3.1. Особистість : Загальна психологія : B-ko.com : Книги для студентів

3.1. Особистість

Поняття про особистість як центральну психологічну категорію. Співвідношення понять «людина», «індивід», «суб'єкт», «особистість», «індивідуальність»

Людина, як відомо, є об'єктом вивчення психології як науки. У психології людина вивчається в трьох аспектах — як індивід, особистість та індивідуальність.

Центральним і найбільш цікавим для психології є вияв людини як особистості, оскільки вона є носієм розвиненої свідомості.

Першочергово людина народжується, перебуваючи в статусі індивіда. Індивід є типовим носієм різних видів людської активності, перебуваючи в стані суб'єкта. Поступово індивід стає типовим представником суспільства, яке його сформувало, — особистістю, яка є неповторною, несхожою на інших людей. Це робить її індивідуальністю.

Ми говоримо лише про здатності, так як новонароджена дитина ще не має розвинених властивостей, прямоходіння, свідомості тощо, однак має закладений в ній потенціал для цього

Розглянемо ці характеристики більш детально.

  • І Індивід (індивідуум) — це людина як представник біо- логічного виду Homo sapiens (Людина розумна)

Отже, народившись, людина є одиницею свого біологічного виду з відповідними типовими ознаками:

здатність до прямоходіння,

здатність до виконання рукою високоточних трудових операцій,

високорозвинена мозкова тканина зі складною будовою та функціями,

здатність до формування та роботи свідомості,

здатність до мовлення та абстрактного мислення,

здатність до активної взаємодії в соціумі. Отже, індивідом можна назвати і новонароджену дитину, і старого довгожителя, і цивілізованого європейця, і африканського аборигена — всіх людей. Ця якість є вродженою і незмінною впродовж всього життя людини.

Потрапляючи в соціальне середовище, новонароджений індивід стає суб'єктом взаємодії з іншими людьми та виявляє власну активність, поступово формуючись як особистість. Оскільки психологія — дуже багатогранна та толерантна наука, то існує велика кількість трактувань поняття «особистість» представниками різних напрямків і концепцій. Однак аналіз цих визначень показує спільні ознаки у змісті поняття «особистість», що дає змогу сформулювати найбільш узагальнене визначення даної категорії.

І Особистість — це свідомий індивід, що залучений до повноцінних суспільних взаємин

Мається на увазі, що індивідні якості виступають основою для формування особистості. Сформована свідомість дає людині можливість виражати себе, а взаємодія із суспільством має взаємний двосторонній характер — особистість задовольняє свої потреби за рахунок суспільства, а суспільство відчуває на собі результати цієї взаємодії. Так, вчитель, працюючи на благо суспільства, готує для нього освічених громадян, отримуючи за свою професійну діяльність зарплатню.

Приналежність тільки людині

Особистість як якість людини має певні ознаки:

Функціонування        Активність

на основі сфор-          особистісного

мованої і здорової      і суспільного свідомості характеру

Динамічність (мінливість певних своїх проявів залежно від віку людини та обставин її життя)

Соціальна зумовленість (формування та прояви особистісних рис

лише на основі перебування в соціумі)

Рис. 3.1.2. Ознаки особистості

Особистість - це набута та динамічна якість людини

Особистість не можна вважати позитивною чи негативною характеристикою людини, вона є нейтральною, хоча бувають особистості просоціальної та антисоціальної спрямованості — перші виражають свої якості та будують поведінку на користь ін-

шим людям (лікарі, педагоги тощо), а другі — на шкоду (злочинці, збоченці).

Вже з самого народження у дитини проявляються певні ознаки, що відрізняють її від інших індивідів; поступово з плином її життя ці відмінності розширюються. Отже, людина виявляється ще й як індивідуальність.

І Індивідуальність — це людина в своїй неповторності, своєрідності та унікальності

Певні ознаки індивідуальності формуються ще до народження дитини і є фізичними та фізіологічними, тоді як інші набувають- ся поступово з формуванням особистості. Отже індивідуальність має два рівні прояву:

Рівні прояву індивідуальності

індивіднии

(зовнішність,

група крові, резус- фактор, тип ВНД тощо), проявляється вже при народженні дитини

особистісний

(риси характеру, здібності, зміст і рівень розвитку інтелекту, мотивація, вияви самосвідомості та ін.), формується в процесі життя людини

Рис. 3.1.3. Рівні прояву індивідуальності

Окремі вчені визначають лише особистісні вияви індивідуальності, розглядаючи при

цьому людину як видатну особистість, що займає вагоме, визнане місце в суспільстві.

