9.1. Основні тенденції розвитку культури в XX ст.

магниевый скраб beletage

Розвиток зарубіжної та вітчизняної культури у XX — на початку XXI ст. відбу-вається у складних, часто суперечливих обставинах, коли соціальні, політичні, вій-ськові, екологічні катаклізми впливають на людську особистість, змінюють її цінні-сні орієнтири, трансформують соціокультурний розвиток.

На рубежі XIX—XX ст. у світі завершується перехід до капіталістичного спосо-бу виробництва, створюються могутні монополії, провідні західні держави розподі-ляють світ на сфери впливу, колонізуючи відсталі в економічному відношенні краї-ни. Науково-технічна революція, започаткована у XIX ст., істотно вплинула нарозвиток виробничих сил, сприяла індустріалізації, урбанізації, піднесенню загаль-ного освітнього рівня населення.

На фоні загального економічного зростання на початку XX ст. у світі нароста-ють економічні і політичні протиріччя, що, зрештою, призводять до Першої світо-вої війни та соціальних революцій. Перша світова війна (1914—1918 pp.) мала ка-тастрофічні наслідки для людської цивілізації, оскільки знищила традиційніуявлення про гуманістичні ідеали, створила сприятливі обставини для Жовтневоїреволюції 1917 р. в Росії, що на довгі десятиліття поділила світ на два ворожих та-бори.

У 20-х pp. провідні західні держави на певний час вступають у період економіч-ного зростання, створюється Ліга націй (1919) — міжнародна організація, що ста-вила на меті обмеження озброєнь, боротьбу за мир і безпеку народів. У цей час наЗаході зростав рівень життя населення, поліпшувалися умови праці і соціальногозахисту робітників, зменшувалася кількість масових виступів. На жаль, період соці-ально-економічної стабільності виявився нестійким. Деяким державам (США,Франція) вдалося подолати кризові явища демократичними засобами. Проте в рядікраїн до влади приходять радикально настроєні політики. Фашистська диктатуравстановлюється в Італії (Б. Муссоліні, 20-ті pp.), у Німеччині до влади приходятьнацисти на чолі з А. Гітлером, в Іспанії розпочинається громадянська війна.

У XX ст. в ряді країн встановлюються тоталітарні режими. Тоталітаризм(фр. totalite — сукупність, повнота, від лат. totus — увесь, цілий) — форма держав-ного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем суспільства,ліквідацією демократичних свобод (СРСР, фашистська Німеччина, згодом Китай).Сфера культури за таких умов також підконтрольна державному впливу. За умоввідсутності свободи творчості митці змушені дотримуватись певних регламентова-них приписів, обмежень, а мистецтво в цілому має обґрунтовувати ідеї, що прого-лошуються владою. Тоталітарна держава бореться з усіма мистецькими напрямамита діячами культури, які не підтримують офіційного курсу, не дотримуються дер-жавної ідеології. Проголошується цілковите підпорядкування інтересів і свободиособистості інтересам держави. Формується тоталітарна свідомість, коли людина,не маючи змоги брати участь у громадському житті, вірить, що правляча партія та їїлідер повністю виражають її інтереси, стає пасивною, з пригніченою психікою,безпринципною.

Друга світова війна (1939—1945), жорстокіша і кровопролитніша за попередню,вплинула на світогляд мільйонів людей. «Багатомільйонні людські жертви, втратанезліченних матеріальних і культурних цінностей підірвали віру в гармонію світов-лаштування, спонукали до перегляду попередніх уявлень про призначення і крите-рії культури, духовності»[62].

У XX ст. руйнуються колоніальні імперії, які мали численні володіння в Азії,Африці, Латинській Америці. Позбулися своїх заморських територій Великобрита-нія, Франція, Іспанія, Португалія, Голландія, Італія тощо, натомість на політичнійкарті світу з'явилися нові молоді незалежні держави. У кінці століття зазнала крахусвітова соціалістична система і розпалася одна з найбільших тоталітарних дер-жав — Радянський Союз.

Новітній час в історії людства — це період, коли наукові відкриття та технічнідосягнення не лише поліпшували якість життя, а призводили до глобальних еколо-гічних катастроф, сприяли створенню зброї масового знищення, причому науковціне передбачали трагічних наслідків застосування своїх відкриттів у майбутньому.Нобелівські лауреати П. Кюрі, М. Склодовська-Кюрі, Е. Резерфорд, Н. Бор, дослі-джуючи питання радіоактивності та відкриваючи нові хімічні елементи, не знали,що колись їхні наукові здобутки перетворяться на жахи Хіросіми і Нагасакі чи Чо-рнобильську катастрофу.

Глобальними техногенними катастрофами з тяжкими наслідками для навколиш-нього середовища людство розплачується також за надмірну урбанізацію.

