3.4. Психологія середньої дорослості

магниевый скраб beletage

та когнітивні зміни особистості

Даний період розпочинається з переживання кризи середини життя або осмислення її наслідків. Хоча представники середньої дорослості дуже суб'єктивно оцінюють свій психологічний вік, однак існує ряд типових фізичних та розумових особливостей, характерних саме для цього періоду.

В цьому віці виразними є гормональні зміни. Жінки стурбовані переживанням клімаксу - згасання репродуктивної функції, що закінчується менопаузою. Клімакс зазвичай важко переноситься жінками, і фізично, і психологічно, впродовж нього часто виявляються депресивні ознаки. Настання менопаузи супроводжується зменшенням кісткової маси та схильністю жінок до хвороб серця.

У чоловіків фізіологічні зміни провокують значне зменшення сексуальних можливостей, що викликає невдоволення собою, почуття втрати чоловічої сили та прагнення 'її повернути, що може спричинити інтриги з молодшими себе жінками. Досить часто причиною депресії чоловіків може стати імпотенція, викликана як соматичними, так і психологічними факторами. Зменшення кількості андрогенів викликає у чоловіків певні емоційні реакції - нервозність, невпевненість, пригніченість, втомлюваність.

На початку шостого десятку життя дещо уповільнюється робота нервової системи, зменшується гнучкість і розпочинається стискання хребта, шкіра і м'язи поступово втрачають еластичність. Після 45 років причинами смерті стають хвороби, зокрема серцево-судинні, онкологічні, органів дихання тощо. Рівень смертності чоловіків вдвічі вищий, ніж жінок.

Початок старіння сприймається важко і потребує серйозної психологічної адаптації. Люди знаходяться під тиском стереотипного сприймання середини життя: молодість - це надії, а зрілість - застій і страхи втрати здоров'я. Через хвороби, які починають серйозно турбувати людину, може сформуватись негативне сприймання життя в цілому, песимізм.

Стресостійкість психіки зменшується - часті стреси провокують хвороби організму і навпаки

Стан здоров'я в цьому віці суттєво визначається способом життя в юності та ранній дорослості

Здебільшого це помітніше у чоловіків

V         J

У зв'язку з початком старіння спостерігається погіршення гостроти зору, незначне зниження сприймання звуків високої частоти. Смакова, нюхова та больова чутливість теж знижується, але повільно і тому малопомітно. Час реакції на подразники зростає досить повільними темпами. Рухові навички можуть погіршуватись, однак їх системне використання стримує цей процес. Засвоєння нових навичок відбувається складніше.

Однак, близько 41-46 років людина досягає чергового піку у розвитку уваги. Тому деяке зниження психофізіологічних функцій не заважає збереженню працездатності людини середнього дорослого віку. Так, лонгітюдні дослідження Л.Шоемфельдта та В.Оуенса показали зростання вербально- логічних функцій до 50 років і лише після 60 років відбувається поступове зниження. В цілому когнітивні та креативні якості зберігаються і зростають в даному віці у людей, зайнятих інтелектуальною працею.

Загальна функціональність пам'яті досягає максимуму в ранній дорослості, далі на її базі розвивається спеціалізована система мнемічної діяльності, потрібна для конкретної практичної роботи.

По-різному розгортається динаміка різновидів інтелекту особистості в середньому дорослому віці. За своїми функціями інтелект поділяють на текучий та кристалізований. Текучий інтелект спрямований на засвоєння нової інформації. Кристалізований інтелект використовується особистістю для переробки інформації та її гнучкого використання в адаптаційних процесах.

Текучий інтелект досягає піку розвитку в юності, а в даному віці поступово знижується, а кристалізований - навпаки, зберігає свою продуктивність, покращену в порівнянні з юнацьким періодом.

зростання якостей кристалізованого інтелекту

спадання можливостей текучого інтелекту

В творчості психологів дослідники встановили три піка продуктивності: 40-45 років, 60-64роки, близько 70 років.

            У

Рис. 3.52. Динаміка текучого та кристалізованого інтелекту в середній дорослості

За думкою О.Г. Маклакова, середня дорослість є одним із найбільш продуктивних періодів в творчості людини, особливо якщо її діяльність пов'язана з гуманітарними знаннями.

Розглядаючи когнітивний розвиток дорослих з точки зору функціо-нальних змін, що відбуваються з ними, К.Шаїй визначає певні стадії:

В ранній дорослості розгортається стадія досягнень. Інтелект використовується для вирішення реальних проблем, які визначають подальшу долю людини, зокрема вибору професії, супутника життя.