Теорії особистості

Особистістю людина не народжується, а стає. З даною точкою зору сьогодні погоджується більшість психологів. Однак щодо питання про те, яким законами підкорюєть- ся розвиток особистості, існують різні точки зору. Ці розходження викликані різним розумінням значення суспільства і соціальних груп для розвитку особистості, а також закономірностей та етапів розвитку, криз розвитку особистості, можливостей прискорення розвитку та інших питань. Існує багато різних теорій особистості, і в кожній з них проблема розвитку особистості розглядається по-своєму.

1) Психодинамічні підходи (психоаналіз З. Фрейда, індивідуальна теорія особистості А. Адлера, аналітична теорія особистості К. Юнга)

Психоаналітична теорія розвитку особистості З. Фрейда базується на двох передумовах. Перша, або генетична передумова, спирається на те, що переживання раннього дитинства відіграють критичну роль у формуванні дорослої людини. Фрейд був переконаний в тому, що основний фундамент особистості індивідуума закладається в дуже ранньому віці, до п'яти років. Друга передумова полягає в тому, що людина народжується з певною кількістю статевої енергії (лібідо), яка потім проходить в своєму розвитку через декілька психосоціальних стадій, які коріняться в інстинктивних процесах організму.

Теорії особистості - це ретельно вивірені гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вчиняють саме так, а не інакше

Уявлення про те, людина — це єдиний організм, є визначальним в адлерівській психології. Назва самої теорії «індивідуальна психологія» (від лат. «individuum» — «неподільний») означає сутність, яку не можна поділити. Індивідуум — це єдине ціле в кожному прояві особистості, яке рухається в напрямі росту і розвитку. Людина прагне до вдосконалення, намагаючись досягти визначених цілей. Цим самим знаходить своє місце в світі. Окрім спадковості, оточуючого середовища у формуванні особистості, Адлер надавав великого значення творчій силі людини — її вільній, свідомій активності. Провідним в теорії Адлера є положення, згідно якому вся поведінка людини відбувається в соціальному контексті, і сутність людської природи можна пізнати лише через розуміння соціальних відносин.

2)

3)

К. Юнг розглядав розвиток особистості як динамічний процес, як еволюцію протягом всього життя (на відміну від З. Фрейда). З точки зору К. Юнга, людина постійно набуває нових умінь, досягає нових цілей і проявляє себе все більш повно. Життєва мета — повний прояв Себе (самоздійснення). Розвиток кожної людини в цьому напрямі є унікальним, однак самоздійснення досягають не всі люди, а лише здібні та високоосвічені.

Его-психологія (Его-теорія особистості Е. Еріксона, гуманістична теорія особистості Е. Фромма, соціокуль- турна теорія особистості К. Хорні)

Центральним для створеної Е. Еріксоном теорії розвитку є положення про те, що людина протягом життя проходить через декілька універсальних для всього людства стадій. Суспільство схвалює розвиток соціальних можливостей людини. З точки зору Еріксона, поведінка людини першочергово детермінована. Біологічне дозрівання у взаємодії зі сферою соціальних стосунків індивідуума дає складну систему поведінкових проявів. Всі люди самі несуть відповідальність за свої успіхи та невдачі.

Теорія особистісних рис (Ф. Олпорт, Дж. Кеттел, Г. Айзенк)

Автори теорії особистісних рис розглядають особистість як комплекс якостей, що властиві певним категоріям людей, або ж намагаються виявити такі риси особистості, які змушують одних людей поводитися більш-менш однаково в різних ситуаціях.

Так, Дж. Кеттел оцінював особистість за 16 шкалами (серйозність —легковажність, відкритість — закритість тощо). Г. Айзенк визначав особистісні риси за двома параметрами: екстраверсія — інтроверсія (відкритість — замкнутість) та стабільність — нестабільність (рівень тривожності).

4)

Когнітивний (від лат cognitio - знання, пізнання)

Розроблені ними методики успішно використовуються в психологічних дослідженнях особистості.