XX століття позначилося також нечуваним геноцидом, гонкою озброєнь, дегу-манізацією суспільних відносин. У той же час людина нечувано розширює свій на-уковий і творчий потенціал, реалізує ідеї, які раніше вважалися фантастичними, а вгалузі художньої творчості прагне знайти нові, нетрадиційні форми самовиражен-ня. У минулому столітті людство почало усвідомлювати «історію як процес само-реалізації людини в культурі»[63].

Отже, західна культура XX ст. розвивалася у тісному зв'язку з політикою, вумовах, коли змінювалися стереотипи людської поведінки з орієнтацією її на діло-витість, підприємливість, уміння забезпечити себе і родину матеріальними благами.

На рубежі XX—XXI ст. людство зіткнулося з проблемами, від вирішення якихзалежить доля цивілізації. Ці проблеми прийнято називати глобальними (фр.global — загальний, всесвітній, від лат. globus — куля) — загальними, поширенимина всю планету. До першорядних з них сьогодні належать подолання екологічноїкризи, пов'язаної з катастрофічними наслідками людської діяльності; відверненнявійни із застосуванням зброї масового знищення, створення без'ядерного ненаси-льницького світу; подолання голоду, злиднів, неграмотності; пошуки нових джерелсировини, що забезпечили б наступний розвиток економіки.

На зміст західної культури впливали наукові відкриття та технічні здобутки в рі-зних галузях: освоєння космосу, розвитку комп'ютерних технологій, систем кому-нікації, появи нових синтетичних матеріалів, досягнення в галузі біології (клону-вання, генна інженерія). Завдяки таким глобальним змінам сучасне суспільство на-зивають «постіндустріальним», «інформаційним» тощо.

Західна культура, особливо образотворче мистецтво, розвивалася у двох напрямах:

дальший розвиток реалізму класичного мистецтва, удосконалення і пошукнових форм виразності у межах цього художнього напряму;

пошуки принципово нових засобів художньої виразності, що привели до по-яви культури модернізму.

Для художньої культури XX ст. властиві відсутність єдиного мистецького стилюі панування цілого ряду течій, особливо в образотворчому мистецтві; зв'язок мит-ців з політикою, протистояння їх мілітаризації, гонці озброєнь, кровопролитнимвійнам, боротьба за мир, проти фашизму і тоталітаризму; філософічність культури,постійне оновлення засобів художньої виразності, коли на зміну одному напрямуприходить інший; поява нових видів мистецтва (кіно і телебачення), що роблятьзначний вплив на маси.

На рубежі XIX—XX ст. все більше європейських митців відмовляються від тра-диційних форм виразності і шукають нові естетичні зображальні засоби, відміннівід реалістичних. У цей час виникає велика кількість несхожих між собою худож-ніх напрямів, які прийнято називати терміном «модернізм». Модернізм (фр. moder-ne — сучасний, новітній) характеризується розривом з ідейними і художніми прин-ципами класичного мистецтва, відмовою від відтворення чуттєво-конкретної дійс-ності, предметності світу. Модернізм відмовляється від правдоподібності, відобра-ження реальних узагальнених образів та форм реального життя.

Модернізм — це своєрідна художньо-естетична реакція на економічну, політич-ну, духовну кризу буржуазного суспільства XX ст.

Зараз у культурології використовуються два поняття — «модерн» і «модернізм».Модерном називають мистецтво кінця XIX — початку XX ст. Хронологічні рамкимодернізму — початок XX ст. — 60-і pp. Культуру від 70-х pp. XX ст. до нашихднів прийнято називати культурою постмодернізму.

У мистецтві початку XX ст. виникає також авангардизм (фр. avante-garde — пе-редовий загін), що об'єднав найрадикальніші кола модерністів, які прагнули доко-рінно оновити художню практику, шукали новаторські засоби вираження форми ізмісту творів, боролися за все нове у мистецтві.

Модернізм виявився в усіх галузях художньої творчості. Основні естетичніпринципи модернізму в літературі — потік свідомості, в образотворчому мистецт-ві — заперечення зображальності, у музиці — заперечення звукової організованості(мелодії, гармонії, поліфонії; електронна музика), в театрі — відсутність логікирозгортання драматичної дії. Часто формалістичне новаторство для митців ставалосамоціллю. З'являються нові жанри: колаж, інсталяція, хепенінг, перформанс тощо.Для модернізму характерні елітарність, відстороненість від масової культури.

Найбільшого поширення модернізм набув у образотворчому мистецтві. Батьків-щиною модернізму стала Франція. У Парижі, французькій столиці, на початку XX ст.жило і працювало багато молодих талановитих художників, вихідців з різних країн,які шукали нові шляхи у мистецтві: П. Пікассо, А. Матісс, Ж. Брак, А. Модільяні,М. Шагал, О. Архипенко та ін. Молоді художники влаштовували виставки своїхтворів, дискутували з приводу різноманітних художніх течій.

