Особливості творчого методу Патріка Зюскінда:

розвінчування модерністського міфу про можливості митця перетворювати своєю творчістю світ;

вибудовування свого ілюзорного світу відповідно до власного уявлення про ідеал;

засвідчення двозначної ролі мистецтва у людському житті. Воно животворне, але може набувати руйнівної сили;

створення власного міфу про мистецтво, головні ідеї якого такі:

творчий геній — з самого початку зло, бо перебував не в гармонії зі світом, а виникає всупереч світові як опозиція до нього;

шлях мистецтва — антигуманний, бо творчий пошук і творчі досягнення не мали нічого спільного з моральністю, яка здавна використовувалися владою, що з її допомогою стримувала руйнівні інстинкти натовпу;

крах генія у світі спричинений принциповою неможливістю поєднати поза- особистісну досконалість і свою внутрішню недосконалість нездатністю, незважаючи на всі хитрощі, самому стати джерелом досконалості, привласнити її собі і змінити світ, наповнивши його гармонією;

у центрі — митець, який прагнув перетворити недосконалий світ і недосконале «Я», навіть здобувши перемогу й отримавши владу, виявився нездатний дати раду інертному опору світу.

герої у П. Зюскінда — герої-маргінали, які перебували «по той бік» етичних обмежень і заборон, тих основоположних принципів, на яких ґрунтувало буття індивіда в суспільстві. В свою чергу, маргінальність як поняття — це специфічна опозиція індивіда до загальноприйнятих норм соціально-культурного життя;

події у творах відбувалися не в тій художній реальності, що для свого розуміння вимагала співвіднесення з реальністю емпіричного, а на певному ілюзорному просторі культури, який отримав статус надреальності.

На сьогодні у науково-методичних посібниках майже відсутній критичний аналіз творчості Патріка Зюскінда. Хоча з'явилися деякі зауваження вчених- науковців стосовно творчості митця та його роману «Запахи. Історія одного вбивці».

Так, на думку Є. Венгерової, однієї з перекладачів творів письменника, «роман «Парфуми» звучав як пересторога про злочин, який полягав у розриві людини з природою, у безсоромному та безжальному насиллі над нею... у забутті заповідей.... у самовдоволеному та ненаситному марнославстві володіння.... Воістину, все зло світу витікало з одного джерела, і це джерело був вакуум людської любові до Бога та ближнього». На її думку, «метафорами такого масштабу, як у Зюскінда, в ні- мецькомоеній прозі XX століття могли похвалитися хіба що Т. Манн або Г. Гессе («Гра в бісер»)». Критик слушно відзначила, що у фундамент твору закладено «метафору запаху як універсального, підсвідомого, всеосяжного зв'язку між людьми».

Г. Аполлінер писав: «Оволодіння досконалістю вимагало знищення життя, парфуми (мистецтво) так і залишилися маскою, чимось зовнішнім щодо митця, ні на крок не наближаючи його до розуміння самого себе, не рятуючи від смердючих туманів, які виявилися не маскою, а «власним запахом» Гренуя. Сюжет роману завершився знищенням серед цвинтарного смороду мистецтва (парфумів) і митця (парфумера Гренуя)».

Д. Затонський писав про роман наступне: «Розгорнувши історію парфумера, Зюскінд вийшов «не в широкий світ, а до широких лаштунків. Єдине, що йому імпонувало, — це іронія. Тобто романна ситуація від початку до кінця сконструйована і розгорталося не у просторі реального світу, а у просторі сцени».

«Те, що описав Зюскінд, можна не тільки впізнати за запахом, відчути на смак, побачити і почути. Це художник, який вмів представити життя вбоге і зникле в його великому внутрішньому драматизмі» — відгуки газети «Tages — Anzeiger», Цюрих.

Редактори цієї газети відгукнулися і про повість «Голубка»: «В «Голубці» майже не було ніякої дії, але вона діяла на людину як буря, рідкий шедевр сучасної прози, захоплююча, психологічна вишукана повість... за своїм художнім рівнем належала до великих зразків європейської новелістики».

У 1985 р. П. Зюскінд, до цього маловідомий німецький автор, видав у Цюриху роман «Запахи. Історія одного вбивці». Книга мала грандіозний успіх, що можна зрівняти лише з тим, який випав на долю іншої німецької книги — «На Західному фронті без змін» Е. М. Ремарка. Твір називали «тремтливо прекрасним романтичним детективом» і «романом, що відверто духмянів успіхом». Роман письменника був перекладений іншими мовами і 5 років не випадав зі списків бестселерів. Цей твір не про злочин, адже у ньому не було ні детективної інтриги, ні традиційних для цього жанру пошуків злочинця (він відомий читачеві), та й фінал твору