1.2. Недобросовісна конкуренція

Розпочинаючи аналіз правопорушень у вигляді недобросовісної конкуренції зазначимо, що у ст. 42 Конституції України закріпле­но: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій ді­яльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція», а відповідно до п. 8 ст. 92 Конституції України «ви­ключно законами України визначаються правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання» [4]. Так держава, на найвищому законодавчому рівні, підтримує конкуренцію між суб'єктами господарювання та захи­щає їх від недобросовісних дій у цій сфері відносин.

В економічній науці теоретично доведено, а господарською практикою підтверджено, що в умовах конкуренції створюється найбільше національне багатство, причому ціна кожного окре­мого виду продукції нижча, ніж в умовах монополізованого ринку. Ефективно конкуруючий ринок є регулятором суспільного вироб­ництва, яке забезпечує кількісну максимізацію та якісну оптиміза- цію товарів, що споживаються громадянами [37, с. 19]. Але еконо­мічні відносини в Україні ще не досягли такого якісно високого рівня конкуренції на ринку, до того ж на практиці мають місце пра­вопорушення у відносинах між конкурентами, що певним чином гальмує розвиток економіки країни.

Слід вказати на те, що в Законі України «Про захист від недоб­росовісної конкуренції» застосовано правові конструкції, які при­таманні антимонопольному законодавству західних країн, а саме: концепцію, основні поняття, термінологію.

Так, наприклад, у ст. 1 Закону України «Про захист від недоб­росовісної конкуренції» наводиться визначення недобросовісної конкуренції як «будь-яких дій у конкуренції, що суперечать пра­вилам, торговим та іншим чесним звичаям» [7]. Таке трактуван­ня незвичне для українського законодавства — воно нечітке та за­гальне. Подібні дефініції більш характерні для міжнародних пактів, конвенцій. А поняття «чесні звичаї» взагалі є правовим поняттям з невизначеним змістом, який треба наповнювати відповідними оці­ночними категоріями, а тому конкретизувати визначення «чесних звичаїв» дуже важко [38, с. 11].

Можна погодитися з думкою В.Я. Коваля про те, що «Критерій «чесності» звичаїв у підприємницькій діяльності щодо конкуренції відображає соціальні, економічні та морально-етичні традиції, іс­нуючі у конкретному суспільстві» [39, с. 183]. На його думку, «...правило поведінки, що розглядається як «чесний» звичай, пови­нно бути стійким та загальновизнаним у відповідній сфері підпри­ємницької діяльності. За формою свого вираження воно може бу­ти усним або письмовим, зафіксованим у будь-якому документі. Звичаями у підприємницькій діяльності є, наприклад, збірники зви­чаїв торгових портів тощо» [39, с. 18351.

Взагалі сам термін «конкуренція»[2]' за змістом є економічним, він означає відносини, в які вступають учасники господарського обігу на ринку на основі змагання за одержання максимальних прибутків на основі розумного ризику та підприємництва. «Сут­ність конкуренції полягає у тому, що на ринку знаходиться таке велике число продавців, при якому кожен з них, забезпечуючи май­же мізерну частку загального обсягу пропозицій, практично не в змозі впливати на попит» [35, с. 112].

Як з економічної, так і з правової точки зору конкуренція — це цілком нормальне явище, це свого роду «стимулятор» економіки, який диктується самим споживачем. Це стосується добросовісної конкуренції, але існує і недобросовісна конкуренція, захист від якої гарантується Конституцією України та Законом України «Про за­хист від недобросовісної конкуренції».

Основними функціями конкуренції є забезпечення регулювання основних ринкових регуляторів — ціни, прибутку, рівня заробітної плати, а також здійснення відбору найбільш ефективних, пристосо­ваних до потреб ринку товарів, що примушує товаровиробника по­стійно здійснювати економію виробничих ресурсів, знижувати ціни на товари та поліпшувати їх нецінові показники (англійський еко­номіст Майкл Е. Портер, у своїх працях, досить ґрунтовно дослідив сутность конкуренції як економічного явища [40]).

На нашу думку, конкуренція — це природний важіль регулюван­ня якості товарів та послуг. Образно кажучи, якщо реклама — це «двигун торгівлі», то конкуренція — це «двигун економіки».

Стосовно методів конкурентної боротьби то, у першу чергу, це по­ліпшення якості товарів, послуг, оновлення асортименту продукції, вдосконалення дизайну, надання гарантій та післяпродажних послуг.

Здійснюється конкуренція на ринку в основному двома метода­ми: ціновими та неціновими. Деякі науковці, наприклад В. В. Гал- кін, роблять класифікацію (економічну) методів конкурентної бо­ротьби, однак, на нашу думку, практичного значення та викори­стання, принаймні поки що, це не має [41, с. 19].

Як вже зазначалося, деякі положення Закону України «Про за­хист від недобросовісної конкуренції» є незвичними для українсь­кого законодавства. Наприклад, поняття «торгових та чесних зви­чаїв». Справа у тому, що при розробці зазначеного Закону було використано зарубіжний досвід, враховано вимоги міжнародних угод, які підписані Україною, зокрема Паризької Конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (в редакції від 14 липня 1967 року) [42].

Положення ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовіс­ної конкуренції» близьке до змісту статті 10bis цієї Конвенції. Не­добросовісна конкуренція, як зазначено у Конвенції, це дії, що су­перечать чесним звичаям у промисловості та торгівлі [42].

Посилання на «чесні звичаї» дає можливість державі виконува­ти зобов'язання за міжнародними угодами, а також забезпечити за­хист українських суб'єктів господарювання у відносинах між со­бою та з іноземними суб'єктами господарювання, для яких поняття «чесні звичаї», «чесні правила поведінки» є традиційними право­вими категоріями.

На думку німецького професора Арведа Дерінгера, таке форму­лювання відповідає відомому в цивільному праві західних країн і України також, принципу «віри та довіри», згідно з яким через від­сутність законодавчих чи договірних положень зобов'язання пови­нні бути виконані відповідно до традиційних для цього виду відно­син вимог [43, с. 5].

В українському законодавстві немає визначення «добр