1. Життєвий і творчий шлях драматурга

Бертольд Брехт (1898—1956) блискучий драматург, як засновник уславленої Берлінської трупи, теоретика і великого реформатора театру. Брехт відомий і як поет (2000 віршів), автор найкоротшого вірша про кохання. Значно менше відомий як прозаїк.

За життя про нього написано більше ніж, про когось іншого, його п'єси ставилися не тільки в Німеччині, а й в США та в Західній Європі. Сам драматург замовив собі посмертну маску, повісив її на стіну і зробив у своєму щоденнику запис: «Я починаю ставати класиком».

Еуген Бертольд Фрідріх Брехт народився 10 лютого 1898 року в старовинному баварському містечку Аугсбурзі, в родині директора великої паперової фабрики.

У 1907 році пішов до Аугсбурзької гімназії. У книзі І. М. Фрадкіна «Бертольд Брехт» (М., 1965) містилися цікаві епізоди, що розповідали про дитячі роки майбутнього письменника, за свідчими про його ранню зрілість і неабияку кмітливість. Одну із таких історій розповів шкільний товариш драматурга — Отто Мюллерайзерт. Він згадував, що хлопця і його товариша Макса залишили на повторний курс навчання: першого — через незадовільні оцінки з французької мови, другого — з латині. Річні підсумкові контрольні роботи обидва знову написали незадовільно. Макс підтер кілька виправлених помилок у своїй роботі, написав їх правильно і звернувся до вчителя з проханням переглянути оцінку. Вчитель поглянув на зошит через світло, помітив підтерті місця і покарав зухвалого учня.

Брехт учинив інакше. Червоним чорнилом він підкреслив ще кілька правильно написаних слів і звернувся до наставника з проханням пояснити пропущені помилки. Вчитель збентежився, навіть трохи розгубився відразу і був змушений визнати, що перевіряв роботу не досить уважно. «Тепер я заслуговую кращої оцінки», — сказав Брехт. Таким чином він був переведений до наступного класу.

Вже у той час майбутній письменник зумів усвідомити те, що до підвищення балу веде не скорочення, а збільшення помилок, що збентежити наставника можна спробою дати йому відчути себе на місці учня, який схибив. Дар «відчуженого мислення» через кілька років зрілий митець пов'язав з умінням викликати «ефект відчуження».

Літературний талант пробудився у юнака дуже рано. Збереглося свідчення редактора Вільгельма Брюсле, який у серпні 1914 року відкрив юному таланту доступ до своєї газети (Брехту на той час виповнилося 16 років).

У 1917 році Бертольд закінчив реальну гімназію й вступив на медичний факультет Мюнхенського університету. На жаль, його навчання перервалося у наступному році службою в армії. Неспокійного 1918 року (йдеться про німецьку революцію 1918 року) пішов на війну працювати санітаром. Побачивши численні страждання жертв війни, у душі юного вояка зародився протест проти «нелюдського світу». У цей час він звернувся до драматургії як мистецтва, що найбільше відповідало авторському задуму. З'явилися перші три драми: «Вааль», «Бій барабанів серед ночі», «У нетрях міст». Цього періоду стосується перший сценічний успіх Брехта постановка п'єси «Життя Едуарда II» у Мюнхенському театрі. Твір мав невеликий успіх. Брехт, переїхавши у Берлін, зразу поринув у середовище молодих прогресивних літераторів, журналістів, акторів і режисерів. Він пішов своїм оригінальним шляхом не лише в творчості, а й в одязі і побуті. Не випускаючи з рота дешевої цигарки, просиджував десь в мансарді цілі ночі, в дискутуючи з друзями. Одягнений був у куртку без краватки з відкритим комірцем сорочки. Часом він брав гітару і наспівував, розповідав свої гостро сатиричні балади.

У кінці 20-х років відбувся перелом у творчості Брехта. У 1932 року відвідав Радянський Союз. Невипадково в цьому ж році письменник створив свою п'єсу «Мати» (за романом Горького), яка була поставлена в Берліні. П'єса у театрі протрималася недовго через 30 днів цензура її заборонила.

