«ВТРАЧЕНОГО ПОКОЛІННЯ» У РОМАНІ Е.-М. РЕМАРКА «ТРИ ТОВАРИШІ»

магниевый скраб beletage

План

Сповідальна проза Ремарка. Тема «втраченого покоління» в романі.

Роман «Три товариші» — життєвий біль Ремарка.

Система образів у романі. Життя «маленької людини».

Тема кохання.

Наслідки анархії у країні.

Завдання для підготовчого періоду

Подумайте, з якими творами тематично можна порівняти роман «Три товариші»?

Поясніть, чому головних героїв відносили до «втраченого покоління»?

Порівняйте роман «Три товариші» із романом «На західному фронті без змін». У чому їх спорідненість?

Література

Боровська Є. М. Чи справді покоління втрачене? (Матеріали до уроку за романом Ремарка «Три товариші». 11 клас) // Всесвітня література. — 1999. — № 4. — С. 38—39.

Хом 'як Т. В. Світові війни очима Е. М. Ремарка // Всесвітня література та культура. — 2005. — № 6. — С. 29—31.

Богословский В. И. История зарубежной литературм XX века. 1917 — 1945. — С. 110—117.

Ворончук Л. Е. — М. Ремарк. Відображення життя рідного народу першої половини XX ст. // Все для вчителя. — 2004. — № 4—5. — С. 10.

Інструктивно-методичні матеріали

Війна — це протиприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу цінність на землі — людське життя, вона стала трагедією як для переможних, так і для переможців. Перша імперіалістична війна 1914—18 pp. була жахливою, хоча тим, хто мав уяву про Другу світову, перша здавалася не такою страшною. Та як вважали дослідники, щодо деяких своїх соціально-психологічних наслідків Перша світова не поступається наступній, а у чомусь її навіть перевершила. Одним із таких наслідків було явище, яке отримало назву «втраченого покоління» («втраченої генерації»).

Річ у тім, що багатьом війна 1914 р. спочатку уявлялася «священною битвою» — чи то за «німецьку культуру», чи то за «європейську демократію», тому вона мала штучний героїзований, романтизований ореол. А згодом виявилося, що це цинічна гризня можновладців за переділ світу, ринки збуту, сфери впливу. «Ура-патріотичні» настрої розбилися об скелю насильства й смерті. Натомість з'явилася зневіра, безнадія, спустошеність, марнота сподівань. Наслідком цього і стала поява нової генерації — «втраченого» покоління, а згодом і літератури про нього.

Письменники, які започаткували цю літературу, самі належали до «втраченого покоління»: вони, як і персонажі їх творів, брали участь у тій війні й постраждали від неї. Усі вони не займалися дослідженням характеру війни, причин, з'ясуванням фактів — їх цікавила людина, її муки, її обпалена душа.

їх часто звинувачували у надмірному натуралізмі, бо, змальовуючи фронтові будні, письменники-солдати не прикрашали війну, а писали жорстоку правду, яку бачили на власні очі. Таким чином, без гучних закликів та пафосу, говорячи тільки правду про війну, показуючи те, як вона руйнувала тіла й душі людей, їхні долі, відбирало у них майбутнє, письменники перетворили свої романи на романи-протести.

Спочатку Хемінгуей, а потім Ремарк відкрили жанр — роман-сповідь.