3. Творчий метод, новаторство письменника

магниевый скраб beletage

у центрі творів — людина, її життя, суперечності людського буття;

зосередження уваги на порухах людської душі, змінах, що відбували у психіці героїв;

глибокий психологізм, прихована іронія, гра інтелекту;

зіставлення двох світів: філістерський (обмеженого бюргерства) та життя художника; світ духовний і світ речей;

відсутність прагнення до незвичайного, виняткового. Конкретний епізод у повсякденному житті героя змальований з підкресленим епічним спокоєм;

негативне сприйняття дійсності, її різка і відверта критика;

неквапливість і деталізованість описів, уміння передати глобальні колізії світу художніми засобами;

сполучення гостро аналітичного й іронічного начала з емоційною теплотою;

ідейно-проблематичне та тематичне розмаїття;

проникнення у людську душу, розкриття внутрішнього світу особистості, показ зародження почуттів;

широке охоплення складної німецької і європейської дійсності к. XIX — 1 пол. XX ст.

різноманітність тематики: творів історична доля Німеччини («Будденброки», «Маріо і чарівник»);

протиставлення бюргера і митця, гострий осуд «мистецтва для мистецтва» («Смерть у Венеції»);

викриття фашизму;

повага до людської гідності, ницість суспільства, де ніхто не цінував справжні почуттів;

показ поваги і визнання російської літератури («Російська антологія»).

Твори письменника — філософа Томаса Манна — були тісно пов'язані з кращими традиціями німецької прогресивної літератури. Він належав до тих представників літератури, які розпочали свій творчий шлях, усвідомивши зазначення прогресивний ідей XX століття. Прозаїк став засновником інтелектуальної прози, у якій образ викликав думку, а думка — образ. Митець був переконаний у тому, що, коли мистецтво існувало окремо від життя, воно не здатне дати людині повного щастя. Мистецтво, відірване від життя, не могло бути прекрасним.

Отже, Томас Манн — класик роману XX століття, який зумів розширити межі жанру й наповнити його новим соціально-філософським змістом. Використавши традиційні форми роману, він поглибив і перетворив їх.

Запитання для самоконтролю

У чому полягала складність творчості Т. Манна?

У яких жанрах працював письменник, наведіть приклади відповідних творів?

Поясніть назву новели «Маріо і чарівник». Що стало основою для її написання?

Чи залишилася актуальною творчість німецького письменника і сьогодні?

ЛЕКЦІЯ 7

АВСТРІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ. Р.-М. РІЛЬКЕ, П. ЦЕЛАН, Ф. КАФКА

Р.-М. Рільке — видатний австрійський поет.

П. Целан. Пошуки нової поетичної мови у творчості поета. «Фуга смерті».

Життєвий і творчий шлях Ф. Кафки. Поєднання реальності й міфотворчості у прозі письменника.

1. Р.-М. Рільке — видатний австрійський поет

Райнер Марія Рільке став відомим вже за життя. Його визнали, ним захоплювалися всі європейські поети XX століття. Він став, за висловом М. Цвєтаєвої, «самою поезією у плоті». Поль Валері назвав Рільке «людиною-духом», який одночасно жив у двох світах — земному і небесному.

Райнер Марія Рільке народився 4 грудня 1875 р. у Празі в родині дрібного чиновника Иозефа Рільке та доньки імператорського ратника Софії. Батько був вихідцем із селян, працював на залізниці, а мати походили з більш знатної родини, тому шлюб виявився нерівним. Мати була примхливою і свої амбіції задовольнила лише тоді, коли син став відомим поетом.

При народженні хлопця охрестили доволі довгим ім'ям — Рене Карл Вільгельм Иоганн Иозеф Марія. Про роки дитинства збереглося багато свідчень, в основному автобіографічного характеру. Однак жоден поетичний чи епістолярний спогад не можна вважати об'єктивним. Майже кожен текст став певною поетичною версією, інтерпретацією теми дитинства. Проте з упевненістю можна сказати, що Рене в родині любили, мати до 6- річного віку балувала сина, одягала як дівчинку (можливо у пам'ять про доньку, яка померла в ранньому дитинстві). Коли Рільке виповнилося 9 років, шлюб батьків розпався. Напевно, розрив спричинили матеріальні нестатки, невміння батька забезпечити сім'ю, а також незадоволення матері своїм шлюбом, від якого жінка чекала аж ніяк не тихого буденного життя. Сімейні негаразди надзвичайно вплинули на душу майбутнього поета. Він нерідко сумував, усамітнювався, відчував себе зайвим у родині. Психологічну драму поглибило і слабке здоров'я дитини, яке не дозволило брати участь в активних іграх однолітків. Рільке виріс тихим, спокійним хлопчиком, надзвичайно скромним і сором'язливим. Цю скромність він зберіг до кінця життя.

