2.2. Сприймання

Поняття про сприймання. Фізіологічні основи сприймання

В оточуючому світі існують не окремі властивості самі по собі, а предмети, речі, явища: не звуки, а предмети і явища, які відтворюють звук; не світло, а предмети, які світяться; не запахи, а об'єкти, що пахнуть. Тому на основі відчуттів повинен будуватися процес більш високого рівня, як процес відображення предметів в цілому, в сукупності їх властивостей, інакше пізнання світу буде неможливим. Таким пізнавальним процесом є сприймання.

  • І Сприймання — це психічний процес відображення в мозку предметів і явищ в цілому, в сукупності всіх їхніх властивостей та якостей при безпосередній дії на органи чуття людини

В основі сприймання лежать відчуття, але сприймання не зводиться до суми відчуттів. Ми сприймаємо, наприклад, класну дошку, а не суму зеленого кольору, твердості, прямокут- ності. Сприймаючи, ми не лише виокремлюємо групу відчуттів, а поєднуємо їх в цілісний образ, розуміємо його, застосовуючи для цього свій попередній досвід.

Сприймання протікає в зв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо те, що перед нами знаходиться), мовою (називаємо предмет сприйняття), почуттями (певним чином ставимося до того, що сприймаємо), волею (тією чи іншою мірою довільно організовуємо процес сприймання).

Відображаючи об'єктивну дійсність, сприйняття робить це не пасивно й дзеркально, тому що в ньому водночас заломлюється все психічне життя людини, яка сприймає.

Важливу функцію в процесі сприймання виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин

ч          У

Слід відмітити, що спеціальних органів сприймання немає. Матеріалом для нього є інформація, яка надходить від аналізаторів, причому в їх комплексній дії. Первинний аналіз, який відбувається в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових відділів аналізаторів.

Фізіологічною основою сприймання є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньоа- налізаторного і міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, які обумовлюють цілісність і предметність явищ, що відображаються.

Класифікація та види сприймання. Ілюзії сприймання

Класифікація та види сприймання

За провідним аналізатором:

зорове,

слухове,

дотикове,

нюхове,

смакове

 

За активністю сприймання:

навмисне (довільне),

ненавмисне (мимовільне)

 

За формою існування

матерії (простір, рух, час):

сприймання простору,

сприймання руху,

сприймання часу

Рис. 2.2.1. Класифікація та види сприймання

Ґ В ненавмисно- \ му сприйманні

не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому і вольове зусилля

Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю, інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо.

Таким сприйманням є, наприклад, слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання.

За формою існування матерії існує сприймання простору, руху і часу.

Сприймання простору - відображення в психіці людини розташування, величини, форми, об'ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі та на небі

Сприймання руху - відображення зміни положення об'єктів у просторі, що дає змогу орієнтуватися у відносних змінах, у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності

Сприймання часу - відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності, завдяки чому відображаються зміни, які відбуваються в навколишньому світі

Іноді сприймання предметів буває неправильним, викривленим, помилковим.

I Ілюзії сприймання — неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори

Ілюзії зумовлюються різними причинами: виробленими життєвою практикою прийомами зорового сприймання, особливостями зорового аналізатора, зміною умов сприймання, дефектами зору тощо.

Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, людина в білому одязі здається повнішою, ніж у темному. Те саме стосується тканин у горизонтальні або вертикальні смуги. Дзеркальна стінка розширює приміщення, створює ілюзію простору.

Зорові ілюзії були помічені й у тварин. На практичному використанні зорових ілюзій будується маскування, яке є захисним пристосуванням для звірів, риб, пташок.

На Рис. 2.2.2. і 2.2.3. представлені приклади ілюзій сприймання (зображення здаються рухливими):

ІМФФМІІНФФМІІНФФ ІМФФМІІНФФМІІНФФ ІНФФМІІНФФМІІНФФ ІНФФМІІНФФМІІНФФ ІНФФМІІНФФМІІНФФ ІНФФМІІНФФМІІНФФ ІНФФМІІНФФМІІНФФ (НФФМННФФМІІНФФ

Рис. 2.2.3. Ілюзія сприймання

Залежно від того, що людина в зображенні вважає основним, а що — тлом, змінюється зміст того, що вона бачить (Рис. 2.2.4, 2.2.5, 2.2.6, 2.2.7):

Сприймання залежить від досвіду людини, про що свідчать ілюзії сприймання. Образ, який бачить людина, може зовсім не відповідати дійсності (Рис. 2.2.8, 2.2.9, 2.2.10, 2.2.11). Лінії на всіх 4-х малюнках паралельні, а здаються викривленими.

