7.3. Витоки та основні засади Просвітництва

магниевый скраб beletage

Переломним моментом в історії людства вважається XVIII ст., коли розгорнувсяінтелектуальний соціально-політичний рух, який назвали Просвітництвом. Термін«просвітництво» використовують Вольтер, Гердер, остаточно ж він закріплюєтьсяпісля статті І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1874). Просвітництво — явишедосить складне і багатогранне. У широкому значенні під цим терміном розуміютьпросвіту широких верств населення, прилучення їх до культури, наук, мистецтва.У вужчому, історико-культурному значенні цей термін використовується для озна-чення ідейного руху, що розгорнувся у країнах Європи під гаслом подолання зако-снілих форм соціально-політичного, соціально-економічного і соціокультурного жит-тя в ім'я ідеї всебічного соціального прогресу. У XVII ст. на всій культурі Європипозначився просвітницький вплив, який виявився у прищепленні європейськійкультурі ідеології постійного соціального прогресу.

У XVIII ст. воно поступово охопило всі країни континенту, але проявилося вних із різною масштабністю й радикальністю, що залежало, насамперед, від соціа-льно-політичного становища тієї або іншої країни. Хронологічно — це приблизнодруга половина XVII—XVIII ст. Період характеризується подальшим зростанням ізміцненням національних держав Європи, докорінними економічними зрушеннями,бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами[50].

Батьківщиною Просвітництва вважається Англія, де в другій половині XVII ст.під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієїепохи Просвітництва. Свого розквіту Просвітництво досягає в середині XVIII ст., азавершенням Просвітництва стала Французька буржуазна революція, на знаменахякої були написані його гасла: свобода, рівність і братерство. Французька револю-ція провела межу між минулим і майбутнім, прискоривши хід історії. Ідеї, наро-джені європейською культурою епохи Просвітництва, поширилися у світі, сталичастиною його надбання. Серед них — ідея нації як людської спільноти, що склада-ється історично на основі єдиної території, економічних зв'язків, мови, особливос-тей культури й характеру.

У Німеччині культура Просвітництва розгорталася на тлі феодальної роздробле-ності, збереження старих форм життєдіяльності й організації суспільства. Просві-тительство за таких умов звернулося до проблем духу, критики, формування теорійі форм відносин людини з природою, суспільством і пізнанням. Хоча епоха Просві-тництва тут була у своєму прояві пасивнішою, Німеччина стала батьківщиною ба-гатьох геніальних ідей, насамперед знаменитої класичної німецької філософії, біляджерел якої стояв Імануїл Кант.

Розвиток культури в окремих країнах американського континенту у XVIII ст.відбувається в умовах виняткових контрастів. Далеко вже була «епоха відкриттів»,підходив до кінця «колоніальний період». У два останні десятиліття XVIII ст. Пів-нічна, Центральна і Південна Америка пережили серйозні політичні події. Перши-ми в низці численних національно-визвольних рухів були революційні повстання втринадцяти англійських колоніях (1776—1789) і у французькій колонії Гаїті(1790—1803).

Подальший процес визвольного руху, що вінчав ці й інші подібні виступи, охо-пив Сполучені Штати, іспанські колонії, Бразилію. Під впливом ідей Великої фран-цузької революції американська революція повинна була виконати два основні за-вдання: боротьба за незалежність і утвердження капіталізму в західній півкулі.Поширенню просвітительських ідей усіляко сприяла діяльність таких американсь-ких політичних діячів, як Б. Франклін (1706—1790), Т. Пейн (1737—1809), Т. Джеф-ферсон (1743—1826).

Англія, Франція, Німеччина — провідні країни, діючі у європейському культур-ному просторі, їм належать головні досягнення епохи Просвітництва, але їх внесоку культуру різний за значенням і глибиною. Вони пережили великі соціальні потря-сіння і вийшли з цих потрясінь також із різними результатами. Але для всіх держав,мабуть, головним пафосом часу було прагнення до знищення феодалізму.

Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до пе-ребудови всіх суспільних відносин на основі розуму, справедливості, рівності.Просвітництво в різних країнах мало специфічні відмінності, зумовлені особли-востями їх історичного розвитку. Саме специфічні умови історичного розвиткузахідноєвропейських країн в добу Просвітництва, художні традиції, що склалисяв цих країнах у попередні століття, були причиною того, що культура і мистецтвокожної з них мали свої особливості та відмінності. Разом з тим у культурі захід-ноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говори-ти про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської ду-ховної культури.