Успіх і визнання не часто супроводжували життя драматурга у передфашистські роки. Його життя було важким; виступ представників буржуазного друку і театрів, нагляд поліції. І дійсно, із встановленням фашистського режиму Брехт вимушений був покинути Німеччину, його ім'я було внесено у «чорні списки».

Настали довгі роки еміграції, «роки заслання». Прозаїк ніде не зупинявся надовго. Вимушена самотність, неможливість широкої режисерської практики, відірваність від суспільного життя призвели до того, що Бертальд Брехт проводив багато часу за письмовим столом. У роки еміграції були створені найкращі його драми.

Найдовше драматург жив у США. Але у 1948 році змушений був покинути країну. Однією з причин від'їзду став виклик його в «Комісію з розслідування ан- тиамериканської діяльності», яка розпочала в ті роки переслідувати всіх людей Америки, які висловили думки проти її політики. Комісія зацікавилась і німецьким емігрантом Брехтом, запросивши його на допит. Драматург відправився спочатку у Швейцарію, а потім у рідний Берлін. Став членом Академії НДР, у 1951 році — Лауреатом національної премії з літератури.

Останнім часом у Брехта значно погіршився стан здоров'я, що призвело до смерті. Помер 14 червня 1956 року від інфаркту. Могила реформатора театру знаходиться поряд з могилою Гегеля. На ній написано лише два слова «Бертольд Брехт».

У 1960—1980 роках в Україні було поставлено спектаклі «Матінка Кураж», «Трьох грошова опера», «Кавказьке крейдяне коло». Українською мовою твори перекладали В. Митрофанов, Ю. Лісняк, Н. Гордієнко-Андріанова, М. Зісман, Л. Череватенко, В. Стус та інші.

Особисте життя. Один з товаришів сказав: «Брехт бил сеоего рода предшест- венником сексуальной рееолюции. И даже, как видно теперь, одним из ее пророкое. Всем наслаждениям жизни зтот искатель истиньї предпочел два сладо- страстия — сладострастие новой мисли и сладострастие любви...».

Із захоплень юності потрібно згадати дочку аугсбургського лікаря Паулу Бін- хольц, яка у 1919 році народила драматургові сина Франка. Пізніше його серце заполонила темношкіра студентка медінституту в Аугсбурзі Хедді Кун.

У 1920 році коханка Брехта Дора Манхайм познайомила письменника зі своєю подругою Елізабет Гауптманн — наполовину англійкою, наполовину німкенею, яка стала черговою коханкою: «В ту пору Брехт вьіглядел как молодой волк, худой и остроумньїй, стригущийся наголо и позирующий перед фотографами в кожаном пальто. В зубах у него — неизменная сигара победителя, еокруг него — свита по- клонников».

У листопаді 1922 року він змушений був одружитися з мюнхенського оперного співачкою Маріанною Цоф, після того як жінка двічі завагітніла. Правда, шлюб виявився недовгим. їхня дочка Ханне Хіоб стала пізніше виконавицею ролей у п'єсах свого відомого батька. У цей період Брехт познайомився з актрисою Каролой Неер, яка також була його коханкою.

Восени 1924 року німецький драматург переїхав у Берлін, отримавши місце у німецькому театрі у М. Рейнхардта. Тут відбулася зустріч з Хеленою Вайгель, своєю майбутньою дружиною, яка народила йому сина Стефана. У 1925 році вийшла перша книга поезій Брехта і коротка версія п'єси «Зонгшпіль Махагоні» — перша його праця у співавторстві з талановитим композитором Куртом Вайлем. Його твір «Трьох грошова опера» була з успіхом поставлена 31 серпня 1928 року у Берліні, а потім і у всій Німеччині.