Одним із перших напрямків модернізму на початку XX ст. став фовізм (фр. fauves —дикий), для якого характерна кольорова експресія, поєднання яскравих кольорів,декоративність, життєрадісність, пластична деформація предметів. Фовізм як на-прям з'явився у 1905 p., коли молоді художники (А. Матісс, А. Марке, Ж. Руо,

А. Дерен) виступили з критикою натуралістичної правдоподібності класичного жи-вопису, зокрема імпресіонізму.

Визначним представником фовізму був Анрі Матісс. Творчості художника(«Червоні рибки», «Танок» (іл. 1), «Музика») властиві життєствердність, оспіву-вання молодості і грації. Дослідники відзначають мотиви давньогрецького вазописуу творах французького художника. Сучасники фовістів побачили у їх творах лишевідмову від вишуканості імпресіоністів. Проте «Фовізм був спробою повернутиживопису первинну силу і перебороти вишуканий естетизм кінця століття, хист-кість форм, душевне сум'яття художників, вдихнути в мистецтво молодість і здо-ров'я, збільшити силу його впливу, прискорити темп і цим надати йому сучасноговідчуття життя»[64].

Один з найвідоміших напрямків модернізму — кубізм — з'явився у 1908 р. Ос-новоположниками цього напрямку вважаються П. Пікассо, Ж. Брак, Ф. Леже. Цебула перша течія в живописі, яка повністю відмовилася від естетичного принципунаслідування дійсності класичного мистецтва.

Кубісти вважали, що живописний твір повинен передавати якісь узагальнені фі-лософські ідеї, а не об'єктивні реалії життя. Кубізм (фр. cubisme, від cube — куб) —напрям, представники якого зображували дійсність у вигляді комбінацій геометри-чних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур. Першим ку-бі стичним твором вважається картина П. Пікассо «Авіньйонські дівчата» (1907).Твір був настільки новаторським, що його не відразу сприйняло навіть найближчемистецьке оточення художника. Фігури жінок, зображених на полотні, спотворені ідеформовані, плоскі, відсутня система перспективи та ілюзія тривимірного просто-ру. Кубісти зображували людську фігуру чи предмети не такими, якими бачили, атакими, якими їх уявляли чи знали. У творах кубістів переважає коричнева, темно-зелена, сіра кольорова гама. Часто в картинах кубістів початковий вигляд зображу-ваного предмета важко уловлювався («Скрипка і гітара» П. Пікассо (іл. 2)), бо ху-дожники через комбінації геометричних форм прагнули висловити внутрішню сут-ність образу, нові моделі світосприйняття.

Батьківщиною експресіонізму стала Німеччина, де у 1905 р. виникла мистецькагрупа «Міст», куди увійшли студенти архітектурного факультету Вищого технічно-го училища в Дрездені Е. Кірхнер, Ф. Блейль, Е. Хеккель, К. Ротлуфф. Молоді ху-дожники, займаючись живописом та графікою, дискутували про естетичні принци-пи мистецтва і вважали, що їхня група повинна єднати класичне мистецтвоминулого та сучасну художню культуру як міст єднає два береги ріки. Експресіоні-сти головним вважали відображення суб'єктивних уявлень автора, тяжіли до ірра-ціональності, загостреної емоційності, що призводило до різких кольорових конт-растів, геометрично спрощених форм, деформацій зображуваного, підкресленняпредметів чіткими контурами графічних чорних ліній («Група художників» Е. Кір-хнера, «Вітрильні човни в гавані» Е. Хеккеля).

Художники-експресіоністи прагнули якомога виразніше передати ідейний змісттвору, загострено емоційне суб'єктивне сприйняття світу, не надаючи уваги точно-сті відтворення об'єктивної реальності, експресіонізм вплинув на інші галузі худо-жньої культури багатьох країн Європи та Америки.

Естетичні принципи абстракціонізму виклав основоположник цього напрямуросійський художник В. Кандинський (1866—1944) у книзі «Про духовне в мис-тецтві» (1911). Абстракціоністи (лат. abstractus — відокремлений) цілковито ві-докремилися від реалістичного зображення предметів і явищ навколишньогосвіту, намагаючись передати якісь ідеї, боролися проти сюжетності в живописі.Такий безпредметний живопис великої уваги надавав семантиці кольорів.В. Кандинський (іл. 4) вважав, що білий — колір добра, радості, щастя, асоцію-ється зі святістю, чистотою; зелений — символ надії, синій — викликає тяжін-ня до чогось надприродного; червоний викликає почуття тривоги; фіолето-вий має в собі щось хворобливе, чорний — колір смутку, жовтий — абсолют-ний колір.

Життя В. Кандинського пов'язане з багатьма країнами, відповідно, він зазнаввпливу багатьох мистецьких напрямів — імпресіонізму, фовізму, експресіонізму.Художник народився в Москві, середню освіту здобув в Одесі, навчався в Москов-ському університеті, згодом жив за кордоном — у Німеччині та Франції. У своїйтворчості послідовно відходить від відображення реального світу до напівабстрак-цій та абстракціонізму, намагаючись виразити глибинні істини буття, гармонійнопоєднуючи плями, лінії, кольори, що впливають на людські почуття.