Впродовж середньої дорослості триває стадія виконання соціальних обов'язків, коли людина відповідає не тільки за себе, але й за інших, і при прийнятті рішення мусить враховувати не тільки свої інтереси, а й інтереси оточуючих (чоловіка / дружини, батьків, дітей, колег).

Частина представників цього періоду, які працюють на керівних посадах, охоплена стадєю адміністрування,, і їх вміння приймати рішення впливає на долі сотень, тисяч людей.

І нарешті, пізню дорослість охоплює стадія реінтеграції, коли використання знань і інтелекту знову спрямоване на побутову практичну сферу, люди повертаються до власних інтересів, цінностей, установок.

Завдання розвитку та гендерні відмінності в середній дорослості

Середня дорослість - дуже насичений подіями та відповідними їм внутрішніми змінами період. Конструктивне проходження особистістю кризи середини життя сприяє оновленню життєвих цілей та стратегії. Середня дорослість розгортається як етап подальшого психічного розвитку людини, спрямований на вирішення ряду важливих завдань:

^ \

використання прийнятних способів проведення дозвілля

прийняття фізичних змін та вироблення життєвої мудрості

досягнення та підтримання оптимального життєвого рівня

V         J

Ґ          л

пристосування до взаємодії з батьками похилого віку

V         J

підсилення осо- бистісного аспекту в подружніх взаєминах

допомога дітям у їх дорослому становленні

Рис. 3.54. Типові психологічні завдання середнього дорослого віку

Застій, відсутність розвитку

Згідно поглядів Е.Еріксона, головним напрямком розвитку людини середнього дорослого віку є перехід до генеративності.

І Генеративність (за Еріксоном) - прагнення дорослої людини психологічно увічнити себе шляхом здійснення довготривалого і значимого внеску в оточуючий світ

Здійснені на початку періоду аналіз та оцінка особистістю своїх життєвих досягнень спонукають обрати пріоритетами діяльності духовні цінності, тому генеративність досягається засобами професійної й творчої діяльності, наставництва та виховання дітей. За думкою Е.Еріксона, відсутність

генеративності в середньому дорослому віці викликає стагнацію особистості. Для уникнення стагнації в особистісному розвитку дорослі здійснюють турботу про наступну генерацію та умови її становлення.

психічне здоров'я, тим рідше ви порівнюєте себе з людьми, які примушують вас почуватися неповноцінними.

К.Ріфф

Розширюючи погляди Еріксона, Р.Пек наполягає на існуванні ряду конфліктів особистісного розвитку представників середнього дорослого віку, розв'язання яких забезпечує досягнення життєвої мудрості:

визнання цінності мудрості проти пріоритету фізичної сили

домінування соціального начала над сексуальним

розширення емоційної гнучкості на противагу емоційному збіднінню

зростання розумової гнучкості на противагу розумовій ригідності

Рис. 3.55. Життєві завдання середнього дорослого віку за Пеком

По мірі зменшення фізичних сил та послаблення здоров'я людина переключає більшу частину своєї енергії на розумову діяльність замість фізичної, тобто відбувається визнання цінності мудрості проти значимості фізичної сили. У спілкуванні з іншими через фізичні та (Чим. краще ваше4 моральні зміни особистість змінює орієнтацію з сексуальної та конкурентної на товариську. Емоційна гнучкість особливо потрібна в складних життєвих ситуаціях, для подолання криз. Розумова гнучкість спрямовується на усунення консервативних поглядів, зміну застарілих життєвих правил.

Життєва мудрість базується на широких знаннях, вмінні адекватно оцінювати події й інформацію та здатності долати невизначеність. Мудрість виявляється і в ставленні до себе - гармонізації самооцінки, поглибленні самосприймання та самоповаги. Зріла особистість в середній дорослості, відчуваючи певні труднощі, частіше порівнює себе з людьми, що знаходяться в гіршому становищі.

Життєва мудрість потрібна людині для адекватного реагування в стресових станах. Схильність до переживання стресів є характерною для представників середньої дорослості через насиченість та напруженість даного відрізку життя. Оскільки хронічний стрес погіршує емоційний стан людини і послаблює її імунітет, то важливими є вміння боротись зі стресом, а також керувати подіями, що його викликають. Існують три основні способи боротьби зі стресом:

^вирішення ^ проблеми:

виокремлення суті проблеми, аналіз можливостей її подолання,

вибір варіанту рішення та його втілення

V         J ^зміна ставлен-\

ня до проблеми:

розгляд проблеми як способу загартування характеру,

аналіз позитивів та негативів ситуації,

знаходження комічних сторін проблеми примирення з існуванням проблеми з послабленням стресової напруги:

визнання неможливості рішення проблеми зараз,

відпочинок, релаксація, переключення

Рис. 3.56. Типові способи подолання стресу

Важливим завданням даного віку є стабілізація самоповаги, яка є центральною ланкою Я-концепції зрілої особистості. Потреба у самоповазі впродовж середньої дорослості досягає максимуму і перестає рости через:

• формування у особистості реалістичної оцінки власної значимості та цінності, досягнення незалежності від зовнішніх оцінок,

• підкріплення самоповаги суспільним визнанням, позитивною репутацією, високим родинним та професійним статусом.

