5.3.1. Каролінзьке відродження (VIII—IX ст.)

магниевый скраб beletage

За своїм історичним та історико-культурним значенням каролінзька епоха до-сить цікава. Остання чверть VIII — перша половина IX ст. у країнах Західної Євро-пи характеризується розквітом мистецтва, що було пов'язано із створенням Кар ломВеликим першої імперії Середньовіччя, що займала території від Ельби до Барсе-лони — майже всієї тодішньої християнської Європи (окрім Британії та північно-західної Іспанії). Цей період назвали «Каролінзьким відродженням» через те, щосуттєвою рисою мистецтва цього часу було свідоме наслідування пізньоантичноїкультури.

Політика Карла Великого, що зводилася до захисту церкви, проведення судової івійськової реформ, сприяла формуванню феодальних відносин у Західній Європі.Карл Великий опікувався освітою у державі. «Капітулярій про науки», виданий у787 p., зобов'язував утворювати школи у всіх єпархіях, при кожному монастирі.Також була проведена реформа письма та написані підручники з різних шкільнихдисциплін. Центром освіти стала придворна академія в Аахені, якою керував монахАлкуїн. Він сприяв вивченню грамоти та філософії для досягнення вершин мудрос-ті. При дворі Карла Великого існувала історична школа, яскравими представникамиякої були Павло Диякон, автор «Історії лангобардів», та Ейнгард, що склав «Жит-тєпис» Карла Великого.

Для каролінзького мистецтва характерне звернення до античності, що найбільшепроявилось в архітектурі будівель центричного типу. До таких пам'яток належатьпридворна капела (собор) Карла Великого в Аахені, церква в Жерменьї де Пре по-близу Орлеана. Каролінзький період підготував тип романської базиліки з двоматрансептами, подовженим хором та баштами.

Важливим елементом архітектури був монументальний живопис в техніці фрес-ки та мозаїки. Пам'яток монументального живопису залишилось дуже мало. Це мо-заїка апсиди церкви в Жерменьї де Пре (806), розписи на біблійні та євангельськісюжети в швейцарській церкві в м. Мюнстері (кін. IX ст.) та мозаїки апсид церковСанта Марія ін Домініка, Санта Прасседе (817—824) та ін.

Оригінальним видом мистецтва, що представлений великою кількістю пам'яток,є книжкова мініатюра. Каролінзька книга — це пам'ятка релігійного змісту. Вонаналежала вищому духовенству та придворно-аристократичним колам. За допомо-гою техніки гуаші, золота, фарбування пергамента пурпуром книга набула декора-тивної пишності. Центром виготовлення розкішних рукописів було м. Аахен — ре-зиденція імператорського двору. На замовлення Карла Великого було створенобагато ілюстрованих Євангелій. У цих художньо оздоблених манускриптах поміт-ний візантійський вплив, поряд із елементами ранньохристиянського англосаксон-ського та німецького мистецтва. Суміш цих традицій породила каролінзький стиль,у якому створені ілюстрації «Золотих Євангелій Харлі», «Євангеліє Карла Велико-го», «Аахенське Євангеліє»та ін.

Для каролінзької книги характерний розвиток оповідних ілюстрацій, в яких, по-ряд із використанням пізньоантичних мистецьких традицій, спостерігається поси-лення динаміки та експресії. Особливу роль в імперії Каролінгів відігравала музика,як релігійна, так і світська. У своїх капітуляріях Карл Великий вимагав перевіркумузичної освіченості та знання псалмів. А священників зобов'язували залучати донавчання дітей усіх станів з обов'язковим вивченням співу. У християнських хра-мах суворо дотримувались уніфікованого римського грецького співу.

Після смерті Карла Великого культурний розвиток занепадає, школи закриваються.Але культурне життя не припиняється, воно зосереджується у монастирях, що у IX—Xст. стали центрами культурно-освітнього життя. В монастирських скрипторіях булипереписані та збережені для майбутніх поколінь античні твори, з'явилася монастирськарелігійна поезія та світська література, представлена «історичними поемами», «славо-словіями» на честь королів, дружинною поезією, записами німецького фольклору, щопізніше став основою німецького епосу «Вальтарій». На півночі Європи в Ісландії таНорвегії з'явилася своєрідна поезія скальдів, що була необхідним елементом життядвору конунга та його дружини. Поширена була і така література, як житія святих тавидіння, що відбивали систему уявлень народу та його свідомість.

У X ст. через війни та міжусобиці культурний розвиток згас і наступив періодтак званого «культурного мовчання», що проіснував аж до кінця X ст. А періодXI—XIV ст. стане часом, коли культура набуде своїх класичних форм.