3. Т. Драйзер — майстер реалістичної прози. Особливості творчого методу

Теодор Драйзер (1871—1945) зробив значний внесок у розвиток американської літератури, розширивши горизонти реалістичного мистецтва.

Відомий американський критик і публіцист Генрі Менкен писав після смерті митця у 1945 році: «Он бил великий художник, ни один другой амери- канец его поколения не оставил такого прочного и прекрасного следа в нашей национальной словесно- сти... Он бил человеком огромной оригинальности, глубокой отзивчивости и непоколебимой храброс- ти. Всем нам, кто пишет, легче оттого, что он жил, работал и надеялся».

Заслуга: Був першим в американській літературі, хто в своїй художній творчості керувався думкою про антигуманність усієї системи капіталізму.

Теодор Герман Альберт Драйзер народився 27 серпня 1871 р. в маленькому містечку Терре Гот (штат Індіана). Він був 12-ю дитиною в родині робітника місцевої ткацької фабрики — Джона Пауля Драйзера. Батько приїхав із Німеччини до Америки в 1844 p., щоб уникнути призову до армії, окрім цього тут він сподівався розбагатіти. Спочатку справи йшли непогано, він придбав власну фабрику, але до моменту народження Теодора збанкрутував. Велика родина Драйзерів жила у постійних злиднях. На ній, як писав далі Драйзер, лежав відбиток бідності та невдач: «Я народився бідняком. Були часи, коли я в листопаді і в грудні ходив босоніж. Я бачив, як страждала від злиднів моя люба мати і у відчаї заламувала руки. І мабуть, саме тому я, незалежно ні від чого, виступаю за таку соціальну систему, яка може бути й буде кращою за нашу».

Скрутно і тяжко доводилося матері майбутнього письменника — Сарі Драйзер. У неї на руках було 9 дітей — 4 хлопчики і 5 дівчаток (перші 3 померли). Щоб урятувати сім'ю від голоду, вона брала прати білизну. Ще важче довелося жити, коли батько хворів. В один із таких моментів брат Поль потрапив у поліцію. Від тюремного ув'язнення його врятував відомий місцевий юрист і чиновник, з яким познайомилася одна із сестер майбутнього письменника (сюжет роману «Дженні Гер- хард»).

«В моїй пам 'яті встають довгі, сірі і холодні дні. Жалюгідна їжа — одна смажена картопля, інколи каша. Дитиною я не раз був голодний».

Діти змушені були допомагати дорослим. Разом зі своїми братами й сестрами збирав вугілля на залізниці, а інколи просто крали його з вагонів.

Батько письменника, ревносний католик у питаннях релігії, був справжнім деспотом. Саме він влаштував Теодора в католицьку школу. Релігійний фанатизм у викладанні викликали у хлопця відразу до католицизму і релігії. Мати не поділяла думки свого чоловіка у цьому відношенні, її Т. Драйзер завжди називав «мудрою і ніжною».

Хлопчикові довелося досить рано почати своє трудове життя. Зовсім маленьким він продавав газети. Бідне становище родини змусило Теодора думати про постійний заробіток. Йому лише виповнилося 14, як він найнявся до володаря ферми сапати город за 60 центів на день. Але робота під пекучим сонцем була занадто важкою для дуже міцного хлопця, і, заробивши 1,5 долара, покинув фермера. У віці 16 років Теодор Драйзер поїхав до Чикаго, там він працював у ресторані — прибирав столи і мив посуд; служив у торгівця скоб'яних товарів; був збирачем плати за квартири в одній із компаній, розвозив білизну у пральні. І скрізь результат був один — Теодора просто викидали на вулицю. Вже тоді він назавжди зберіг любов до людей праці і ненависть до експлуататорів.

За все життя юнак зміг лише рік провчитися в університеті. У 1888 році він з допомогою своєї колишньої вчительки Мілдред Фільдінг, яка заплатила за рік 300 доларів, вступив до університету штату Індіана. За час перебування у закладі (1888—1889 pp.) Теодор багато читав і саме тоді прокинулась у нього любов до літератури. Особливе враження на юнака справили твори Л. Толстого. «Я бьіл так потрясен и взволнован теми картинами жизни, которьіе они воссоздали, что мне вдруг пришла в голову как будто совершенно новая мисль — как замечательно бить писателем. Уметь писать подобно Толстому, чтоби слушал тебя весь мир».

В університеті письменник-початківець познайомився і з іншими невідомими йому творами американських та зарубіжних письменників. Тут він знову гостро відчув ту соціальну стіну, яка відгородила його від більшості студенів — вихідців з багатих родин.

Прагнення літературної діяльності привело Драйзера в газету. У квітні 1892 року йому довелося влаштуватися репортером чиказької газети. За три роки роботи в пресі він мав широкі можливості по-справжньому пізнати життя своєї країни. Все це стало неабиякою життєвою школою.

З 1895 р. Драйзер співробітничав з різними журналами — редагував, писав нариси, есе, нотатки, вчився літературної майстерності. Багато писав про театр і був навіть редак