6.6. Українське культурне піднесення (кінець XV — перша половина XVII ст.)

магниевый скраб beletage

майтійське. Це найповніше відповідало національному та територіальному складунової держави. Українські, білоруські та частково російські землі становили 9/10загальної площі князівства.

Населення українських земель не чинило опору литовським князям. Останні до-тримувалися на захоплених землях правила: «Ми старину не рушимо; а новини невводимо». Місцеві руські феодали зберегли свої володіння. Самі землі — Черніго-во-Сіверщина, Київщина, Поділля — залишились автономними.

Зберегла свої позиції в Литовському князівстві православна церква. Українськіземлі під литовською зверхністю не знали суспільної боротьби на релігійному ґру-нті. Володарі Литви виявляли толерантність щодо різних конфесій. Вона сформу-валась усією історією цієї держави, що виступала своєрідним буфером між право-славним Сходом і католицьким Заходом.

Дещо інша ситуація склалася на руських землях Польського королівства. Тутпозиції католицтва були значно міцнішими, ніж у Литовській державі. І хоч ітут православні користувалися свободою віросповідання, їхня конфесія розгля-далася як нижча за католицьку. Ознакою цього було оподаткування православ-ного духовенства, обмеження окремих культових відправ, церковного будівниц-тва. Але останній Ягеллон — польський король і великий князь литовськийСигізмунд II Август — в 1563 р. зрівняв у правах шляхту католицького і право-славного віросповідань. Цим задовольнялися станові інтереси останньої та за-кладалися підвалини унії 1569 р.

За рішеннями Люблінської унії 1569 р. українська шляхта зрівнювалася в правахіз польською та литовською. її вимоги були мінімальними. Вона виступала за збе-реження всіх існуючих привілеїв, свободи віросповідання і руської мови в офіцій-ному діловодстві.

Фактично українська еліта у 60—70-х pp. XVI ст. не мала можливостей манев-рувати. Вона була поставлена перед необхідністю вибору між ягеллонською Поль-щею та Московською Руссю. Польща була країною з досить прогресивним консти-туційним устроєм, обмеженою королівською владою, гарантованими політичнимисвободами та становими привілеями, відносною релігійною толерантністю, самобу-тньою ренесансною культурою, що не могло не приваблювати українську еліту.Оцінюючи цей вибір з сучасної точки зору, необхідно визнати його продуманим,реалістичним і навіть мудрим. Здавалося, польська політична система з її відкритимі гнучким характером мала майбутнє. Однак відхилення від цієї моделі та відмовавід релігійної толерантності наприкінці XVI — на початку XVII ст. призвели доглибокої кризи Польсько-Литовської держави.