6.6.3. Архітектура та образотворче мистецтво

магниевый скраб beletage

Друга половина XVI — перша половина XVII ст. — це найнеспокійніший періоду житті України. Починаючи від Люблінської унії 1569 p., коли Литва об'єдналася зПольщею в одну державу — Річ Посполиту, унаслідок чого українські землі —Київщина, Волинь, Брацлавщина, що входили до складу Литви, були загарбаніпольськими феодалами, почалася активна боротьба українського народу проти со-ціально-політичного та національного гніту. Це був час безперервних зовнішніх івнутрішніх війн, героїчних дерзань і могутніх творчих поривань.

За короткий час українське мистецтво пройшло бурхливу еволюцію, у ньому за-панував ренесанс, світоглядною основою якого був гуманізм. Як нова системазнань, він мав радикальний вплив на тогочасне українське суспільство.

Вогнищами ренесансної творчості були окремі міста, з яких вона поступово по-ширювалася. Процес складання нових форм розпочався в середині XVI ст., протерізні види мистецтва розвивалися не з однаковою активністю. Найраніше ренесанс-ний характер визначився в архітектурі, відтак і в скульптурі, що була тісно з неюзв'язана, а згодом і в живописі.

У мистецтві цього часу прогресивні явища, насамперед, були скеровані на пере-борення традиціоналізму. Активним звертанням до джерел навколишньої дійсності,відгуком на історичні події воно порушувало застиглі канони й взірці, що вироби-лися раніше в умовах підпорядкування всього духовного життя церковно-теологічній ідеології. Відбувається закономірний процес диференціації, з'явля-ються нові жанри (портрет, історичний та побутовий живопис, пейзаж). У практиціхудожньої творчості використовуються теоретичні трактати (переважно з архітек-тури), що мало важливе значення для поширення античної спадщини, сприяло за-своєнню пропорцій, ритму й гармонійності співвідношень. Одночасно з інтересомдо анатомії людини впроваджується розуміння об'ємного трактування предметів таперспектива, що вплинула на зміну бачення художниками світу, навчила їх органі-зовувати простір.

Ренесанс в Україні мав своєрідний характер, і як історичний етап він хронологі-чно не збігався з європейським. У ньому накреслилися ті закономірності, що ви-пливали з можливостей і умов даного середовища. Маючи свої прикмети, мистецт-во України здобуло в цей період ті властиві ренесансу важливі риси, які взагаліпритаманні всім школам.

Українське мистецтво цього періоду відбило в собі всю складність тогочас-ного суспільного життя, у ньому виразилися високі гуманістичні ідеали, віра влюдину.

Архітектура. Вплив містобудівної та архітектурної практики європейськогоВідродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умо-ви для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закла-даються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди,Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та ін. Регулярне планування відповіднодо ренесансних вимог характерне, насамперед, для Львова і Кам'янця-Поділь-ського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини —місця проживання основних громад — руської, польської, вірменської. У центрікожної частини — ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центріміста — велика площа з ратушею. У Львові основні в'їзні брами сполучалися ши-рокими магістралями, що було одним із найпрогресивніших прикладів у тогочас-ному європейському містобудуванні.

Практика планування львівського середмістя була втілена у створенні центру вм. Жовква архітектором Павлом Щасливим, вихідцем із Північної Італії. Незважа-ючи на всі перебудови й руйнування, і сьогодні окремі площі і вулиці Львова, Жов-кви, Кам'янця, Бродів залишають неповторне враження від куточків Ренесансу.

З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другійполовині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився насправжній ренесансний центр у Східній Європі і заслужено називався «волинськи-ми Афінами». Найкращі споруди замку — Кругла Башта і Луцька брама — без пе-ребільшення належать до визначних споруд Європи доби Відродження.

Одночасно з Острозьким перебудовується замок у Кам'янці-Подільському. Тутвпроваджений новий тип фортифікації — бастіонна система, що включала в себечисленні башти, бастіони, складні шлюзові споруди. Усі вони виконують не лишеутилітарну, а й певну естетичну функцію. Споруди прикрашені кам'яною різьбою вренесансному стилі, чорно-білими орнаментами в техніці сграфіто (спосіб декора-тивного оздоблення стін споруд шляхом продряпування певного малюнка по верх-ньому тонкому шарі штукатурки до нижнього шару, що має інший колір), аркатур-ними фризами (ряд невеликих арок, що прикрашають стіни) тощо.

На 70—90-ті роки XVI ст. припадає найбільший розквіт громадянського такультового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль бу-динків на площі Ринок, перлиною якого вважається «Чорна кам'яниця» (1588—1589, архітектор П. Римлянин та ін.), Успенська церква (архітектори П. Римлянин,А. Прихильний), вежа Корнякта (архітектор П. Барбон), каплиця Трьох Святителів(архітектор П. Красовський).

Скульптура. 3 архітектурою був пов'язаний розвиток українського кам'яногорізьблення. Найхарактернішим прикладом гармонійного поєднання архітектури, ску-льптури, орнаментів з каменю, де сполучаються ренесансні та українські народні мо-тиви, є львівські усипальниці — каплиця Кампіанів та каплиця Боїмів (обидві — по-чаток XVII ст., архітектори і скульптори П. Римлянин, А. Бемер, Г. Горст та ін.).