Досягнення самоповаги, за думкою засновника гуманістичної психології А.Маслоу, формує в особистості наступну ієрархічну потребу - в самоактуалізації.

  • І Самоактуалізація - прагнення людини в своєму розвитку найбільш повно виявляти та використовувати в діяльності свої здібності, можливості й якості

Згідно концепцій гуманістично спрямованих психологів, самоактуалізація є фундаментальною потребою особистості, а прагнення до якнайповнішої реалізації власного потенціалу є природним і необхідним. Як зазначає А.Маслоу, саме зрілий вік найбільш сприятливий для самоактуалізації. Однак вона здійснюється далеко не всіма людьми через типовий внутрішній конфлікт, визначений згаданим вище психологом:

прагнення до самоактуалізації

потреба в безпеці

Рис. 3.57. Суперечність мотиваціїособистісного зростання за Маслоу

Особистість для самоактуалізації має бути відкритою новому досвіду, не боятись змінювати себе і оточення, ризикувати. А потреба в безпеці диктує зберігати набуті надбання, напрацьовані статус, репутацію, цінності тощо. Тривога перед змінами, невідомістю зупиняє людину на шляху до особистісного росту. Тому часто представники цього віку переймаються питаннями не самоактуалізації, а самопрезентації.

Якщо представникам ранньої дорослості притаманною є життєва експансія для реалізації власних планів, то люди

середнього дорослого віку стають вибірковими ( Експансія - на- \          .           ...

(ступ, активні дії J у досягненні жттетих [1]адумш відповідно д°

Турбота є розширенням взятих на себе зобов'язань дбати про важливих людей, результати та ідеї.

Е.Еріксон

Так, догляд за кількома дітьми різного віку може спричинити рольове напруження жінки, а намагання поєднати та якісно виконати родинні й професійні ролі спричинює рольовий конфлікт.

Сімейні взаємини в середньому дорослому віці

Зазвичай люди цього віку беруть на себе роль хранителя родини, спрямованого на підтримку сімейних традицій, досягнень та зв'язків. Відповідно, дорослі виявляють турботу про декілька поколінь - дітей, внуків та стареньких батьків, забезпечуючи родинну наступність. В основі цієї турботи покладене

  • І Ефект «спустілого гнізда» - почуття тотальної самотності та спустошеності, яке переживають батьки дорослих дітей, коли ті залишають батьківську домівку

Почуття порожнечі, яке охоплює представників середньої дорослості, коли їх діти залишають батьків, виникає як наслідок зацикленості на виховних функціях при одночасному знеціненні інших сторін шлюбу, приміром, подружніх взаємин. Це явище гостріше і частіше виявляється у жінок, особливо тих, що самотужки виховували дитину і вбачали в цьому єдиний сенс свого існування.

Між дорослими дітьми й їх батьками середнього дорослого віку виникають відносини рівності, що спираються на взаємну повагу. Такі відносини не виникають раптово, а формуються стрибкоподібно протягом багатьох років. Успішність їх виникнення визначається попереднім виховним стилем батьків: авторитарне ставлення до дітей стає перешкодою для рівних стосунків, а демократичний стиль, навпаки, сприяє їх розбудові. При формуванні взаємин рівності між дорослими дітьми та їх батьками середнього дорослого віку виникає багатопланова міжпоколінна наступність.

Одруження дорослого сина чи доньки змушує їх батьків звикати до нового члена родини та нової родинної ролі - свекрухи / свекра чи тещі / тестя. Це відбувається успішно, якщо не ревнощі, а бажання бачити щасливим молоде подружжя керують їх батьками. Спільне проживання молодої родини з батьками вимагає адаптаційного періоду та налагодження оптимальної психологічної дистанції між ними. Це легше вдається зробити батькові, який менш емоційно та більш об'єктивно оцінює свою дитину й її обранця. Представники середньої дорослості здійснюють узгодження ступеня впливу на молоду родину та прийняття її автономії.

Дорослим дітям властиве бажання віддалитися від батьків, від їх настанов і опіки, а батькам може здаватися, що їх недооцінюють, з ними не радяться.

