5.4.4. Музика і театр

магниевый скраб beletage

Складовою частиною духовної культури Київської Русі була музика, що супро-воджувала людину від народження до смерті. Характерною особливістю давньору-ського музичного мистецтва є ідейно-художня цілісність музики і пісні. На Русіпоширеними були обрядові танці, пісні, скоморошні ігри, гуслярські билинні роз-співи, а також ратна музика, що супроводжувала військові походи. Музично-поетичне мистецтво відображало працю, світогляд і громадський побут наших дав-ніх предків.

Археологічні знахідки підтверджують наявність у стародавніх слов'ян у дохрис-тиянський та княжий час струнних, смичкових, щипкових, духових і ударних ін-струментів. У «Слові о полку Ігоревім» згадується Боян — давньоруський співець,що оспівував подвиги руських воїнів та походи князів.

При княжих дворах існував цілий штат музикантів-умільців, як руських, так ііноземних, що застольною музикою під час бенкетів прославляли князя та його мо-гутність. Про це свідчать такі джерела літературного походження, як «Печерськийпатерик», «Житіє Феодосія Печерського», «Слово про багача та Лазаря».

Сюжети з музичного життя Русі відтворені на фресках київського собору СвятоїСофії, де шість музикантів грають на флейті, два — на духових інструментах і тра-пецієподібної арфі. Сцени музичного побуту виявлено і на дорогоцінних золотихбагато оздоблених речах. Поширеними інструментами в княжу добу були гуслі,лютні, гудок, смик, духові роги, труби, сурни, свірелі, сопелі, флейти та різномані-тні дзвіночки і брязкальця. Найпоширенішим ударним інструментом був бубон.

Після запровадження християнства зароджується церковна музика — дзвонарс-тво і одно- та багатоголосий церковний спів. Система давньоруських церковних на-співів називалася знаменним розспівом. Це унісонний чоловічий спів обмеженогодіапазону і строго піднесеного складу. Нотної грамоти на Русі ще не знали, але ві-домою була крюкова (знаменна) і кондокарна нотації, що засвідчує високий рівеньрозвитку давньоруської музичної культури.

Старослов'янські звичаї та обряди з часом втратили своє чисто обрядове при-значення і поступово перетворились у народні розважальні ігрища, що несли у собіхудожнє відображення праці, побуту людини, її особисті почуття. Головними носі-ями народного театрального мистецтва у Київській Русі були скоморохи — народнілицедії, талановиті музиканти й актори. У їх мистецтві поєдналися спів, інструмен-тальна музика, танок, театралізована пантоміма, акробатика, дресирування звірівтощо. Мистецтво скоморохів, що вийшло з глибокої язичницької старовини, булодуже поширене на Русі. Воно відбивало ідеологію народу та суспільні настрої. Укінці XVII ст. внаслідок переслідувань з боку духовенства і державної влади а та-кож появи шкільної драми скомороство зникає.