Навчально-біхевіористичний напрям ( Б. Скіннер та ін.)

Даний підхід базується на ідеї впливу на людину її соціального оточення. Всі форми соціальної поведінки, на думку теоретиків цього напряму, є результатом спостережень за соціальними моделями (батьками, вчителями, друзями, героями кіно тощо). Особистість є результатом взаємодії індивіда (з усіма властивими йому характеристиками) і довкілля, яке він прагне пізнати, щоб пристосуватися до нього.

5) Когнітивний підхід (А. Елліс, Д. Роттер та ін.

Вказана теорія є спробою пояснити природу контролю людини над своїм існуванням аби надати йому певного сенсу. Людина — не пасивна істота, на яку впливає довкілля.

Характер її реакцій на різні ситуації визначається тією чи іншою когнітивною інтерпретацією, яку вона сама дає цій ситуації, та особливостями її особистості. Одні схильні брати відповідальність на себе за те, що з ними відбувається, і впевнені, що можуть впливати на оточення (люди з внутрішньою підтримкою); інші — систематично пояснюють усе, що з ними відбувається, зовнішніми обставинами, вірять в існування щасливого випадку (орієнтовані зовні).

6)

Гуманістичний підхід (Ф. Перлс, К. Роджерс, А. Мас- лоу та ін.)

Найважливіша концепція гуманістичної психології — концепція становлення. Людина ніколи не буває статичною, вона завжди перебуває в процесі становлення. Пошук людиною істинного і повного сенсу життя є складним, але необхідним. Людська природа позитивна, принаймні, нейтральна. Представники гуманістичної психології визнають пріоритет творчої сторони в людині. Всі люди вільні у виборі свого життєвого шляху.

Структура особистості

До розгляду структури особистості є різні підходи. Ми розглянемо дві з багатьох.

Згідно з концепцією персоналізаціі А. В. Петровського в структурі особистості можна вирізнити три складові:

А. В. Петровський метафорично трактує справжню особистість як джерело могутньої радіації, що перетворює пов'язаних з нею людей (радіація, як відомо, може бути корисною і шкідливою, може лікувати і калічити, прискорювати й сповільнювати розвиток).

В межах системно-діяльнісного підходу К. К. Платонов вирізняє в структурі особистості наступні підструктури:

Підструктура спрямованості об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Вона не породжується природними задатками, а формується шляхом виховання і є соціально зумовленою. Спрямованість особистості як система спонукань є головним структурним компонентом особистості.

Підструктура досвіду включає в себе знання, уміння, навички і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості.

Підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі проявляється ще більш чітко.

Біологічно зумовлена підструктура включає в себе темперамент, статеві й вікові особливості особистості.

К. К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і психологічною. Основною вона є тому, що окрім вказаних чотирьох головних, виокремлюють ще дві накладені на них підструктури — характеру та здібностей; загальною вона є тому, що властива кожній особистості, але кожна конкретна особистість має свою індивідуальну структуру; динамічною — тому, що не залишається незмінною в жодної конкретної особистості: з дитинства до смерті вона змінюється; функціональною—тому, що вона як ціле, так і її складові елементи розглядаються як психічні функції; психологічною — позаяк узагальнює психічні властивості особистості.

Особистість як суб'єкт і об'єкт міжіндивідних взаємин

Будучи істотою соціальною, особистість весь час взаємодіє з іншими людьми. В спілкуванні з іншими особистість може виступати суб'єктом міжіндивідних взаємин, задовольняючи власні інтереси та потреби, а також об'єктом, якщо її активність спрямована на виконання запитів іншої людини. Обидві ролі є позитивними, однак суттєве переважання якоїсь може порушувати процес волевиявлення людини та її взаємодії з іншими особистостями. Так, якщо людина зловживає статусом суб'єкта щодо інших, то стає тираном, маніпулятором та споживачем. Якщо надто часто перебуває в ролі об'єкта міжіндивідних взаємин, то стає пригніченою безвольною жертвою.

Взаємодіючи з соціумом, людина змалечку стає носієм соціальних ролей..

І Соціальна роль — система стереотипних установок і дій людини, що визначаються її становищем в суспільстві

Одна і та сама людина зазвичай одночасно виконує декілька різних ролей (наприклад, є сином і батьком, працівником, покупцем, пасажиром тощо).

