НЕОРОМАНТИЧНІ МОТИВИ Й ОБРАЗИ В РОМАНІ К. ГАМСУНА «ПАН»

магниевый скраб beletage

План

Історія написання роману «Пан», своєрідність композиції. Сенс назви роману; роль міфологічного підтексту.

Тема і проблематика.

Особливості трактування теми кохання (образи Глана, Едварди, Єви, Мака, лікаря і барона). Сутність протиставлення кохання Едварди та Єви.

Природа і людина в романі. Функції пейзажу. Імпресіоністична техніка письма.

Кнут Гамсун і українська література: контактно-генетичні зв'язки й типологічні паралелі.

Завдання для підготовчого періоду

Зверніть увагу на поняття «лірична проза» та «імпресіоністичний психологізм».

Розгляньте «любовні трикутники», що формуються в романі. Які риси характеру виявилися у кожному з героїв?

Ег-

Едварда

Єва Глан

  • пан Мак

лікар Глан

Е;       

Глан

барон

Порівняйте лейтенанта Глана з роману «Пан» та Івана з повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Що єднає цих героїв?

Які фантастичні образи супроводжували тему кохання в романі? У чому полягав їх символічний зміст?

Література

1. Гурдуз А. І. Норвегія — Україна: літературні зв'язки. Кнут Гамсун в Україні сьогодні. // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2005. — № 5. —

С. 29—31.

Кузнецова Л. К. Кнут Гамсун «Пан». Система уроків. // Зарубіжна література. — 2004. — № 32. — С. 12—14.

Рогозинський В. В. «Згідно з якими зірками жити.» До вивчення роману Кнута Гамсуна «Пан» // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2005. — № 5. — С. 27—28.

Нагибин Ю. Син про батька // Книжное обозрение. — 1991. — 13 грудня.

Побейко Г. На родине классиков Скандинавии // Библиотекарь. — 1990. — № 12.

Інструктивно-методичні матеріали

А. Чехов назвав норвезького письменника Кнута Гамсуна «натхненним співцем кохання», який показав чарівність і драматизм бурхливих пристрастей. Кнута Гамсуна завжди цікавили процеси, що відбувалися у людській душі, тому своїм найкращим романом «Пан» (1894) він започаткував психологічну прозу в норвезькій літературі. Цей роман став зразком прози раннього модернізму, що поєднав у собі риси імпресіонізму, символізму та неоромантизму. Заглибившись у світ людських переживань, письменник показав кохання на тлі прекрасної природи, яка повинна б стати прикладом гармонії, однак люди, на його думку, не прислуховуються до голосу природи та розуму й руйнують почуття і стосунки між собою. К. Гамсун концентрував увагу на психологічному боці кохання, на його трагічності, коли звинувачення й образи зробили неможливим союз двох сердець. Роман написаний у той час, коли письменник, перебуваючи в еміграції, опинився у Парижі. Автор довго думав, як назвати роман. Спершу дав йому назву «Едварда», за ім'ям головної героїні. Але коли книга була вже готова до друку, Гамсун вирішив, що назва «Едварда» не відповідала змісту твору і тому повідомив видавцеві нову назву — «Пан».

У XX ст. і на початку XXI століття спостерігався підвищений інтерес до міфу з боку письменників, філософів, психологів, соціологів. Я. Поліщук зазначив, що міф — «універсальний, культурний феномен, значення якого виходить поза конкретні часові виміри (проте у кожну епоху інсталюється в духовних координатах часу) як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архітипів». Міфологічний фактор у літературі обумовлений перш за все процесами свідомої авторської міфотворчості. Філософсько-міфологічний аспект роману «Пан» відчутний вже в назві твору, і це дало змогу авторові синкре- зувати культуру і міфологізувати картини світу.

У класичній міфології Пан — син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який переслідував німф у пориві закоханості. Пан, хоч і був одним з найдавніших богів Греції, не досить вагома персона. Поступово він втратив свій первісний характер і став богом — покровителем усієї природи. Коли народився великий Пан, то його мати, німфа Дріопа, глянувши на сина, з переляку кинулася тікати, бо той мав цапині ноги та роги і довгу бороду. Але його батько, Гермес, зрадів народженню дитини, узяв його на руки і підніс на світлий Олімп, де всі боги гучно вітали Пана і сміялися, дивлячись на нього.

Пан не залишився жити на Олімпі, а пішов у тінисті ліси й гори, граючи на дзвінкій сопілці. Як тільки почули німфи її чудові звуки, одразу юрбами поспішали до нього, і незабаром веселий танок рухався зеленою відлюдною долиною під звуки музики Пана, який і сам любив танцювати з німфами. Коли він розвеселявся, неабиякий галас зчинявся у лісах, по схилах гір: весело грали німфи і сатири разом із шумливим цапоногим Паном. Опівдні він ішов в гущавину лісу, щоб відпочити. Саме тоді небезпечно його турбувати: Пан запальний і міг в гніві наслати тяжкий гнітючий сон чи панічний страх. Траплялося, що бог усьому війську вселяв такий страх і примушував чимдуж тікати. А коли Пан не гнівався, то він милостивий і добродушний.