Ілюзії можуть виникати також і при сприйманні руху. Наприклад, нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим. Якщо в полі зору немає рухомого предмета, відносно якого сприймався б рухомий предмет, то рух сприймається у 15-20 разів повільніше (наприклад, рух літака на тлі безхмарного неба).

В ході сприймання часу виявляється схильність перебільшувати невеликі й зменшувати великі проміжки часу. Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, насичений цікавими, значимими справами, тече швидше. Якщо ж події нецікаві, малоістотні, час тягнеться повільно. На оцінці часу відзначається також установка особистості. Очікування неприємних подій викликає сприймання швидкоплинного часу і навпаки. Оцінка часу значною мірою залежить і від віку людини: дітям здається, що час іде повільно, дорослі дивуються, як швидко плине час.

Та хоч якою б складною не була ілюзія, спотворене сприймання можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприймання.

Предметність сприймання виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об'єкт, який має свій зміст, природу, призначення. Сприймаючи предмети, людина, в першу, чергу, орієнтується в них за їхніми функціями. Предметність сприймання розвивається в процесі життєдіяльності людини.

Цілісність сприймання полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей. Навіть якщо предмет не поданий для сприймання повністю, його перцептивний образ «добудовується» до завершеної форми на основі сприйнятих елементів. Наприклад, в слові спр й ання.

Константність — це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.

Вибірковість сприймання полягає у виділенні одних об'єктів як основних порівняно з іншими. Те, що знаходить в центрі уваги людини при сприйманні називають об'єктом сприймання, а решту — тлом. Інакше кажучи, у сприйманні людини в даний момент завжди щось є основним, а щось — другорядним (наприклад, як на Рис. 2.2.4, 2.2.5, 2.2.6, 2.2.7).

З вибірковістю сприймання тісно пов'язана ще одна властивість: апперцепція.

Аперцепція — це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань. Так, сприймання різних людей є відмінним. Також досить часто людина сприймає не те, що є наспраді, а те, що є бажаним для неї.

Осмисленість сприймання полягає в тому, що відображені предмети та явища людина відразу ж називає, використовуючи другу сигнальну систему. Отже, вже в самому акті сприймання відбувається співвіднесення предмета сприймання з його значенням. Наприклад, вказівка на те, що на малюнку зображено собаку, відразу ж формує певний образ сприймання (Рис 2.2.13).

Аперцепція може бути стійкою (під впливом професії, життєвого досвіду) і тимчасовою (в результаті змінених умов і уста- \новок)

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим їх цілеспрямоване використання, практична діяльність з ними. Узагальненість сприй- Рис. 2.2.13. Силуетне зображення мання — це відображення одиничного випадку як особливого виду загального. Ступінь узагальнення залежить від рівня і обсягу наявних у людини знань.

Осмисленість та узагальненість добре виявляються при сприйнятті незакінчених малюнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями.

Спостереження і спостережливість

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження.

  • І Спостереження — це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання

Спостереження характеризується високою активністю. Його систематичний характер дає змогу простежити явище в розвитку.

 

 

Підготовка до спостереження

^Постановка заЛЛ Складання Л^Фіксуван-^ вдання плану прове- ня резуль- (визначення дення спосте- татів, їх (часткових цілені реження J\ аналіз ,

 

 

Рис. 2.2.14. Структура спостереження

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна властивість, як спостережливість.

  • І Спостережливість — це вміння людини вирізняти ха- рактерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ

Спостережливість формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.

Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Сприймає і спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Це пояснюється психічним складом особистості, апперцепцією, а також специфікою функціонування органів чуття (гостротою зору, слуху, витонченістю нюху, смаку).

Індивідуальний характер сприймання та спостережливості може проявитися в динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

Основні типи сприймання

аналітичний (намагання людини вирізняти й аналізувати насамперед деталі, подробиці);

синтетичний (схильність до узагальненого відображення явищ і визначення суті того, що відбувається);

аналітико-синтетичний (намагання зрозуміти основну сутність явища і фактичне її підтвердження);

емоційний (схильність людини скоріше до висловлювання свого ставлення, власних переживань, спричинених певними явищами, ніж до визначення їх сутності або властивостей). Таке сприймання є плутаним, неорганізованим.

У повсякденній діяльності людині слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання інших осіб. У професійній діяльності це дозволить сформувати і вдосконалити власні перцептивні дії, розвинути спостережливість, а також сформувати уміння якомога об'єктивніше відображати навколишній світ.