3.8. Виконання рішення та порядок його оскарження : Антимонопольно-конкурентне право України : B-ko.com : Книги для студентів

3.8. Виконання рішення та порядок його оскарження

Процесуальний порядок розгляду справ антимонопольними ор­ганами України охоплює питання, що пов'язані як з розглядом справ, так і з виконанням рішень, які прийнято за результатами розгляду справ. Правовідносини, які виникають при виконанні рі­шень антимонопольних органів, встановлюють адміністративно- процесуальний порядок добровільного та примусового виконання рішень цих органів, який визначається системою процесуальних дій, що вчиняють як самі суб'єкти господарювання-порушники, так і державні виконавці.

Після прийняття рішення або розпорядження органів Антимо­нопольного комітету України є обов'язковими до виконання [9]. Внаслідок цього сторона у справі, а нею є суб'єкт господарювання- правопорушник, зобов'язана діяти згідно з приписом, який викла­дено в рішенні або розпорядженні.

Виконання рішень антимонопольних органів України є завер­шальною і важливою стадією порядку розгляду справ про пору­шення законодавства про захист економічної конкуренції. Реальний захист порушених суб'єктивних прав суб'єкта господарювання може бути забезпечений лише тоді, коли порушник добровільно виконує рішення антимонопольних органів або буде примушений до виконання рішення компетентним органом. Власне кажучи, коли буде фактично виконано те, заради чого і було створено Антимо­нопольний комітет України, а саме: припинено правопорушення і захищено права та інтереси суб'єктів господарювання.

Кожне рішення антимонопольних органів України повинно бу­ти виконано у встановленому законодавством порядку, тобто реа­лізоване для досягнення тієї мети, про яку дбала зацікавлена сторо­на, суб'єкт господарювання, коли зверталася за захистом своїх прав та інтересів до антимонопольних органів. В іншому випадку звер­нення до антимонопольних органів виявилося б непотрібним та не­доцільним.

Як окрема стадія порядку розгляду справ про порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції, виконання рішень антимонопольних органів здійснюється у певній процесуальній фо­рмі, а порядок виконання заздалегідь приписаний законом. Чітке та своєчасне виконання рішень антимонопольних органів робить дія­льність цих органів ефективною. Саме тому провадження з вико­нання рішень Антимонопольного комітету України за своєю суттю є завершальною і важливою стадією розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Вірно зазначає І. А. Балюк, що провадження з виконання рішень будь-якого юрисдикційного органу має важливе значення в механі­змі захисту прав суб'єктів господарювання. Помилки, які допущені на цьому завершальному етапі захисту права суб'єкта господарю­вання, можуть звести нанівець попередню діяльність правоохорон­ного органу і призвести до зворотного результату — порушення суб'єктивних прав сторін, які сперечаються. Тому примусове здій­снення порушеного або оспорюваного права знаходиться під конт­ролем судових органів, одночасно є завершальною стадією прова­дження юрисдикційного органу [83, с. 132].

Рішення органів Антимонопольного комітету України, голів йо­го територіальних відділень видається для виконання шляхом надсилання, вручення під розписку чи доведення до відома суб'єкта господарювання в інший спосіб.

У випадку, якщо вручити рішення немає можливості через від­сутність фізичної особи за останнім відомим місцем проживання або відсутність посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, відсутність органу адміністративно- господарського управління та контролю за відповідною юридич­ною адресою, то рішення органів Антимонопольного комітету

України слід вважати таким, що вручене відповідачу через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офі­ційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Го­лос України», газета Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповід­ної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи міс­цем реєстрації, юридичної адреси відповідача) [9].

На нашу думку, такий підхід є невірним. Адже навіть судові рі­шення не доводяться у такий спосіб. Крім того незрозуміло, як за­цікавлена особа — суб'єкт господарювання скаржилася до антимо­нопольних органів на правопорушника, якщо не було відомо його місцезнаходження?

При зверненні зі скаргою до антимонопольних органів заявник повинен вказати повне найменування сторін. Відсутність адреси відповідача є підставою для залишення заяви без руху, про що письмово повідомляється заявника якому надається строк для усу­нення недоліків. У випадку невиконання зазначених вимог у вста­новлений строк заяву може бути залишено без розгляду, про що письмово повідомляється заявнику [66].

Вважаємо, що рішення антимонопольних органів має бути в обов'язковому порядку доведено до відповідача у справі, зокрема надіслано рекомендованим або цінним листом чи вручено під роз­писку.

Сторонами при виконанні рішень антимонопольних органів є стягувач та боржник.