Пан — втілення стихійного життєвого начала, що живе у кожному з героїв роману: в Глані, Едварді, Єві. Схожість Глана з Паном виявився в тому, що він мав майже безмежну владу над жінками, їхніми серцями.. Важкий «звіриний» погляд приваблював до нього жінок. На міфічного Пана герой схожий тим, що обидва вони злилися в одне ціле з природою. Стрімкі пориви душі Глана часто не можна було збагнути, і автор підкреслив, що не лише на його порохівниці, а й у ньому самому неначе сиділо невгамовне божество — Пан.

Провідною темою у романі стала тема кохання, яке постала у творі як непереборна сила, що не піддавалася контролю розуму, не знала перешкод і не визнавала жодних обмежень.

Ідея твору: люди не прислухаються до голосу природи та розуму і руйнують почуття і стосунки між собою. Роман складний за проблематикою. Він порушив філософські та морально-етичні проблеми: у чому сенс людського буття; що таке щастя, людина і природа. Гамсун, відомий у світовій літературі як поет кохання, зобразив нові відтінки любовного почуття. Саме влада кохання визначила стосунки і вчинки героїв.

Розповідь у романі «Пан» йшла від головного героя. Це своєрідні записки про те, що сталося з ним декілька років тому. Описане в романі й розказане Гланом сприймалося як гімн красі світу і велика людська трагедія водночас.

Сюжет роману, на перший погляд, нескладний. Лейтенанта Глана, що жив відлюдником у лісі, кохали дві жінки — Сва та Едварда, він теж любив їх, не знаючи, кому надати перевагу. Стихія кохання захопило всіх трьох героїв. Як будь-яка природна стихія, кохання стало небезпечним і, наче міфічний Пан, вимагало жертв.

Лейтенант перебував у тому віці, коли молодість минула, на зміну їй прийшла зрілість. Він жив далеко від людей зі своїм вірним другом псом Езопом. Героєві нудно серед людей, що збиралися для розваг у будинку місцевого багатія — торгівця Мака. Для Глана ліс — не просто куточок природи. Тільки в лісі він відчував себе сильним, тут міг жити справжнім життям, відчувати його красу. Природа заполонила душу, але не переборола його почуття до Едварди. Перша зустріч із дівчиною сталася під час бурі. Тоді їй було років 16, і вона одразу підкорила серце чоловіка. Його любовні історії не обмежувався стосунками з Едвардом. Під час зустрічі пароплава він познайомився з Євою, молодою одруженою красунею. Автор говорив, що було щось особливе у важкому звірячому «погляді» Томаса, що, наче магнітом, вабило до себе жінок, і щира душею Єва, наче метелик, прилетіла на світло, не відчуваючи небезпеки. Для молодої жінки це було перше сильне, бурхливе почуття, якому вона повністю віддала. З покірної домашньої рабині вона перетворилася на особистість, відчувала свою гідність і незалежність, її почуття безмежне, вона нічого не вимагала від коханого. Гланові було приємно відчувати її турботу, його душа біля Єви просто відпочивала і набиралася сил. Але весь час він думав про Едварду.

Обидві жінки кохали Томаса Глана, але кожна по-своєму. Глан часто зустрічав Єву із сільським ковалем, думаючи, що то її батько. Лише напередодні смерті жінки дізнався, що коваль — то її чоловік. Єва загинула під час вибуху міни, яку заклав Глан, щоб відзначити від'їзд Едварди грандіозним феєрверком. Міну підірвав пан Мак, сподіваючись, що загине Глан.

Едварда також кохав Глана. Але пояснити їхні стосунки складно. Вона майже не бувала сама, її весь час хтось супроводжував. Це дратувало Томаса, а він, у свою чергу, дратував Мака, який помітив, що між ним і його дочкою виникли почуття. Едварда не така гарна, як Єва, Глан її покохав не за красу, а за душу. Дівчина відвідувала його сторожку, і після розставання юнак відчував себе спустошеним і самотнім. Ревнощі супроводжували його пристрасне кохання і штовхали на неймовірні вчинки. Едварда теж часто нерозсудлива. Освідчившись Гланові у коханні, вона вирішила вийти заміж за барона. Непередбачуваність їхніх дій можна пояснити експресивністю характерів. Навіть у ті хвилини, коли душі їхні готові відкритись одна одній, щось стримувало їх.

На перший погляд, Едварда занадто примхлива, манірна. Але вона чекала від кохання чогось незвичайного й тому не змогла оцінити почуття Глана. Домінуюча тема «кохання — страждання» досягла свого апогею в епізоді прощання Едварди і Глана.