Як ідеологічна течія Просвітництва було явищем усеосяжним, таким, що знай-шло вираження в різних сферах духовного життя — політиці і соціології, філософіїй естетиці, літературі і мистецтві, педагогіці тощо. У кожній з цих сфер проявиласяхарактерна для багатьох просвітителів багатогранність і енциклопедичність, якапродовжує традиції ренесансної культури. Поширені були такі випадки, коли про-відні діячі епохи з успіхом виступали як філософи, громадські діячі, учені в різнихгалузях знань, теоретики мистецтва й письменники. Прикладом може слугувати ді-яльність Вольтера, Монтеск'є, Гельвеція, Дідро, Руссо — у Франції; Локка, Шефтс-бері, Свіфта, Фільдінга — в Англії; Вінкельмана, Лессінга, Гердера, Міллера, Ге-те — у Німеччині.

Французьке Просвітництво, що визначилось, насамперед, своєю ідейно-організаційною завершеністю, послідовністю, висунуло ідеї буржуазної демократії.Спираючись на теоретичні положення Джона Локка (1632—1704) — видатного ан-глійського філософа-матеріаліста, просвітителя, засновника ідейно-політичної док-трини лібералізму, який розробив емпіричну теорію пізнання, просвітники висуну-ли ідею свободи, свободи слова, совісті, друку, рівності, вільної праці на благосуспільства, розумного егоїзму та всебічного розвитку особистості, що знайшливтілення у «Декларації прав людини і громадянина» (1789). Джон Локк був першимфілософом, який написав Конституцію для Північної Кароліни, схвалену 1669 р.народними зборами. Просвітники вели боротьбу з релігійним фанатизмом, офіцій-ною догматикою католицької церкви, абсолютизмом, становими умовностями таіншими феодальними пережитками, активно пропагували вивчення природи, роз-виток науки і техніки, поширення освіти та наукових знань. Просвітники ідеологіч-но підготували революційні події 1789 p., здійснивши «філософську революцію» усвідомості людей не лише Франції, а й усієї Західної Європи та Америки[51].

Просвітництво охопило майже всю Європу, хоча більшість просвітителів зали-шалися при цьому яскравими особистостями з власними, часто відмінними від ін-ших діячів культури ідеями. Просвітники Франції зробили внесок у розробленнятеоретичних засад суспільного прогресу, який став гегемоном духовного життя Єв-ропи. «Володарем дум» усіх освічених людей XVIII ст., найвидатнішим діячемфранцузького просвітництва був Франсуа Марі Аруе, відомий під псевдонімом Во-льтер (1694—1778). Усе XVIII ст. називали «століттям Вольтера». Сучасники нази-вали Вольтера «некоронованим королем Європи», «королем філософів».

Йому не було рівних у викритті недоліків, вад феодального суспільства, абсо-лютистського режиму, в зруйнуванні та подоланні всякого роду забобонів. Вольтерзалишив після себе колосальну як за обсягом (понад 70 томів творів), так і за широ-тою жанрової палітри творчу спадщину. Він писав у всіх жанрах — трагедії, вірші,історичні твори, філософські романи, сатиричні поеми, політичні трактати і статті.

Вольтер в основу теорії суспільного прогресу поклав ідею просвітління людсь-кого розуму, яке перебуває в постійному протистоянні з невіглаством та забобона-ми. У своїх творах Вольтер критикував клерикалізм, лицемірство офіційної церквита її слуг, висміював позірне святенництво та релігійний фанатизм.

Як історик, автор ряду історичних праць, Вольтер вимагав опори на точні дже-рела, намагався вивчати культуру, взагалі історію народу, а не тільки життя короліві полководців. Він вірив у історичний прогрес, але не зв'язував його з політичнимрозвитком мас. Звідси у нього виникла ідея так званого просвітницького абсолюти-зму, тобто свої надії просвітитель покладав на «освіченого монарха».

