Розділ 2 АНТИМОНОПОЛЬНІ ОРГАНИ УКРАЇНИ 2.1. Антимонопольний комітет України (АМКУ)

магниевый скраб beletage

Регулювання відносин економічної конкуренції в Україні здійс­нюється рядом державних органів: Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міжвідомчою комісією з питань де­монополізації економіки, центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Однак головним суб'єктом у реалізації політики антимонопольного регулювання, захисту і підтримки добросовісної конкуренції є Антимонопольний комітет України — спеціально створений державний орган, метою діяль­ності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у під­приємницькій діяльності [6].

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голо­ви та десяти державних уповноважених. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення становлять систему орга­нів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комі­тету. Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії (Постійно діючі та тимчасові), державні уповноважені, адміністра­тивні колегії територіальних відділень є органами Антимонополь­ного комітету України. Одним з головних повноважень, якими на­ділений Антимонопольний комітет України, є розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [6].

Відповідно до п. 4 Правил розгляду справ про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції (надалі — Пра­вила) [66], органами, уповноваженими розглядати справи, є:

— Комітет як вищий колегіальний орган;

— Постійно діюча адміністративна колегія;

— тимчасові адміністративні колегії;

— адміністративні колегії територіальних відділень.

Посадовими особами, наділеними повноваженнями щодо роз­гляду справ, є державні уповноважені.

Структурно Антимонопольний комітет України та його тери­торіальні відділення складаються з управлінь та відділів, які за­ймаються дослідженням певних секторів економіки.

Компетенцію та повноваження Антимонопольного комітету України та його органів врегульовано Законом України «Про Ан­тимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року [6], до якого було внесено ряд суттєвих змін та доповнень. Процесуа­льну діяльність Антимонопольного комітету України врегульовано Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січ­ня 2001 року [9], відомчими нормативними актами, зокрема Прави­лами розгляду справ про порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції [66], а також методиками, методичними рекомендаціями, роз'ясненнями, інструкціями, положеннями, ін­формаційними листами щодо застосування окремих норм законо­давства або вчинення окремих процесуальних дій [67 — 80].

Проте зазначимо, що в механізмі правового регулювання кон­курентних відносин, а також при визначенні правового статусу ан­тимонопольних органів є певні протиріччя, неузгодженості та спір­ні питання. Як вірно відмічають юристи-практики, «Недоско­налістю, суперечливістю антимонопольного законодавства, від­сутністю чіткого розмежування компетенції АМКУ і його орга­нів: колегій, державних уповноважених, територіальних відді­лень, — та колізійністю норм зазначеного законодавства ускладнюється практика його застосування» [81, с. 90].

Теоретики права, зокрема М. И. Штефан, зазначають, що «Дер­жава виконує завдання і реалізує свої функції через систему спеціа­льно створених для цього державних органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається «відомством». Кожне відом­ство і орган, який входить до його системи, виконують тільки ті функції та наділені тими повноваженнями, які встановлені Консти­туцією та законами України. Розмежування компетенції між різни­ми органами держави і називається підвідомчістю [82, с. 171]. Та­ким чином, можна стверджувати, що компетенція органу, відомства і визначає його підвідомчість.

В загальнотеоретичних положеннях, визначаючи підвідомчість, М. И. Штефан вказує на те, що є кримінальна і цивільна юрисдик­ція, але він нічого не говорить про господарську юрисдикцію, якою наділені господарські суди, інші органи, що уповноважені розгля­дати господарські спори, а також юрисдикцію інших відомств, які теж розглядають господарські правопорушення та спори [82, с. 171].

В юридичній науці існують різні підходи до визначення підві­домчості і компетенції. Так, наприклад, І. А. Балюк стверджує, що під «Підвідомчістю, або предметною компетенцією, розуміють коло справ, віднесених до розгляду і вирішення системою певних органів» [83, с. 39]. Відомий вчений-юрист А. В. Венедиктов під компетенцією розуміє предмет діяльності державного органу, йо­го завдання та функції, об'єм прав та обов'язків, необхідних для здійснення завдань цього органу [84, с. 613].

Але, на нашу думку, вірною буде позиція тих вчених, які вва­жають що компетенція не зводиться лише до розгляду спорів, а включає в себе ще й вирішення цілого ряду інших питань [85, с. 55]. Таким чином, компетенція органу або відомства за обсягом та охопленням кола питань є набагато ширшою ніж його підвідом­чість, підвідомчість є лише складовою компетенції.

На нашу думку, в широкому розумінні, компетенція — це су­купність знань, якими наділений певний орган або посадова особа.

