5.3.5. Лицарська культура

магниевый скраб beletage

Починаючи з XI ст., символом зрілого Середньовіччя стає замок. Він уявлявся дове-ршеним світом, за стінами якого феодал здійснював як духовну, так і мирську владу. За-мки виникали для війни й оборони, були міцними самостійними господарськимицентрами. Разом з тим вони дали життя оригінальній придворній культурі — лицарській,що стала яскравою сторінкою культурного розвитку в період Середньовіччя. її творцем іносієм було лицарство, до якого входили представники військово-аристократичного ста-ну, що зародився у ранньому Середньовіччі і досяг розквіту в XI—XIV ст.

Основу лицарського епосу складала відданість васала сеньйору. Лицар постійнопрагнув слави і намагався бути першим у лицарських заповідях — бути хорошимвоїном, вірно служити сюзерену, боротися з «невірними», захищати слабких таскривджених. З часом цей кодекс доповнився куртуазністю (фр. courtois — люб'я-зний, ввічливий) — середньовічною манерою кохання, коли стосунки між Дамоюсерця та Лицарем відзначалися ввічливістю, люб'язністю та врівноваженістю. Важ-ливим елементом лицарського ідеалу вважалася розкіш, що була символом влади івикликала поклоніння й повагу[18].

Лицарське мистецтво було вишуканим та витонченим. Лицарська література бу-ла не тільки засобом вираження самопізнання лицаря, його ідеалів, а й активно їхформувала. Лицарська поезія проповідувала обожнення земного через кохання.У середині XII т. особливим явищем світської культури став лицарський роман, щоприйшов на зміну героїчному епосу. Головним образом роману був герой-лицар зйого подвигами в ім'я власної слави, любові та морально-релігійної досконалості.Зразком такої творчості є роман «Тристан та Ізольда».

Джерелом західноєвропейського лицарського (куртуазного) роману був кельтськийепос про короля Артура та лицарів Круглого столу. Герої лицарських романів втілюва-ли вищі людські цінності земного буття. Це особливо яскраво виявилося у новому ро-зумінні любові, що була в центрі уваги будь-якого лицарського роману. В лицарськійкультурі виникає культ дами, яка була необхідним елементом куртуазності.

Оригінальним явищем лицарської культури стала музично- поетична творчістьтрубадурів, труверів, мінезингерів[19]. Так називалися благородні лицарі, сеньйори

Провансу, півночі Франції, Німеччини, що писали пісні та вірші. Центрами їх твор-чості були замки.

У ліриці трубадурів домінувала тема кохання. «Висока» любов протиставлялась«безглуздій» любові — долі «дурних багачів», старих і скупих. Вишукана лірикатрубадурів оспівувала лицарську куртуазну любов і радощі життя. Дама, що оспі-вувалася трубадуром, стала новим персонажем у середньовічній європейській куль-турі. Шляхетна дама виступала охоронницею культурних цінностей, що змушувалилицаря вдосконалюватись і бути зразковим представником привілейованого класу.Трубадури володіли музичною освітою. Головними жанрами і формами їх лірикибули: серена (вечірня пісня), альба (вранішня пісня), пасторела (пісня-діалог), рон-до, балада, естампіда (танцювальна пісня), плен (пісня-плач), сирвента (сатирично-політична пісня), кобла (любовна пісня).

У XII ст. із Провансу поезія лицарів-трубадурів поширюється в інші країни. Так,на півночі Франції з'явилися поети-співаки, що називалися труверами. Вони булитворцями віршованих куртуазних романів і драм, ліричних віршів. Головними пі-сенними жанрами труверів були пастурелі, сирвенти, шансон. Творчість труверівбула більш професійною, чимало з них навчалося в університетах і монастирськихшколах. Часто це були духівники, дипломати, історіографи, законотворчі тощо.Мистецтво труверів було близьким народові. Відомими труверами були граф Шам-панський (1201—1253), Кретьєн де Труа (XII ст.), Адам де ла Алль, Ж. Бодель,Г. Брюле, Адам Ле Боссю (XIII ст.) та ін.

У кінці XII — XIII ст. у Німеччині набуває популярності творчість мінезинге-рів — лицарських поетів-співців величного кохання, що виконували свої твори усупроводі музичних інструментів. Вони оспівували любов до Дами, служіння Богута сюзерену, хрестові походи, лицарські звичаї тощо. Відомими серед них були ім-ператор Священної Римської імперії Генріх VI, германський король Конрад IV (XI-II ст.), легендарний Тангейзер з Баварії (XIII ст.), Готфрід Страсбурзький — авторвідомого роману «Тристан та Ізольда», Вольфрам фон Ешенбах, що створив худо-жні обробки давніх німецьких і кельтських сказань та знамениту легенду про лица-рів Грааля та Ларсифале. Пізніше ці твори послужили сюжетом для опер Р. Вагнера«Лоенгрін» і «Парсифаль» та інші. У XV ст. лицарство занепадає, а його представ-ники поступово перетворилися на елітарний, аристократичний прошарок феодаль-ного класу.

Лицарство стало феноменом середньовічного західного світу. Воно створилоособливу світську культуру, пройняту нормами особливої моралі, культуру, щовступила у боротьбу з духовно-релігійним началом і перемогла у цій боротьбі.