3.7. Рішення у справах : Антимонопольно-конкурентне право України : B-ko.com : Книги для студентів

3.7. Рішення у справах

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції антимонопольними органами приймається рішення [9]. Відповідно до пункту 29 Правил розгля­ду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції при доведенні вчинення порушення, залежно від об­ставин справи, може бути прийнято одне чи декілька рішень [66].

З питань примусового поділу монопольних утворень та накла­дання штрафів приймаються постанови, а при вирішенні по суті інших справ — розпорядження, які є обов'язковими для виконан­ня [66].

У роботі вже зверталася увага на те, що рішенням Антимонопо­льного комітету України є офіційний письмовий документ (розпо­рядження, постанова), який складається уповноваженою на те осо­бою і є обов'язковим для виконання.

Законом України «Про захист економічної конкуренції» перед­бачено, що органи Антимонопольного комітету України за пода­ною суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для від­вернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

— заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, у тому числі про блокування цінних паперів;

— обов 'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб [9].

Попереднє рішення може бути оскаржене у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання. Якщо у попередньому рішенні не за­значено коротший строк, то воно втрачає чинність з дня отримання відповідачем рішення (остаточного), прийнятого за результатами розгляду справи.

Проте зазначимо, що юридична природа та доцільність попере­днього рішення як процесуального документа, є сумнівними. Дійс­но, для чого приймати попереднє рішення, коли після цього буде прийняте ще одне, остаточне рішення?

Якщо ж зацікавлена особа не подала у визначений строк певну інформацію і якщо відсутність такої інформації перешкоджає при­йняттю рішення у справі, а також у випадку надходження від заяв­ника клопотання про відкликання заяви або про закриття розгляду справи, розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання підлягає закриттю без прийняття рішення по суті [9]. Правда, у ч. 2 ст. 32 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено, що у цьому випадку справа повинна закри­ватися і передбачено також можливість звернення з новою заявою, але з тими ж вимогами [9].

У законодавстві про захист економічної конкуренції не врегу­льовано структурне оформлення рішення антимонопольних орга­нів. На нашу думку, воно повинно складатися із вступної, описово- мотивувальної та резолютивної частин (на зразок рішення гос­подарських судів).

У вступній частині рішення мають зазначатися (реквізити рі­шення): дата прийняття заяви до розгляду, номер рішення, дата та місце розгляду справи, посада, прізвище, особи або органу, яка (який) винесла рішення, відомості про суб'єкта господарювання, за заявою якого розглядається справа (повна назва юридичної особи, місцезнаходження, код за ЄДРПОУ, банківські реквізити).

Описово-мотивувальна частина повинна містити: перелік до­кументів, які було взято до уваги при розгляді заяви; стислий ви­клад вимог заявника; викладення обставин, установлених при роз­гляді справи, посилання на нормативні акти, норми яких засто­совувалися, також у цій частині наводяться посилання на докази, пояснення, які підтверджують факти, що мають місце. На нашу ду­мку, описову та мотивувальну частини рішення доцільно звести до одної — описово-мотивуючої частини, оскільки в них розкриваєть­ся суть правопорушення, тобто вони, за характером викладення є схожими.

У резолютивній частині має бути зазначено прийняте за ре­зультатами розгляду справи рішення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства України.

Рішення у справі повинно містити вказівку про порядок його оскарження і підписується уповноваженою особою (або особами), яка (або які) розглядала справу.

Органи Антимонопольного комітету України не мають права скасувати або змінити рішення, але мають право виправити допу­щені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, а також роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту [9]. При цьому залишається відкритим питання про сам порядок вне­сення поправок в рішення. На нашу думку, доцільно встановити те, що у випадку допущення помилок, після заслуховування учасників, антимонопольний орган або державний уповноважений може ви­правляти помилки, допущені в рішенні.

Роз'яснення необхідне для того, щоб зацікавлені особи зрозумі­ли зміст тих нових приписів, які закріплені у прийнятому рішенні.

Таке рішення зобов'язує адресатів до певних дій, проте зміст їх прямо не зазначений у законі.

Зазначимо, що ні в Законі України «Про захист економічної конкуренції», ні в Правилах розгляду справ про порушення законо­давства про захист економічної конкуренції не визначено момент, з якого рішення, прийняте за результатами розгляду справи, набирає законної сили. У п. 2 ст. 56 Закону України «Про захист економіч­ної конкуренції» закріплено презумптивне положення про те, що рішення або розпорядження органів Антимонопольного комітету України, є обов'язковими до виконання [9], а значить набуває за­конної сили.

Ми можемо виділити та запропонувати декілька видів строків набрання рішенням чинності:

рішення набуває чинності відразу після його оголошення (зокрема це доведення до відома учасників). При цьому рішення може оголошуватися одразу після закінченні засідання, але оформ­лятися воно може протягом кількох днів після цього засідання;

— рішення набуває чинності з моменту його прийняття (як це і є на сьогодні). Однак це не сприяє забезпеченню прав зацікавле­них осіб. Рішення є обов'язковим для всіх суб'єктів, на яких поши­рюється юрисдикція уповноваженого органу. На підставі цього рі­шення можуть бути прийняті інші акти;

рішення набуває чинності, якщо протягом певного строку воно не було оскаржене (наприклад, як рішення судів, господар­ських судів першої інстанції).

Законодавством передбачено можливість оскарження рішень антимонопольних органів до суду, господарського суду у двоміся­чний строк з дня отримання рішення (ст. 60 Закону) [9]. Проте цей строк є занадто великим і це може призвести до певних складно­щів, зокрема затягування розгляду справ у часі та нагромадження справ в судових органах.

На нашу думку, доцільним було б передбачити більш короткий строк, наприклад: тридцять днів з моменту прийняття рішення, піс­ля закінчення якого рішення антимонопольних органів набирає за­конної сили.

Взагалі не зрозуміло, для чого потрібна така система «судового контролю» за законністю прийнятого Антимонопольним комітетом України рішення? Адже суди не контролюючий орган, а орган, який вчиняє правосуддя, вирішує спори, карає порушників. В робо­ті вже піднімалося питання щодо того, що справи, які розглядають­ся антимонопольними органами, за юридичною природою є госпо­дарсько-правовими. Адже це господарські правопорушення, які повинні розглядатися або господарськими судами (судовими пала­тами), або спеціально створеними в системі судочинства судами (про це вже йшлося у роботі).

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного ко­мітету України приймають одне з рішень, передбачених ст. 48 За­кону України «Про захист економічної конкуренції» [9].

Розгляд справи про порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо:

— справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його територіальному відділенні;

— не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

— відповідача — юридичну особу ліквідовано;

— вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольно­го комітету України справа з тих же підстав щодо того самого від­повідача;

— не доведено вчинення порушення;

— є інші підстави, передбачені законом [9].

Таким чином, порядок прийняття попереднего рішення, а потім рішення по справі, дозволяє говорити про певну процесуальну спе­цифіку, що відрізняє порядок розгляду справ антимонопольними органами від інших процесуальних порядків провадження.