СХРЕЩЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ КЛАСИЧНОЇ ТА МАСОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ У РОМАНІ П. ЗЮСКІНДА «ЗАПАХИ»

План

Філософсько-естетичні засади постмодернізму та їх вплив у романі «Запахи».

Назва. Ідейно-тематичне спрямування сюжету. Текстуальна та інтертекстуа- льна площини у романі.

Образ митця Греиуя. Символічний сенс детективної інтриги.

Проблеми співвідношення краси і зла, влади митця та мистецтва над натовпом, пошук досконалості в романі.

Парфуми як гротескно-іронічна метафора мистецтва.

Роль художніх описів у романі «Запахи».

Завдання для підготовчого періоду

Повторіть літературознавчі поняття: «постмодерністський роман», «гротеск», «інтертекстуальність».

Розкрийте поняття «маргінальність». Подумайте, чи можна вважати Гренуя митцем-маргіналом?

Подумайте, яким чином у романі Зюскінда втілена мрія митця модерністського напряму?

Дайте відповідь на запитання: «Чому мистецтво Гренуя не очищує душу?»

Література

Бігун Б. Я. Митець і його творіння за постмодерністської доби // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2002. — № 5-6. — С. 75—81.

Дітькова С. Ю. Запах краси, або Життя і смерть геніальної бактерії. Особливості вивчення роману П. Зюскінда «Запахи» // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2003. — № 12. — С. 21—27.

Решетняк О. Геній і злочин — речі несумісні? За романом П. Зюскінда «Запахи» // Зарубіжна література. — 2007. — № 13 (509). — С. 11—15.

Ступак Л. Психологія одного вбивці, або Що людині заважає бути людиною? П. Зюскінд «Запахи». 11 кл. // Зарубіжна література. — 2007. — № 13 (509). — С. 8—10.

Патрік Зюскінд — художник постмодерністських ідей (за ред. доктора пед. наук, проф. Давиденко Г. Й.) — Глухів: ГДПУ, 2004. — 33 с.

Інструктивно-методичні матеріали

Інтертекстуальність — це ключова категорія постмодернізму, що позначала різноманітні міжтекстові стосунки як всередині твору, так і за його межами. Ци- татність такого письма передбачала багатоголосе відлуння попередніх текстів, що проглядалися крізь текст твору і перебували із ним у діалозі. Цитати можуть бути прямими і переносними, наявними і ненаявними. Своєрідною «цитатою» міг виявитися не тільки вислів, образ чи мотив, а й стиль, напрям, дискурс, певна культура.

У 1984 р. німецька література збагатилася новим твором, який відразу ж став бестселером і залишився ним вже 20 років. Це роман «Запахи». Розгадати його непросто, тим паче, що його творець — історик і журналіст Патрік Зюскінд, — мешкаючи у Франції більше, ніж у рідному місті Мюнхені, віддав перевагу товариству тенісистів і не любив спілкуватися з літературознавцями. Автор багатьох телевізійних сценаріїв, він ніколи не з'являвся на телеекранах і принципово уникав інтерв'ю. Отже, письменник надав нам абсолютну свободу в тлумаченні свого твору.

Назву роману перекладали по-різному: «Аромати» («Пахощі»), «Запахи», «Парфумер», «Парфуми». Але різні варіанти зберігали єдину тему — тему запаху.

Запах став досить звичним природним явищем, так само, як колір або звук. Починаючи з давніх часів, запахи мали неабияке значення в житті людини. Давні люди вірили, що приємні запахи (Благовонія) рятували від злих духів, приносили здоров'я і вроду. Через Схід культ благовоній прийшов до давніх греків, які за допомогою ароматичних масел лікували навіть хвороби серця.

Містичне ставлення до ароматів зберігалося до доби ренесансу. У XVI ст., з розвитком італійських торговельних республік, запозичена в арабів технологія виготовлення парфумів почала приносити величезні прибутки. У XVII—XVIII ст. першість у сфері парфумерної торгівлі захопила Францію, яка і тримала таку позицію до сьогодення.

Пахощам завжди протистояв сморід. Рів на околиці Єрусалима, який був звалищем бруду та називався геєною, привертав увагу пророків, Хрис- та і апостолів. Вони зробили його символом Пекла. Сморід, запахи крові, бруду і гною є неодмінними частинами картини Пекла в «Божественній комедії» Данте.

Отже, запахи служили і служать певними ароматичними кодами, основою для дуже давніх символів.

ЗАПАХИ