Після декількох років навчальної підготовки в одному із найкращих аристократичних закладів Праги маленького Рене у вересні 1886 р. відправили у військову реальну школу в Сант-Пельтен. Батько хотів, щоб його син став військовим, однак ця кар'єра не привабила юнака, а роки навчання стали «букварем жаху». 5 років перебування у кадетському корпусі поет пізніше назвав найгіршими роками у своєму житті. Через слабке здоров'я про військову кар'єру для сина батькові довелося забути.

Рільке направили в Лінц для навчання у торговій академії. Саме тоді у долю юнака втрутився вельми впливовий дядько, який домігся призначення для свого племінника стипендії у розмірі 200 гульденів. Це дало можливість брати приватні уроки і готуватися до нових іспитів. Рільке почав вивчати право і згодом успішно вступив до Празького університету імені Карла-Фердінанда. Спочатку вибрав філософський факультет, а згодом перейшов на юридичний. Проте це не зупинило його і, в 1896 р. покинути Прагу, виїхати до Мюнхена, щоб серйозно займатися літературою.

На час появи в Мюнхені, він вже мав невеликий поетичний досвід, складав навіть прозові етюди, оповідання, драматичні нариси. Перші вірші поета були опубліковані у 1891 р. У середині 90-х років вийшло друком кілька його збірок: «Життя і пісні» (1894), «Цикорій» (1895—1896), «Вінчаний снами» (1896). Цей період прийнято вважати раннім в еволюції художника. Його зацікавила тема природи, кохання і особистого життя. Перша збірка присвячена племінниці чеського поета Ю. Цойєра Валерії. З цією мрійливою дівчиною молодого поета зв'язувала не просто закоханість, а й глибока дружба, прихильність, духовна гармонія. Збірка вийшла друком завдяки фінансовій підтримці самої Валерії.

Мюнхенський період творчості став підготовчим етапом для подальшої творчості. У життя поета з'являлися і нові друзі. У середині травня 1897 р. до Мюнхена приїхала донька російського генерала, дружина професора-мовника Фрідріха Карла Андреаса, 36-річна Лу Андреас Саломе. До знайомства з Рене ця аристократка була подругою Фрідріха Ніцше і написала про нього книгу. Крім того, Лу писала і художню прозу, досить популярну в кінці 90-х років. У свій час Ніцше запропонував Лу одружитися, але вона відмовила. Захопившись психоаналізом Лу познайомилася і здружилася з 3. Фрейдом.

Саме така жінка захопила серце поета Рільке. Зустріч поклала початок романтичним стосункам, які через кілька тижнів перейшли у пристрасть.

Закрой мне слух — тебя усльїшу я, Затми мне зренье — все равно замечу, Без язика я буду звать тебя И побреду без ног тебе навстречу. Мне руки вирви — сердцем обниму...

Спілкування з Лу протягом трьох років повністю поглинуло письменника Рільке. Він оселився неподалік будинку, де мешкало подружжя. У цей час були написані вірші для збірки любовної лірики, присвяченої Лу Саломе. Збірка мала носила назву «Тобі на свято», проте видана була набагато пізніше зі зміненою назвою «Мені на свято».

Разом з подружжям, а через рік вже з самою Лу Рільке здійснив поїздку до Росії, де зустрівся і гостював у будинку Льва Толстого. Він наполегливо вивчив російську мову, працював у бібліотеках, спілкувався із людьми мистецтва. У той час багато перекладав і навіть складав вірші російською мово. Рільке полюбив Росію. Навіть, коли оселився у Франції, то думками часто повертався до російських мотивів.

Коли молодий поет прибув до Франції, то познайомився там з дівчиною Кларою Вестгоф. Незабаром молоді люди прийняли рішення одружитися. 28 квітня 1901 р. відбулося весілля, а наприкінці року у подружжя народилася донька Рут. Після народження доньки, через матеріальні труднощі подружжя розлучилося. «Бідність — це мій важкий хрест», — зазначав Рільке, бо зрозумів, що літературою родину не прогодуєш. З дружиною Рільке підтримував листування, яке не переривалося ні на рік.