Поруч із Вольтером «патріархом» раннього французького Просвітництва спра-ведливо називають письменника, публіциста і філософа Шарля Луї Монтеск'є(1689—1755). Ставлячи за взірець Англію, що пережила буржуазну революцію, віну своїй праці «Роздуми про причини величі римлян та їхнього занепаду» (1734)пропонував обмежити монархію конституційними установами й законодавчими ді-ями двопалатного парламенту, підносячи ідеали римського республіканізму тастоїцизму, розвивав учення про залежність юридичних норм держави від типівдержавного устрою — республіканського, монархічного чи деспотичного. У своїхтворах він піддав критиці феодально-абсолютистський лад Франції, сформулювавідеї політичної та громадянської свободи, поділу державної влади на законодавчу,виконавчу і судову. Далекий, як і інші представники раннього просвітництва, віддумки про революційну перебудову суспільства, філософ пов'язував особисту сво-боду людини з вибором оптимального типу правління, який, на його думку, зумов-люється географічними й кліматичними умовами країн, звичаями, традиціями, ре-лігійними поглядами народів.

Не меншу відомість отримав інший співвітчизник Вольтера Жан-Жак Руссо(1712—1778), ідеолог революційної дрібної буржуазії. Він став автором особливоїсвітоглядної системи поглядів, яку було на його честь названо руссоїзмом. На ду-мку Руссо, цивілізація не лише не дала людям щастя, а, навпаки, примножила їхвади. Філософ наголошував на необхідності повернення до природного життя.Також він писав про витоки нерівності серед людей, головною причиною чого єприватна власність та засади виховання. Він виступав поборником права людинина свободу, рівність, щастя.. Руссо є одним із основоположників ідеї народногосуверенітету, яка передбачає безпосередню участь кожного громадянина у влад-них відносинах на відміну від принципу представництва, коли громадянин пере-дає свою волю іншій особі.

Вчення Руссо зводилося до вимоги вивести суспільство зі стану загальної зіпсо-ваності моралі. Вихід він бачив у правильному вихованні, матеріальній та політич-ній рівності, в прямій залежності моралі та політики, моралі та суспільного ладу.Він протиставляв зіпсованості, моральній деградації «культурних» націй чистоту іпростоту вдачі народів, які знаходились на архаїчному ступені розвитку.

Мистецтво революційної пори, яскрава сторінка світової художньої культури,логічно вписалося в художній контекст Просвітництва, з яким генетично пов'язанеосновними своїми ідеями. В його естетичних вимогах і критеріях повно і різнобіч-но відображені антифеодальний пафос Просвітництва, його філософські, соціальній моральні засади, своєрідне розуміння «природної людини», природи розуму. Навірі в загальнолюдську єдність, спільність кардинальних завдань, можливість бути«громадянином світу» ґрунтувалося мистецтво.

Разом з тим просвітницький рух неоднорідний. Усередині його кипіли пристрас-ті, точилася боротьба між різними течіями. І все ж була основа для консолідації —активна суспільна позиція всіх без винятку митців Просвітництва. Зростає значенняпубліцистики, підкріплене збільшенням газетно-журнальної продукції. Утверджен-ням за національними мовами функції основних носіїв інформації (латина остаточ-но витісняється з науки), виникає популярна пропагандистська література. Еволю-ціонує художня література, наповнюючись авторськими відступами, соціально-політичними узагальненнями, документальноточними характерами. Розвиваєтьсяпамфлетна література.

Із занепадом абсолютної монархії в мистецтві починається пошук тієї естетичноїсутності, яка б адекватно відображала процеси, що відбувалися в суспільстві. Ліде-ром у цьому стає Франція, яка впродовж десятиліть зберігає високе звання культу-рного центру Західної Європи й законодавця художніх нововведень. Тому аналізмистецтва епохи Просвітництва є перш за все розглядом французької художньоїспадщини — яскравої, складної й самобутньої. У ній дістали розвиток усі ті проце-си, що характеризували вступ європейських країн у нову епоху. У другій половиніXVII — першій половині XVIII ст. європейська культура розвивалась під безпосе-реднім впливом двох революцій — Англійської та Французької. Революційні подіїнаклали відбиток на творчість філософів, публіцистів, літераторів того часу. У рокиРеставрації відроджується світський напрямок у літературі, музиці та образотвор-чому мистецтві, який в попередній період пригнічувався пануванням пуританськоїнетерпимості й суворої релігійної моралі.

Одним із наймогутніших засобів для цілей Просвітництва стала література, яказайняла провідне місце в системі видів мистецтва. Для літератури того часу харак-терне поглиблене осмислення дійсності, вироблення та розповсюдження нових жа-нрових форм, головною з яких став роман.

