5.1.2. Неокейнсіанська теорія циклу (Е. Хансен)

магниевый скраб beletage

Елвін Хансен (1887—1975) — видатний американський теоретик; розроблювач рецептів макрорегулювання (антициклічної політики). Йому належать концепція множинності циклів і теорія інвестиційних коливань. Він — автор фундаментального дослідження «Економічні цикли й національний дохід» (1951 p., видана російською мовою в 1997 p.). Учителями Е. Хансена були відомі американські економісти — представники інституціонального напрямку, у їхньому числі й Дж. Коммонс. За свідченням біографів, саме вони підштовхнули молодого вченого, вихідця з бідної селянської родини, до дослідницької діяльності.

Тематиці циклу Е. Хансен залишався вірний все життя. В 1921 р. він завершує докторську дисертацію щодо порівняльного аналізу циклів у США, Великобританії і Німеччині. В 1927 р. виходить його перша велика монографія «Теорія економічного циклу, її розвиток і сучасне значення» [23].

Якщо в докторській дисертації причини циклів узгоджувалися головним чином з коливаннями грошової маси, то тепер цикл представляється як більш складне явище; його причини Е. Хансен пов'язує зі змінами в технології, у правовій структурі й організації виробництва. Монетарна інтерпретація змінюється на інституціо- налістську. Але пануючий в той період неокласичний напрямок продовжує серйозно впливати на Хансена. І все-таки в деякій мірі під впливом теоретичних аргументів, викладених у «Загальній теорії зайнятості, відсотка й грошей», в деякій мірі під впливом світової практики, що повсюдно свідчила про закінчення епохи вільного ринку, Е. Хансен стає послідовним кейнсіанцем і за ревний захист нової концепції одержує прізвисько «американський Кейнс».

Вплив Хансена на суспільно-політичне життя США реалізовувався через викладацьку діяльність. З 1937 по 1957 p., тобто аж до виходу у відставку, Е. Хансен разом із професором Дж. Уільямсо- ном вів у Гарварді теоретичний аспірантський семінар з податкової, а фактично зі всієї макроекономічної політики. Семінар став справжньою школою вищих адміністраторів і видатних учених. Семінар Хансена — Уільямсона відвідували майбутні лауреати Нобелівської премії з економіки П. Самуельсон, Дж. Тобін, теоретик економічної динаміки Е. Домар, майбутній лідер американського інституціоналізму Дж. К. Гелбрейт. Згідно з даними П. Самуельсо- на, дві третини економістів, що зіграли згодом ключову роль у розвитку теорії національного доходу, були учасниками семінару Е. Хансена. Мабуть, не випадково, що саме на хансеновському семінарі П. Самуельсон уперше виступив з доповіддю, де оформив у вигляді економетричної моделі принцип поєднання мультиплікатора й акселератора. Тут дебютував й Е. Домар, як автор новаторських моделей зростання й т. д.

Елвин Хансен відомий і як видатний популяризатор нової доктрини. Кейнсіанська теорія викладається їм у наступних монографіях: «Повне відновлення або стагнація» (1938), «Податкова політика й економічні цикли» (1941), «Економічна політика й повна зайнятість» (1947), «Грошова теорія і фінансова політика» (1949) та ін. Усі відзначають надзвичайний практицизм Е. Хансена. У його працях не зустрінеш абстрактних міркувань, нудної академічної рутини. Його мова — мова фактів, численних ілюстративних графіків, таблиць, що підводять читачів до необхідних висновків. Багато у чому завдяки зусиллям Е. Хансена США стали в цьому сенсі «більше кейнсіанською країною», чим навіть батьківщина кейнсіанства — Великобританія.

Е. Хансен увійшов у історію економічної думки як автор кейн- сіанської концепції циклу, що входить у вигляді складової частини в більш широкий клас теорій економічної динаміки. Світову популярність йому принесла фундаментальна монографія «Економічні цикли й національний дохід» (1951). За своїм характером теорія циклів Хансена — це інвестиційна теорія. Адже саме нерівномірність капіталовкладень у запаси, в основний капітал, у будівництво будинків породжує, на думку вченого, коливання циклічного характеру.

Книга складається із чотирьох частин: природа економічних циклів; теорія доходу й зайнятості; теорія економічних циклів; економічні цикли й державна політика.