Г.Крайг

За даними досліджень, напруження частіше виникає між старшою жінкою (свекрухою чи тещею) та новим членом родини (невісткою чи зятем)

Згодом багато людей середнього дорослого віку освоює нові для себе родинні ролі дідусів та бабусь. Здебільшого це приносить

їм глибоке психологічне задоволення, так як вони вільні від батьківської відповідальності та мають суттєвий виховний досвід. Лише іноді взаємодії представників середньої дорослості з внуками заважають конфліктні стосунки з їх батьками.

збереження

Роль бабусь та дідусів щодо родини є багатоплановою:

підтримання

арбітраж

стабільності

для конструктивного

родинних взаємин

розв'язання конфліктів

та їх зміцнення

між дітьми та внуками

Родинні функції дідусів та бабусь

активна турбота про внуків, допомога родині в критичних ситуаціях сімейної історії, передача внукам традицій та спадку

Рис. 3.60. Типові родинні функції бабусь та дідусів за Бенгстоном

Особливо значимими ці функції стають в умовах виховання внуків лише одним із батьків, зазвичай матір'ю, так як в цьому випадку надається значна виховна, матеріальна і побутова допомога неповній родині.

Ще одним аспектом родинної турботи є необхідність представників середньої дорослості дбати про своїх стареньких батьків. Більшість людей середнього дорослого віку підтримує постійний зв'язок зі своїми батьками такими засобами, як:

Старше покоління потребує піклування і розуміння, це і повинні робити дорослі діти: підтримувати сімейні традиції, контакти з членами родини, творити історію сім'ї. Батьки в свою чергу здійснюють психологічну підтримку людей середнього дорослого віку через поради, спілкування.

У взаєминах з батьками відбувається психологічна зміна ролей - взяття людьми середнього дорослого віку на себе керівних функцій. Так як старі батьки стають більш залежними від своїх дітей середнього дорослого віку, то і влада у вирішенні сімейних проблем, фінансових справ поступово переходить до них. Відповідальність турботи про стареньких хворих батьків здебільшого лягає на доньку, хоча від сина очікується матеріальна підтримка. Тривалий догляд за хворими батьками може спричинити переживання стресу перевантаження жінкою, якщо вона активно зайнята іншими родинними і професійними функціями. Також тривалий догляд за хворими і немічними батьками може спровокувати внутрішній конфлікт, пов'язаний з тягарем залежності та емоційного навантаження. Згодом цей конфлікт обтяжується почуттям провини за «неналежний догляд». Смерть батьків викликає потужне почуття самотності та порожнечі, подолати яке допомагає підтримка дітей та шлюбного партнера.

Ті представники середньої дорослості, що зуміли зберегти подружні взаємини, здебільшого відзначають високий рівень задоволення від шлюбу. Це задоволення, в свою чергу, впливає на позитивне сприймання періоду середньої дорослості і життя в цілому.

ґ \ Представники середнього дорослого віку стають поколінням, що стоїть «за кермом»...

Г.Крайг

V.        J

Чоловіки та жінки, задоволені своїм сімейним життям, зазвичай легко адаптуються до зрілого віку, отримуючи від життя задоволення.

В.Квінн

Пристрасне кохання, що приваблювало шлюбну пару після одруження, видозмінювалось шляхом перенесення пріоритету сексуальної насолоди на дружнє спілкування та взаємну підтримку. Як чоловіки, так і жінки з 15-річним подружнім стажем однаково називають найбільш важливі мотиви збереження шлюбу:

шлюбний партнер є моїм кращим другом

у нас спільні цілі та інтереси

чоловік/дружина подобається мені як особистість

він/вона з часом стає все цікавіше шлюб - це довготривале зобов'язання

спільний досвід допоможе нам зустріти старість

Рис. 3.62. Типова аргументація збереження шлюбу людьми середньої дорослості

Стабільні взаємини між членами подружжя в цьому віці забезпечують почуття захищеності та сприяють збереженню позитивної Я-концепції. В зв'язку з дорослішанням дітей та їх відходом з батьківської родини чоловік та дружина повинні знову заповнити простір сімейних стосунків новими цілями та інтересами. Якщо це зробити не вдається, зростає ймовірність розриву подружніх стосунків. Підґрунтям для розлучення виступає стійка емоційна втома членів подружжя один від одного, наявність суперечливих інтересів, різне коло спілкування, сексуальна дисгармонія, стійке психологічне відчуження.

( : ^ Якщо тільки діти

виступали цементуючим началом стосунків батьків, то перебудовувати взаємини в зв'язку з дорослістю дітей подружжю найважче.

