А. ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ «МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ»

магниевый скраб beletage

Присвята

(другові Леону Верту. Спочатку адресує її Верту як дорослому, а потім — дитині, оскільки саме дитина розуміє справжню суть речей, бачить світ таким, яким він є насправді)

Жанр

філософська казка-притча

фантастика

розподіл героїв на позитивних і негативних

фантастична мандрівка героя

як композиційний прийом умовність часу і простору, повчальний характер

- дидактичнии зміст філософічність

використання алегорії та символіки

Тема

Зображення чарівної мандрівки героя у пошуках сенсу буття

Ідейно-тематичний аналіз

Проблематика

Возвеличення духовності, засудження негативних вад суспільства

Ідея

проблеми честолюбства, пияцтва, влади, ділової людини, почуття відповідальності, черствості душі, марності людського існування

СХЕМА 3

Ф. Кафка «Перевтілення»

Грегор Замза

До перевтілення

Після перевтілення

Відмова від особистого щастя

«Я повинен, що б там не сталося, залишити постіль.»

Мрія сестри стала його мрією

«Пане управляючий! Пожалійте моїх рідних»

Приниження на службі, робота без задоволення

«.Він повинен своїм терпінням і тактом полегшити страждання родини»

Жаліє матір, хвору на астму, переживає за батька, в якого немає роботи

«.розумів, що сестрі не легко бачити його, тому заховався під простирадло.»

Радіє з того, що в родині достаток, що він може бути корисним

«.мріяв про те, щоб сестра залишилась із ним у кімнаті, і він би тоді розказав їй, як хотів влаштувати її в консерваторію»

Бажання мати улюблену справу, бути людиною із власною гідністю

Будучи комахою, зберіг людську гідність і почуття

Висновок

Ф. Кафка показав, що реальний світ, який здається людям цілком нормальним, насправді жорстокий і жахливий. У ньому нікому немає ніякого діла до «маленької людини». Вона замкнена у колі своїх проблем, і лише смерть може звільнити її від духовної в'язниці.

РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ДРАМАТУРГІЇ

Генрік Ібсен — засновник нової європейської драми

(Норвегія)

«Ляльковий дім» — соціально- психологічна драма

реалістичне зображення образів та ситуацій;

всебічний характер символіки;

віра у неповторність кожного «я»;

напружена боротьба особистості за право на власний вибір та унікальний духовний світ;

показ шляху оновлення особистості, проблема морального максималізму;

незавершений відкритий фінал, розв'язка давно назрілих проблем та конфліктів і розплата героя за минуле

Моріс Метерлінк — засновник символістського театру, творець «драми-бесіди душ»

(Франція)

«Синій птах» — лірична феєрія про вищі цінності людського буття

герой — людина в очікуванні невідомого;

створення особливого жанру казки — символістської драми;

природність символіки через її зв'язок із фольклорною та романтичною образністю;

проблема людських можливостей пізнання царини Невідомого, справжніх і штучних цінностей життя;

незвичність жанру, використання алегорії, метафор, символіки для висвітлення філософії людського буття, його сенсу, місця людини у світі

Бернард

Шоу — творець соціально- аналітичної «драми- дискусії»

(Англія)

«Пігмаліон» — зразок «драми-диску сії»

створення образів героїв як носіїв певних ідей;

показ сутності духовного переродження людини;

основа драми — дискусія, конфлікт навколо зіткнення ідеалів;

парадоксальність образів та ситуацій;

поєднання жанрових ознак драми та роману;

відкритий фінал;

інтелектуальний характер драми

Антон Че-

хов — Розробка нової структурної дії та драматичного конфлікту

(Росія)

«Вишневий сад» — «лірична комедія» про Росію на зламі століть

проблема життєвого вибору інтелігенцією на початку XX століття історичної долі Росії;

глибокий психологізм у висвітленні внутрішнього стану героїв і зображенні трагедії буденності;

майстерне використання підтексту («підводної течії»), пауз у діалогах, реплік, ремарок;

внутрішня динаміка, психологічна напруга;

нешаблонні сюжети із самого життя;

головне — людське життя, події — лише тло;

побудова конфлікту на протиставленні уявлень героїв дійсності

СХЕМА 5

і

Культ незалежної особистості

 

 

Потяг до архаїки, міфу

її

 

Повсякденне життя, як театр абсурду, апокаліптичний карнавал. Іронічність та пародійність

Ігровий стиль, що стирає межі між рівнями життя

 

Філософсько-естетичні засади постмодернізму

СХЕМА 6

Символіка оповідання Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» НАЗВА

Д

Початок давньогрецького двовірша про битву спартанських воїнів:

Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив. Тут ми всі полягли, бо так звелів нам закон

СЮЖЕТ >=> ПОСТУПОВЕ ВПІЗНАННЯ МОЛОДИМ ПОРАНЕНИМ СОЛДАТОМ ГІМНАЗІЇ, У ЯКІЙ ВІН НАВЧАВСЯ ВІСІМ РОКІВ І ЗАЛИШИВ ТРИ МІСЯЦІ ТОМУ

>          Символи

U

Школа

дім радості, дитинства, сміху і щастя

«мертвий дім», трупарня (школа, що готувала учнів до смерті всією системою виховання, мала стати для них трупарнею)

  • Хрест, Слід від хреста   > духовності («.скільки вони не

зафарбовували той слід, та він все залишався»)

Назва, ключова фраза суть системи виховання у тогочасній Німеччині, побудованій

на зарозумілості та обмані

Молоко і        > життя, бажання жити

Висновок: письменник заперечує не лише фашизм, а й будь-яку війну, оповідання пронизане високим антивоєнним пафосом.

Г. Белль. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» (Застосування цієї фрази не відповідає тій загарбницькій війні, що її вела фашистська Німеччина).

Етапи впізнання школи головним героєм

№ етапу

Перший етап

Другий етап

Третій етап

Що бачить

Реквізит школи: «Ме-

«... тут, над дверима ви

«На дошці був напис моєю

герой

дея», «Хлопчик, що ви

сів колись хрест, як гім

рукою. Он він, ще й досі там,

твору

ймає терня», портрети

назія звалась ще школою

той вислів, який нам звеліли

 

Цезаря, Марка Авелія,

святого Хоми; хреста

тоді написати, в тім безна

 

Цицерона, Ніцше, Гітле-

вони потім зняли, але

дійному житті, яке скінчило

Що сим

ра та інше

на тому місці на стіні

ся всього 3 місяці тому:

волізує

 

лишився свіжий темно-

«Подорожній, коли

побачене

Реквізит — це система

жовтий слід від нього.

ти прийдеш у Спа...»

 

виховання. В даному

Перед нами образ —

 

 

випадку — виховання

християнства, що проте

Напис — це символ невідпо

Що відчу

нацизму, расизму,

стує, не підкоряється

відності вивченого у школі

ває герой

власної вищості.

нацизмові.

і побаченого на війні.

твору

Все «таке далеке

«Серце в мене

 

 

«... озвалося моє серце;

 

і байдуже», його неначе

не озивалось»

десь у потаємному його

 

принесли «до якогось

 

куточку зринув переляк,

 

музею мертвих»

 

глибокий і страшний...»

Від впізнання очима до впізнання серцем.

«Пішов зі школи на фронт і поліг за...» — ніхто не знає, за що віддав чи скалічив своє життя

СХЕМА 8

Шлях руйнування душі Доріана Грея

І — усвідомлення своєї краси

П         V •

Ц II — кохання — захоплення бутафорією

III — егоїзм та безсердечність героя п

^ п       II

^ IV — розпуста п

П         V

V — вбивство людини (художника) І

П         V

Ц VI — страх

VII — вбивство власної совісті, душі

Висновок: людина без совісті і без душі не може існувати; духовний світ людини треба формувати не сьогоденними розвагами, а вічними цінностями.

Герой сповідує філософію гедонізму (філософію насолоди), що призводить до трагічних наслідків.

Порівняльна характеристика творчого методу Е. Хемінгуея та Г. Белля у творах антивоєнної тематики

Елементи стилю

Е. Хемінгуей

Г. Белль

Особливості сюжету

Рушієм сюжету виступає не розвиток конфлікту, а внутрішній дискомфорт героя

До розвитку сюжету приводять зовнішні події. Характерні малоймовірні сюжетні повороти

Особливості композиції

Відсутня чітка композиційна схема. Зав'язка виходить за рамки сюжету або в її ролі виступає війна. Дія розпочинається в момент кульмінації

Прийом контрасту

Автор протиставляє життєві катастрофи історичним подіям у творах

Зображував звичайне життя людей на фоні великих подій, не протиставляючи їх між собою