Абстракціонізм набув поширення в російському та українському живописі на-передодні Першої світової війни. Російський художник, поляк за походженнямК. Малевич (1878—1935), який народився у Києві, став засновником супрематиз-му — одного з напрямів абстракціонізму, програмним твором цього напряму сталайого картина «Чорний квадрат» (1913). Твори супрематизму являють собою комбі-нації кольорових геометричних фігур (квадрат, трикутник, коло); зображують світ,позбавлений об'ємів і відтінків, звільнений від побутовості. Супрематисти прагнутьзнайти досконалу форму, яка, у поєднанні з кольором, є знаковою. Ідеї супрематиз-му поділяли О. Розанова, Л. Попова, О. Родченко, Е. Лісицький, В. Татлін тощо.На початку 1919 p. К. Малевич переїжджає до Вітебська, працює викладачем у ху-дожній школі, якою керував М. Шагал. Тут К. Малевич створює групу «Уновис»(«Утвердители нового искусства»), об'єднавши своїх однодумців. Художники-супрематисти працювали в різних галузях і малювали плакати, вивіски, продовольчікартки, створювали рисунки для тканин, декорували будівлі і транспорт. У 1922 р.К. Малевич очолює інститут художньої культури в Петрограді, але ідеї художникане могли втілюватися за умов, коли мистецтво, «стало частиною загальнопролетар-ської справи» — за словами В. Леніна. Після організації персональної виставки вНімеччині К. Малевич був арештований. Після виходу з ув'язнення Малевич-художник повертається до предметності («Дівчата в полі» (іл. 5), «Сінокіс»), але недо реалізму. Для його полотен характерний монументалізм, а постаті без рис об-личчя (натомість кольоровий овал) — відгомін сумної тоталітарної епохи, колиособистість пригнічувалася і нівелювалася.

Ще одним основоположником геометричного абстракціонізму був голландськийхудожник Піт Модріан (1872—1844), для творів якого характерні композиції з ко-льоровими прямокутниками і квадратами («Композиція з синім та жовтим»).

Одним з мистецьких напрямів початку XX ст. був футуризм (лат. futurum —майбутнє), що прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичнухудожню спадщину. Засновником цього напряму є італійський поет Ф. Марінетті,автор «Маніфесту футуризму» (1909). Футуристи (У. Боччоні, Дж. Балла, Дж. Севе-ріні) вважали, що XX ст. потребує нового мистецтва, яке йшло б у ногу з віком тех-ніки, вітали війну, яка, на їх думку, очистить, оновить суспільство. Футуристи обо-жнювали техніку, натомість людські проблеми цікавили їх менше. У своїх творахнамагалися передати динамізм життя і вражень людини («Динамізм мускулів» У.Боччоні, «Абстрактна швидкість — автомобіль проїхав», «Динамізм дога на швор-ці» Дж. Балла).

Футуристи частково запозичують прийоми кубістів, розкладаючи предмет наелементи і комбінуючи їх. У Росії та Україні цей напрям відомий як кубофутуризм.

У 1916 р. у Швейцарії виник дадаїзм (фр. dadaisme, від dada — дитячий коник,переносно — дитячий лепет) — модерністська течія в мистецтві, характерними ри-сами якої були зумисний примітивізм, антиестетизм (Т. Тзара, М. Дюшан, Г. Грос).Течія зародилася під час Першої світової війни як реакція на жорстоку кривавубійню, розв'язану провідними державами Європи. Дадаїсти стверджували, що жит-тя безглузде, мистецтво і митці ворожі людині, не рахувалися з визнаними автори-тетами, в тому числі у мистецтві. У 1922 р. дадаїзм поєднується з сюрреалізмом.

Сюрреалізм у культурі XX ст. з'явився після Першої світової війни як реакція наглибоку духовну кризу, що охопила світ в післявоєнний час. Сюрреалізм (фр. sur-realisme, букв. — надреалізм) джерелом художньої творчості вважав підсвідоме —сновидіння, галюцинації тощо.

Сюрреалізм продовжував розвивати ідеї дадаїзму про підсвідому природу твор-чості, про заперечення класичної культурної спадщини та естетичних цінностейминулого. Джерелом творчості сюрреалісти вважали не реальну діяльність, а під-свідомість. Філософським підґрунтям цього напряму є фрейдизм. 3. Фрейд (1856—1939) відкрив підсвідоме як самостійну, незалежну від свідомості основу людськоїдуші. Сюрреалісти були дуже епатажними, протестували проти державних інститу-цій, сучасної цивілізації, різних політичних течій (комунізму, фашизму). Сюрреалі-сти повністю підтримували думку про вплив підсвідомого на життя кожної люди-ни. Представниками сюрреалізму були художники А. Бретон, М. Ернст, А. Массон,М. Дюшан, С. Далі, П. Пікассо, письменники Л. Арагон, Е. Іонеско. Один з осново-положників сюрреалізму А. Бретон стверджував, що творчість — загадковий про-цес, який не піддається логічному осмисленню, митець має користуватися лишеасоціативними, інтуїтивними методами. Сюрреалістів різних країн єднала ідея со-ціального бунту.