В.М. Цілуйко

V         J

До розлучення представники середньої дорослості вдаються набагато рідше, ніж їх попередники. Однак схожим щодо людей раннього та середнього дорослого віку є переважання ініціативи для розлучення зі сторони жінки, хоча саме вона залишається в складнішому емоційному та матеріальному стані. Детермінація розлучень також залишається однаковою - дисбаланс між тими зусиллями, які вкладаються в шлюб, та значно нижчою віддачею. Типовими мотивами, що спричинюють розлучення, є:

_

Більшість людей середнього дорослого віку сприймає розлучення як серйозну поразку. За думкою С.М. Костроміної, ініціатор розлучення відчуває сум, гнів, провину, але й почуття контролю над ситуацією. Його шлюбний партнер часто почуває себе відторгнутим, переживаючи сильну психологічну травму впродовж певних стадій:

Так, згідно визначених В.М. Цілуйко стадій переживання розлучення відторгнутим шлюбним партнером, на стадії протесту емоційно травмована особистість виявляє активність, спрямовану на збереження шлюбу. Однак часто її хаотичні дії погіршують ситуацію, що викликає пригнічення, відчай та самообвинувачення. Людина озлоблюється і приходить до висновку, що не варто зберігати шлюб з таким негідним партнером. Пізніше травмована розлученням особистість змиряється з ситуацією і сприймає її більш реалістично.

Представники середньої дорослості особливо важко переносять розлучення, оскільки їм доводиться знову зосередитися на завданнях розвитку, характерних для молодості - шукати роботу, зав'язувати нові знайомства, ходити на побачення.

Пристосування до нового періоду життя залежить від сприймання свого стану після розлучення.

приреченість, самотність та обездоленість

полегшення, свобода від обов'язків, обмежень

Рис. 3.65. Типи сприймання стану після розлучення

Почуття приниження та безсилля можуть провокувати тривалий стрес, усунути який допомагає опанувальна поведінка. Проте багато розлучених сприймає зміну родинного статусу як бажане полегшення та «ще один шанс». Деякі чоловіки відмежовуються від родини, відмовляючись навіть спілкуватись з дітьми, підтримувати їх матеріально. Мотивацією для цього виступає небажання чоловіків переживати емоційний дискомфорт від неприємних спогадів. Окремі жінки використовують дітей як засіб психологічних та фінансових маніпуляцій щодо чоловіка.

Кількість повторних шлюбів серед чоловіків є втричі більшою, ніж серед розлучених жінок

Однак, в більшості випадків, за думкою Г.Крайг, рішення про розлучення приносить користь як мінімум одному з членів подружжя. Адаптаційний період триває не менше, ніж два роки, після чого зазвичай здійснюються спроби налагодити своє родинне життя. Багато чоловіків середнього дорослого віку, вдруге одружуючись, обирають собі значно

молодших жінок і знову зачинають дітей, прагнучи відчути себе

Якщо представники середньої дорослості, повторно одружуючись, утворюють змішані сім'ї, то їм доводиться пристосовуватись до нових ролей мачухи та вітчима.

молодими.

Змішані сім'ї - об'єднання двохро- дин з дітьми від попереднього шлюбу

Змішані сім'ї мають більш складну структуру взаємостосунків, що може викликати конфлікти. Нерідні батьки повинні зайняти місце в житті дітей, яке відмінне від ролі батька чи матері. Найбільші складності у розбудові взаємин людей середнього дорослого віку та їх нерідних дітей викликають питання:

напрацюван- ня авторитету, визнання зі сторони дітей

пристосування до звичок та особливостей дітей дотримання дисципліни дітьми

Рис. 3.66. Проблемні питання стосунків мачух/вітчимів з нерідними дітьми

Дослідження свідчать, що мачухам важче, ніж вітчимам добитись прихильності дітей через тиск суспільних стереотипів та більшу кількість часу взаємодії та вимог. Хоча мачуха та вітчим не можуть замінити нерідним дітям біологічних батьків, проте, керовані бажанням та зусиллями, створюють сприятливу родинну атмосферу.

Зміни в професійній сфері особистості середнього дорослого віку

Середній дорослий вік є насиченим і в професійному аспекті самореалізації. На цьому відрізку життєвого шляху особистість, здійснивши вдале професійне самовизначення та маючи суттєвий професійний досвід, досягає професіоналізму.

смисловим

  • І Професіоналізм - системна якість особистості, що ви- являється як високий рівень оволодіння професійною діяльністю, внесення індивідуальних здобутків у професію, стимуляція в суспільстві інтересу до своєї праці

Деталізуючи структуру професіоналізму, Ю.П. Поваренков вказує на три його компоненти.

операціинии

мотиваціинии

ґ N

Компоненти професіоналізму

Рис. 3.67. Структура професіоналізму заПоваренковим

Операційний компонент виявляється у наявності та заді- яності кваліфікаційних знань, вмінь, навичок, здібностей, результатом його функціонування є професійна компетентність; мотиваційний зосереджує актуальні для особистості мотиви педагогічної діяльності і локалізується у професійній спрямованості; смисловий, якому властиві сформована Я-концепція професіонала і професійна самооцінка, проявляється через професійну самосвідомість.

