3.1. Особистість

Поняття про особистість як центральну психологічну категорію. Співвідношення понять «людина», «індивід», «суб'єкт», «особистість», «індивідуальність»

Людина, як відомо, є об'єктом вивчення психології як науки. У психології людина вивчається в трьох аспектах — як індивід, особистість та індивідуальність.

Центральним і найбільш цікавим для психології є вияв людини як особистості, оскільки вона є носієм розвиненої свідомості.

Першочергово людина народжується, перебуваючи в статусі індивіда. Індивід є типовим носієм різних видів людської активності, перебуваючи в стані суб'єкта. Поступово індивід стає типовим представником суспільства, яке його сформувало, — особистістю, яка є неповторною, несхожою на інших людей. Це робить її індивідуальністю.

Ми говоримо лише про здатності, так як новонароджена дитина ще не має розвинених властивостей, прямоходіння, свідомості тощо, однак має закладений в ній потенціал для цього

Розглянемо ці характеристики більш детально.

  • І Індивід (індивідуум) — це людина як представник біо- логічного виду Homo sapiens (Людина розумна)

Отже, народившись, людина є одиницею свого біологічного виду з відповідними типовими ознаками:

здатність до прямоходіння,

здатність до виконання рукою високоточних трудових операцій,

високорозвинена мозкова тканина зі складною будовою та функціями,

здатність до формування та роботи свідомості,

здатність до мовлення та абстрактного мислення,

здатність до активної взаємодії в соціумі. Отже, індивідом можна назвати і новонароджену дитину, і старого довгожителя, і цивілізованого європейця, і африканського аборигена — всіх людей. Ця якість є вродженою і незмінною впродовж всього життя людини.

Потрапляючи в соціальне середовище, новонароджений індивід стає суб'єктом взаємодії з іншими людьми та виявляє власну активність, поступово формуючись як особистість. Оскільки психологія — дуже багатогранна та толерантна наука, то існує велика кількість трактувань поняття «особистість» представниками різних напрямків і концепцій. Однак аналіз цих визначень показує спільні ознаки у змісті поняття «особистість», що дає змогу сформулювати найбільш узагальнене визначення даної категорії.

І Особистість — це свідомий індивід, що залучений до повноцінних суспільних взаємин

Мається на увазі, що індивідні якості виступають основою для формування особистості. Сформована свідомість дає людині можливість виражати себе, а взаємодія із суспільством має взаємний двосторонній характер — особистість задовольняє свої потреби за рахунок суспільства, а суспільство відчуває на собі результати цієї взаємодії. Так, вчитель, працюючи на благо суспільства, готує для нього освічених громадян, отримуючи за свою професійну діяльність зарплатню.

Приналежність тільки людині

Особистість як якість людини має певні ознаки:

Функціонування        Активність

на основі сфор-          особистісного

мованої і здорової      і суспільного свідомості характеру

Динамічність (мінливість певних своїх проявів залежно від віку людини та обставин її життя)

Соціальна зумовленість (формування та прояви особистісних рис

лише на основі перебування в соціумі)

Рис. 3.1.2. Ознаки особистості

Особистість - це набута та динамічна якість людини

Особистість не можна вважати позитивною чи негативною характеристикою людини, вона є нейтральною, хоча бувають особистості просоціальної та антисоціальної спрямованості — перші виражають свої якості та будують поведінку на користь ін-

шим людям (лікарі, педагоги тощо), а другі — на шкоду (злочинці, збоченці).

Вже з самого народження у дитини проявляються певні ознаки, що відрізняють її від інших індивідів; поступово з плином її життя ці відмінності розширюються. Отже, людина виявляється ще й як індивідуальність.

І Індивідуальність — це людина в своїй неповторності, своєрідності та унікальності

Певні ознаки індивідуальності формуються ще до народження дитини і є фізичними та фізіологічними, тоді як інші набувають- ся поступово з формуванням особистості. Отже індивідуальність має два рівні прояву:

Рівні прояву індивідуальності

індивіднии

(зовнішність,

група крові, резус- фактор, тип ВНД тощо), проявляється вже при народженні дитини

особистісний

(риси характеру, здібності, зміст і рівень розвитку інтелекту, мотивація, вияви самосвідомості та ін.), формується в процесі життя людини

Рис. 3.1.3. Рівні прояву індивідуальності

Окремі вчені визначають лише особистісні вияви індивідуальності, розглядаючи при

цьому людину як видатну особистість, що займає вагоме, визнане місце в суспільстві.

Теорії особистості

Особистістю людина не народжується, а стає. З даною точкою зору сьогодні погоджується більшість психологів. Однак щодо питання про те, яким законами підкорюєть- ся розвиток особистості, існують різні точки зору. Ці розходження викликані різним розумінням значення суспільства і соціальних груп для розвитку особистості, а також закономірностей та етапів розвитку, криз розвитку особистості, можливостей прискорення розвитку та інших питань. Існує багато різних теорій особистості, і в кожній з них проблема розвитку особистості розглядається по-своєму.

1) Психодинамічні підходи (психоаналіз З. Фрейда, індивідуальна теорія особистості А. Адлера, аналітична теорія особистості К. Юнга)

Психоаналітична теорія розвитку особистості З. Фрейда базується на двох передумовах. Перша, або генетична передумова, спирається на те, що переживання раннього дитинства відіграють критичну роль у формуванні дорослої людини. Фрейд був переконаний в тому, що основний фундамент особистості індивідуума закладається в дуже ранньому віці, до п'яти років. Друга передумова полягає в тому, що людина народжується з певною кількістю статевої енергії (лібідо), яка потім проходить в своєму розвитку через декілька психосоціальних стадій, які коріняться в інстинктивних процесах організму.