Художники-сюрреалісти повністю відмовилися від зображення об'єктивної реа-льності, для їхніх творів властиві спотворені пропорції предметів та постатей, про-типриродне поєднання предметів. Світ жорстокий і безжалісний, людина в ньомусамотня і нещасна, вважали сюрреалісти, а тому з-під пензля чи пера виходили пе-симістичні твори про приреченість людського буття, очікування смерті, руйнуваннявсього, що оточує людину.

Відомим художником-сюрреалістом був Макс Ернст. У картині «Слон із Целе-бесу» (1921) він зобразив резервуар для зберігання зерна у вигляді механічногослона. Типовою для сюрреалізму є атмосфера нереальності цієї картини з голоюповерхнею землі, жіночою оголеною постаттю без голови, зіставленням непов'язаних між собою предметів, порушенням цілісності зображення.

Найвідомішим представником цього напряму був Сальвадор Далі (1904—1990),іспанець за походженням. На його творчість вплинула теорія психоаналізу 3. Фрей-да, тому його творам властиві зображення галюцинацій, марень, психічних відхи-лень. Композиції його творів ірраціональні, абсурдні, іноді імітують кольорову фо-тографію («Постійність пам'яті», «Передчуття громадянської війни» (іл. 3), «Від-криття Христофором Колумбом Америки», «Апофеоз долара»). Картина«Передчуття громадянської війни» (1936) закінчена за кілька місяців до початкугромадянської війни в Іспанії. На фоні мертвого пейзажу зображено жахливу конс-трукцію з фрагментів людських тіл, безглуздо поєднаних. Твір справляє моторош-не, відлякуюче враження абсурдності всякої війни.

На початку Другої світової війни він, як і багато інших сюрреалістів, виїхав доСША. Осмислення жахів світової війни спричинило зміни світогляду художника: затеїста він став католиком, у своїх творах звертається до вічних тем добра і зла,зради і самопожертви тощо («Таємна вечеря», «Христос св. Іоанна на Хресті»).

Найбільших успіхів сюрреалісти досягли у 40—50 pp. А 60-ті роки XX ст. по-значилися популярним напрямом в образотворчому мистецтві — поп-артом, щоорієнтувався на загальнозрозумілість і на противагу абстракціонізму мав предмет-ний характер. Представники цього напряму використовували у своїх композиціяхпобутові предмети, промислові відходи, відтворювали типові продукти «масовоїкультури» (комікси, манекени, плакати, афіші), висловлюючи тим самим свою реа-кцію на психологію споживання, що панували в суспільстві (Р. Раушенберг,Е. Уорхол).

Однією з поширених течій 60-х pp. став оп-арт (англ. optical art — оптичне мис-тецтво), представники якого створюють естетичне середовище за допомогою світ-лових і кольорових оптичних ефектів, завдяки вживанню лінз, дзеркал тощо.У живописі переважають геометричні комбінації ліній та плям.

У 60-х pp. набуло поширення так зване «мистецтво дії». Перформанс (англ.performance) — напрям, суть якого полягала у виконанні перед публікою попере-дньо запланованих дій. Публіка виступає лише у ролі глядача. Близьким для цьогонапряму є хепенінг, в основі якого — виконання художником якоїсь незапланова-ної дії перед глядачами та з їх участю. Представники боді-арту матеріалом для ху-дожньої творчості вважають людське тіло, вдаються до його розмальовування, де-монстрації різних поз.

Як реакція на надмірну емоційність експресіонізму виникає мінімалізм, що бі-льшого поширення набув в образотворчому мистецтві США, зокрема в скульптурі.Митці вдавалися до використання простих геометричних форм, їхні твори були по-вністю позбавлені декоративності. Живопис часто монохромний, а скульптори ви-користовували сучасні матеріали (пінопласт, сталь) та промислові технології(Р. Серра, Ф. Стелла, К. Андре, Р. Морріс та ін.).

У цей час з'являється кінетичне мистецтво (від грец. kinemos — руховий, ру-шійний), представники якого намагалися створювати рухомі конструкції, світловіефекти, оскільки художників завжди цікавила мобільна зміна форми, можливістьтрансформувати свій витвір. При цьому митці використовують різні матеріали,принципи дії, види руху, джерела руху форми (Н. Шеффер, Ж. Тенглі, Г. Юккер,Б. Стучебрюхов тощо). Відомий твір Гюнтера Юнкера «Танцівники», що зміню-вався на очах публіки в результаті руху. Композиція являє собою мішки людсько-го зросту, зсередини проткнуті гвіздками. Коли глядач вмикав мотор, мішки обе-рталися, наїжачившись гвіздками, які до того звисали вниз. Кінетизм прагнеоб'єднати в єдине композиційне ціле різні види мистецтва (звукові композиції,світломузику).