І Професійна самосвідомість - комплекс уявлень людини про себе як професіонала, цілісний образ себе як фахівця, система ставлень до себе як професіонала

Важливим проявом самосвідомості суб'єкта праці є професійна самооцінка, яку російський психолог О.І. Петанова розглядає як значну умову професійної успішності.

  • І Професійна самооцінка - оцінка суб'єктом праці самого себе як фахівця, своїх професійних можливостей, якостей, досягнень і місця в професійному середовищі

До структури професійної самооцінки А.О. Реан відносить поєднання двох компонентів:

самооцінка результату

оцінка досягнутих результатів праці,

задоволеність чи незадоволеність результатами

самооцінка потенціалу

оцінка своїх потенційних професійних можливостей,

впевненість в собі як в професіоналі

Рис. 3.68. Структура професійної самооцінки за А.О. Реаном

Як і особистісна самооцінка, на базі якої формується професійна, вона також буває адекватною і неадекватною. Ці характеристики за критерієм відповідності дійсності розповсюджуються як на професійну самооцінку результату, так і потенціалу. Важливо, на думку О.І. Петанової, що низька самооцінка далеко не завжди є свідченням «комплексу професійної непридатності», навпаки, низька самооцінка результату у поєднанні з високою оцінкою потенціалу є чинником професійного саморозвитку особистості.

низька самооцінка результату

+

професійний саморозвиток

висока самооцінка потенціалу

Рис. 3.69. Вплив різновидів самооцінки на професійний саморозвиток

Механізми досягнення професіоналізму в нерозривному зв'язку з особистісним розвитком суб'єкта праці з'ясовує перспективна наука - акмеологія, яка спеціалізується на вивченні закономірностей та механізмів розвитку людини на етапі її зрілості. Згідно досліджень представників акмеології А.О. Деркача, В.Г. Зазикіна, Н.В. Кузьміної, А.О. Реана та інших, професіоналізм включає в себе професіоналізм особистості та професіоналізм діяльності.

Професіоналізм особистості тлумачиться як якісна характеристика суб'єкта праці, що відображає високий рівень розвитку професійно важливих і особистісно-ділових якостей, адекватний рівень домагань, мотиваційну сферу і ціннісні орієнтації, спрямовані на прогресивний розвиток фахівця. Професіоналізм діяльності - системна якість суб'єкта праці, що відображає високу професійну кваліфікацію та компетентність, різноманітність ефективних професійних навичок і вмінь, володіння сучасними алгоритмами і способами рішення професійних задач, що дозволяє виконувати діяльність з високою продуктивністю.

Від грец. «акме» - пік, вершина

Досягнення професійної зрілості, що поєднує професіоналізм особистості та діяльності, можливе за умов дії акмеологічних факторів:

потреба в професійних досягненнях

  • Ґ \ високі осо-

бистісно- професійні стандарти

прагнення до фахової самореалі- зації ґ з : л

високий рівень професійного сприймання, мислення та > уяви

високий рівень професійної мотивації

Професіоналізм особистості та діяльності

престиж професійної майстерності

Рис. 3.70. Акмеологічні фактори досягнення професіоналізму

Досягнення людиною середнього дорослого віку професіоналізму в фаховій діяльності сприяє підтриманню позитивної Я-концепції, підвищує рівень самоповаги. Оскільки справжній професіоналізм потребує постійного самовдосконалення, то суб'єкт праці весь час знаходиться у саморозвитку.

Середній дорослий вік - це не тільки період професійних досягнень та їх збереження, але аналізу та оцінки трудової кар'єри, які провокує криза середини життя. В зв'язку з старінням і сімейними змінами здійснюється переоцінка цінностей, яка видозмінює пріоритети. Так, професійна діяльність впродовж ранньої дорослості була головним засобом самореалізації чоловіків та запорукою їх успішності. В середній дорослості багато чоловіків вже визначає головними цінностями родину та здоров'я, а вже потім роботу, що спочатку здебільшого характерно для жінок.

Дискомфорт та розчарування можуть викликати низькі темпи кар'єрного просування, непривабливий зміст роботи тощо. Невдоволення роботою загострюється, якщо вона не дає перспективи достатнього матеріального забезпечення старості.

Кар'єра - чудова річ, але вона нікого не може зігріти в холодну ніч.