Жоден із представлених напрямів (класицизм, реалізм, сентименталізм) не мігстати єдиним виразником свого часу, відображаючи його по-своєму. Та всіх їх по-єднувало прагнення наблизити літературу до життя, зробити її дійовим чинникомформування суспільної моралі. Тому вона мала публіцистичний характер, несла ви-сокі громадянські ідеали, пафос утвердження позитивного героя.

Якщо у Франції Просвітництво послуговувалось засобами класицизму(О. Поп, Вольтер), то в деяких країнах виникає інший стильовий напрям, що ді-став назву просвітницького реалізму (Д. Дефо, Д. Дідро, А.-Ф. Прево, Г.-Е. Лессінг), якому притаманні інша проблематика, своєрідна стилістика і поети-ка та течія сентименталізму (С. Річардсон, Л. Стерн, Ж.-Жак Руссо). Суть реалі-зму полягає в зображенні характерів у їх взаємовідносинах з суспільством, а та-кож в аналізі структури самого суспільства, його рушійних сил. У найдоверше-нішому вигляді просвітницький реалізм ми зустрічаємо в англійській культуріXVIII ст. Англія вже з середини XVII ст. стала на шлях капіталістичного розви-тку. Тут сталися серйозні зрушення в суспільстві. Провідну роль починає віді-гравати — буржуазія. її представники хотіли бачити у творах літератури та мис-тецтва зображення реалій повсякденного життя.

На службу Просвітництву була поставлена велика сила впливу, притаманна те-атрові. Філдінг, Гольдоні, Бомарше, Шіллер писали для демократичного глядача, зісцени виносили вирок феодальному світові. Та, вихваляючи енергію, цілеспрямо-ваність, міць людини нової епохи, вони не ідеалізували буржуа, використовуючинавіть злу пародію. Відкриттям XVIII ст. стала міщанська драма, великого розквітудосягла комедія. Важливим було XVIII ст. і для розвитку реалізму. Вимоги життє-вої правди, глибокого пізнання людської природи знаходили вирішення в різнихжанрах, у різних авторів.

Панівні тенденції у культурному розвитку Європи того часу звертають нашуувагу на Францію, батьківщину Вольтера, Дідро, Руссо, котрі уособили духПросвітництва. Декілька поколінь мислителів і письменників формувалися підвпливом ідей Вольтера. Життя письменника, філософа-Вольтера, стиль його ми-слення, світосприймання, система поглядів, особливості таланту зробили йогосимволом передової думки свого часу. Він вважався першим поетом ФранціїXVIII ст.

Загальну увагу до себе Вольтер привернув пропагандою прогресивної соціаль-ної системи й передової філософії в книгах «Філософські листи» та 'Основи філо-софії Ньютона'. Авторитет провідного майстра слова закріплюється за ним вели-ким успіхом історичних праць, пронизаної ідеями просвітницького абсолютизмуісторичної поеми «Генріада», знаменитої поеми «Орлеанська діва», що розвінчува-ла церковне трактування історичного прототипу. Минуле під пером письменника йфілософа набуло чітко окреслених рис сучасності.

Офіційного визнання в літературі Вольтер досягає як драматург («Едіп»,«Брут»,»3аїра», «Смерть Цезаря», «Фанатизм, або Пророк Магомета»), творецьпросвітительського класицизму, відмінного від класицизму XVII ст.

Авторитет Вольтера як письменника, психолога, філософа культури й історії буввеличезним, вплив всеосяжним і довгочасним. Його ідеї визначили ідеологічну па-літру Великої французької революції, яка вшанувала його пам'ять величним поста-ментом, складеним із каміння зруйнованої Бастилії над могилою письменника вПантеоні.

Віддали свої яскраві таланти відкриттю нових шляхів розвитку людства, куль-тури, літератури — французькі філософи-матеріалісти, письменники — Дені Дідро(1713—1784) й Жан-Жак Руссо (1712—1778). Продовжуючи діяльність Вольтера,Дідро у творах «Лист про сліпих на науку зрячим», «Розмова Д'Аламбера з Дідро»відкинув компромісну деїстичну версію про існування Бога як конструктора розу-много устрою природи і став на позиції матеріалізму й атеїзму. Виголошені нимідеї про незалежність матерії від духу, єдності органічної й неорганічної природи,про еволюцію природних форм дістали широкий суспільний резонанс.