Сукупність найновіших течій у світовій культурі від 70-х pp. XX століття досьогодення найчастіше називають постмодернізмом. Народження постмодернізмупов'язане з кризовим явищами в західному суспільстві: так званою «холодною вій-ною», наростанням гонки озброєнь, американською війною у В'єтнамі, боротьбоютрудящих за свої права, молодіжними рухами, екологічними катастрофами, що востанні десятиліття постійно супроводжують науково-технічний прогрес (Чорно-бильська катастрофа, зменшення озонового шару, глобальне потепління тощо).Останні десятиліття XX ст. довели, що людська діяльність, заснована на втіленні вжиття найвищих досягнень інтелекту, поліпшенні якості і комфорту нашого життя,в той же час згубно впливає на довкілля, сприяє руйнуванню екосистеми і навітьможе призвести до загибелі життя на планеті. Деякі філософи XX ст. (М. Хорк-гаймер, Ю. Хабермас та інші) роблять висновок про те, що людський розум нині єнайбільшою загрозою існуванню людини. Таке світовідчуття породило безліч на-прямів, які в естетичному плані близькі до модернізму, але за зображальними риса-ми інші.

На відміну від модернізму постмодернізм менш елітарний і більше орієнтованийна комерцію. Для постмодернізму головне не проголошення кризи людського бут-тя, а «...заперечення старого, аналіз деформації самих принципів розуміння людсь-кого життя, зміна суті, якою керувався раніше гуманізм, пошук нових моральнихрегуляторів та їх нове обґрунтування»[65].

Художники в цей період вдаються до колажу, монтажних і відеоефектів, гіпер-реалізму, часто у своїх творах намагаються показати нікчемність і величність жит-тя. Предметам побутового середовища часто надають символічного значення.

Живопис постмодернізму відмовляється від зображальності, естетичності, праг-не реагувати на важливі проблеми сучасного їм суспільного життя.

Одним із напрямів постмодернізму є гіперреалізм (інші назви цього напряму:суперреалізм, фотореалізм, слайдизм, документалізм тощо), для якого характернимє наслідування фотографії живописними та графічними засобами. Напрям виник уперіод, коли в живописі переважали напрями, які відмовлялися від забраженняоб'єктивної реальності, а тому поява гіперреалізму викликала значний інтерес. Зо-бражальні засоби гіперреалістів значною мірою новаторські. Знову звернувшися допредметності, художники все ж намагалися максимально дистанціюватися від кла-сичного мистецтва. Основою живописного твору ставала не об'єктивна реальність,а фотографія чи слайд, бо гіперреалісти вірили, що технічні засоби можуть переда-ти світ недеформованим, точно і неупереджено. Гіперреалісти, намагаючись досяг-ти «надреальності», використовували засоби, не вживані у традиційному малярстві:акрилові фарби, фарборозпилювачі, трафарети, шліфували і полірували поверхнюкартини, щоб позбутися мазків пензля. Полотна гіперреалістів часто були великогоформату, зображували об'єкти з близької відстані (крупним планом). У представ-ників цього напряму найчастіше переважала тема великого міста.

У 70-ті pp. в Західній Європі, Японії, Латинській Америці набув поширенняконцептуалізм. Представники концептуального мистецтва відмовлялися від ство-рення традиційних художніх творів, а натомість зверталися до концептуальнихоб'єктів у формі ідей чи проектів, які супроводжувалися написами, текстами, ін-шими видами позаестетичної документації (Д. Х'юблер, Р. Беррі, Л. Вейнер тощо).Твори концептуалістів поєднують несполучувані предмети, часто побутові речі ісупроводжуються певним текстом (написом).

Живопис XX ст. продемонстрував величезну різноманітність напрямів і стилів,невпинні пошуки митців нових, відповідних часові, зображальних засобів.

У літературі XX ст. також простежувалися дві основні тенденції: подальшийрозвиток реалізму, провідного художнього методу мистецтва слова попередньо-го століття, та розвиток різних модерністських течій. Реалістична проза XX ст.намагалася розвивати і удосконалювати зображальні засоби роману, сміливоекспериментувати, вбирати в себе риси всіх основних художніх стилів епохи, нестояла осторонь від життєво важливих проблем епохи (боротьба за мир, анти-фашистська тема).

Визначними французькими прозаїками першої половини XX ст. були Анатоль Франс(1844—1924), Ромен Роллан (1866—1944), Анрі Барбюс (1873—1935). А. Франс — ав-тор гротескно-пародійного філософського роману «Повстання ангелів». Р. Роллан уромані-епопеї «Жан-Крістоф» синтезував два найбільші напрями XIX ст. — роман-тизм і реалізм, зображуючи духовний занепад у Західній Європі напередодні Пер-шої світової війни. А. Барбюс (романи «Вогонь», «Ясність», «Кільця ланцюга») бувне лише письменником, а й громадським діячем, активним борцем за мир. Його ро-мани «Вогонь» (1916) та «Ясність» (1919) викривали імперіалістичну війну, пока-зували наростання соціального невдоволення серед солдат. У документально-публіцистичній книзі «Кати» (1926) викривав фашистський терор у балканськихкраїнах.