Стягувачем є сторона, право якої визнане рішенням суду або іншого юрисдикційного органу і реалізується проведенням на її ко­ристь виконання. Стягувачем може бути фізична або юридична особа, на користь якої чи в інтересах якої видано виконавчі доку­менти.

Боржником називається сторона, яка за рішенням суду чи ін­шого юрисдикційного органу зобов'язана виконати певні дії на ко­ристь стягувача. Ним може бути фізична або юридична особа, яка за рішенням суду зобов'язана вчинити певні дії (передати майно, виконати інші дії передбачені рішенням) або утриматися від їх ви­конання.

Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимоно­польного комітету України, сплачує його у тридцятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу (ст. 31 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [7], п. 1 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції») [9].

У ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначається, що особа, на яку накладено штраф за рішенням орга­ну Антимонопольного комітету України, сплачує його у тридцяти­денний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу, причому за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу, і розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рі­шенням органу Антимонопольного комітету України [9]. Тобто ма­ксимальний розмір сплати штрафу — подвійний.

Проте у ст. 31 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» такої граничної межі не встановлено, зазначається лише, що «за кожен день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі одного відсотка від суми штрафу». У разі відмови від сплати штрафу Антимонопольний комітет України, його тери­торіальні відділення стягують штраф та пеню у судовому порядку [7]. Отже, до якої межі нараховувати пеню і коли звертатися до суду щодо примусового стягнення штрафу, цей Закон не визначає.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду, перевірки чи пе­регляду судом:

— справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопо­льного комітету України про накладення штрафу;

— відповідного рішення (постанови) суду;

За заявою особи, на яку накладено штраф, органи Антимонопо­льного комітету України своїм рішенням мають право відстрочи­ти або розстрочити сплату накладеного ним штрафу (ч. 5 ст 56 Закону) [9].

Стосовно здійснення виконавчого провадження, то загальний порядок врегульовано в Законі України «Про виконавче прова­дження» [146], який є концентрацією у одному нормативному акті положень, які всесторонньо регламентують процедуру виконавчого провадження, що забезпечує повноту, своєчасність та невідворот­ність виконання владних приписів державних органів.

До рішень, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, належать рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень. Виконавчими документами є рі­шення Антимонопольного комітету України та його територіаль­них відділень у передбачених випадках [146; 147].

Рішення, прийняті Антимонопольним комітетом України та йо­го органами, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою Комітету у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України.

Заява про перевірку рішення може бути подана до Антимонопо­льного комітету України у двомісячний строк з дня одержання рі­шення. Цей строк не може бути відновлено. За результатами пере­вірки рішення органи Антимонопольного комітету України мають право:

— залишити рішення без змін;

— змінити рішення;

— скасувати рішення частково і направити справу на новий розгляд у цій частині;

— скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на новий розгляд чи припинити провадження у справі [9].

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рі­шень органів Антимонопольного комітету України є:

— неповне з 'ясування обставин, які мають значення для справи;

— недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

— невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

— порушення або неправильне застосування норм матеріально­го чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання не­дійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення [9]. Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного упов­новаженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної ко­легії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Респу­бліки Крим, областей, міст Києва та Севастополя [9].

Заключні положення

1 У Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не визначено підстави для відмови заявнику у прийнятті від нього заяви! Вважаємо, що зробити це не­обхідно, оскільки заявник повинен мати гарантію захисту своїх прав та інтересів, наприклад звернутися до суду або господарського суду.

2. Також, на нашу думку, необхідно встановити строк, про­тягом якого справа повинна бути розглянута антимонопольним органом (при цьому строк розгляду заяви не повинен включатися у строк розгляду справи), адже невизначеність такого строку є суттє­вим недоліком, який може призвести до затягування розгляду справ на невизначений строк.

3. Пропонуємо також виділити наступні стадії розгляду справ:

подання та розгляд заяви;

порушення справи;

службове розслідування у справі;

розгляд справи;

прийняття рішення у справі;

виконання рішень та контроль за виконанням рішень у справі;

оскарження рішень у справі;

перегляд рішень у справі.

4. Письмовими документами є документи які виконані на па­перовому або іншому носії та придатні для зорового сприйняття особою. Такими документами можуть бути: ліцензії, патенти, сві­доцтво на знак для товарів і послуг, рекламні проспекти, тощо.

5. Опитування, на нашу думку, не можна вважати засобом отримання доказів, оскільки результати опитування мають ймові- рносний характер і не можуть бути достатньою підставою для під­твердження тих чи інших фактів у справі.

