3.4. Особи, які беруть участь у розгляді справ

Згідно із ст. 39 Закону України «Про захист економічної конку­ренції» особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, їх представники [9]. Сторонами у справі є заявник і відповідач (у разі, якщо справу розпочато за заявою суб'єкта господарювання).

Заявником є особа, яка подала заяву або подання про пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [9].

Зазначимо, що в Законі України «Про захист економічної кон­куренції» має місце термінологічна неточність. А саме: у статті йдеться про «відповідача» у справі. Але у цьому випадку це справи не позовного провадження, в них немає «позивача» і «відповідача». У таких справах може бути лише «заявник» та «порушник». Адже сам характер порушення і розгляду справ антимонопольними орга­нами України є адміністративним.

Можна виділити таких учасників: приватні підприємці, групи приватних підприємців, юридичні особи (підприємства, організації, установи) в особі їх представників, що наділені правами і мають певні обов'язки, які дозволяють їм брати участь у розгляді справи, групи юридичних осіб.

Законними інтересами цих осіб і буде досягнення певного ре­зультату або встановлення певних фактів. Виникають законні інте­реси цих суб'єктів у зв'язку з їх процесуальною діяльністю, якщо при цьому вони не ущемляють інтересів інших учасників процесу.

Третіми особами є особи, які залучені до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення у справі може суттєво впливати на їх права та інтереси. Про визнання суб'єкта третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі. Треті особи можуть вступати в справу одночасно зі сторонами, а можуть залучатися і після порушення справи. Треті особи користуються правами, передбаченими ст. 40 Закону України «Про захист еконо­мічної конкуренції» [9]. Але в Законі не регламентується процесуа­льно-правовий статус третіх осіб, які вступають в справу, а саме: чи можуть ці особи виступати у справі на стороні заявника або на сто­роні порушника (відповідача)? Адже само собою зрозуміло, що в повному обсязі користуватися всіма правами заявника і відповідача вони не можуть. Наприклад, вони не можуть змінити зміст та під­ставу заяви, що подається до антимонопольних органів.

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конку­ренції» особи, які беруть участь у справі, мають такі права:

— ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи);

— наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові по­яснення (заперечення);

— одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інфор­мації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

— оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно ко­ристуватися належними їм правами [9].

Юридичних осіб представляють їх законні представники, які діють в межах повноважень наданих їм законом, статутом або по­ложенням. Зокрема представниками підприємств є:

— керівник та інші уповноважені працівники підприємств — у справах цих підприємств;

—уповноважені організації, яким законом, статутом або поло­женням надано право захищати інтереси інших осіб;

— інші особи, які діють за дорученням осіб, що притягуються до відповідальності.

Інтереси іноземних юридичних осіб, акредитованих в Україні, представляють зазначені особи за умови, що нотаріальне посвід­чення документа, яке підтверджує їх повноваження, виконано в країні реєстрації цих юридичних осіб і доручення легалізоване в посольстві України у цій країні, а якщо немає дипломатичних зно­син між країнами — в Консульському Управлінні МЗС України.

Повноваження представника підприємства, організації підтвер­джується нотаріально засвідченим дорученням. Керівники цих осіб (керівники підприємства, організації) надають документи, що за­свідчують їх службові повноваження. Від імені підприємства, орга­нізації довіреність видає керівник.

Представники можуть: знайомитися з матеріалами справи; заяв­ляти клопотання; від імені особи, інтереси якого вони представля­ють, подавати скарги на рішення органу (посадової особи), що роз­глядає справу. Проте законодавством не врегульовано форму допуску особи до справи як представника. Ми пропонуємо рішення про визнання і допуск особи як представника відображати у прото­колі засідання колегіального органу.

Органи Антимонопольного комітету України розглядають у адміністративному порядку справи про порушення, які виника­ють у сфері господарських відносин між суб'єктами господарю­вання. Як вже зазначалося, законодавець вживає терміни «заяв­ник» та «відповідач», які притаманні порядку позовного провадження при розгляді справ судами. Тобто в цьому випадку є всі підстави стверджувати, що за всіма ознаками процесуаль­ний порядок розгляду справ антимонопольними органами на­ближається до судового.