Фінал роману «Пан» відкритий, але в новелі «Смерть Глана» (1893), своєрідному епілозі твору, автор логічно завершив сюжетну лінію. Цікаво, що новела була написана раніше за роман, тобто митець ще до створення «Пана» знав, чим закінчиться життя його героя.

Глан вирушив на полювання у далеку Індію. Там він одержав листа від Едварди з проханням повернутися до неї. Але для нього вороття назад нема. Він зробив усе можливе, щоб викликати у свого суперника ревнощі і лють. І той вбив героя.

«Коли руйнуються любовні стосунки, — руйнується світ,» — писав Кнут Гамсун у своїх нотатках до роману «Пан».

Намагаючись розв'язати складну проблему відносин людини й природи, Кнут Гамсун підкреслив, що всі ми діти природи, а тому не можемо нехтувати одвічними законами єдності, мудрості, гармонії. Саме та людина, яка усвідомила її причетність до неосяжного океану природи, може бути і буде щасливою. Жодні здобутки цивілізації не замінять людині простих і щирих почуттів, які полонили її душу під час спілкування з природою. Саме тому письменник шукав непереборну силу кохання в таїнствах природи, таїнствах людської душі. Для Глана увесь світ був казкою. Він умів слухати природу, уловлювати її тиху музику, усім серцем відчувати свою єдність з нею. Природа заполонила душу Томаса, а не переборола його почуття. Він лише у лісі міг бути самим собою, жити повноцінним життям, відчувати його красу, тому він змінив військову форму на «одяг Робінзона» і жив у хижці разом зі своїм собакою Езопом. Світ цивілізації герой сприйняв як недосконале, штучне відображення світу природи. Він «тішився запахом коріння й листя, запахом соснової живиці», і ніщо не бентежило його душу.

Імпресіоністичний психологізм — головна стильова ознака імпресіоністичної техніки письма. Дослідник Георг Брандес зазначав, що Кнут Гамсун «відтворив душевний кінематограф» завдяки нечуваному психологічному імпресіонізму. Не всі події у творі можна назвати вмотивованими і логічними (вбивство Томасом Гланом свого вірного друга — собаку Езопа). Мотивація цього вчинку не лежала на поверхні тексту, герой діяв за внутрішнім передчуттям, миттєвим враженням.

В образі Глана знаходимо риси неоромантичного героя. Це мужня людина, яка протистояла суспільству (відчужений від людей, самотній), йшла на ризик, потрапляла у незвичайні обставини і намагалася їх подолати.

Внутрішні зв'язки можна простежити між романом «Пан» Кнута Гамсуна та повістю «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. І для норвезького, і для українського письменників Пан (Чугайстер) — це уособлення сил природи. Він сприймався як символ єднання людини з природою, що навчив людину бачити прекрасне, що завжди допомагав зберегти душевну рівновагу. Український письменник стверджував, що і людська пісня, і людська праця — все дихало первісною дикою природою. Віднайти мелодію, яка була б співзвучна з красою гірських пейзажів, Іванові Па- лійчуку довго не вдавалося. Але після зустрічі з богом лісів — Чугайстром, — яка і здивувала хлопця, мелодія прийшла до нього легко і просто. Український письменник у своїй повісті прагнув відтворити оригінальне міфологічне світосприйняття гуцулів, показати їхнє, овіяне казковістю, міфами і повір'ями життя. Іван Палійчук став частиною природи, адже з дитинства «знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий Чугайстр, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. ... Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, що співають пісень, вигадують байки і молитви.». Тобто, вже з раннього віку свідомість Івана була «налаштована» на сприйняття міфологічного досвіду, виробленого гуцулами протягом багатьох віків. Він чув голоси предків, зростав в атмосфері міфу карпатських лісів та полонин. Ставлення Івана до міфологічного світу змінилося після смерті Марічки. Страх перед демонічними силами витіснив завдяки великій силі кохання, яке він втратив зі смертю коханої. Тому Іван рятував нявку-Марічку, граючи Чугайстрові пісню, яку підслухав у щезника.

Український та норвезький митці у своїх творах через внутрішній світ людини відтворили карпатську міфологію, яка поєднала в собі язичницькі та християнські вірування та античний міф про Пана. Неповторного колориту творам надали «постаті міфологічних істот — уособлень надприродної сили», матеріалізація яких у «Тінях забутих предків» виступила як «Суб'єкт спілкування у відносинах з героєм», а в «Пані» — як «об'єкт спостереження героя над цим світом».