6. Спеціальними знаннями будуть наукові, технічні, теоретич­ні, практичні та інші результати пізнавальної діяльності людини, що складають сукупність знань, якими володіє особа, і за допомо­гою яких можна встановити відповідність наявних фактів у справі тим чи іншим положенням та розробкам цих знань.

7. Вважаємо, що на законодавчому рівні необхідно уточнити, що являє собою «суттєве обмеження конкурентоспроможності». Статтю 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конку­ренції» вважаємо за доцільне викласти у такій редакції:

«Неправомірним використанням комерційної таємниці є впро­вадження у виробництво або в інший спосіб для власних корисливих інтересів без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що є відповідно до чинного законодавства України комерційною таєм­ницею, якщо особа, яка їх використала, мала доступ до такої ін­формації у зв 'язку з виробничою необхідністю».

8. Рішення антимонопольних органів повинно бути в обов'язковому порядку доведено до відповідача у справі, надіслано рекомендованим або цінним листом чи вручено під росписку. Тер­мін оскарження рішення антимонопольних органів доцільно скоро­тити, наприклад, до тридцяти днів з дня прийняття рішення, після закінчення якого рішення набирає чинності.

Основні наукові результати розділу опубліковані автором в працях [123, 124, 132].

Розділ 4 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

4.1. Господарсько-правова відповідальність

ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист економічної конкуренції

(витяг)

Розділ VIII. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Стаття 50. Порушення законодавства про захист економі­чної конкуренції

Порушеннями законодавства про захист економічної конкурен­ції є:

1) антиконкурентні узгоджені дії;

2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3) антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого само­врядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4) невиконання рішення, попереднього рішення органів Анти­монопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

5) здійснення учасниками узгоджених дій — суб'єктами госпо­дарювання дій, заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону;

6) делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із статтею 16 цього Закону;

7) вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього Закону;

8) обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згі­дно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону;

9) обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою статті 18 цього Закону;

10) недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини тре­тьої статті 22 цього Закону;

11) порушення положень погоджених з органами Антимонопо­льного комітету України установчих документів суб'єкта господа­рювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;

13) неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимо­нопольного комітету України, головою його територіального відді­лення чи нормативно-правовими актами строки;

14) подання інформації в неповному обсязі Антимонопольно­му комітету України, його територіальному відділенню у встанов­лені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

15) подання недостовірної інформації Антимонопольному комі­тету України, його територіальному відділенню;

16) створення перешкод працівникам Антимонопольного комі­тету України, його територіального відділення у проведенні переві­рок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

17) надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'є­днаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист еко­номічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

18) обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарю­вання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

19) невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації ви­мог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання до­зволу на узгоджені дії, концентрацію;

20) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі статтею 21 цього Закону.

Стаття 51. Види відповідальності

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття 52. Штрафи

1. Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання:

юридичних осіб;

фізичних осіб;

групу суб'єктів господарювання — юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

2. За порушення, передбачені:

пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарю­вання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у роз­мірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчи­слено оціночним шляхом;

пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону, наклада­ються штрафи у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накла­дається штраф;

пунктами 9, 13 — 16 та 18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта го­сподарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

3. Доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації про­дукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість до­ходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону.

4. У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб — суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної кон­куренції зазначеним суб'єктом господарювання, та/або мають пра­ва, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отри­мали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяль­ність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під ви­годою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність ін­ших юридичних та/або фізичних осіб — суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку.

5.Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу орга­нів Антимонопольного комітету України, голови його територіаль­ного відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передба­чений абзацом другим частини другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом третім частини другої цієї статті, — у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом четвертим части­ни другої цієї статті, — у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі потреби розмір доходу (виручки) може бути визначений органами Антимонопольного комітету України на підставі адмініс­тративної інформації, отриманої з інших джерел.

6. Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну ти­сячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймають­ся виключно Антимонопольним комітетом України, адміністрати­вною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

7.У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Стаття 53. Примусовий поділ

1. Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (до­мінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комі­тету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) ста­новище.

2.Примусовий поділ не застосовується у разі:

неможливості організаційного або територіального відокрем­лення підприємств, структурних підрозділів чи структурних оди­ниць;

наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структу­рних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

3. Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

4. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає приму­совому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення мо­нопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарю­вання на ринку.