Надгробний пам'ятник в усипальниці королів, магнатів, багатих городян стаєодним із характерник зразків реалістичної ренесансної скульптури як в Італії, такзгодом і в Україні. З XVI ст. було вироблено навіть певну систему такого монумен-та, що складався зі скульптурного зображення померлого, який ніби спочиває, ле-жачи на саркофазі, обрамленому вибагливими архітектурно-орнаментальними ком-позиціями. До кращих зразків такої скульптури належать надгробки князівСинявських з церкви-усипальниці м. Бережани (70—80-ті pp. XVI ст., скульпториИ. Пфістер та Г. Горст), князя К. Острозького (1579), що знаходився в Успенськомусоборі Києво-Печерської лаври. У надгробку Ганни Синявської з Бережан органіч-но злилися традиції українського національного мистецтва з новими ренесанснимипринципами. Образ цієї жінки, яка померла в молодому віці від пологів, зворушуєгармонією фізичних і духовних якостей, грацією форм, декоративним ритмом трак-тування одягу, що ніби почерпнутий із джерел іконописного мистецтва.

Живопис. У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними і вукраїнському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настіннийрозпис та іконопис, однак поряд із ними виникають нові жанри — портрет, істори-чний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зо-браження персонажів, показу побутовик сцен, краєвиду. На жаль, кращі фресковірозписи того часу майже не збереглися. Водночас навіть у такому консервативномувиді мистецтва, як іконопис ознаки Ренесансу очевидні.

Наприкінці XVI ст. вже не тільки священнослужителі визначали ідейно-худож-ню скерованість іконопису, а й активні демократичні верстви — українське міщан-ство, що об'єднувалось у братства. Ця суспільна і культурна сила внесла в живописнове світосприйняття, наповнила його громадянськими ідеями, пафосом національ-но-визвольної боротьби. Про значне поширення реалізму в малярстві свідчить те,що він знаходить місце у творчості майстрів навіть із провінції. Так, невідомий ху-дожник, який створив іконостас церкви села Раделичі Львівської області (1620), убагатьох релігійних сценах зображує сучасний йому одяг, передає ренесансні дета-лі архітектури, прагне передати психологізм персонажів, виявляє немалу обізна-ність в анатомії і законах перспективи.

Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., пронизанимиідеями Відродження, є три іконостаси: П'ятницької та Успенської церков у Львові тацеркви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівськик іконостасів, ймовірно,брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало і Федір Сенькович. Ху-дожники були активними членами братств. Л. Пухало мав дружні стосунки з першо-друкарем Іваном Федоровим. До завершення Успенського іконостасу пізніше приєд-нався талановитий маляр, учень Ф. Сеньковича Микола Петрахнович. Живописнадосконалість, політична актуальність сцен цих іконостасів демонструють передовісуспільні та естетичні позиції їх творців. Образи Ісуса, апостолів, інших персонажівП'ятницького іконостаса надзвичайно реалістичні, окремі євангельські сцени відвер-то трактуються в дусі боротьби з католицизмом та уніатством. Пасійний ряд Успен-ського іконостаса (авторська робота Петрахновича) належить до найзріліших і най-довершеніших в українському мистецтві творів, що розкривають ренесансну красу,шляхетність людських відчуттів і набувають високого громадського звучання.

В образах Святодухівського іконостаса ренесансний гуманізм як свідчення ду-ховної сили особистості досяг своєї найвищої вершини в українському малярстві.У створенні цього мистецького шедевра брали участь невідомі майстри львівськоїшколи другої чверті XVII ст., але вони, без сумніву, були обізнані із західноєвро-пейським ренесансним мистецтвом. Центральна постать іконостаса — Христос —активна особистість, людина імпульсивної думки і палкого темпераменту; образиархангелів сповнені молодечого завзяття та героїчного пориву. З великою майстер-ністю передано образ біблійного мудреця Мельхіседека. Його фігура ніби випромі-нює внутрішню силу, упевненість у собі, тверді переконання.

Портретний живопис другої половини XVI ст. поступово висувається на одне зпровідних місць у малярстві. Серед відомих світських портретів, виконаних у реа-лістичному ренесансному дусі, — зображення Стефана Баторія (1576), створенельвів'янином Стефановичем, портрети воєводи Івана Даниловича (1620), знатнихміщан Костянтина та Олександра Корняктів (20—30-і pp. XVII ст.), намальованіневідомими майстрами. До останніх зразків ренесансного портрета відносять такожтвори київської художньої школи 40-х pp. XVII ст. — це зображення Петра Моги-ли, Захарія Копистенського, Єлисея Плетенецького та інших видатних діячів украї-нської культури того часу.

Книжкова мініатюра. Плідно розвивається у цю добу й книжкова мініатюра.Найдосконалішим прикладом цього виду мистецтва є ілюстрації ПересопницькогоЄвангелія. Ця рукописна книга XVI ст. є унікальною пам'яткою української рене-сансної культури. Це національна святиня України і результат багаторічної подви-жницької праці. За багатством графічного оздоблення Пересопницьке Євангеліє по-сідає перше місце серед східнослов'янських рукописів. Текст написаний напергаменті каліграфічним напівуставом. В оформленні використані ренесансні ор-наментальні мотиви й композиції. Це засвідчує обізнаність художника із західно-європейськими мистецькими традиціями. Декор Євангелія відображає природуУкраїни. Гарно виконані мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Луки, Мат-вія й Марка. Наявні розкішні заставки, кінцівки, ініціали. Євангеліє оправлене удубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом.

Єдиний примірник рукопису, страхова цінність якого становить 6,5 млн доларів,зберігається у Національній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського НаціональноїАкадемії наук України. З часу проголошення державної незалежності України в 1991 р.Пересопницьке Євангеліє стало відомим чи не кожному її національно свідомомугромадянину. Адже, поклавши руку на цю безцінну найдавнішу письмову пам'яткудуховної культури і мови українського народу, привселюдно присягали на вірністьнароду й Україні президенти Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко.