоцивілізованими.

Наукову теорію цивілізації, у основі якої — розрізнення понять «культура» і «цивілізація», сформовано у працях Ж.-Ж. Руссо, Н. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, а також у роботах американських учених Ф. Нортропа, А. Кребера й П. А. Сорокіна, що випливають з уявлення про цивілізацію як особливий етап розвитку культури або культурно-історичного типу, що має певні ознаки: 1) культурна спільність людей, що володіють деяким соціальним генотипом і соціальним стереотипом; 2) освоєний, досить автономний і замкнений світовий простір; 3) певне місце в системі інших цивілізацій.

У своєму знаменитому міркуванні «Чи сприяло відродження наук і мистецтв очищенню моралі?» Ж.-Ж. Руссо вперше висловив різкі заперечення проти цивілізації, протиставивши їй природне, стан людини.

У праці Н.Я. Данилевського «Росія й Європа», де було сформульовано ідею культурно-історичних типів, уперше сформовано думку про множинність цивілізацій і про те, що не тільки Європа є носієм цивілізаційного початку. Ідеї Н. Я. Данилевського не були почуті у свій час, і лише на початку XX ст. німецький культурфіло- соф О. Шпенглер привернув до них увагу уже на новому витку розвитку європейської культури, створивши «філософський роман» «Захід Європи». Шпенглер указав, що цивілізація є завершальною стадією будь-якого культурного розвитку, його омертвінням й згасанням: «Цивілізація є неминуча доля культури... Цивілізації — це завершення, вони йдуть, як сталість за становленням, як смерть за життям, як непорушність за розвитком, як розумова старість і скам'яніле світове місто за селом і задушевним дитинством», — писав О. Шпенглер у своїй праці.

Теорія цивілізації А. Тойнбі продовжує лінію Н.Я. Данилевсь- кого й О. Шпенглера, культивуючи думку про локальні цивілізації. Основні питання, що порушуються А. Тойнбі, такі: чому деякі суспільства не утворюють цивілізації, тоді як інші досягають цього рівня; як і чому цивілізації «надломлюються, розкладаються і розпадаються».

У книзі Льюїса Моргана «Прадавнє суспільство, або Дослідження шляхів людського прогресу від дикості через варварство до цивілізації» цивілізація визначається як стадія розвитку культури, що відповідає класовому суспільству. Саме його класифікацію розвитку культури взяв на озброєння марксизм, починаючи від роботи Фр. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності та держави».