Стаття 54. Адміністративна відповідальність посадових осіб та інших працівників суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністра­тивно-господарського управління та контролю

1.Частину першу статті 54 виключено

2. За правопорушення, передбачені пунктами 4, 13 — 16 статті 50 цього Закону, посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

3. За правопорушення, передбачене пунктом 16 статті 50 цього Закону, працівники суб'єктів господарювання, об'єднань несуть адміністративну відповідальність згідно із законом.

Стаття 55. Відшкодування шкоди

1. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законо­давства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

2. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист від недобросовісної конкуренції

(витяг)

Глава 5. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію Стаття 20. Види відповідальності

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Законом.

Стаття 21. Накладення штрафу за недобросовісну конку­ренцію

Вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених цим За­коном як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф, передбачений частиною першою цієї статті, накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Накладення штрафу здійснюється відповідно до частин тре­тьої — сьомої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Суми стягнутих штрафів та пені за прострочення їх сплати за­раховуються до державного бюджету.

Стаття 22. Виключена.

Стаття 23. Виключена.

Стаття 24. Відшкодування шкоди

Особи, яким завдано шкоду внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть звернутися до суду із позовом про її відшкодування.

Стаття 25. Вилучення товарів з неправомірно використа­ним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарю­вання

У разі визнання вчинення порушень, передбачених статтями 4 і 6 цього Закону, органи Антимонопольного комітету України або особи, права яких порушені, мають право звернутися до суду із по­зовом про вилучення відповідних товарів з неправомірно викорис­таним позначенням, копій виробів іншого суб'єкта господарювання і у виробника, і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначається Кабіне­том Міністрів України.

Рішення про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання приймається у разі, якщо можливість змішування з діяльністю ін­шого суб'єкта господарювання не може бути усунена в інший спо­сіб.

Стаття 26. Спростування неправдивих, неточних або не­повних відомостей

У разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарю­вання органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушни­ка поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомос­тей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про природні монополії

(витяг)

Розділ IV. Відповідальність суб'єктів природних монополій, їх посадових осіб та органів, які регулюють їх діяльність

Стаття 17. Накладання штрафів на суб'єктів природних монополій

1. Національні комісії регулювання діяльності суб'єктів приро­дних монополій накладають штрафи на суб'єктів природних моно­полій за:

несвоєчасне надання інформації органам, які регулюють діяль­ність суб'єктів природних монополій, — у розмірі до двохсот не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян;

ненадання інформації органам, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, або надання завідомо недостовір­них даних — у розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян;

невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які ре­гулюють діяльність суб'єктів природних монополій, та порушення умов та правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов) — у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

2. Сума штрафів, накладених на суб'єктів природних монопо­лій, зараховується до Державного бюджету України.

3. Суб'єкти природних монополій, на які накладено штраф, сплачують його у тридцятиденний термін з дня одержання рішення про накладення штрафу.

За кожен день прострочення сплати штрафу нараховується пеня у розмірі одного відсотка суми штрафу.

У разі відмови суб'єктів природних монополій від сплати штра­фу штраф стягується за рішенням суду.

Стаття 18. Відповідальність посадових осіб суб'єктів при­родних монополій

Посадові особи суб'єктів природних монополій несуть адмініс­тративну відповідальність за невиконання або несвоєчасне вико­нання рішень органів, які регулюють діяльність суб'єктів природ­них монополій, ненадання чи несвоєчасне надання інформації цим органам або надання завідомо недостовірних даних у порядку, пе­редбаченому Кодексом України про адміністративні правопору­шення.

Стаття 19. Вилучення незаконно одержаних прибутку, ви­ручки та відшкодування збитків

 Прибуток, одержаний суб'єктами природних монополій у ре­зультаті порушення норм цього Закону, вилучається в судовому порядку до Державного бюджету України.

Виручка, одержана суб'єктами природних монополій у резуль­таті порушення встановлених органами, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, рівня цін (тарифів) вилучається до відповідного бюджету згідно з законодавством про ціни і ціноутво­рення.

 Збитки, завдані діяльністю чи бездіяльністю суб'єктів приро­дних монополій у результаті порушення норм цього Закону, підля­гають відшкодуванню у порядку, передбаченому цивільним зако­нодавством України.

Стаття 20. Відповідальність органів, які регулюють діяль­ність суб'єктів природних монополій та їх посадових осіб

1. Збитки, завдані в результаті прийняття неправомірних рі­шень, дій чи бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, що порушують норми цього Зако­ну, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому цивіль­ним законодавством України.

2. Посадові особи органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, у тому числі за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, несуть відповідальність у поряд­ку, визначеному законами України.