6.3.3. Гуманізм італійського Відродження

магниевый скраб beletage

У Флоренції, Римі, Мілані, Венеції та ряді інших італійських міст з'являютьсягуртки освічених людей, де обговорювалися проблеми моралі і громадського жит-тя, ідеї античної філософії та питання наукового пізнання природи. Непохитний усередні віки пріоритет богослов'я над наукою похитнувся перед вірою у безмежніможливості людського розуму. Виник інтерес до проникнення у таємниці природи,до дослідного знання й експерименту; на основі відкриттів у галузі астрономії, гео-графії, природничих наук почала формуватися наукова картина світу, з'явилися но-ві уявлення про час і простір, а у свідомості людини поступово формувалася впев-неність у можливості пізнання реальності, що її оточує[37].

Найяскравішим явищем італійського гуманізму була діяльність флорентійськоїПлатонівської академії. Ідея її заснування належить відомому меценату Козімо Ме-дичі, який, ознайомившись із вченням Платона, був у захваті від ідей релігійногоекуменізму.

Засновником і душею академії з 1462 р. став філософ, поет і лікар Марсіліо Фі-чіно. Розквіт діяльності академії припадав на 1470—1480 pp., коли до її складу,крім Фічіно, входили поет і філософ Піко делла Мірандола, Лоренцо Медичі Пре-красний (меценат і поет), поет Анжело Поліціано, молодий Мікеланджело Буонар-роті. Філософія Платонівської академії створила найважливіші ідеологічні переду-мови для подальшого розвитку гуманітарної культури. Вона була теоретичноюосновою пошуків краси й гармонії світу у творчості майстрів Високого Відроджен-ня. Поза ренесансним неоплатонізмом не можна зрозуміти виникнення системиКоперніка. До неоплатонівської традиції належать натурфілософські пантеїстичнісистеми XVI ст. — від Марчелло Паліндженіо Стеллато до Бруно і Кампанелли[38].

Загалом в історії італійського гуманізму вчені[39] виділяють такі основні етапи:

30—90-ті pp. XIV ст. — період раннього гуманізму;

перша половина XV ст. — час піднесення гуманізму як суспільно-культур-ного руху;

60-ті pp. XV — початок XVI ст. — період ідейної диференціації (більш поміт-ної, ніж на попередніх етапах);

20—30-ті pp. XVI ст. — початок ідейної трансформації гуманізму (особливоу галузі гуманітарних знань) та спад гуманістичного руху;

40—90-ті pp. XVI ст. — період, коли гуманітарні знання остаточно втра-чають свою роль у розвитку гуманістичної ідеології; подальше збагачення ренеса-нсної думки відбувається переважно у натурфілософії. В умовах феодально-католицької реакції різко звужується сфера суспільного впливу гуманістичних ідей.

Характерними рисами ренесансного гуманізму в Італії протягом усього періодуйого розвитку з XIV до XVI ст. є його практична орієнтованість та громадянсь-ка етика. У ранньому гуманізмі вибір морального ідеалу робився не на користь че-рнечої аскези, а на користь повнокровного життя у миру. Ці ідеї проголошував ужеФ. Петрарка. Він вважав, що тільки у громадському житті у повній мірі виявляєтьсясуть людини, яка за своєю природою є «соціальною істотою».

Громадянські риси італійського гуманізму початку й середини XV ст. яскравовиражені у творчості видатних флорентійських письменників і громадських діячівЛеонардо Бруні, Джанноццо Манетті, Маттео Пальмієрі, Донато Аччайуолі. Спіль-ним у їхніх поглядах є заклик дотримуватися принципу загального блага. Саме циммає вимірюватися будь-яка людська діяльність, слава, яка увінчує цю діяльність,цінність знання та зміст культури.

Особливий інтерес до етико-політичних проблем виявляв Леонардо Бруні. Вінзробив переклад і написав передмову до «Політики» Арістотеля. Його творчість єприкладом зв'язку гуманістичних ідей з дійсністю, з суспільно-політичною практи-кою доби. Такий самий зв'язок демонструють і твори М. Пальмієрі, Дж. Манетті,Д. Аччайуолі.

Світська орієнтація гуманістичних ідей, співзвучність нової етики настроям сучас-ників особливо виразно виявилися у першій половині XVct. І прикладом цього можебути творчість не тільки вищезгаданих флорентійських гуманістів, але й представниківінших італійських міст — Риму, Мілану, Венеції, Неаполя. Варто згадати імена ПоджоБраччоліні, Франческо Філельфо, Лоренцо Валли, Леона Баттіста Альберті.

У другій половині, і особливо у кінці XV ст. напрямок гуманістичної думки змі-нився, більший інтерес викликала релігія.

Етичні принципи громадянської активності, що були актуальними у період ран-нього гуманізму, за нових обставин придушення республіканських свобод поступи-лися місцем ідеалові споглядального життя.

Наприкінці XV ст. гуманістичний світогляд переживає певну кризу, що було зу-мовлено політичною ситуацією — встановленням диктатури Медичі у Флоренції.Людина, що була позбавлена політичної свободи, змушена шукати самотності,«свободи мудреця».

Гуманістам XVI ст. не вдалося естетично подолати суспільно-політичні супере-чності сучасної їм дійсності. Це змусило їх відмовитися від концепції абсолютновільної, самодостатньої й всемогутньої людини, що складала основу ренесансногосвітогляду. Гармонійна цілісність класичного стилю Відродження розпадалася.Йому на зміну прийшов стиль маньєризм, що відображав кризовий світогляд 20—50-х pp. XVI ст. В італійській культурі Зрілого й Пізнього Відродження склалася па-радоксальна ситуація. Та форма, яку приймав італійській гуманізм у — XV на поч.XVI ст., у своєму подальшому розвитку перетворюється на католицький єзуїтизм.