Існують наступні ознаки соціальної ролі:

- наявність релевантної особистості -

людини, без доповнення якої неможливе існування ролі, наприклад, мати - дитина, вчитель - учні, начальник - підлеглі;

- наявність атрибутів ролі (документів, речей, певних дій, уніформи) -

так, студент має студентський квиток та залікову книжку, відвідує заняття та складає іспити.

Рис. 3.1.6. Ознаки соціальної ролі

1) за тривалістю:

Соціальні ролі мають дві класифікації за різновидами:

Класифікації ролей

2) за характером впливу на особистість носія:

конструктивні

епізодичні

! довготривалі деструктив ні

Рис. 3.1.7. Класифікації соціальних ролей

Епізодичні ролі: пасажир, покупець, читач бібліотеки та довготривалі: родинні — дитина, батько чи мати, сестра, бабуся, тітка, громадські — студент, працюючий, пенсіонер.

Конструктивні — ті, які позитивно впливають на людину, вдосконалюють її, сприяють самовираженню та деструктивні — для них характерне пригнічення людини, погіршення її психологічного стану.

При визначенні виду соціальної ролі не береться до уваги її соціальна прийнятність та корисність, а саме вплив на людину- носія. Наприклад, позитивна для суспільства роль студента для певної людини може бути конструктивною (є пристосування до вузу, вимог викладачів, комфортне самопочуття в колективі одногрупників) чи деструктивною (неправильно вибрана майбутня професія, низька успішність, що пригнічує, загроза виключення через пропуски).

Можлива ситуація, коли одна і та сама соціальна роль несе в собі як елементи конструктивного, так і деструктивного впливу, однак певні з них все ж переважають.

Фактори формування особистості

Усвідомлюючи те, що особистість — це набута якість людини, можемо розглянути, від яких факторів залежить її формування.

Спочатку при народженні дитини в неї повинна сформуватись біологічна основа — індивідні задатки. Це означає, що лише на основі суто людської структури та функцій мозку можливе формування особистості. Жодна тварина не спроможна розвинутись до цього рівня через недосконалість своєї мозкової тканини. По-друге, ця мозкова тканина у індивіда повинна бути в здоровому стані. Якщо народившись, дитина має серйозні вади головного мозку, то не зможе стати особистістю (наприклад, діти з олігофренією (вродженою розумовою відсталістю) не стають повноцінними особистостями). Наявність фізичних порушень чи вад не ставить таких глобальних обмежень для формування означеної якості людини, ряд інвалідів стають відомими визнаними особистостями.

Для формування особистості потрібен також вплив соціального фактору—виховання дитини людським оточенням. Тобто для того, щоб засвоїти надбання людської цивілізації, навчитись способам використання побутових речей, щоб інтелектуально та морально розвинутись, людина повинна мати вчителів, наставників вже з дитинства. Історії з дітьми-мауглі, які з дитинства потрапляють в середовище існування тварин (вовків, ведмедів, мавп) та потім знаходяться людьми, виразно показують, що такі діти не формуються як особистості, а набувають тваринних форм поведінки та звичок.

І нарешті, для формування власних осо- бистісних ознак людина повинна проявляти активність — як фізичну, так і психічну. Дана активність забезпечує розвиток та роботу як організму в цілому, так і психіки зокрема.

Отже, сукупність дії всіх описаних вище факторів сприяє повноцінному розвитку особистості.

Зважаючи на те, що особистість є динамічною характеристикою, науковці намагаються встановити, коли саме відбувається завершення процесу її формування. Єдиного погляду на закінчення процесу формування особистості серед психологів нема. Окремі говорять про кінець юності як етап завершення цього процесу (18-21 рік), інші вважають, що особистість формується все життя. Радянський психолог Л. І. Божович припускала, що особистість народжується двічі — вперше в три роки, коли дитина починає вживати займенник «Я», та вдруге при досягненні нею дорослості.

ґ \ «Фізично він не може, розумово не знає, психічно не бажає; він би і міг, і знав, якби тільки хотів, але вся біда в тому, що він перш за все не хоче>.

Е. Сеген

V         J

Фундаментальною ідеєю більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини створюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л. С. Ви- готський, з самого початку є соціальною і культурною ситуацією: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми і насамперед дорослими. Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості.