Мерилін Монро

Іноді внаслідок переоцінки професійної кар'єри відбувається зміна її напрямку. Кардинальна зміна роботи чи професії є сильним стресогеном, так як адаптивні можливості психіки та організму людини цього віку вже дещо обмежені. Втрата роботи може позначитись на психологічному здоров'ї особистості, тимчасово її дезорганізувати. Передчасний вихід на пенсію провокує депресивні ознаки, особливо у чоловіків.

Ближче до середини віку в розгортанні професійного циклу багатьох суб'єктів праці спостерігається досягнення «плато».

І Професійне «плато» - зупинка у побудові кар'єри особистістю, стабільний період професійної діяльності зі збереженням досягнутих надбань

Представники середнього дорослого віку зазвичай цінують своє посадове місце, тому досягнення професійного плато дозволяє відпочити від напруження кар'єрних змін. Крім того, п'ятдесятирічних працівників часто називають поколінням керівників, так як багато хто з них досягнув стадії адміністрування і може насолоджуватись своїми професійними здобутками. Однак, негативним аспектом професійного «плато» є сприятливість особистості, яка в ньому перебуває, до професійної стагнації.

( ! ^ Педагогічна професія провокує цілий «букет» деструкцій: владність, авторитарність й агресивність, догматизм, консервативність та лицемірство

V         J

Професійний аспект самореалізації не завжди здійснюється лише в позитивному для особистості векторі. Негативними наслідками для суб'єкта праці може стати формування професійних деструкцій.

  • І Професійні деструкції - поступово накопичувані стійкі негативні зміни особистості суб'єкта праці та змісту і структури його діяльності

Прикладами таких професійних деструкцій є:

синдром «емпатійної стомленості» лікарів, які стають байдужими до страждань хворих,

синдром «асоціальної перцепції» працівників правоохоронних структур, коли кожна людина сприймається ними як потенційний правопорушник,

синдром «вседозволеності» у керівників, які порушують етичні норми з підлеглими, маніпулюють ними.

Причинами появи професійних деструкцій, як вважає російський психолог Е.Ф. Зеєр, можуть бути як об'єктивні фактори - несприятлива соціально-економічна ситуація, низький імідж професії, складності фахової діяльності, так і суб'єктивні. Зазвичай їх поєднання утворює сприятливий ґрунт для появи професійних деструкцій, однак домінантою виступають саме суб'єктивні фактори:

Однією із розповсюджених в сучасних умовах форм професійних деструкцій є синдром професійного «вигорання».

  • І Професійне «вигорання» - стійкий стан фізичного, емоцій- ного та розумового виснаження суб'єкта праці, що супроводжується цинізмом та знеціненням професійних досягнень

Спочатку психологи вважали, що даний феномен характерний для працівників, що задіяні в соціальній сфері, надаючи допомогу людям. Однак дослідження показали його наявність у людей, що старанно працювали, віддавали свої сили на здійснення практично недосяжної мети і, природно, не мали бажаного успіху.

Вигорання може настати у підлеглий працівників з низьким статусом, неспроможних відповісти на погане обходження, від якого вони страждають на роботі.

Г.Крайг

Становище ускладнюється, якщо предметом діяльності суб'єктів праці є складні суспільні проблеми - насильство, зубожіння, хвороби тощо, оскільки ці проблеми є хронічними. Для виникнення та розгортання професійного «вигорання» характерна типова динаміка:

повна віддача роботі, надмірна завантаженість

гнів і відчай через нереалізовані сподівання й амбіції

виснаження та розчарування

знецінення роботи

Дослідження виявили, що вчителі початкової школи мають вищий рівень «вигорання», ніж їх колеги з основної та старшої шкіл

та ігнорування посадових обов'язків

Рис. 3.72. Етапи розгортання професійного «вигорання»

Професійне «вигорання» негативно впливає не тільки на професійну сферу особистості, а й ускладнює систему її близьких взаємин. Якщо робота та професійні досягнення були першочерговими пріоритетами особистості, то «вигорання» може спричинити тривалу депресію. До причин цього явища відносять наступні:

специфіка професійної діяльності - робота з людьми, ненормований робочий день, висока стресогенність,

надмірно високі запити та очікування від кар'єри,

ідеалістичні погляди на роботу та начальство («якщо буду багато працювати, мене гідно оцінять»),

компенсація роботою сімейних невдач, зацикленість на ній.

Для профілактики даного синдрому необхідно навчитись ставити реалістичні професійні та кар'єрні цілі, намагатися відмежовувати свою роботу від інших напрямків життя, правильно організовувати дозвілля, насичуючи його інтересами, які не стосуються роботи.

