Освіта

У IV—VII століттях зберігалися традиції античної освіченості, існували давні наукові центри (Афіни, Александрія, Бейрут, Газа), виникає новий — Константинополь. З кінця VII століття вища освіта майже зникає й відроджується тільки в IX столітті (Магнаврська школа в Константинополі). 1045 року засновано Константинопольський університет з двома факультетами: юридичним і філософським.

Незважаючи на поширення вже в XI столітті бомбіді нового паперу, книги (до XIV ст.) переписувалися переважно на пергаменті й були надзвичайно дорогі, бібліотеки монастирів і приватних осіб — невеличкі.

У школах Візантії викладали граматику, риторику, філософію, себто ті предмети, котрі вивчалися в школах пізньої античності. Вивчення цих дисциплін вважали необхідним для виховання освіченого члена суспільства. Знання й розуміння класичної літератури та античних праць з філософії, математики, астрономії, медицини, вміння говорити й писати класичною грецькою мовою високо цінувалися візантійцями. До людини, котра оволоділа скарбами науки, ставилися з глибокою повагою, і вона мала серед сучасників величезний авторитет.

Джерела сповнені захоплених відгуків про людей, які здобули освіту. Особи, що належали до різних соціальних груп, висловлюють справжню повагу до науки і освіти й наголошують на необхідності оволодіння ними.

Навіть автори агіографічних пам'яток обов'язково відзначають освіченість своїх героїв як одну з їхніх чеснот. У «Житті» Феодора Студита йдеться про значущість світської науки й користь від її вивчення, оскільки вона не лише знайомить ортодоксальних християн з аргументами і зброєю їхніх ідейних супротивників, а й озброює на боротьбу з ними.

Наполягає на вивченні світських дисциплін і біограф патріархів Тарасія і Никифора диякон Ігнатій. Він намагається переконати своїх братів-ченців у тому, що вивчення наук може прислужитися кращому розумінню теологічних праць. Однак одразу застерігає, що «зовнішню», себто світську мудрість не можна порівнювати зі священною наукою, бо остання є господиня, а перша — її служниця.

Ідеалом візантійських письменників був імператор, захоплений науками, покровитель знань, аматор щодо книжкової вченості. В суспільстві, де багато залежало від особистої ініціативи правлячого василевса, його ставлення до грамотності й освіченості передусім відбивалося на становищі вчених і долі освіти. Покровительство й допомога монархів надавали можливість вести наукові заняття, відкривати школи й навчати бажаючих. У працях візантійських авторів багато місця належить описові освіченості імператорів та їхнього ставлення до вчених. Письменники або критикували невігластво правителя, або вихваляли його красномовство й освіченість, що, на їхню думку, були обов'язковою рисою василевса разом з іншими традиційними чеснотами християнських монархів. Обов'язком монарха вважалася турбота не лише про управління, закони, релігію, а й про освіту.

Значні перешкоди виникли на шляху розвитку наукових знань у період іконоборства. Втрата східних провінцій імперії, де раніше зосереджувалися визначні наукові центри, постійні війни і тривала боротьба між іконоборцями й іконошанувальниками, знищення партіями, що боролися, бібліотек і цінних рукописів — все це, безперечно, завдавало чималих збитків науці й освіті. Але розвиток наукових знань не припинився. І, мабуть, слід говорити радше не про їхній занепад, а про серйозну перебудову на новий середньовічний кшталт. Антична спадщина сприймається тепер дедалі критичніше, посилюється вплив християнської ідеології.

Від IX століття вища освіта зосереджується в столиці імперії Константинополі. І навіть у ті тяжкі часи тут з'являються блискучі вче- ні-ерудити, які не мали собі рівних на Заході. В галузі природничих наук до них належить видатний учений-енциклопедист Лев Філософ, чи Математик (початок IX ст. — бл. 869 p.). Найосвіченіша людина, знавець математики, фізики, механіки, філософії, Лев Математик цікавився медициною й астрономією, вивчав античних авторів. Йому належить багато відкриттів, що мали важливі наслідки для подальшого прогресу наукових знань. Серед них особливо цінним виявилося застосування Левом Математиком літер як арифметичних символів; цим він, по суті, заклав засади алгебри. Відомі винаходи цього вченого, наприклад, система світлової сигналізації, за допомогою якої повідомлялося про події на території ворога, зокрема в Арабському халіфаті. Сучасники розповідають про чудесні механізми, винайдені Левом Математиком. Приймальний зал Великого палацу, резиденції візантійських імператорів прикрашали статуї левів, що лякали людей своїм риком, птахів, що співали й літали, інші чудові механізми, що діяли за допомогою енергії води; вони мали вражати іноземних послів, навіювати їм подив і страх перед потугою держави ромеїв.

Лев Математик став ініціатором відродження в Константинополі вищої освіти. Користуючись покровительством регента неповнолітнього імператора Михаїла III (862— 867 pp.), він відтворив світську вищу школу, що згодом набула широкого розголосу в усій імперії. Для занять була відведена особлива зала палацу — Магнавра. Там викладалися тільки світські науки. Особливої уваги надавалося вивченню природничих наук. В Магнаврській школі було зібрано цвіт професури тієї доби; знаменитий учений і церковний діяч IX століття патріарх Фотій певний час викладав там. Школа готувала освічених чиновників, дипломатів, полководців. Здобути вищу освіту могли тільки діти забезпечених і високопоставлених батьків. Слава Лева Математика та його школи постійно зростала й поширювалася, і до Константинополя з'їжджалися здібні юнаки з усіх усюд Візантії. Великий візантійський учений Лев Математик не уникнув ненависті фанатичних ченців, котрі звинуватили його в таємному язичництві й чаклунстві. Лише покровительство імператорського двору врятувало його від переслідувань. Фундамент наукових знань, закладений у IX столітті Левом Математиком та його оточенням, виявився достатньо міцним, щоб залишити помітний слід у розвитку цілої середньовічної науки.