У першій частині Е. Хансен, ґрунтуючись на даних економічної історії США, викладає концепцію множинності циклів: малі, більші, будівельні цикли й вікові циклічні хвилі. Останній вид циклів — тривалістю до 50 років і більше — викликаний фундаментальними переворотами у техніці, великими зрушеннями у виробництві (щось подібне до «довгих хвиль кон'юнктури» Н. Д. Конд- ратьєва, на чию статтю й посилається Е. Хансен).

У другій частині книги приводиться докладне пояснення механізму інвестиційних коливань із позицій кейнсіанства. Вихідною категорією для Хансена служить категорія автономних інвестицій; вони називаються так тому, що не залежать безпосередньо від поточної господарської кон'юнктури. Головною причиною автономних інвестицій виступає, за Хансеном, науково-технічний прогрес. Однак можливі й інші причини: демографічні зрушення, що викликають зміни в пропозиції праці на ринку, відкриття нових корисних копалин, залучення в оборот нових господарських площ.

Автономні інвестиції запускають у хід механізм мультиплікатора (множника). У теоріях Р. Кана й Дж. Кейнса в найбільш загальній формі мультиплікатор являє собою співвідношення доходу, викликаного автономними інвестиціями, і величини самих цих автономних Інвестицій, тобто Y/Iaem При наявності вільної робочої чинності й додаткових потужностей збільшення інвестицій у який- небудь одній з галузей викликає приріст доходу не тільки в даній галузі, але й в усіх пов'язаних з нею сполучених галузях, тому що туди направляється додатковий імпульс попиту. У результаті загальне збільшення доходу може виявитися більшим, ніж первісне збільшення автономних інвестицій. Кількісно цей взаємозв'язок саме й визначає мультиплікатор.

В економіці існує й взаємозв'язок, зворотний мультиплікату, — ефект акселератора. Адже збільшення доходу не тільки породжується приростом інвестицій, але й саме здатне викликати збільшення останніх. Правда, у цьому випадку мова йтиме вже не про автономні, а про стимульовані інвестиції, тобто про інвестиції, що залежать від приросту доходу, стану господарської кон'юнктури. Ефект акселератора вперше був описаний французьким економістом Альбертом Афталіоном ще в 1909 р. Тепер, згідно з Хансеном, у нас є все необхідне, щоб пояснити фазу підйому в економіці. Нехай науково-технічний прогрес викликає в який-небудь із галузей деякий обсяг автономних інвестицій. Через механізм мультиплікатора ці інвестиції відтворюються у помноженому прирості національного доходу, а приріст, у свою чергу (через механізм акселератора), викликає ще більше збільшення стимульованих інвестицій. Економіка йде у гору, усередині розкручується маховик бума.

Однак чому ж рано або пізно відбувається поворот від підйому до спаду? При поясненні механізму повороту Е. Хансен зосереджує увагу на двох групах причин. Перша пов'язана з вичерпанням автономних інвестицій, а друга відноситься до скорочення граничної схильності до споживання.

Якщо первісний імпульс до зростання (автономні інвестиції) діє усе слабкіше, та до того ж усе з меншою віддачею функціонує передавальний механізм (мультиплікатор і акселератор), то відбувається зупинка зростання, і економіка повертає до спаду, оскільки, якщо автономні інвестиції припиняються, доход зменшується не тільки на суму автономних інвестицій, але й на суму стимульованого ними споживання й стимульованих інвестицій (мультиплікатор й акселератор діють у цей час у зворотному напрямку).

Новий підйом починається, коли на стадії спаду поступово нагромадяться імпульси для нових автономних інвестицій, насамперед нові технічні вдосконалення. Крім того, на стадії спаду частка споживання в доході різко зростає (зі зменшенням доходу гранична схильність до споживання наближається до одиниці). Падіння норми відсотка, зменшення цін на капітальні блага також полегшують упорскування в економіку нової порції автономних інвестицій, а потужний надмультиплікатор сприяє закріпленню тенденції до загального зростання.

Але така точка зору ще не звільняє від необхідності відповісти на запитання: чим породжується сама інвестиційна нерівномірність?