Естетичні погляди Дідро мали надзвичайне значення для розвитку європейсько-го мистецтва, зокрема літератури. Дідро стверджує об'єктивну основу краси, роз-глядає мистецтво як діяльність, що не поступається науці в пізнанні, розвиває філо-софські основи реалізму, приділяє увагу питанням типізації у створенні художньогообразу. Вагомий внесок Дідро зробив у європейський роман. Його «Черниця» ви-ступила проти всілякого приниження людської гідності, стала утвердженням суспі-льної природи людини.

Руссо був представником радикального крила французького Просвітництва.Над усе автором ставиться моральна позиція героя, що гартується в зіткненні здійсністю, з носіями протилежних поглядів, у конфлікті нового й старого. Ценоваторське зображення людського характеру як арени боротьби суперечностей,добра і зла, стали епохальним досягненням європейського сентименталізму.Людина у Руссо — істота складна, суперечлива, здатна вступати у внутрішнюборотьбу сама з собою.

Його творчий вплив виявився вирішальним для майбутнього письменства, особ-ливо для романтиків кінця XVIII ст.

Діяльність Руссо, як і інших представників просвітительського руху, сприялатому, аби Просвітництво увійшло до скарбниці світової культури своєрідною й не-обхідною частиною.

Література Просвітництва створила такі жанри як роман, філософська повість,казка, сімейна і філософська драма, піднесла естетичні цінності, демократизувалалітературу, наблизивши мистецтво слова до широких верств суспільства.

У соціальних питаннях просвітники були ідеалістами. Вони вважали, що досяг-нення ідеального суспільства можливе лише через звільнення людини від релігій-них та станових забобонів, через розповсюдження освіти й науки. Просвітники немогли передбачити того, що висунуті ними гасла свободи, рівності, братства, підякими пройшла Французька революція 1789 p., не будуть використані сповна. Про-світителі походили з різних соціальних прошарків, класів і станів: аристократії,дворян, духовенства, службовців, які часто сперечалися між собою. У них було ба-гато непослідовного, помилкового. Об'єднувала їх віра в людину, її розум, вонивважали її творцем історії.

Просвітницький реалізм вивів на перший план героїв з демократичного середо-вища, показав їхню боротьбу за існування, за визнання в суспільстві, за утверджен-ня почуття гідності.

З ідеологією та практикою Просвітництва тісно був пов'язаний енциклопедизм —духовно-інтелектуальний та освітній феномен європейської культури другої полови-ни XVIII ст. Енциклопедистами називали осіб, які входили до складу колективу авто-рів французької «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесл»(1751—1780), опублікованої в 35-ти томах тексту з ілюстраціями. Дідро був голо-вним редактором і натхненником «Енциклопедії». Попри усі непорозуміння між ба-гатьма видатними ученими, філософами, публіцистами, він зумів їх об'єднати й залучи-ти до співпраці: Вольтера, Монтеск'є, Руссо, Тюрго, Гельвеція, Гольбаха, Ж. Д'Алам-бера, Дюкло, Бюффона, Доббантона і багатьох інших.

Енциклопедисти вивели суспільну думку з глухого кута релігійно-догматичнихсуперечок, протистояли невігластву та фанатизму, сприяли піднесенню рівня осві-ченості, розвитку та популяризації наукових знань, трансформації світогляду осо-бистості на демократичних засадах, утвердженню в суспільстві ідей рівності й сво-боди особи, свободи слова, думки, совісті та друку, що вплинуло на прискореннясоціального та науково-технічного прогресу. Стверджувалося, що освіта робитьлюдей практично рівними перед законом і забезпечує реальну політичну рівність.Саме вона дає людині справжню свободу, звільняючи її від забобонів, невігластва,дикості й озброюючи знаннями у галузі природничих, соціальних та технічних ди-сциплін.

Підсумовуючи, можна сказати, що духовна культура Просвітництва буласкладною і водночас важливим етапом в розвитку світової культури. ЕпохаПросвітництва може бути названа революційною не лише в розумінні соціаль-но-економічних та політичних перетворень, а й перетворень у сфері духовноїкультури. Внаслідок творчості вчених, філософів-просвітителів, літераторів,композиторів, художників, архітекторів людство отримало принципово новіпідходи до розуміння філософських, етичних і естетичних проблем, які не втра-тили своєї актуальності і сьогодні.