Передача сюжету

Від II особи

Від I особи

Наявність елементів психологізму у творах

Заглиблюється в психологічні стани героїв, шукає у них відповіді на їх поведінку і вчинки

Не з'ясовує мотиви вчинків персонажів, не аналізує їх поведінки

Лексика та мова творів

Проста, розмовна лексика. Автори виступають проти пишномовності. Використовують небагато метафор і порівнянь

Характеристика героїв творів

«Герої кодексу» — так назвали героїв автора. Вони сповідували філософію стоїцизму, витримку під ударами долі, стійкість у небезпечних ситуаціях

Автор — співець «маленької людини». Життя і смерть зображених Беллем солдатів завжди підкреслено негероїчні, щоб не сказати — жалюгідні

Зображення бойових сцен у творах

Хемінгуеївські герої мали схильність до «кулачного права». Автор часто відображає сцени боротьби

Сила відлякувала Белля, бо надто часто за нею ховалося насилля. На щиті автора стоїть слово «терпимість»

Контекст

Ввів у літературу «принцип айсбергу». Вважав, що письменник не повинен говорити все, що більша частина змісту має бути закладена у підтексті

Автор нічого не казав відкрито, але все було сказано між рядків — украй ощадно і навдивовижу образно

Особливості зображення війни у творах

Показує війну як відважну та героїчну боротьбу солдат, які бились за честь своєї країни

Війна у творах Белля має вигляд війни переможених

Вплив життєвого шляху Е. Хемінгуея на тематику його творчості.

Дитинство та юність

1914—1929 pp. Період Першої світової війни

40-ві роки. Період Другої світової війни

50-ті — 1961 роки. Останні роки життя

«Індіанське стійбище», «Доктор і дружина доктора», «Десятеро індіанців»

Теми — антивоєнна, «втрачене покоління». «І сходить сонце», «Прощавай, зброє!», «Непереможний»

Антифашистська тематика, аналогія «Людини на війні» (1942)

Проблема сенсу життя. «За річкою, у тіні дерев» (1950), «Старий і море»

Шлях творчого розвитку американського письменника

СХЕМА 11

«Дім без господаря, або непрожите життя»

Г. Белль. «Дім без Письменники знають... що в певній точці

Роман —        протікання життя індивідуума тісно змикається

господаря» 1954    з ходою самої історії.

звинувачення війни.

Г. Белль.

Війна

Знищила, скалічила душі, зруйнувала життя Позбавила дитинства

Раймунд        Генріх Нелла           Альберт        Більма

Мартін           Генріх

Бак     Брилах

Бах     Брілах

Поет. На вій

Свідомий на

Смерть Рая

Воював. По

Раннє удову

Кожний день

Змалечку

ну пішов не 3

цист, танкіст.

засмутила її.

вернувся до

вання. Наро

закінчує мо

працював, за

власної волі.

Загинув у Ро

Туга за чоло

Німеччини на

дження сина

литвою: «Бо

ймався гос

За останні 5

сії, десь між

віком має

прохання

у бомбосхо

же, дай мені

подарством,

років не на

Запоріжжям і

хворобливо-

Нелли. Нама

вищі. Багато

уві сні поба

доглядав сес

писав жодно

Дніпропет

надривний

гається від

річні злидні

чити бать

тру, страждав

го рядка. За

ровськом

характер.

родити житгя

понівечили її

ка...» Прире

через матір,

гинув у Росії,

 

Байдужа до

в її сім'ї. Збе

житгя і душу

чена у снах

яку люди

під Калинів

 

дому, вихо

рігає пам'ять

 

бачити батька

вважали роз

кою

 

вання сина

про Рая, про війну

 

без обличчя

пущеною

Війна

Призвела до загибелі мільйонів           Це сталося через те, що паліїв війни з різних причин не

людей світу, а також до трагедій,        вдалося зупинити. Не зуміли громадяни цієї країни стати

невигойних душевних ран грома-          справжніми господарями своєї долі. Герої роману — не

дян країни, що стала її колискою           тільки жертви, а й певною мірою винуватці війни

ПЕРІОДИ ТВОРЧОСТІ T. С. ЕЛІОТА

№ п/п

Періоди

Особливості поезії

Збірки, поеми

1

Відречення

S Філософічність;

  • S «Потік свідомості» написано вільним віршем; логічно не пов'язані епізоди, фрагментарність, ускладненість форми.
  • S Безпомічний герой;
  • S Пошук суті людини

36. «Пруфрок та ін. спостереження» (1917)

«Вірші» (1919),

«Ara vos prek» («Я вас прошу») (1920)

2

Пошуку

S Духовна бідність людини;

  • S Екологічна катастрофа; Вмонтовані цитати, натяки, імітація чужої поетичної техніки;
  • S Нема єдиного героя-маски,
  • S повторювані образи, мозаїчність, контрастність, двоєдність;
  • S Мотиви (насильство, безчестя, провина, спокутування)

«Безплідна земля», «Порожні люди»

3

«Католицький» період

S Тяжіння до трансцендентного; S Показ порятунку; S Прощення гріхів ;ґ S Одухотворення праху; S Виправдання смерті; S Відсутність вмонтованих цитат

«Великопісна середа»,

«Чотири квартети», незакін- чені поеми: «Суїні агоніст»,

«Коріалан»

СХЕМА 13

ТЕМАТИКА ПОЕЗІЇ

Тема

Висвітлення

Смерть-у-житті

Втрата життєвих сил, відсутність суті буття, тілесне існування духовно мертвих людей.

Метаморфоз, зміни

У матеріальному світі все змінюється, постійні лише самі зміни.

Скорботи

Переживання за духовну бідність світу і людства.

Екологічного лиха

Безплідність землі, знищена, мертва природа.

Апокаліпсис

Крик відчаю, намагання зупинити смерть людства і світу.

«Безплідна земля»

Приречена на загибель Спустошена Безплідна, не жива, мертва Безводна, суха, вкрита кактусами Камінна червона Перетворена на прах Королівство смерті Апокаліптична

Екологічна катастрофа

СХЕМА 15

«Порожні люди»

Образ природи у поезіях Т. Еліота

природа

Образ людини у поезіях Т. Еліота

4.2. СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

Абсурд (лат. безглуздий) — нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками, літераторами і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позиції правдоподібності. Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях «література абсурду», «театр абсурду», які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п'єс),що змальовують життя у вигляді хаотичного нагромадження випадковостей, безглуздих, на перший погляд, ситуацій.

Антиутопія, або Негативна утопія — зображення у художній літературі небезпечних наслідків, пов'язаних з експериментуванням над людством задля його «поліпшення», певних, часто принадних соціальних ідеалів.

Відчуження — філософський термін для характеристики позиції особи щодо суспільства, в якому вона почувається зайвою, самотньою. В літературознавстві відчуження використовується під час аналізу змісту художніх творів, які відтворюють життя людей у ситуації чи в стані відчуження.

Гедонізм (грецьк. — насолода) — філософсько-естетичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, сенсом життя.

Екзистенціалізм як літературний напрям — течія в літературі модернізму першої половини XX століття, у якій джерелом художнього твору є сам митець. На перше місце письменники-екзистенціалісти висувають категорії абсурду буття, відчаю, самотності, страждання, смерті. Для них світ — абсурдний, ніщо, а існування, екзистенція людини — це «буття для смерті».

Елітарне мистецтво (фр. — краще, добірне, вибране) — художня творчість духовного авангарду суспільства, нації, розрахована на витончене естетичне сприйняття; вона випереджує рівень художнього розвитку широких верств публіки, не визнає утилітаризму в мистецтві, відбиває прагнення людини до духовного вдосконалення, активізує художнє життя.

Естетизм — збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких у своїх програмних документах і творах стверджували, що мистецтво у своїх художніх формах автономне від дійсності, має свої особливі принципи та правила і що тільки воно здатне утверджувати красу. Послідовниками естетизму були О. Вайльд, «парнасці», неокласики, символісти.

Епопея — роман або цикл романів, що відображають значний період історичного часу або велику історичну подію, висвітлюють життя героїв у його розмаїтті, складному переплетенні доль дійових осіб, їх філософському осмисленні. Широта осягнення життєвого матеріалу зумовлює складність композиції епопеї, багатолінійність її сюжету, різноманітність художніх засобів.

Інтелектуальна проза — прозові твори, у яких виявляється схильність персонажів, оповідача, ліричного героя до розумового самоаналізу, до абстрактного мислення. Найтиповішими жанрами інтелектуальної прози є притчі, філософські романи.

Інтерпретація (лат. — тлумачення, роз 'яснення) — дослідницька діяльність, пов'язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого поряд-

Інтертекстуальність (фр. — міжтекстоеість) — міжтекстові співвідношення літературних творів, які полягають у відтворенні в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання; явному наслідуванні чужих стильових властивостей і норм (окремих письменників, літературних шкіл і напрямків).

Іронія — засіб гумору і сатири, заснований на називанні супротивного, коли про щось говориться ніби в позитивному плані, але прихований підтекст свідчить про зовсім протилежне. Іронія може передавати різні відтінки сміху — жартівливого, лукавого, зневажливого, осудливого, глузливого, саркастичного.

Магічний реалізм — поняття, за допомогою якого дослідники визначають особливості творчого методу деяких письменників XX століття, насамперед Кафки, а також Гарсіа Маркеса. Фантастичне і реальне у їхніх творах перемішане, «сплавлено» у єдність; найневірогідніше відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного, всупереч традиції, не супроводжується яскравими ефектами, а подається як звичайна подія.

Модернізм — загальна назва нових літературно-мистецьких течій XX століття нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого. Головна увага у модерністських творах зосереджена на вираженні глибинної сутності людини й одвічних проблем буття, на відкритті універсальних тенденцій духовного розвитку людства. Модернізм виявляється у різних стильових течіях, серед яких найвідомішими є: авангардизм, імпресіонізм, символізм, акмеїзм, сюрреалізм, футуризм, експресіонізм.

Новела — малий епічний жанр, який характеризується динамічним сюжетом, гострим конфліктом і несподіваним фіналом. Рисами новели є одноподібність, одно конфліктність, настанова на достовірність відтворюваного життєвого матеріалу, обмежене коло дійових осіб. В новелі описується одна подія з життя героя без докладного зображення того, що цій події передувало та що з нею відбувається.

Образ автора у літературному творі — художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у відомості читача. У літературі XX століття образ автора відображає особистість з трагічно розірваною, відчуженою свідомістю. Автор як реальна постать та образ автора — поняття співвідносні, але не тотожні.

Підтекст — прихований зміст висловлювання. Підтекст супроводжує словесно виражений зміст тексту, причому водночас частково або повністю змінює його. Приховану інформацію — підтекст — містять окремі слова, фрагменти, цілі художні твори. Особливо характерний підтекст для психологічної новели, психологічної драми, ліричних творів.

Психологічний драматичний конфлікт — різновид художнього конфлікту в драматичному творі, при якому зіткнення протилежностей, напруження суперечностей мають внутрішній характер, виявляються не стільки у діях, скільки у переживаннях і почуттях персонажів. Вони можуть відтворювати різні грані духовного життя: наприклад, конфлікт між розумом і почуттям, обов'язком і честю

Психологічний роман — великий за обсягом епічний твір, у якому автор зосереджує увагу на духовному світі персонажів, їх внутрішніх переживаннях.

Постмодернізм — загальна назва новітніх тенденцій у мистецтві, що виникли після модернізму та авангардизму. Тяжіючи до стилізації, цитування, переінакшен- ня, ремінісценції, постмодерністи постійно «перетрушують багаж» культури. Читання їх творів вимагає глибокої інтуїції.

Парадокс — у художній літературі вживається як художній засіб, відіграючи смислову функцію.

«Потік свідомості» — засіб зображення психіки людини безпосередньо «зсередини», як складного та плинного процесу. Для розкриття внутрішнього світу людини письменники «потоку свідомості» використовують численні спогади, внутрішні монологи, різноманітні асоціації, ліричні відступи тощо.

Притча — твір з чітко вираженою мораллю, з конкретною повчальною ідеєю. Фабула у притчі є розгорнутою алегорією.

Ремінісценція (лат. — згадка) — відчутний у літературному творі відгомін іншого літературного твору, проявляється в подібності композиції, стилістики. Це здійснюване автором нагадування читачеві про більш ранні факти та їх текстові компоненти.

Роман-міф, оповідання-міф — жанровий різновид роману, оповідання, у яких художньо зреалізувався і переосмислився автором той чи інший міф, або ж система міфів. У цьому разі міфологічний мотив, служачи способом втілення нової проблематики, здебільшого втрачає архаїчний елемент і здобуває нове, символічне вираження.

Стиль — сукупність ознак, що об'єднують творчість ряду митців, споріднену тематикою, способом творення художнього світу. Крім того, виділяється індивідуальний стиль, тобто неповторні особливості того чи іншого письменника. Носіями стилю письменника є його образне мислення, тематика і проблематика, найхарактерніші для його творчості, особливості обраного жанру.

Твір-антиутопія — жанрова форма, народжена дійсністю XX століття. Такий твір є попередженням; у ньому майбутнє (з ознаками сучасності) зображується як небажане, як те, чого слід уникнути. Антиутопія є своєрідною перевіркою політичних або наукових концепцій з метою вияву їх хибності.

«Театр абсурду» — термін, який позначає сукупність явищ драматургії авангардизму та театру 40—60-років XX століття. Абсурдисти вважають головним атрибутом дійсності порушення причинних зв'язків, дегуманізацію людини та втрату нею моральної опори.

4.3. Бібліографія

Авдєєва І. Д. Через образ головного героя — до осягнення естетики «нової драми». Урок за п'єсою Г. Ібсена «Ляльковий дім» з використанням інтерактивних прийомів // Всесвітня література. — 2006. — № 4. — С. 27—32.

Айрих Л. Філософська казка А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц» // Зарубіжна література. — 2005. — № 10 (410). — С. 17—18.

Альбер Камю. (11 клас) // Всесвітня література. — 2004. — № 4. — С. 52—55.

АнастасьевН. Творчество Зрнеста Хемингузя. — М., 1981.

Андронік А. Сенс чорної магії. (Матеріали до вивчення новели «Маріо і чарівник» Т. Манна у порівнянні з «Майстром і Маргаритою» Булгакова, «Фауста» Гете та іншими) // Зарубіжна література. — 2001. — № 44 (253). — С. 1—19.

Андронік А. В. Вітаю тебе, людино! // Зарубіжна література. — 2004. — № 25—26. — С. 3—32.

Аникин Г. В., Михальская Н. П. История английской литературм. — М., 1975.

Бабич Л. 1. У біографічному контексті. Бінарний урок за новелами О'Генрі (з елементами театралізації) // Всесвітня література. — 2004. — № 2. — С. 40—43.

Балтроп Г. Лондон: человек, писатель, бунтарь. — М., 1981.

Баскакова Н. П. Тези вступного слова вчителя, форми опитування, завдання для роботи в групах учнів та вчителя за романом Г.Уеллса «Війна світів» // Всесвітня література. — 2000. — № 5. — С. 43—44.

Белів НІ. «Смерті не знає душа». Конспект уроку за новелою Франца Кафки «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 2003. — № 10. — С. 49—53.

Берко Л. Цінності дитинства // Зарубіжна література. — 2004. — № 17. — С. 10—11.

Бертольд Брехт. 11 клас // Всесвітня література. — 2004. — № 4. — С. 52.

Бігун Б. Я. Митець і його творіння за постмодерністської доби // Всесвітня література. — 2002. — № 5 — 6. — С. 75—81.

Білокінь В. Передбачення Г. Веллса // Зарубіжна література. — 2006. — № 8 (456). — С. 1—2.

Білоцерківець Н. Воскресіння Калігули (А. Камю «Калігула») // Зарубіжна література. — 2005. — № 3 (403). — С. 2—4.

Білоцерківець Н. Г. Геніальна компіляція (про «Запахи» П.Зюскінда) // Всесвітня література. — 2002. — № 5 — 6. — С. 81—83.

Богословский В. Джек Лондон — М., 1964.

Богословский В. Н., Гражданская 3. Т. История зарубежной литературм 1917 — 1943 г. — М., 1990. — 196 с.

Бойко І. Б. Театр, який спонукає задуматись над абсурдністю нашого життя. Конспект уроків за п'єсою «Носороги» Е.Йонеско. 11 клас // Всесвітня література. — 2006. — № 4. — С. 52—56.

Борисик Р. А. Від проблемної ситуації до осмисленого прочитання тексту (Урок- діалог за романом Г. Веллса «Війна світів») // Всесвітня література. — 2000. — № 5. — С. 42—43.

Боровська Є. М. Чи справді покоління втрачене? (Матеріали до уроку за романом Е. М. Ремарка «Три товариші») // Всесвітня література. — 1999. — № 4. — С. 38—39.

Братко В. О. «Незрівнянне відчуття — смирення і гордощів»: історія змужніння та захоплення світом природи у новелі Фолкнера «Ведмідь». Матеріали до вивчення творчості письменника // Зарубіжна література. — 2004. — № 6. — С. 29—32.

Братко В. О. від жанру до змісту. Вивчення новели О'Генрі «Останній листок». 7 клас // зарубіжна література. — 2004. — № 7. — С. 31—34.

Бульваренко Л. Прекрасний принц з потворною зовнішністю (О. Вайльд «Портрет Доріана Грея») // Зарубіжна література. — 2006. — № 7 (455). — С. 13—14.

Бурда Т. М. Аналіз п'єси Б. Брехта «Життя Галілея» в запитаннях і коментарях // Всесвітня література. — 1998. — № 12. — С. 40—42.

Буряк С. Скритися і боротися // Зарубіжна література. — 2005. — № 4 (404). — С. 3—6.

Богословский В. Н. и др. История зарубежной литературм XX века. — М., 1990. — 289 с.

Васильєв Є. М. «І я обрав щастя вбивств.» Трагедія Камю «Калігула» // Зарубіжна література. — 1999. — № 4. — С. 22—26.

Васильєв Є. М. «Усе-таки Галатеї не зовсім подобається Пігмаліон». Матеріали до вивчення комедії Б.Шоу // Всесвітня література та культура. — 2004. — № 1. — С. 7—12.

Васильєв Є. М. Міфи, вписані в шар реальності, або античні герої в окупованому Парижі. Матеріали до вивчення п'єс «Антігона» Ж. Ануя і «Мухи» Ж. П. Сартра // Зарубіжна література. — 2000. — № 1. — С. 57—64.

Васильєв Є. М. Міфи, вписані в шар реальності, або античні герої в окупованому Парижі. Матеріали до вивчення п'єс «Антігона» Ж. Ануя і «Мухи» Ж. П. Сартра // Всесвітня література та культура. — 2004. — № 5. — С. 14—23.

Велимчаниця Н. Ю. Відтворення атмосфери формування тоталітарних режимів у Європі. Урок аналізу літературного твору за новелою «Маріо і чарівник» Т. Манна // Зарубіжна література. — 2003. — № 5. — С. 29—35.

Вербовська Л. Т. Шедевр маляра Бермана. Урок за новелою О'Генрі « Останній листок» // зарубіжна література. — 2003. — № 10. — С. 28—30.

Веремчук Ю. «Щоб зрозуміти буденне життя.» Драми-притчі «Антігона» Жана Ануя та «Андорра» Макса Фріша // // Всесвітня література та культура. — 2003. — № 10. — С. 48—52.

Веренько Л. Трагедія Другої світової війни в творчості Г. Белля // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 7—8.

Вітренко А. О. «Парадокси самої дійсності». Система уроків та позакласний захід за темою Б. Шоу «Пігмаліон» // Всесвітня література. — 2006. — № 4. — С. 41—51.

Вітренко А. О. Два уроки за драмою Ф. Дюрренматта «Гостина старої дами» (з практики аналізу «слідом за розвитком подій») // Всесвітня література. — 2003. — № 9. — С. 11—15.

Вовк Я. Г. Жорстокий світ самотності. Франц Кафка «Перевтілення». 11 клас // Зарубіжна література. — 1998. — № 4. — С. 28—31.

Вознюк О. Художній світ Ф. Кафки у новелі «Перевтілення» // Зарубіжна література. — 2001. — № 11 (219). — С. 2.

Войцехіеська Л. Природа і людина (Джек Лондон «Жага до життя») // Зарубіжна література. — 2005. — № 4 (404). — С. 12.

Волощук Є. В. На підмостках свідомості (Матеріал літературознавця до уроку з вивчення п'єси «Санта Крус» М.Фріша) // Всесвітня література. — 2002. — № 3. — С. 35—39.

Гавришко Г. 1. «Принц Парадокс»? «Апостол естетизму?», «Король життя?» (Урок набуття нових знань у формі рольової гри). О. Уайльд // Всесвітня література. — 2000. — № 3. — С. 54—57.

Галка Г. А. Справжній герой роману — Слово (Уроки за твором У. Еко «Ім'я троянди «) // Всесвітня література. — 2002. — № 4. — С. 47—50.

Ганіч Н. І., Друзі О. Ф. Кнут Гамсун «Пан»: матеріали до варіативного вивчення. 11 клас // Всесвітня література. — 1999. — № 6. — С. 43—50.