У цей час поет захопився мистецтвом Огюста Родена. Він писав листа відомому скульптору з проханням допомогти написати монографію про нього. Роден погодився прийняти Рільке у себе. Звернення творчості авторською до цього митця дало новий імпульс власній творчості. У його естетиці сформувало поета поняття «річ», як одне з ключових у його художньому світі. До світу речей він відніс не лише матеріальні предмети, а й вияви природного життя, витвори мистецтва, а також реалії внутрішнього життя. Новий етап творчості Рільке засвідчила поява збірки «Нові поезії» (1907), у якій автор намагався створити світ речей.

Із серпня 1903 р. почалися подорожі Рільке містами Європи. Він був у Італії, Швеції, Бельгії, Австрії, Єгипті, Іспанії, Венеції. До початку Першої світової війни об'їхав близько 50 різноманітних міст. Одна за іншою виходили його збірки поетичних доробок, а в Берліні відбулася постановка п'єси «Буденне життя». З усіх місць, де довелося бувати поетові, особливо відомим став замок Дуїно на узбережжі Адріа- тичного моря, маєток княгині Марії. Саме тут Рільке розпочав свої «Дуїнянські елегії», над якими працював майже 10 років (вони були завершені в 1922 році).

Митець тяжко пережив трагедію Першої світової війни, безглузду загибель мільйонів людей. В останній період творчості посилили трагічні мотиви, відчуття хаосу світу і порушення гармонії.

З 1919 р. і до самої смерті поет жив у Швейцарії, де друзі придбали для нього старовинний будинок — замок «Мюзо». Тут він пережив останній творчий злет, подарувавши світові свої «Дуїнянські елегії» і «Сонети до Орфея». Однак жити йому залишалося недовгою. Захворів на лейкемію і 29 грудня 1926 р. помер у санаторії Валь-Монт.

Рільке був тісно пов'язаний з Україною.

У квітні-травні 1899 p., побувавши в Петербурзі, він ознайомився з історією та фольклором Росії і України. Поета надзвичайно вабив Київ, українська культура і природа.

Під час другої подорожі в Росію він відвідав Л. Толстого у Ясній Поляні, а звідти поїхав до України і на початку червня 1900 р. прибув до Києва, де прожив майже два тижні. Київ найбільше вразив поета своїми старовинними пам'ятками, церквами й монастирями. У лаврських печерах Райнер Марія бував декілька разів.

Після Києва він майже два місяці подорожував Україною та Росією. Спустившись Дніпром до Кременчука, відвідав могилу Т. Шевченка в Каневі, а далі поїхав до Полтави і навколишніх сел. Потім був у Харкові, а трохи згодом, у липні 1900 p., поет провів кілька днів у невеликому селі під Ярославлем, після чого покинув Росію і Україну.

Україна органічно увійшла у творчість поета. Відвідини Києва дали поштовх до створення збірки «Книги годин» («Часослов»). Великий вплив на Рільке справила поезія Т. Шевченка. Під час подорожі він придбав «Кобзаря» у російському перекладі. Книга зберігалася у його власній домашній бібліотеці протягом його життя. Великий інтерес у поета викликала творчість М. Гоголя, особливо його українські повісті.

Саме в Україні поет знайшов зразок жаданого єднання людей і природи, землі і Бога. Рільке переклав «Слово о полку Ігоревім», написав притчі і вірші. Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів, край із героїчним минулим, багатою історією.

Земля без меж, вітри, рівнини, Лісів там тіні старовинні Й незмірна неба височінь, Пливуть тобі назустріч села І знов зникають вдалині, Немов прожиті щойно дні Чи пісня дзвонів...

У світосприйнятті та естетиці зрілого Рільке особливе місце відведено речам: вони були не власністю, а утилітарними цінностями. В його поетичній філософії речі — згустки «живого космосу», які живуть одним буттям з людиною, виступаючи її своєрідним продовженням, матеріалізованим вираженням сутності.

«Згаси мій зір...». Поезія ввійшла до циклу «Книга прощі» зі збірки «Книги годин», над якою поет працював з 1899 по 1903 pp. Збірка було створено у 1901 р. В основі враження від мандрів Україною та Росією 1900 p., зокрема перебування Рільке у Києві.