3.2. Самосвідомість

Поняття про самосвідомість, її функції та структура

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об'єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на саму людину, її власну діяльність, внутрішній світ. Так, в процесі пізнання дійсності та взаємодії з нею людина виступає не лише як суб'єкт відображення (той, хто пізнає), а і як об'єкт відображення (того, кого пізнають). В даному випадку спрацьовує такий компонент свідомості людини як самосвідомість, що засвідчує найвищий рівень розвитку психіки людини серед живих організмів.

  • І Самосвідомість — це здатність людської психіки усві- домлювати власні якості, властивості та ознаки

Самосвідомість не є вродженою характеристикою людини, а формується_поступово, проходячи наступні етапи:

Самовідчуття характерне для дітей першого року життя, зароджує самосвідомість і проявляється у спроможності немовляти фіксувати відчуття, що ідуть з власного організму і виражають його потреби.

Самосприймання виявляється з раннього віку (близько трьох років) через спроможність дитини впізнавати свій зовнішній фізичний образ (наприклад, на фото чи в дзеркалі) та називати себе займенником «Я».

Саморозуміння — прості форми надання собі певних характеристик з'являються ще в дошкільному віці (близько 4-х років) — діти вже знають свою стать, позначають себе як хорошу чи погану дитину залежно від власних вчинків та реакції на них значимих дорослих. Впродовж всього подальшого життя людина все більше вивчає себе, однак через власні зміни цей процес є динамічним.

Я-концепція

«Я є те, чим ви- \ знають дану людину оточуючі».

V         У. Джеме/

Пізнання людиною самої себе є дуже складним процесом, який триває протягом життя. Спочатку людина пізнає свої зовнішні особливості, порівнює їх з особливостями інших людей, в результаті чого у неї формується уявлення про свій зовнішній вигляд. Потім на основі самоспостереження і рефлексії у неї виникає система знань про свої внутрішні психічні властивості. На основі сформованих уявлень і знань про свою особистість виникає складне психічне утворення, яке отримало назву «Я-концепцй».

Самоусвідомлення

Прояви самосвідомості

Самосвідомість проявляється у людини як процес та результат психічної діяльності (Рис. 3.2.2). Як процес розгорнутого у часі вивчення людиною себе самосвідомість у психології називається самоусвідомленням, а як результат утримання, переробки та використання інформації стосовно себе — Я-концепцією.

Відомо, що уявлення людини про себе соціально детерміновані. Оточуючі люди, суспільні норми і цінності відіграють роль дзеркала, в яке дивиться кожен з нас, вибудовуючи своє «Я».

Безперечно дані умови будуть здійснювати вплив на формування Я-концепції кожної людини, однак поряд з цим не слід забувати і про неповторність, унікальність кожного з нас, які потребують індивідуального розвитку.

Як компонент психіки людини самосвідомість несе певне навантаження, що виражається в функціях.

Рис. 3.2.2.

пізнавальна - накопичення інформації про власні якості властивості, прояви

'           Л

оцінкова - формування ставлення до власних якостей

властивостей, проявів

           

регулятивна - побудова власної поведінки на основі знань та ставлень щодо себе

захисна - послаблення або й усунення травмуючих негативних емоційних переживань у психіці людини

Рис. 3.2.3. Функції самосвідомості

Загалом робота цих функцій є корисною, позитивною для людини, однак може мати і негативні наслідки.

психологічний захист

рівень домагань

Рис. 3.2.4. Структура самосвідомості

Відповідно до цих функцій самосвідомість людини поєднує в собі певні компоненти, тобто її структура вміщує:

самооцінка

Образ «Я» —

центральний компонент самосвідомості, його вияви

Основою для функціонування всієї самосвідомості виступає образ «Я» — її центральний компонент.

І Образ «Я» — це система уявлень та знань людини про свої власні особливості, ознаки та якості

Якщо йдеться про приблизну, орієнтовну інформацію, то фігурують уявлення («... Мені здається, що я маю здібності до малювання»), якщо інформація про себе є об'єктивною, перевіреною, то мають на увазі знання (ім'я людини, дата 'її народження тощо).

До складу образу «Я» входять наступні компоненти:

Образ «Я»

біографічні дані

(дата народження, прізвище, ім'я, по батькові, освіта, місце проживання та ін.)