Ганіч Н. Західна драматургія (загальна характеристика) // Зарубіжна література. — 2005. — № 13 (413). — С. 20—21.

Ганущак О. Поради мудрого чарівника О'Генрі. Новела «останній листок» // Зарубіжна література. — 2005. — № 7 (407). — С. 16—17.

Генріх Белль. День поминання героїв // Зарубіжна література. — 2000. — № 17. — С. 1—2.

Генріх Белль. До естетики гуманного (фрагменти «Франкфуртських лекцій») // Зарубіжна література. — 2000. — № 17. — С. 2.

Генріх Белль. Матеріали до вивчення творчості // Всесвітня література. — 1998. — № 5. — С. 12—18.

Гергун Н. Людина проти тоталітарної влади. Новела «Маріо і чарівник» Т. Манна // Зарубіжна література. — 2005. — № 45. — С. 19.

Гетьман О. Сміх, як Сумнів, як шлях до Істини (У. Еко «Ім'я троянди») // Зарубіжна література. — 2005. — № 13 (413). — С. 18—19.

Гладишев В. Вивчення творчості Г. Белля // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 3 — 7.

Гладишев В. В. Вивчення літературного твору має бути контекстуальним (Матеріал до такого вивчення оповідання «Перевтілення» Ф. Кафки) // Всесвітня література. — 2003. — № 9. — С. 54—55.

Гладишев В. В. Ще один фінал «Лялькового дому». Якої ви думки про нього? // Всесвітня література. — 2006. — № 5. — С. 31.

Гладишев В. В., Шошура С.М., Пономарьова Г. В. Б. Шоу. «Пігмаліон»: матеріали до варіативного вивчення // Всесвітня література. — 2000. — № 2. — С. 47—49.

Глущенко Г. Ф. «Гімн людині чи щось інше?». Огляд науково-методичних статей, присвячених вивченню повісті-притчі Е. Хемінгуея «Старий і море» // Всесвітня література і культура. — 2004. — № 9. — С. 18—23.

Головченко Н. Структурно-стильові домінанти імпресіонізму. Твори Кнута Гамсуна, М.Коцюбинського, І. Буніна // Всесвітня література та культура. — 2006. — № 1. — С. 5—11.

Головченко Н. 1. Творча манера М. Пруста та її відмінність від реалістичного способу письма. Структурно-стильовий аналіз тексту вставної повісті «Сваннове кохання» з роману «У пошуках утраченого часу» на уроці-семінарі та уроці-бесіді // Всесвітня література. — 2006. — № 3. — С. 40—49.

Гонта Г. «Одначе правий впертий Галілей» (Система уроків з вивчення творчості Б. Брехта) // Зарубіжна література. — 2001. — № 29—32 (237—240). С. 16—20.

Горбатенко О. С. Б. Брехт: звертатися до розуму глядача, а не до його емоцій. Система уроків за п'єсою «Матінка Кураж та її діти» // Всесвітня література. — 2005. — № 1. — С. 34—37.

Гордєєва Л. В. «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки.» Вивчення творів Е. Хемінгуея // Всесвітня література та культура. — 2004. — № 9. — С. 15—18.

Гордіна Л. Осуд антигуманної сутності війни в оповіданні Г. Белля «Подорожній. Коли ти прийдеш у Спа.» // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 9—11.

Горідько Ю. Вивчення творчості А. Камю // Зарубіжна література. 2005. — № 3 (403). — С. 5—16.

Горідько Ю. Тема війни у творчості Г. Белля // Зарубіжна література. — 2005. — № 5 (405). — С. 1—3.

Горідько Ю. А. Стильовий аналіз як шлях вивчення модерністських творів. На прикладі п'єси Е.Йонеско «Носороги» // Всесвітня література та культура. — 2004. — № 5. — С. 33—37.

Горозинський В. Дикий тупіт копит. До вивчення п'єси Е. Йонеско «Носороги» // Всесвітня література та культура. — 2004. — № 5. — С. 30—33.

Грабовський А. В. Парадокси здорового глузду. До аналізу роману В. Голдінга «Володар мух» // Всесвітня література та культура. — 2004. — № 1. — С. 39—42.

Гражданская 3. Б. Шоу. — М., 1979.

Грибачов В. Хемингузй — М., 1971.

Григорьева Т. Японская литература XX века. — М., 1983.