Провідним у поезії став мотив органічного злиття поета з «живим космосом», стихіями природи, що творять життя. Поезію написано у формі звертання. Автор натякав на те, що коли в людини забрати слух і зір, відчуття й почуття, переживання й думки, а зрештою, і саму плоть, то те, що залишиться, буде Бог, Єдине. «Бог» — це життя, що пульсував в речах та істотах, найрізноманітніших прояви стихійної життєвої сили.

«Осінній день». Поезія ввійшла у збірку «Книга картин» (1902). Так звані «осінні поезії» писали П. Верлен, О. Пушкін, Ліна Костенко та ін. Автор провів у нй паралель між ягодами, котрим на схилі літа ще потрібно трохи часу, щоб визріти, перетворити сік у вино і самітником, котрий не міг знайти дороги додому. Поет наголосив, що той, «хто був бездомним, той не знайде дому, не збудеться самітник самоти...». Ліричний герой і самітник мислили як один і той же персонаж.

«Орфей, Еврідіка, Гермес». Твір увійшов до збірки «Нові поезії», що з'явилася двома частинами (1907, 1908). Другу частину присвячено О. Родену, котрий мав значний вплив на становлення «об'єктивного», пластично-живописного стилю поета, спрямованого на розкриття краси предметно-чуттєвого світу. У вірші використано міф про Орфея і Еврідіку. Легендарний співак, став для поета символом поезії та її високої місії.

У «Сонетах до Орфея» Рільке підйшов до цієї темп з принципово іншої позиції: він утвердив нове, що настало владно і непереборно. Його прихід треба відчувати душею. У творах з'явився мотив Всесвіту, який мінливий як і сам поет.

Особливе місце серед творчого доробку P. М. Рільке посіло оповідання «Пісня про Правду».

У творі автор розкрив проблему мистецтва і Бога. Справжнє мистецтво, виразником якого в даному випадку є сліпий кобзар, наділене такою силою, що здатне підняти народ на боротьбу. У часи, описані в притчі, господарювали польські пани і «молоді люди навколо Києва і вгору по Дніпрі серйозно задумались». Саме народна пісня допомогла їм зважитись на рішучі дії. А творець такої пісні, в уявленні поета, рівний Богові.

Близькими до Бога вважав письменник і інших персонажів: шевця Петра та його родину.

Образ Остапа навіяв Рільке реальний кобзар — Остап Микитович Вересай (1803—1890) — уродженець Чернігівщини. Він осліп 4-річною дитиною, а у 15 років пішов у науку до кобзарів. У його репертуарі були думи, побутові жартівливі пісні. Улюбленим твором Вересая стала пісня «Про правду і неправду», за виконання якої його не один раз заарештовували. Саме її використав митець у своїй притчі.

Твір розпочав розмовою двох чоловіків. Один знаходиться у лікарні і весь час дивився у вікно. До нього прийшов товариш і розповів історію про Петра, який малював образи. Він мав дружину і багато дітей. Всі одружилися, а біля батьків залишилися лише дочка і син Олекса. Батько хотів навчити і його малювати образи, але в Олекси все не виходило.

Одного разу Петро дав синові завдання намалювати матір Божу, але та виявилася схожою на Мар'яну, дочку багатія, яку покохав Олекса. Хлопець сватався до неї, але дівчина не відповіла взаємністю. Після цього батько вже не змушував дитину малювати. Тому Олекса цілими днями скитався по степу без діла. Одного разу до них завітав старий кобзар. Вони довго розмовляли, а потім кобзар заспівав пісню, яка закликала до боротьби проти панів.

Нема в світі Правди, не знайти, немає, Хто забуту Правду мені відшукає? Нема в світі Правди, не знайти до скону, Правда — під п 'ятою лютого закону, Тепер свята Правда сидить у темниці, А вельможна Кривда — з панами в світлиці. Правдо, мати рідна, орлице крилата, Де ж той син, що прийде тебе відшукати. Стане Бог великий йому на підмогу, І вкаже, єдиний, праведну дорогу

Після того, як кобзар пішов, всі чоловіки зібралися до Чернігова, де знаходився загін повстанців. Олекса також зібралися. На прощання його поцілувала мати. Життя родини протікало, як завжди. Всі ніби не помічали, що немає сина. І лише батько ставив тоненьку свічечку перед образами.