Виникли бунти під час постановок п'єс. У цей час Брехта виписався з лікарні, де лікували від грипу з ускладненнями. В обстановці всезагального хаосу драматург не відчував себе в безпеці. Хелена, яка вже була його дружиною, швидко зібралася і 28 лютого 1933 року, на наступний день після підпалу рейхстагу, вони виїхали разом із сином у Прагу. Дочку, яка народилася невдовзі, відправили в Аугсбург. Драматург з родиною оселився у Данії і вже з 1935 року його позбавили німецького громадянства. Далеко від батьківщини драматург писав вірші для антинацистських рухів, а в 1938—1941 роках створив найбільші свої п'єси — «Життя Галілея», «Матінка Кураж та її діти», «Добра людина і Сичуані», «Пан Пунтіла та його слуга Матті».

У 1940 році нацисти вдерлися у Данію, і письменник-антифашист змушений був поїхати у Швецію, а потім у Фінляндію.

У жовтні 1948 року письменник переїхав у радянський сектор Берліна. Там відбулася прем'єра п'єси «Матінка Кураж та її діти» у його постановці. Головну з роль грала дружина автора. У Берліні виник задум створити власну трупу «Берлінер Ансамбль», якою Брехт керував до кінця життя. У березні 1954 року колектив отримав статус державного театру.

Все частіше у періодиці з'являлися публікації про те, що драматург майже нічого не написав сам, а користувався талантом своїх секретарів, які одночасно були і його коханками. Цього висновку дійшов найсерйозніший дослідник творчості і біографії Брехта американський професор Джон Ф'юеджі. Він присвятив цій справі більше 30 років, і в результаті чого видав книгу про прозаїка, яка нарахувала 848 сторінок.

Працюючи над книгою, професор опитав сотні людей у Німеччині і колишньому Радянському Союзі. Він розмовляв з вдовою драматурга і його помічницями, вивчив тисячі документів, у тому числі й архіви у Берліні, які довгий час знаходилися під замком. Ф'юеджі отримав доступ до рукописів Брехта і невідомих раніше документів, які збереглися у Гарвардському університеті. Рукописні варіанти більшості творів німецького письменника були написані не його рукою. Виявилося, що Бертольд диктував їх своїм коханкам. Всі вони готували, прали, прасували і писали для нього п'єси, не говорячи про те, що він використав їх як особистих секретарів.

За все це чоловік розплачувався з ними сексом. Його девізом стали слова: «Немно- го секса для хорошего текста». Крім того, стало відомо, що майбутній антифашист не тільки не засудив нацистів, але невіть радив своєму братові вступити в націонал- соціалістичну партію.

Майбутня дружина Хелена Тері була спочатку коханкою, а потім, змирившись з безкінечними походеньками коханого, купила друкарську машинку і сама передруковувала його твори, редагуючи тексти.

З письменницею і акторкою Рут Берлау Брехт познайомився в 1933 році в Данії. Через нього зірка Королівського театру розлучилася з чоловіком і відправилася разом з письменником-антифашистом у вигнання до Америки. Біографи Рут зробили припущення, що вона написала п'єсу «Кавказьке крейдяне коло», «Син Симони Мамар».

І, нарешті, ще одне кохання Брехта — донька каменяра з берлінської околиці Маргарет Штеффін. Виникло припущення, що вона написала твори: «Добра людина з Сичуані», «Круглоголові і гостроголові». Штеффін зустрілася з Бернальдом у 1930 році. Вона знала 6 іноземних мов, була музично обдарованою. її співпраця з драматургом продовжувалася майже 10 років. Жінка кохала письменника: «Ялюбила любовь? Но любовь не такую: «Скоро ли ми сделаем ребенка?» Думая об зтом, я ненаеидела подобную размазню. Когда любовь не приносит радости. За 4 года я только однажди ощутила сходний страстний восторг, сходное наслаждение. Но что зто било такое, я не знала. Ведь зто мелькнуло во сне и, значит, не происхо- дило со мной никогда. А теперь ми тут. Люблю ли я тебя, сама не знаю. Однако остаться с тобой желаю каждую ночь. Едва ти касаешься меня, мне уже хочет- ся лечь. Ни стид, ни оглядка не противятся зтому. Все заслоняет другое...».