Слушною буде фраза, взята із роману українського письменника-сучасника Валерія Шевчука з його роману «Горбунка Зоя»: «Любов між особами різної статі — це не мир, а війна, взаємне завоювання і поборювання, саме тому на цьому полі відбувається стільки трагедій: інколи таке змагання ведеться не на життя, а на смерть. і така війна в деяких людей стає смислом їхнього існування, тобто вони на цьому полі ніби воїни-професіонали». Український письменник трактував проблему любові подібно до того, як її показав і норвезький романіст Кнут Гамсун. Спільне у цих двох письменників те, що вони відобразили пристрасть, деякою мірою агресивність, безконтрольність почуттів, трагізм стосунків між людьми, а усе це притаманне літературі модернізму. Кохання у Гнута Гамсуна було коханням- стражданням, коханням — «грою», війною між особами різної статі, що не схоже на боротьбу за якісь ідеали або уподобання, це «втеча» від себе, тому Валерій Шевчук назвав цю ситуацію війною «воїнів-професіоналів».

Багато спільного з Кнутом Гамсуном у трактуванні проблеми любові можна знайти у Лесі Українки, яка у своїй відомій поемі «Лісова пісня» писала: «Кохання — як вода, — плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал — воно кипить, а стріне холод — стає мов камінь»

Почуття головного героя роману Кнута Гамсуна лейтенанта Глана, описані в розділі «Смерть Глана», можна порівняти з душевним станом ліричного героя Олександра Олеся:

Ні, забуття не дасть мені й сама природа...

Нехай вона і дивна, й молода,

Але її краса і врода

Твою красу і вроду нагада.

До моря б я побіг, де лащуть берег хвилі.

Але мені згадаються в той час

Твої і ласки, й руки білі,

Що на плечах моїх були не раз.

Я втік би в темний гай, що слухать як шепоче

До листу лист і до квіток трава,

Але шептала й ти в зимовій ночі

Мені колись шовковії слова.

Я б думкою спинивсь в другім небеснім світі,

куди і сяйво зір не доліта,

Але і там вже власне сонце світе

І знов воно про тебе нагада.

ЗАНЯТТЯ № 11

ПОКАЗ ДРАМАТИЧНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ У ПОВІСТІ-ПРИТЧІ Е. ХЕМІНГУЕЯ «СТАРИЙ І МОРЕ»

План

Історія написання повісті, її жанрова своєрідність.

Сюжет повісті-притчі, головні лейтмотиви.

Зіткнення різних життєвих позицій: старий Сантьяго і хлопчик Манолін.

Символи та їх роль у повісті.

Авторська позиція у творі.

Завдання для підготовчого періоду

Визначте за словником, що таке лейтмотив, які його характерні риси.

Прослідкуйте розвиток лейтмотивів, доберіть із тексту відповідні цитати:

«надзвичайна риба»;

«бейсбол»;

«самотність»;

«леви» тощо.

Поясніть поняття «підтекст», «ефект айсбергу».

Доведіть, що «Старий і море» — філософська повість.

Література

АнастасьееН. Творчество Зрнеста Хемингуея. — М., 1981.

Гордєєва Л. В. «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки.» Твори Е. Хемінгуея // Зарубіжна література. — 1998. — № 2.

Гордєєва Л. В. «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки.». Вивчення творів Е. Хемінгуея // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2004. — № 9. — С. 15—18.

Грибанов В. Хемингуей. — М., 1971.

Денисова Т. Ернест Хемінгуей. Життя і творчість. — К., 1972.

Доценко С. С. Перемога чи поразка? За повістю Е. Хемінгуея «Старий і море». 11 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2004. — № 3. — С. 27—29.

Кошкин И. Зрнест Хемингуей. — М., 1966.

Інструктивно-методичні матеріали

Повість стала підсумковим твором письменника, у якому яскраво виражені усі характерні особливості творчого стилю Е. Хемінгуея. Задум виник у автора у другій половині 1930-х, коли він почув розповідь про одного рибалку. У 1936 році написав нарис «На блакитному струмені» про старого рибалку, який спіймав величезну рибину, проте не зміг її врятувати від акул. Героя цього нарису автор ще не наділив такими рисами, як Сантьяго, він реагував на свою втрату невтішним плачем. Згодом прозаїк уважно спостерігав за життям рибалок із селища Кохімар. Хемінгуей згадував, що «знав про цих людей все: чим вони живуть, що люблять і що ненавидять, до чого ставляться байдуже., знав кожну родину там і біографію кожного члена сім'ї». Ці знання дали йому додатковий матеріал, необхідний для написання книги.

Працював над своїм твором Е. Хемінгуей у 1950—1951 роках. У вересні 1952 року повість була надрукована у нью-йоркському щотижневику «Лайф» і незабаром вийшла окремим виданням. За цю повість автор одержав головну премію з літератури в США — Пуліцерівську премію, а згодом вона відіграла вирішальну роль на присудження йому Нобелівської премії з літератури у 1954 році.

