3.3. Діяльність

Активність і діяльність. Поняття про діяльність, її функції

Загальною характеристикою живих істот є їх активність. Саме активність забезпечує підтримку життєво важливих зв'язків усіх істот з навколишнім світом. Джерелом активності живих організмів є потреби, завдяки яким усе живе діє певним чином та в певному напрямі. Активність людини зумовлена потребами, які формуються в суспільстві в процесі виховання.

Активність людини є джерелом її розвитку, визначає діяльність і є її рушійною силою. Принципова відмінність між цими поняттями полягає в тому, що діяльність виходить із потреби в предметі, а активність — із потреби в діяльності. До того ж, активність начебто передує діяльності в часі: до початку діяльності ми активно вибираємо, що саме бажано, вільно плануємо, думаємо, за допомогою яких засобів чогось досягти. Але активність не тільки передує діяльності, а й «супроводжує» її протягом усього процесу. Не можна уявити оптимальну діяльність, позбавлену активності.

Розраховуючи свої сили, час, можливості для досягнення тієї чи іншої мети, за допомогою активності ми мобілізуємо свої здібності, переборюємо інерцію. Діяльність є «особистісно забарвленою», оскільки здійснюється у певному напрямі, з певною орієнтацію (на себе, на інших тощо).

І Діяльність — це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається потребою

В житті людини діяльність відіграє вагому роль, виконуючи ряд вагомих позитивних функцій.

Засіб задоволення потреб

 

фактор психічного розвитку і формування особистості

 

механізм пошуку ідентичності та втілення саморе- алізації

 

 

 

Засіб розвитку інтелекту і здібностей

 

знаряддя перетворення дійсності та прогресу суспільства

 

механізм творчості

Рис. 3.3.1. Функції діяльності

_

Результат

Зміст структури діяльності

Потреба

Мотив

Мета

Охарактеризуємо кожний структурний компонент діяльності. Детермінантою будь-якої діяльності є потреба.

  • Потреба — це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов її існування і породжує активність по відношенню до цих умов

Людські потреби формуються в процесі соціалізації й поділяються на види залежно від: предмета (матеріальні, духовні) та походження (природні (нижчі) і культурні (вищі).

Зазвичай діяльність людини є полімотивованою - одночасно спрацьовують декілька мотивів

Потреба завжди є поштовхом до прояву активності, однак людина в діяльності керується також певними мотивами.

І Мотив — це спонукання до діяльності, що пов'язане із задоволенням потреб, в яких визначається спрямованість суб'єкта

Потреби становлять сутність, основну рушійну силу різних видів людської активності, а мотиви є конкретними різноманітними проявами цієї сутності. Мотиви та мотивація розглядаються в психології як причини, що визначають вибір спрямованості поведінки і діяльності суб'єкта. Мотиви бувають усвідомлюваними (ті, які людина може виразити словесно) та неусвідомлюваними (як результат витіснення, через вік, підсвідоме походження тощо).

Мотиви не завжди ідентично співвідносяться з метою — при різних мотивах може бути однакова мета, і навпаки.

І Мета—це уявний кінцевий результат діяльності (те, чого людина прагне досягнути)

Мета може мати матеріальне та психічне уособлення, які досить часто пов'язані. Оскільки досягнення цілі часто має перспективний характер, то вона втілюється в окремі завдання, вирішення яких наближає до самої мети.

Будь-яка діяльність складається з дій як складових частин.

І Дія — це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного завдання

Діяльність — це зовнішньо-фізична та внутрішньо-психічна активність, тому і дії можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Внутрішньо-психічну діяльність забезпечують дії, які поділяються на:

перцептивні (дії сприймання);

мнемічні (дії пам'яті),

мислительні,

імажитивні (дії уяви) та ін.

Функції внутрішньої діяльності полягають в тому, що внутрішні дії готують зовнішні. Вони допомагають економити людські зусилля, даючи можливість досить швидко обрати потрібну дію. Крім того, вони дозволяють людині уникнути помилок.

Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:

1) вона має таку саму будову, що й зовнішня, однак іншу форму перебігу: дії здійснюються не з реальними предметами, а з їх образами, замість реального продукту отримується результат подумки;

2) внутрішня діяльність за своїм походженням походить від зовнішньої, практичної шляхом інтеріоризації, тобто шляхом перенесення відповідних дій у внутрішній план. Для успішного відтворення певної дії необхідно спочатку її засвоїти на практиці й отримати реальний результат.

Зовнішньо-фізична діяльність здійснюється за допомогою зовнішніх предметних дій. До них відносяться:

моторні (рухові)дії: пози, дії переміщення;

виразні рухи: міміка і пантоміміка;

жести;

С . Л

Екстеріоризація - процес породження зовнішніх дій, висловлювань та ін. на основі перетворення ряду внутрішніх структур, складених на основі інтеріоризації

V         J

мовні рухи (рухи голосових зв'язок тощо).

Дії відносяться до того, що людина робить, однак не менш важливим є те, яким чином вони здійснюються. Мова йде про операції діяльності.

  • І Операція — це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається і, як правило, є малоусвідом- леним або неусвідомленим

Операції характеризують технічний бік дії, що виконується. Одну і ту саму дію можна виконати за допомогою різних операцій або різними способами.

Результатом діяльності є досягнення (недосягнення) визначеної мети (матеріальний, духовний продукт), який супроводжується контролем і оцінкою.

Контроль — співставлення отриманих результатів з метою. Заключний контроль здійснюється по завершенні діяльності.

Оцінка — виявлення ступеня збігу результатів і мети. В основі оцінки покладений заключний контроль. Якщо досягнення збігаються чи перевищують очікування людина оцінює діяльність позитивно. У випадку отримання результатів, нижчих за заплановані, оцінка є негативною.

Засоби діяльності. Механізм формування навички

Успішне виконання будь-якої діяльності потребує від людини оволодіння необхідними засобами. Насамперед воно передбачає вироблення в людини вмінь і навичок користування ними для досягнення поставленої мети.

При застосуванні тих чи інших інструментів, способів виконання діяльності кожна людина перш за все уявляє, як діяти, як застосовувати ті чи інші знаряддя.

Контроль може бути і поточним (під час розгортання діяльності)

Тут у пригоді стають знання. Однак знання не існують заради знань, вони тісно пов'язані з діями. І дорослому, і дитині дії з предметами дають одночасно знання про їхні властивості та можливості поводження з ними. Знання піднімають діяльність на більш високий рівень усвідомленості, підвищують впевненість людини у правильності її виконання. Діяльність без знань неможлива.

Знання умовно поділяються на теоретичні (основи наук, що є основою світогляду) та практичні (використовуються в практично-побутовій діяльності людини).

Виконання тієї чи іншої діяльності є неможливим без сформованих у людини умінь і навичок. Сьогодні й досі не існує одностайної думки, що чому передує, навичка умінню чи уміння навичці. І те й інше є здатністю виконувати певну дію. Розрізняються вони за ступенем (рівнем) оволодіння тією чи іншою діяльністю.

І Уміння — здатність до дії, яка ще не досягла найвищого рівня сформованості й здійснюється повністю свідомо

Виконуючи ту чи іншу дію певну кількість разів, людина вправляється в її виконанні. Вона виконує дію дедалі швидше, легше, вільніше, що потребує меншого напруження, зусиль і вольового контролю, кількість помилкових дій зменшується. Загалом її виконання стає певною мірою автоматизованим.

автоматизація дії

початок осмислення навички

свідоме, але невміле виконання дії

Рис. 3.3.3. Механізм формування навички

І Навичка — здатність до дії, що досягла найвищого рівня сформованості, здійснюється автоматизовано без усвідомлення проміжних кроків