Зазначимо також те, що законодавець нічого не вказує про тих осіб, що сприяють провадженню, а саме: спеціалістів, експертів, перекладачів. А такі суб'єкти досить часто беруть участь в розгляді справ антимонопольними органами.

До спеціалістів відносять фахівців недержавних організацій, які діють у сфері, що потребує індивідуального правового регулю­вання, наприклад, це можуть бути фахівці саморегулівних органі­зацій (п. 5.5 Правил розгляду справ про порушення вимог законо­давства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку) [127].

Різновидом спеціалістів є фахівці, які одночасно викладають свої міркування щодо юридичної кваліфікації обставин. Участь та­ких фахівців необхідна для отримання обгрунтованих оцінок і ви­сновків щодо правомірності дій посадових осіб, стосовно яких при­значене службове розслідування (п. 3.4 Порядку проведення службових розслідувань у митних органах України) [128]. Основні функції спеціаліста полягають у поданні порад суб'єкту, органу, який розглядає справу. До несумлінного спеціаліста можливо за­стосування заходів адміністративної відповідальності.

Органи Антимонопольного комітету України за власною ініціа­тивою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, мають право призначати експертизу, про що приймається розпорядження. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, які необ­хідно поставити перед експертами, відповідний орган Антимоно­польного комітету України, згідно із ст. 43 Закону України «Про захист економічної конкуренції», має право запитати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі [9]. У розпоря­дженні про призначення експертизи зазначаються питання, на які потрібна відповідь експерта.

Експертиза може проводитися експертом спеціальної установи, окремими експертами, експертними комісіями. Так, наприклад, в законодавстві про захист економічної конкуренції передбачається надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії тільки за наявності висновку комісії з числа незалежних експертів (ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції») [9].

Експертом є особа, що володіє спеціальними знаннями: науко­вими, технічними, гуманітарними, а також іншими знаннями, в яких виникає потреба при розгляді справи, і яка може дати кваліфі­кований висновок. Експертом може бути як працівник експертної установи, так й інша особа (спеціаліст), яка залучається до вико­нання ролі експерта в разовому порядку. Його призначає орган, в провадженні якого перебуває справа про порушення.

Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом органу (або поса­дової особи) і дати об'єктивний висновок на поставлені перед ним питанням. Експерт має право відмовитися від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхід­них знань для виконання покладеного на нього обов'язку. Експерт за розголошення інформації з обмеженим доступом чи іншої інфо­рмації, розголошення якої заборонено, подання неправдивого ви­сновку або за відмову без поважних причин від виконання покла­дених на нього обов'язків несе кримінальну відповідальність відповідно до закону. Водночас неврегульованими в законодавстві є відносини щодо відповідальності експерта за свідомо помилковий висновок.

Експерт має такі права: вимагати надання йому для ознайом­лення матеріалів справи, що стосуються предмета експертизи, якщо це необхідно для дачі висновку, відмовитись від дачі висновку, як­що наданих йому матеріалів недостатньо або немає необхідних знань для виконання експертизи, подати клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку.

Обов'язками експерта є: обов'язок нести відповідальність за відмову від дачі висновку без поважних причин, нести відповідаль­ність за розголошення інформації з обмеженим доступом [9].

Перекладач може залучатися на прохання зацікавленої осо­би, яка не володіє мовою, якою ведеться провадження у справі, або за власною ініціативою антимонопольного органу. Особами, які не володіють мовою, якою ведеться провадження у справі, є особи, які не розуміють або погано розуміють розмовну мову, не можуть вільно розмовляти або читати певною мовою, мають труднощі в розумінні тих чи інших термінів. Обов'язками пере­кладача є прибуття на виклик суб'єкта та здійснення повного і точного перекладу.

На нашу думку, правовий статус окремих суб'єктів, що беруть участь в справі: третіх осіб, спеціалістів, перекладача, потребує врегулювання та закріплення у Конкуренційному процесуальному кодексі України. Вважаємо наприклад, що залучення перекладача має бути можливим на всіх стадіях провадження у справі.