фізичні та фізіологічні дані

(зріст, вага, стать, група крові, резус-фактор, стан здоров'я тощо)

психологічні дані

(тип темпераменту, риси характеру, спрямованість, інтелектуальні особливості та ін. )

Рис. 3.2.5. Образ «Я» та його компоненти

Образ «Я» має динамічний характер через зміни, що постійно відбуваються в людині та процес їх пізнання і виявляється в таких категоріях:

Я-фантастичне - той образ_майбутньої особистості, якого людина може досягнути, якщо обставини складуться най- більш_сприятливо (наприклад, студент Оксфордського університету) \

/ Я-ідеальне - перспективний об- \ раз себе в майбутньому, мета для самодосягнення (наприклад, студент аспірантури)

Я-реальне - ті особливості, якими людина володіє на теперішній момент (наприклад, статус студента ВНЗ)

Рис. 3.2.6. Вияви «Я» — образу

Ці вияви теж мають змінний характер — коли людина досягає образу свого майбутнього, Я-ідеальне перетворюється у Я-реальне, і у неї формується нова мета для саморозвитку (нове Я-ідеальне).

Самооцінка, її види та механізми формування

Людина не тільки накопичує інформацію про себе, а й переживає певне ставлення до неї. Це ставлення зосереджується у самооцінці.

І Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей

Самооцінка має комплексний характер, оскільки розповсюджується на різні появи особистості — інтелект, зовнішні дані, успішність у спілкуванні тощо. Вона також є динамічною, так як може змінюватись впродовж життя.

Залежно від того, як самооцінка, що має суб'єктивний характер, співвідноситься з реальними проявами людини, вона поділяється на види:

Адекватна самооцінка — та, що відповідає реальності.

Неадекватна самооцінка — коли людина себе неправильно оцінює.

Неадекватна, в свою чергу, може бути завищеною — для неї характерна переоцінка людиною своїх позитивних якостей та заниженою, яка проявляється через применшення своїх переваг або (і) перебільшення недоліків. Саме неадекватно занижена самооцінка значно важче піддається психологічній корекції через свою злитість з комплексом неповноцінності особистості.

Самооцінка значною мірою виявляється не стільки в тому, що людина думає або говорить про себе, скільки в її ставленні до досягнень інших. Людина із завищеною самооцінкою охоче критикує без достатніх підстав зроблене іншими людьми. Неадекватна самооцінка ускладнює життя не лише тим, кому вона властива, а й оточуючим. Конфліктні ситуації, в яких опиняється людина, зазвичай є результатом неправильної самооцінки.

Як компонент самосвідомості самооцінка теж не є вродженою, а поступово формується в онтогенезі людини, вперше проявляючись в дошкільному віці. На її формування в особистості суттєво впливають наступні механізми:

1) емоційна реакція значимих дорослих:

ступінь їх любові, прийняття дитини,

прояв уваги до дитини, спілкування з нею,

переважаюче ставлення до дитини, оцінка її вчинків;

успішність шкільного навчання та ставлення педагогів до дитини;

успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх та романтичних взаємин;

співвідношення власних досягнень людини з планами та порівняння з досягненнями інших значимих людей.

Поняття про рівень домагань

Самооцінка особистістю своїх якостей визначає оцінку можливостей в досягненні цілей в різних сферах поведінки і діяльності. Від правильності самооцінки своїх можливостей залежить рівень домагань особистості.

І Рівень домагань — це система перспективних завдань, які людина ставить для власного досягнення

Наприклад, орієнтація на відмінний рівень успішності навчання в університеті, або дотримання дієти через бажання схуднути до ... кг—для дівчат, і заняття хлопців у спортзалі на тренажерах через прагнення накачати мускульну масу до ... кг).

Рівень домагань суттєво залежить від образу «Я», зокрема Я-ідеального (відповідно до образу себе в майбутньому людина ставить завдання досягнути цього образу) та самооцінки (зазвичай висока самооцінка формує високий рівень домагань).

- механізм характерний як провідний для дітей дошкільного віку,

- для молодших школярів,

- для осіб підліткового та юнацького віку,

- для людей дорослого віку

У зв'язку з недооцінюванням або переоцінюванням своїх можливостей в особистості починає проявлятися або комплекс неповноцінності або комплекс переваги. За наявності комплексу неповноцінності особистість втрачає самоповагу і у неї починає проявлятися сором'язливість, невпевненість та інші негативні якості. За наявності комплексу переваги самоповага необґрунтовано перебільшена і особистість проявляє самовпевненість, зверхнє і зневажливе ставлення до оточуючих.

