3. Загальна характеристика творчості письменника

Брехт зажив популярності спочатку як поет. У 1918 році написав «Баладу про мертвого солдата», яку особисто виконував у політичних кабаре, акомпонуючи собі на гітарі. Одного разу наприкінці війни письменник почув похмурий жарт: «Тепер вже для військової служби мерців викопують». Цей гіркий дотеп автор перетворив у сюжет балади, в якій йшлося про те, як комісія лікарів визнала придатним до служби покійника, бо йому не страшно було померти вдруге. Під грім труб і литавр солдат знову пішов у бій.

Твір було спалено, а автора позбавлено німецького громадянства. Саме в еміграції він написав найкращі драматичні твори.

Були у творчому доробку письменника і віршовані твори. Першу поетичну збірку він назвав «Домашній псалтир»(«Домашня збірка»). Назву автор запозичив у самого Мартіна Лютера. Брехт став торцем найкоротшого віра про кохання. Слабкість Ти не мав жодної. Я мав одну: Я любив.

Відомою стала «Балада про Мазепу» Б. Брехта Тією ж уздою, що твердо тримав він завше, Його прив 'язали до спини його ж таки русака, Той гнівно шарпнувся, рідні простори згадавши І, заіржавши, цькований у темряву поскакав. Там його прив 'язали, аж огирю біль звірячий Не дозволив спинитися ані на хвилю одну, Ще й так, що він ані чого, крім неба не бачив, Яке вороним стало, ширшим, дальшим за долину. Як вірна дружина, огир за ним побивався, Від навісної зграї рятував його, ніс напрямки, - Він судомно пругався, лихих ворогів жахався, Повіддя глибше врізалось у кровотечні боки. Ввечері незвичайно вигравала небесна чара: Птаство чуже, вороння й коршаки навздогін За ним безмовно пливли, як зворушена хмара - З гори вони пантрували задиханий гін. Три дні коняга несла його знавісніло, Нестямно іржала до вічних начал, Де небо швидко тьмяніло й ясніло, Де безмір неба — непідвладний очам. Три дні — мерщій, хутчій, щодуху, щосили. Немов три вічності вмах, прожогом промчав, Де небо ширше тьмяніло й ясніло, Де безмір неба — непідвласний очам.

Три дні він смерті благав, просив, наче раю,

І в небо злетіти не міг, не потрапив з трави,

І птаство дике чатувало, коли він сконає,

Розпачливо кружляло над стервом живим.

Три дні, аж поки йому не послабило путо,

Між небом зеленим і попелиськом трави

Гей, сварилося вже, скублось, билося люто

Вороння й коршаки над стервом живим.

Він гнав прудкіше, вони за ним, наче горе,

Кричав гучніше — кричали вони, як один.