Прототипи головного героя. Оскільки ситуація, покладена в основу повісті, не була для рибацького селища винятковим випадком, з часом з'явилося багато претендентів на роль прототипу старого Сантьяго. Ними почергово були Ансельмо Ер- нандес Гарсіа, Мігель Рамірес, а потім шкіпер яхти письменника «Пілар» Грегоріо Фуентес. З кожним із цих людей були пов'язані морські історії, які підказали Хемі- нгуею задум майбутнього твору. Сам же письменник говорив, що образ Сантьяго він змалював зі свого механіка Карлоса Гутьєреса, який прослужив у нього багато років: «Я чув про людину, з якою трапилася подібна історія з рибиною. Мені розповідали, що відбулося це у човні на морі, коли він вів боротьбу з рибиною. І ось я взяв людину, котру знав уже двадцять років, і уявив її собі у таких же умовах». Усе-таки герой повісті — це збірний образ, який увібрав у себе риси багатьох знайомих письменнику людей і втілив авторське уявлення про людську мужність та силу волі.

Літературні дослідники назвали повість видатного американського письменника «Старий і море» «притчею». Певно, це дійсно так. Бо цей, з одного боку, реалістичний твір — не простий опис цікавої пригоди, не просто розповідь про двобій відважного старого рибалки з морем і рибою. Ця повість мала значно ширший і більш узагальнений зміст, який не зводив лише до авторської ідеї про необхідність збереження людиною мужності та гідності за будь-яких обставин. Про це Е. Хемінгуей писав у кожному своєму художньому творі. Але саме з приводу повісті «Старий і море» письменник сказав: «Здається, що врешті-решт я домігся того, над чим працював усе моє життя».

Змінився його стиль: з'явилася плавна епічна напружена фраза; визнаний майстер діалогу віддав перевагу сповненому трагічного змісту монологу, з'явився урочистість, поетичність. А реалістичні образи повісті переросли у символи.

Сюжет повісті зовні не складний — це розповідь про старого рибалку. Старий Сантьяго, герой твору, стомлений невдачами, які переслідували його вже довгий час, відплив далеко у море в пошуках здобичі. Йому пощастило: попалась «величезна риба». Та риба була така велика і сильна, що старому довелося докласти чимало зусиль, щоб її перемогти Але на зворотному шляху акули з'їли здобич. Змучений рибалка повернувся до берега зі скелетом від здобичі. Письменник правдиво показав життя героя і його стихію — море.

Сюжет повісті простий, але у творі скритий потаємний смисл — підтекст, який підняв зміст на рівень філософських узагальнень. Річ у тім, що сама по собі боротьба старого з рибою та акулами — це лише видима частина сюжетного «айсбергу». Захована ж у підтексті частина говорила про важливіше і значніше: письменник розмірковував про стосунки людини і суспільства, людини і природи, Всесвіту і приходить до певних висновків. Головна проблема, яку автор підняв у творі — це питання про сенс людського життя.

Проблеми: природа і людина (розкриває сама назва твору);

Людина і суспільство;

Людина і Всесвіт.

Образ старого рибалки Сантьяго автор подав з окремих деталей і спогадів, що склали історію його життя. Він ходив на вітрильнику до Африки (уві сні йому ввижалася Африка його юнацьких літ). Автор змалював очі і руки старого. Дуже скупо описав письменник житло, де стояли ліжко, стіл та стілець, а просто на долівці було вогнище, де він розпалював деревне вугілля й варив собі їжу. Цікава деталь: чиста сорочка, мабуть, чекала, коли скінчить свої земні справи цей чоловік. Саме ця річ прикривала фотокартку його покійної дружини. Ця втрата ще й досі болить Сантьяго. Автор подав образ старого у двох площинах: на землі і на морі. Спостерігаючи за героєм у морі слово «старий» стало ніби недоречним. Герой Хемінгуея — не просто мудра людина, а ще й досвідчений рибалка. Зрозуміло, чому він пішов у море по рибину марлін саме у вересні («місяці великої риби»), бо тоді рибина досягає найбільших розмірів, набравши за літо достатньої ваги. А ось у травні, коли марлін ще не досяг певної ваги, полювати на нього може навіть рибалка без досвіду («Це тобі не травень, коли хто хочеш рибалка»).

Цікавим було співвідношення образів старого і хлопчика. З одного боку, вони протиставлені: старість символізував кінець життя, юнак — його початок. З другого — хлопчик Манолін — продовження старого, його майбутнє, він забезпечить йому безсмертя, отримавши разом із досвідом і частинку душі старого. «Був би зі мною хлопчик», — рефреном звучала у повісті фраза старого, якою автор стверджував думку, що сила людства у його єдності.

Реалістичні образи старого, моря, риби, хлопчика, левів, акул набули символічного значення і знаходили в стані протистояння і єдності одночасно Стверджувала думка про взаємозв'язок усіх мешканців Землі: людей, тварин птахів, і водночас виявився один із парадоксів людського життя: людина змушена вбивати тих, кого любить, хто «дорожчий за брата».