В даній формулі є зерно істини. Невдачі зазвичай наносять удари по самоповазі, тоді як від успіхів вона зростає. Так як успіх часто залежить не тільки від людини, а й від інших особистостей, від зовнішніх обставин в цілому, то регулювати самоповагу можна через збільшення або зменшення рівня домагань.

Психологічний захист, його призначення та види

            ^ Бувають випадки, коли людина потрапляє

Даний психічний феномен був відкритий і описаний Зиґмундом Фрей- дом та його послідовницею донькою Анною Фрейд

у неприємну ситуацію, яка викликає стійке переживання негативних емоцій — сум, гнів, сором тощо. Якщо сама людина не може змінити цю неприємну ситуацію, то психіка починає захищатись від травмуючих емоційних переживань, які заважають та пригнічують людину.

І Психологічний захист — це зазвичай неусвідомлюва- ний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань

Важливо, що психологічний захист поєднує в собі протилежні наслідки для психіки людини: позитивні, так як усуває або послаблює напруження від негативних емоційних переживань, але і негативні, бо не вирішує самої проблеми, а часто ще й ускладнює її.

Відповідно до впливу на проблему особистості психологічний захист поділяється на такі різновиди:

Залежність самооцінки та рівня домагань визначив ще на поч. XX ст психолог У. Джемс:

Самоповага = Успіх / Рівень домагань

1) конструктивний — не вирішуючи проблеми, хоча б не ускладнює її,

2) деструктивний—ускладнення проблеми, погіршення ситуації для особистості, причому останніх значно більше. Надамо опис типових механізмів психологічного захисту.

Компенсація—досягнення людиною альтернативних успіхів у іншій сфері для збереження позитивної оцінки себе («... Не везе в навчанні, повезе в коханні»).

Сублімація — переведення неприйнятних емоцій і енергії у прийнятне, можливе русло (написання віршів через нещасливе кохання, прибирання квартири при агресії тощо).

Існують також деструктивні механізми психологічного захисту:

Витіснення — штучне забування людиною травмуючих спогадів через їх перехід у несвідоме.

Проекція — приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння (якщо людина переконує, що навколо всі — брехуни, то вона сама часто говорить неправду).

Заміщення — перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливого об'єкта (начальник посварив підлеглого, той, не маючи змоги відповісти тим же керівнику, сварить вдома дружину, та — дітей, вони лупцюють домашніх тварин).

Регресія — повернення до дитячих форм поведінки, «впадання в дитинство» (при сварці дорослих вони «надуваються» і не розмовляють, пияцтво чоловіків чи гонки на великій швидкості тощо),

Формування реакції — захист від заборонених, неприйнятних імпульсів через думки чи поведінку зворотного характеру (при надмірній показовій люб'язності людина приховує неприязнь і навпаки),

Раціоналізація — наведення для себе псевдорозумної аргументації у випадку поразки (байка про лисицю, яка, не зумівши дотягнутись до винограду, вирішила, що він зелений і несмачний),

Втеча — уникання неприємних ситуацій, що асоціюються з попередніми невдачами.

Основною функцією психологічного захисту є «відмежування» сфери свідомості від негативних, травмуючих особистість переживань. В широкому розумінні даний термін використовують для позначення будь-якої поведінки, яка долає психологічний дискомфорт, в результаті якого може сформуватися негативізм, змінитися система міжособистісних стосунків тощо.

Підбиваючи підсумки, слід ще раз наголосити на тому, що самосвідомість — не першочергова даність, притаманна людині, а продукт розвитку. При цьому самосвідомість не має своєї окремої від особистості лінії розвитку, а включається як сторона в процес її реального формування. В ході цього розвитку, по мірі того, як людина набуває життєвий досвід, перед нею відкриваються все нові сторони буття, здійснюється глибоке переосмислення життя. Даний процес його переосмислювання, що проходить через все життя людини, утворює найпотаємніший основний зміст її сутності, визначає мотиви її дій і внутрішній зміст тих задач, які вона вирішує в житті.