Реалістичний напрям продовжували розвивати німецькі прозаїки брати Г. Манн(1871—1950) і Т. Манн (1875—1955), які у 30-ті pp. були змушені емігрувати за ко-рдон, оскільки були діячами антифашистського руху. Генріх Манн — автор сати-ричних романів «Земля обітована», «Вірнопідданий», публіцистичних творів, істо-ричної дилогії «Молоді літа короля Генріха IV». Нобелівський лауреат (1929)Томас Манн у романах «Будденброки», «Чарівна гора», «Доктор Фауст» викривавнегативні явища в буржуазному суспільстві, зокрема духовну кризу, відстоювавідеї гуманізму, демократії і прогресу.

Антифашизм, антивоєнна тема властиві творчості визначного німецького пись-менника Е. М. Ремарка (1898—1970). Учасник Першої світової війни, Е. М. Ремарккращі свої твори присвятив зображенню «втраченого покоління», яке, розчарував-шись у духовних цінностях XX ст., шукає опору в міжособистісних стосунках —дружбі, коханні, фронтовому товаристві («На західному фронті без змін». «Три то-вариші», «Тріумфальна арка», «Час жити і час помирати»). Твори письменникапройняті ідеями гуманізму, осуду мілітаризму та фашизму.

В англійській літературі з'явилися епічні твори, присвячені аналізу внутрішньо-го світу людини, пройняті глибоким психологізмом. Герберт Уелс (1866—1946)розвивав жанр науково-фантастичного роману («Машина часу», «Війна світів»),гостро сатиричного («Острів доктора Моро»). Фантастичні романи Г. Уелса спов-нені геніальних соціально-філософських передбачень. Класик англійської літерату-ри Джон Ґолсуорсі (1867—1933) у своїх творах засудив лицемірство і егоїзм арис-тократичного суспільства, критикував англійську колоніальну політику. Світовуславу прозаїкові приніс цикл романів про долю кількох поколінь буржуазної сім'ї(«Сага про Форсайтів» та ін.). Автор змальовує занепад могутньої англійської бур-жуазної родини на фоні суспільно-історичних подій. Д. Ґолсуорсі цікавили про-блеми теорії літератури. У своїх критичних статтях («Література і життя», «Ство-рення характеру в літературі») відстоював принципи реалізму, критикувавмодерністські течії.

Літературі першої половини XX ст. властиве антивоєнне спрямування — надтоважким випробуванням для Європи стала Перша світова війна. Цій проблемі при-свячений кращий твір чеського письменника Ярослава Гашека (1883—1923) «При-годи бравого вояка Швейка» (1923), перший варіант якого створений і виданий че-ською мовою у Києві. Автор роману — учасник Першої світової війни — засуджуємілітаризм тодішньої Австро-Угорщини, викриває реакційну сутність усіх її інсти-туцій — поліції, жандармерії, церкви, преси.

Риси реалізму та натуралізму поєднував у своїй творчості американський пись-менник, публіцист Теодор Драйзер (1871—1945). Перший роман Т. Драйзера «Сес-тра Керрі» (1900) — реалістична історія життя дівчини з робітничого середовища втогочасному американському суспільстві — прозвучав запереченням матеріальногоуспіху як втілення щастя. Роман «Дженні Герхард» також торкався жіночої теми іутверджував ідею моральної переваги і чистоти людини з народу. В «Американсь-кій трагедії» письменник показує згубність для людини капіталістичних відносин,моральне падіння молодої людини, що прагне будь-якою ціною досягти життєвогоуспіху. Тема роману «Геній» — занепад мистецтва і загибель таланту в буржуазно-му суспільстві. Порушуючи важливі проблеми в художніх творах (частина з нихбула заборонена до друку або вилучена з книгарень), Т. Драйзер був активним ан-тифашистом, одним з організаторів Міжнародного конгресу проти війни (1932).

Нобелівський лауреат Ернест Хемінгуей (1899—1961) — американський пись-менник і публіцист, творчість якого також порушує проблеми, які хвилювали йогосучасників. Письменник брав участь у боротьбі республіканської Іспанії проти фа-шизму і присвятив цій проблемі репортажі, нариси, роман «По кому подзвін».У романах «Фієста», «Прощавай, зброє!» йдеться про так зване «утрачене поколін-ня». Філософська повість-притча «Старий і море» (1952) є гімном мужності, якуповинна виявляти людина у скрутний час.

Отже, реалізм XX ст. увібрав у себе кращі традиції літератури попередньоїдоби, живився багатством соціального та історичного досвіду народів, виявлявсуспільно-політичну позицію митців, їхню реакцію на всі важливі події, що від-бувалися у світі.