Море

Життя;

прекрасна, мінлива і повна несподіванок стихія

Старий Сантьяго

Людина-борець;

Досвідчена, мудра, сильна духом і вольова людина

Рибина

Удача;

Життєва мета

Акули

Людське зло: заздрощі, плітки, зрада

Хлопчик Манолін

Вірний друг; Нове покоління

Людина — частина природи, частина Всесвіту. Вона відчувала це і прагнула гармонії. Саме так повинно бути: людина у гармонійному співіснуванні з природою, Всесвітом — до такої важливої думки прийшов автор.

Образи акул — хижаків, ворогів можна сприймати як перешкоди на шляху досягнення мети. Людина сміливо вступала з ними у боротьбу. Водночас хижі акули — це й помста моря.

Але «переможець нічого не здобуває» — цю філософську думку Е. Хемінгуей виніс навіть у заголовок одного із своїх творів. Сутність людського життя у боротьбі та перемозі в ній, можливо, це перемога над собою.

У житті (морі) у кожного є своя Риба (мета, ціль), яку потрібно здобувати. Є свої Акули (вороги, перешкоди) і, слава Богу, є свій Хлопчик (надія на майбутнє, на своє продовження), свої Леви («найкраще в моєму житті», символ юності, дитинства, щасливих миттєвостей, того, що допомагає жити).

А ще людина — частинка неосяжного Всесвіту. Вона відчувала себе добре лише в гармонії з усім, що оточувало її: з небом, сонцем, морем, птахами, рибами. Вона не цар, не піщинка, вона рівна серед рівних. Прозаїк побудував свою повість на системі мотивів, які перепліталися, взаємодіяли. Одним із провідних став мотив незвичайної риби, яку впіймав старий рибалка. Він віддав боротьбі з нею мало не всі свої сили. Вона стала його власністю. Для Сантьяго битися за рибу — це значило битися за життя, за своє місце в жорстокому світі, який не визнавав невдах. Мотив риби тісно переплітався з мотивом самотності. Проте в мотив самотності прозаїк вклав песимістичне звучання. Письменник показав, що саме самотність змусила старого бути мужнім і терплічим, знаходити в собі сили, щоб вийти переможцем.

У фіналі повісті переплелися два мотиви — хлопчика і левів. Хлопчик — то врешті-решт визнання перемоги старого, то подолання трагічної самотності, надія на те, що в нього ще є майбутнє. А леви уві сні — це і пам'ять про пережиту боротьбу й готовність знову ставати до бою за життя.

Отже, пафос повісті у гуманістичному і оптимістичному погляді митця на життя.

У цьому творі яскраво відчувалася особлива важлива риса Хемінгуея — гуманність. Показуючи героя самотнім, письменник не зробив його індивідуалістом.

У морі він повсякчас згадував хлопчика Маноліне. Суворий закон боротьби за існування розлучив їх, але це не завадило їхній дружбі.

Письменник виступив за активну позицію людини. Наявність саме такого забарвлення і свідчила про відсутність песимізму. Ця філософська повість утвердила гуманність і добро, гімн мужності ЛЮДИНІ, 11 волі і силі.

ЗАНЯТТЯ № 12

СХРЕЩЕННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ МОДЕРНІСТСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ З НАЦІОНАЛЬНИМ МІФОПОЕТИЧНИМ БАЧЕННЯМ В ОПОВІДАННІ ГАБРІЕЛЯ ГАРСІА МАРКЕСА «СТАРИГАН З КРИЛАМИ»

План

Зрощення фантастичних елементів з побутовими деталями — характерна ознака художнього світу твору. Реальність і вигадка в оповіданні.

Своєрідність образу янгола: його безпорадність і терпимість до людей, спорідненість з людською природою.

Образна система твору. Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми.

Зображення людського суспільства, в якому немає місця ангелам.

Сенс фіналу та назви оповідання. Символіка твору.

Завдання для підготовчого періоду

Прочитати баладу І. Драча «Крила» і порівняти її з оповіданням Г. Маркеса.

Повторити поняття про «магічний реалізм». Знайти у тексті риси цього методу.

Подумайте, яка роль художніх деталей у творі?

Знайдіть в оповіданні символи, дайте їм характеристику.

Література

Земсков В. Маркес. — М., 1986.

Маркес Г. Г. Стариган з крилами // Всесвітня література. — 1998. — № 12.

Покальчук Ю. Латиноамериканський роман. — К., 1980.

Ромащенко Л. Крила як символ духовного злету людини // Там же.

Ступак Л. Янгол у світі фальші. За оповіданням Г. Г. Маркеса «Стариган з крилами» // Зарубіжна література. — 2007. — № 10—11 (506—507). — С. 39—40.