Криза середнього дорослого віку

Приблизно в 53-56 років особистість середнього дорослого віку переживає кризу. Після складної кризи середини життя відбулася корекція базових цінностей, окреслились нові життєві завдання і людина спрямувалась на їх досягнення. Наявність далекої перспективи визначала сприймання зовнішнього світу. Теперішня криза знову повертає погляд людини всередину себе, в сутність свого «Я». Усвідомлення наближення кінця свого існування викликає глибоку інвентаризацію життєвого досвіду та цінностей. Потреба остаточно визначити пріоритети знову стає актуальною. В ході інвентаризації особистість часто переживає жаль з приводу даремно витраченого часу, здійснює корекцію поведінки, що буде визначати, як людина проведе залишок життя.

Досвід переживання попередніх криз може сформувати типове ставлення до них, яке визначається індивідуальними особливостями людини. Психолог Т.М. Титаренко визначає ряд типових ставлень до життєвої кризи:

'           ч • при ігнору вально му ставленні людина

Перехід на тілес-

нийрівень       І ніби не помічає, не усвідомлює наявності та

суті кризи. Недооцінка проблеми, відмахування провокує її ускладнення та втрату часу на вирішення. Ілюзія благополуччя викликає соматизацію проблеми;

1 перебільшена паніка на фоні применшення своїх можливостей прискорює негативний розвиток подій. Тому при перебільшувальному ставленні особистість суб'єктивно ускладнює перебіг кризи, втрачаючи віру в себе та зациклюючись на неприємностях; 1 реалістичність сприймання кризи доповнюється при демонстративному ставленні підкресленням для оточуючих складності та унікальності несприятливих обставин. Особистість прагне таким чином перекласти відповідальність на іншого або хоча б зменшити її, однак водночас пригнічує власне особистісне зростання; 1 керуючись девізом «все під контролем», особистість з во- люнтариським ставленням докладає надмірних вольових зусиль, щоб співіснувати в кризі. Власну негнучкість людина подає як силу волі, твердість характеру; • визнаючи неминучість кризового стану, особистість з продуктивним типом шукає виходу з нього через засвоєння нової конструктивної життєвої стратегії, аналізуючи позитивні та негативні сторони скрутної ситуації.

ігнорувальне

перебільшувальне

демонстративне

волюнтариське

продуктивне

Рис. 3.73. Типи ставлень особистості до кризи за Титаренко

Якщо людина відмовляється реструктуризувати досвід та цінності під час кризи, то почуття спаду переросте у почуття покірності та нереалізованості.

Конструктивне подолання цієї кризи завершує досягнення особистісної зрілості, що формує у людини почуття різниці між розумом і мудрістю, гордістю та скромністю, кар'єрою і продуктивною працею, товаришами та друзями, існуванням і життям. Відновлення сил внаслідок розв'язання кризи дозволить втілити життєву енергію у справді суттєві речі.

Крім означеної вище вікової кризи, людина середнього дорослого віку може зіштовхнутись з мотиваційною кризою. Особистість, що втратила родину чи батьків, які складали сенс її життя, потрапляє в ситуацію безцільності свого існування, втрати життєвої орієнтації. Кульмінаційною точкою кризи, за думкою В.Франкла, є досягнення стану екзистенційного вакууму.

І Екзистенційний вакуум - кризовий стан, спричинений втратою особистістю основного життєвого мотиву, а саме сенсу життя

Екзистенційний вакуум має місце, коли старі пріоритети обезцінились, а нові ще не вироблені. Особистість, переживаючи почуття втрати основного життєвого мотиву - сенсу життя, почувається вкрай спустошено та розгублено. Перебуваючи у кризі, особистість вдається до стратегій її подолання, які можна поділити на конструктивні та деструктивні. За думкою Т.М. Титаренко, доречне використання наступних конструктивних стратегій:

порівняння, що йде донизу

передбачений сум позитивне тлумачення

прийняття ролі

Рис. 3.74. Конструктивні стратегії подолання мотиваційної кризи за Титаренко

При використанні стратегії «порівняння, що йде донизу», особистість порівнює себе з іншими людьми, що потрапили в гірші обставини, яким набагато важче, що надає їй сил пристосуватись до скрутних обставин. Стратегія «передбачений сум» налаштовує людину на прогнозування найгірших поворотів долі. Їх усвідомлення дозволяє легше переносити випробування. Зміну ставлення до кризи викликає прийом «позитивне тлумачення», в процесі використання якого людина виокремлює крім негативних ще й позитивні аспекти скрутної ситуації, що дозволяє витримати випробування. В основі стратегії «прийняття ролі» покладено тимчасове уподібнення себе щасливим, везучим людям.

До деструктивних стратегій відносяться алкоголізм, наркоманія, суїцидальні дії, які є свідченням неспроможності особистості самотужки подолати проблему і необхідності зовнішньої допомоги.

Пізній дорослий вік триває з 60 років і більше