Поруч з реалістичним методом, який творчо розвивався, в літературі XX ст., як ів інших видах мистецтва, виникають різноманітні напрями, що об'єднуються зага-льною назвою «модернізм». Літератори, що тяжіли до модернізму, шукали нові ду-ховно-естетичні засади художньої творчості, тяжіли до філософських концепцій ек-зистенціоналізму, ніцшеніанства, фрейдизму. Одна з головних проблем у літературімодернізму — питання про місце особистості, індивідуальної свідомості у світі. Лі-тератори-модерністи заперечували класичну спадщину, шукали нові, нетрадиційніестетичні форми і зображальні засоби.

На межі XIX—XX ст. на позначення ряду новаторських напрямів у літературівживається термін «декадентство» (фр. decadence — занепад). Спочатку цей тер-мін застосовували, характеризуючи власну творчість, французькі символісти, апотім ним почали позначати інші напрями кінця XIX — початку XX ст. Творчістьмитців-декадентів була пов'язана з пошуками нових естетичних та етичних цін-ностей. Декадентам були близькі ідеї про інтуїтивне пізнання світу, культ «над-людини», індивідуалізм, формалістичні пошуки, неприйняття дійсності, теорія«чистого мистецтва».

Першою декадентською течією був французький символізм кінця XIX ст.(гр. symbolon — знання). Символісти відмовилися від реалістичного зображенняжиття, оспівували містичні таємниці, потойбічний світ. Змальовувати це, на думкупредставників цього напряму, можна лише за допомогою символів. На місце худо-жнього образу митці поставили художній символ, що містить у собі цілий ряд зна-чень. Символісти намагалися надати своїм творам співучості, мелодійності, оскіль-ки лише музику вважали справжнім мистецтвом. Тому для поезії поетів-символістів характерна вишукана форма і точне римування, чіткий ритм, алітераціїі асонанси. Для символізму характерна поезія малих форм.

Одним з основоположників символізму був французький поет Поль Верлен(1844—1896). Його поезії із збірок «Сатурнічні поезії», «Добра пісня», «Романсибез слів» пройняті мотивами смутку, самотності. Поет майстерно зображував сумніосінні пейзажі, дощ, намагаючись передати настрої ліричного героя, а не події. Ве-рлен вважає невід'ємною рисою символізму музикальність, про що заявляє у своє-му програмному вірші «Поетичне мистецтво».

Символістом був також Артюр Рембо (1854—1891). У ранніх віршах поет вітавПаризьку комуну («Паризька військова пісня», «Париж заселяється знову»). У збір-ках «Останні вірші», «Сезон у пеклі» він звертається до теми романтичного бунту,протестуючи проти сучасних йому реакцій французької дійсності. А. Рембо багатопрацює над формою вірша.

У добу так званого «срібного віку» російської поезії (рубіж XIX—XX ст.) рисисимволізму властиві творчості Д. Мережковського, 3. Гіппіус, В. Брюсова, А. Бєлого,О. Блока та ін. Для поезії російських символістів властиві мотиви смутку, меланхо-лії, похмурих осінніх пейзажів, вишукані поетичні форми з великою кількістю зву-конаслідувань. На початку XX ст. із середовища російських символістів виділивсяокремий напрям — акмеїзм (гр. acme — вершина, розквіт, вищий ступінь чого-небудь). До цього напряму належали М. Гумільов, С. Городецький, А. Ахматова,О. Мандельштам та інші. Лідери акмеїстів проголосили відхід від символізму з йо-го багатозначними словами-символами і повернення до реального життя. Твори по-етів-акмеїстів оспівували сильну особистість, утверджували культ біологічного на-чала в людині, проводили ідею про переважання біологічного над соціальним.

Літературний футуризм виник в Італії на початку XX ст., лідером цього напрямубув поет Ф. Марінетті. У своєму маніфесті футуристи проголосили про народженнянового мистецтва, співзвучного динаміці XX ст. з його машинною технікою. Футу-ристи заперечували традиції класичної літератури, у пошуках нових форм створю-вали нові, незвичні слова і словосполучення, зберігаючи римування, змінювалитрадиційну ритміку. Часто твори поетів-футуристів були вкрай формалістичними.Футуризм характерний для російської літератури початку XX ст. (А. Кручених,В. Маяковський, В. Хлебников та ін.).

Експресіонізм з'явився в німецькій літературі на початку XX ст. Термін впершевжито німецьким поетом Г. Вальденом (1911). Німецькі поети-експресіоністи гру-пувалися навколо журналу «Der Sturm» («Буря») (А. Еренштейн, О. Кокошка таін.). Письменники-експресіоністи намагалися виразити бачення світу через призмуавторського «я». Експресіонізм мав виразне соціальне спрямування, на відміну відінших модерністських течій. Риси експресіонізму властиві творчості російськихписьменників Л. Андрєєва, О. Серафимовича, В. Вишневського.

Література XX ст. намагалася відобразити нове світовідчуття. У творах австрій-ського письменника Ф. Кафки (1883—1924) (романи «Процес», «Замок»