Особливості творчості письменника

відсутність гострих сюжетів;

увага до психології героя, заглиблення у його внутрішній світ;

дія у творах розгорталася або через діалоги героїв, або через їх внутрішні монологи, розповіді про події, свідками яких вони були;

широке використання внутрішніх монологів;

за «я» героя не стоїть сам автор (особистий оповідач присутній лише в романі «Груповий портрет з дамою», але став фігурою умовною, не автобіографічною);

присутність автора завжди відчувалася у думках героїв;

важлива роль деталі, як мікроелемента дійсності, у якій одиничне поєдналося із загальнозначущим;

наявність малоймовірних сюжетних поворотів;

використання іронії, сатири, сарказму, антитези, підтексту, символіки;

застосування композиційного прийому «принцип стислого часу» (дія відбувалася протягом одного дня, але автор охопив багато подій, що мали місце раніше).

Найпривабливіша риса творчості Г. Белля — гуманізм, найвища цінність для письменника — людина і людське життя. Він виступив проти війни, хоч показав її, на відміну від Ремарка, війною переможених. Увага автора акцентувала лише на останньому періоді війни — поразці та відступу німецьких військ. Автор уникав банальних сцен, які б могли виправдати і прославити солдата, смерть героїв завжди підкреслено негероїчна, навіть жалюгідна.

Герої певною мірою нетипові, вирізнялися з «натовпу» своєю особливістю. Вони стали жертвами історичних обставин і водночас співучасниками національної провини. Герої-солдати даремно намагалися врятуватися від страхіть війни, пасивно опиралися і гинули. Г. Белль поділив героїв на дві категорії: пристосуванці і не- пристосуванці.

Таким чином, у творчості Г. Белля намітилися такі проблеми:

відповідальність кожного німця за скоєні Гітлером злочини («Поїзд точно за розкладом», «Де ти був, Адаме?»);

негативного явища повоєнної Німеччини («Очима клоуна», «Під конвоєм турботи»);

соціальна несправедливість та бездуховність («Дім без господаря»);

самотність людини в оточуючому світі («Очима клоуна»)

Запитання для самоконтролю

Коли виникло поняття «втрачене покоління», що покладено в його основу?

Хто із письменників німецької літератури належав до «втраченого покоління»?

Завдяки якому твору Ремарк здобув популярність і визнання?

Яких проблем торкався у своїй творчості Г. Белль?

Що поєднало цих двох німецьких письменників і у чому їх розбіжності?

ЛЕКЦІЯ 6

ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ ТВОРЧОСТІ ТОМАСА МАННА

Том ас Манн — майстер інтелектуального роману.

Філософський зміст «великих романів» Т. Манна: «Смерть у Венеції», «Тоніо Крегер», «Маріо і чарівник».

Творчий метод Томаса Манна, його новаторство.

1. Томас Манн — майстер інтелектуального роману

Німецька література XX століття знало двох братів Маннів — Генріха і Томаса. Проте більшої популярності в галузі літератури здобув саме Томас Манн, який став лауреатом Нобелівської премії з літератури 1929 року Карел Чапек залишив доволі емоційний портрет письменника: жорстокі риси, кощавий, до суворості прямий і щось по-хлоп'ячому відкрите в обличчі. Стиль творчості Томаса Манна — аналі- тико-інтелектуальний. В. Днєпров зауважив: «У його творах напружувалася загальна думка, образ переходив у думку, а думка — в образ. Опис, діалог, стиль, композиція розкривали у нього інтелектуальну тезу...».

Томас Манн — це найскладніший письменник XX століття. Складність його творчості викликана кризою буржуазної думки. Він був досить суперечливою постаттю: як представник критичного реалізму, з одного боку, критикував буржуазну дійсність, а з другого, — шукав у ній елементи позитивного. Доба, у яку жив митець, ставила складні запитання: що коїться з людяністю; чи справді розум не всевладний.

Концепція людини Томаса Манна досить складна. Його завжд