Чужшова Т. І був він незвичайний ... За оповіданням Г. Г. Маркеса «Стариган з крилами». 10 кл. // Зарубіжна література. — 2007. — № 10—11. (506—507). — С. 33—36.

Інструктивно-методичні матеріали

Особливість даного оповідання — поєднання реального і фантастичного, комічного з серйозним. Це допомогло авторові висвітлити проблеми повсякденного життя. Тому творчу манеру Маркеса називали «магічним реалізмом». Сюжет оповідання досить фантастичний. У приморському селищі з'явився ангел. Чому саме, ніхто не поцікавився, бо всі задовольнилися висновком «розумної сусідки», що буцімто це посланець за душею хворої дитини, отже, смертельно небезпечна істота.

Фантастичне з'явився у творі із самої реальності, і це надало оповіданню фантастичного звучання, але водночас не позбавило реалістичного змісту. Твір про події дивовижні і одночасно буденні. Для автора незвичайне не стільки виокремилося зі звичайного, скільки стало його часткою.

Ох, сусідка! Це типовий реалістичний образ всезнаючої пліткарки, втілення са- мовпевненої сірості, яка все знало, все вміло, прагнула бути в центрі всіх подій, її репутацію не похитнуло навіть зовсім безглузде твердження, що ангели харчувалися лише смердючою камфорою. Щось не гаразд у суспільстві, коли така людина — одна з найавторитетніших.

За порадою сусідки (а поради у неї є завжди) поліцейський Пелайо змінив своє доброзичливе ставлення до старого і, сидячи в теплій кухні з дубцем у руках, сторожував немічного бідолаху, котрий не борсався у холодній калюжі. Сцена сповнена іронії і мала сатиричний зміст. Але в даному разі; важко засуджувати Пелайо, адже тримаючи ангел арештом у дротяному курнику, він захищав свою дитину.

Небесну чистоту кинуто в грязюку (у прямому і переносному значенні цього виразу). Така метафора стала уособленням життєвого бруду, життя без милосердя і доброти, а водночас і обмеженості жалюгідного існування. У цьому полягав ідейний зміст оповідання.

Ангел — це божество. Згідно з біблійною традицією, Бог виявляв свою волю через янголів. Слово «янгол» означає «вісник», той, хто доносив божественну істину, Господню волю до людей.

***Цікаво знати, що Мойсей Маймонід вважав янголів безтілесними, Дамас- кін — безсмертними, Аристотель — інтелектуальними.

У творі автор не уникав опису зовнішності небесного прибульця і зобразив його саме таким: «Він був одягнений як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні лежали в болоті, і все це разом надавало йому кумедного і неприродного вигляду». Маркес показав янгола немічним, можливо, він зазнав багато болю, страждань, смутку. Його душа боліла за людські гріхи, а обличчя передчасно постаріло через втрату людьми моралі, духовної деградації. Тому він і втратив піднесеність, таємничість, святість. Він став негарним, непоказним, звичайним, буденним, більше того, від нього йде жахливий сморід. Письменник подав і подібну картину, у той час як з'явився янгол. Здається, що він змалював потойбічний світ, де панувала смерть. Дощові бурі передували появі небесного посланця.

У біблійній легенді

В оповіданні Маркеса

І подивився Господь Бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі. І сказав Господь Бог: — Кінець усякій плоті, бо земля сповнилася від них лиходійствами; і ось Я винищу їх із землі. Я наведу на землю потоп водяний. Вселенський потоп виступає як засіб покарання розтлінного світу

На землі панують сирість і сморід, «Світ полинув у суи», небо і море «змішалися у якусь попелясто-сіру масу», дощ не вщухає третю добу, і з напівзатопленого будинку повзуть краби; світло «непевне», сморід від крабів нестерпний, шлях перетворився на рідку кашу із болота і гнилля.

Бурхливе і суперечливе життя розтлінного обивательського світу потребує духовного очищення

У творі Маркеса янгол схожий на звичайну людину, але мав крила. Він — носій ідей, яких людство так і не зрозуміло. Тому крила обскубані, побиті вітрами. Та він Божий посланець, і тому його місія на землі — своїм терпінням, добротою, гуманністю викрити обивательську байдужість, егоїзм, духовне роз'єднання, брак віри, моральних ідеалів.

У Божого вісника крила виросли не завдяки, а всупереч людям. Це символізувало вічне оновлення життя, вічне його відродження. Сам автор твердо переконаний у незнищеності духовності.

Через ставлення до ангела розкрилася справжня сутність кожного з героїв. Селище, куди потраплив ангел, навіть не мало назви — це алегорія людського суспільства. Усі, хто бачив янгола, навіть не змогли зрозуміти його мови. Не винятком був і отець Гонгаза — служитель церкви, який теж не знайшов із янголом спільної мови. Мешканців селища здивувала не стільки сама поява божественного створіння, скільки його зовнішність. Це говорило про те, що не було нічого цікавого, що могло б здивувати просту обивательську реальність.

Представники провінційного селища

їхнє ставлення до янгола

Висновки

Родина Пелайо і Елісенди

тримали на мотузці;

зачинили у курнику разом із курями;

брали із кожного, хто приходив дивитися на янгола, п'ять сентаво

Ставлення гірше ніж до тварини. Шукають матеріальну вигоду

Населення провінції

просували у дірки сітки шматочки хліба, наче тварині у зоопарку;

годували залишками їжі;

його увесь час дзьобали кури;

він чманів від смороду свічок;

люди кидали у нього каміння, а один просто припік йому бока розпеченою залізякою

Душі людей черстві, жорстокі, злі і грішні.

Вони наглухо закриті для божественних істин

Отець Гонгаза

спочатку зазирнув до курника і привітався латиною;

не сподобалося, що янгол «не розуміє Божої мови і не вміє шанувати Божих слуг»

Людина обмежена.

Не розуміла мови небесного створіння і вважала його дияволом, здатним перевтілюватися

Папа із Рима

не міг дати тлумачення божественного явища;

з'ясовував, чи має той пуп і чи здатен утримуватися на кінчику голки

Служителі церкви проявили недовіру і байдужість.

Дійшли висновку, що не вони повинні шанувати Божого посланця, а навпаки

Посадові особи

ніхто не прибув на місце події;

відправили військо, щоб розігнати натовп

Суспільна влада не цікавилася появою крилатого старигана. Здатні лише застосовувати силові методи, боячись якихось нововведень

Син Пелайо та Елісенди

байдуже ставився;

грався у курнику і заразив старигана вітряною віспою

Дитина вже заражена бацилами байдужості, черствості, зла. Дитя — це відображення жорстокого, хворого суспільства

Фінал твору закономірний: ангел залишив селище, а Елісенда полегшено зітхнув. Тепер він не буде завадою в її житті. Загнаний і принижений дух випростав крила і злетів у височінь. Нарешті спокій запанував у господі Пелайо; зникли сумніви щодо конкуренції в отця Гонзаго та єпископа. На жаль, ніякої боротьби в людських душах не відбулося. Совість, сумління, добро спали. Навіть він, божий посланець, не здатний розбудити найвищі чесноти цього світу. Так Гарсіа Маркес ствердив незгасимість справжніх духовних цінностей, їхню неминучість і незнище- ність. А бездуховні люди залишився у бруді свого огородженого дрібного матеріального світу. Вони не витримали випробування на духовність.

Роль деталей і символів

Сльози на очах янгола

Відчайдушний біль за деградоване людство, розуміння своєї безпорадності у тлінному суспільстві, яке втратило духовні орієнтири.

Страждання старигана

Бажання янгола через фізичний та моральний біль наблизити світ до очищення

Хворе серце

Болісне сприйняття дійсності

Ґрати на вікнах будинку, щоб не залітали янголи

Підтвердження того, що людство жило у в'язниці матеріальних благ, воно байдуже до чужого горя; духовний злет вважало непотрібним

Свіжий вітер, промені сонця

Віра в нові сили, які принесуть перебудову в суспільстві

Крила

Міць, сила, духовний злет людини

Хвора дитина

Неблагополуччя людства, «хворе» майбутнє

Дівчинка-павук

Деградація суспільства

Висновок: «Людина зможе вистояти, перемогти, але тільки разом з усім народом, з усім родом людським, зростання дерева якого й гарантує перевагу життя над смертю».

Міфологія подала приклад безстрашного Ікара, що наважився на ризик заради своїх високих прагнень. Українські митці теж зверталися до теми окриленості людини.

Так, у баладі І.Драча «Крила» йшлося про те, що люди не завжди готові до усвідомлення високих Божественних істин. А в поемі Б. Олійника «Крило» окриленість асоціювалася з високими духовними пориваннями, з прагненням робити добрі справи. Найстрашніший гріх — убити людську мрію, перебити крила. Ішов по луках весело юнак На зустріч із своїм цибатим братом. Та зопалу об щось м'яке спіткнувся. Під ноги глянув — сполотнів як місяць: Лежав долілиць мертвий журавель. Припав до нього і сахнувся дико, Коли у мертвім оці журавля, Як в дзеркалі, своє лице угледів, Що просто на очах старіло важко:

Одна по одній зморшки проступали, Кришились зуби, западали щоки, — І він ставав столітнім, древнім дідом, А потім щось під серцем обірвалось, І сич зареготав, як потурнак: «Уже тобі ніколи не літати!» Повів незрячим поглядом. Нараз

Опікся оком об ціпок терновий — І все до скрику зрозумів. Усе!

ЗАНЯТТЯ № 13