Е. Хансен був видатним теоретиком рузвельтовської адміністрації. Після війни в академічних колах США саме Е. Хансен очолив «битву за повну зайнятість». Одним з результатів її став спеціальний «Акт про зайнятість» (1946), у якому протидія безробіттю визнавалася першочерговим завданням уряду. Поступово вводилися в практику й інші методи стимулювання ефективного попиту: принцип дешевих грошей (низької процентної ставки), великих державних витрат, активної податкової політики й т. д. Коли обраний в 1953 р. президент Д. Ейзенхауер (лідер республіканської партії) вирішив очистити адміністрацію від прокейнсіанські настроєних демократів, виявилося, що зробити це неможливо, тому що серед підібраних кандидатів багато хто був під впливом ідей «американського Кейнса». В 1960-і роки економічна політика адміністрацій Дж. Кеннеді й Л. Джонсона була вже безумовно кейнсіанською.

Від чого ж залежить величина мультиплікатора? Е. Хансен, слідом за Кейнсом, відповідає: від граничної схильності до споживання. Чим більша частка доходу, що виник у результаті автономних інвестицій, буде споживатися, тим більший імпульс до зростання одержать сполучені галузі.

Механізм взаємодії мультиплікатора й акселератора Е. Хансен називає над кумулятивним процесом або системою надмультиплікатора. Ця система становить основну структуру, або кістяк, усякої економетричної теорії циклу. Теорія дозволяє об'єднати екзогенний фактор — автономне інвестування з ендогенними факторами — мультиплікатором і акселератором. У результаті державного регулювання (прямого — через інвестиції або непрямого — через фіскальну політику) збільшується споживчий попит, що множить новий попит на товари й послуги, що в остаточному підсумку приводить до зростання національного доходу. У свою чергу, приріст національного доходу викликає зростання стимульованих інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє акселе- ративному (прискореному) зростанню виробництва.

Але якщо механізми мультиплікатора й акселератора взаємно доповнюють і навіть підтримують один одного, чому тоді підйом не триває вічно?

Е. Хансен називає свою теорію циклу інтегральною, думаючи, що вона включила всі наявні на той час досягнення світової економічної думки. Аналіз цих досягнень становить предмет третьої частини книги «Економічні цикли й національний дохід».

Причини циклічних коливань виводилися неокласиками за межі капіталістичної економіки, що порівнювалася з дитячою іграшкою — хитною конячкою, коливання якої викликаються чисто зовнішніми причинами. Е. Хансен, як ми бачили, не заперечує значення екзогенних факторів (автономних інвестицій), однак наполягає на існуванні моделі «саморушного ендогенного циклу», тобто внутрішніх механізмів циклічних коливань. Один з висновків його книги звучить, зокрема, так: «Сучасний аналіз виявляє, що, поки економіка залишається динамічною, поки вимоги зростання й прогресу викликають більші витрати на інвестиції, доти будуть діяти могутні чинності, що породжують циклічні коливання. Не можна тому розглядати цикл як патологічний стан. Він властивий природі сучасної динамічної економіки» [23].

Останнє ствердження має безпосереднє відношення й до формулювання позиції: оскільки цикл внутрішньо властивий капіталістичній економіці, що розвивається, однієї лише «невидимої руки» ринку для її регулювання недостатньо, «необхідна, — як указує Е. Хансен, — позитивна антициклічна програма» [44].

Неокейнсіанство не передбачає прямого втручання держави у відносини власності. Всі міри державного регулювання, сформульовані Е. Хансеном, відносяться до сфери обігу, перерозподілу доходів. Свою антициклічну програму Е. Хансен формує на базі вже наявного до початку 1950-х років досвіду. У його книзі міри антициклічного характеру згруповані в основному за трьома напрямками: 1) убудовані механізми гнучкості (убудовані стабілізатори); 2) автоматично діючі контрзаходи, що компенсують; 3) керовані програми компенсування.

Антициклічні заходи не є винаходом Е. Хансена, вони вже застосовувалися на практиці до того, як була написана його книга. Учений лише систематизував і узагальнив їх. У наступне десятиліття (1960-і роки) політика боротьби із циклом доповнюється стратегією широкого використання державних витрат і бюджетних дефіцитів з метою досягнення повної зайнятості й максимально можливих темпів зростання. Кейнсіанська теорія економічної динаміки одержала досить закінчене втілення на практиці.