Повноваження Антимонопольного комітету України закріплено у ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», в якій міститься невичерпний перелік дій, які складають повнова­ження зазначеного органу, причому закінчується вказана стаття по­ложенням: «здійснювати інші повноваження, передбачені законо­давством про захист економічної конкуренції» [6]. Виходить, що Антимонопольний комітет України може бути наділений ще й ін­шими повноваженнями, але якими? Які буде закріплено у підза- конних нормативних актах, але тоді це не буде відповідати Консти­туції України. Але, враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на під­ставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конститу­цією та законами України» [4] то, на нашу думку, повноваження державного органу повинні мати певні межі, тобто містити виче­рпний перелік таких дій.

В юридичній літературі відмічалося, що розмежування компе­тенції та повноважень Антимонопольного комітету України (як це було зроблено та на жаль, залишилося, але у дещо іншій інтерпре­тації) в Законі України «Про Антимонопольний комітет України», є штучним, що терміни «компетенція» та «повноваження» фактич­но є синонімами [81, с. 91].

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції» від 20 листопада 2003 року [86], цей недолік було усунуто — стаття 7 Закону включила в себе положення ст. 8 Закону (перелік повноважень) та отримала назву «Повноваження Антимонопольного комітету України». Таким чи­ном, компетенцію і повноваження було об'єднано в одній статті. Проте з'явилися нові негаразди, а саме назви статей: «Виключна компетенція Антимонопольного комітету України як вищого колегі­ального органу»; «Компетенція адміністративних колегій Антимо­нопольного комітету України та адміністративних колегій територі­ального відділення Антимонопольного комітету України».

Незрозумілим залишається те, для чого законодавець компетен­цію окремих органів в структурі Комітету визначив вужче, ніж по­вноваження самого відомчого органу?

Крім того, після внесення змін до ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України перестав бути органом виконавчої влади, а став «органом державної влади із спеціальним статусом» [86].

Питанням співвідношення компетенції та повноважень держав­них органів приділялася певна увага вчених-юристів. Так, зокрема, Б. М. Лазарєв вважає, що компетенція — це коло питань, з яких конкретна особа чи орган володіють знаннями. Він розрізняє «фа­ктичну компетенцію з тих чи інших питань» і «офіційну компете­нцію органів, установ чи їх посадових осіб» [87, с. 11]. На його ду­мку, компетенція органу буде означати його право і обов'язок (повноваження) здійснювати конкретні управлінські функції в пев­ній сфері [87, с. 87].

Тлумачний словник з управління дає наступне визначення пов­новаження: «Повноваження — це частина прав керівника (чи ком­петентного органу управління), надана підлеглим (чи підвідомчий організації) понад об 'єм своїх звичайних повноважень, які закріпле­ні у відповідних документах» [88, с. 122].

На нашу думку, як вже зазначалося, термін «компетенція» за смисловим значенням та охопленням кола питань, є набагато шир­шим смислового визначення терміну «повноваження». Повнова­ження лише уточнюють та конкретизують компетенцію певного органу чи посадової особи [89, с. 151]. Враховуючи це, можна стве­рджувати, що конструкція окреслення кола питань, розгляд яких покладено на певний орган або відомство, повинна бути така: ком­петенція — загальне коло питань, а повноваження — конкрет­ні дії.

Компетенція, як і повноваження державного органу, це певним чином сформульовані його функції. При цьому важливим є те, щоб вони належним чином виконувалися.

До відання різних ланок системи певного міністерства, відом­ства, комітету, інших органів влади може належати різне коло пра­вовідносин, які можуть розглядати ці органи. Це стосується і Ан­тимонопольного комітету України, в якому вища ланка має право розглянути будь-які питання, що віднесені до компетенції нижчої ланки.

Так, наприклад, Комітет — як вищий колегіальний орган, мо­же прийняти до свого провадження і розглянути будь-яку справу яка підвідомча Антимонопольному комітету України, Постійно ді­юча адміністративна колегія Комітету за дорученням Голови Комі­тету може розглянути будь-яку справу, окрім тих, що підвідомчі Комітету, тимчасова адміністративна колегія Комітету може бути утворена для розгляду будь-якої справи (підкреслимо, що тут не завадило б додати: «...крім справ, підвідомчих виключно Комітету та Постійно діючій адміністративній колегії»), справи розгляда­ються також адміністративними колегіями територіальних відді­лень Комітету (це найнижча ланка підвідомчості справ антимоно­польним органам України) [66].

Можна виділити посадову підвідомчість, тобто повноваження, які мають посадові (або уповноважені) особи. Такими повноважен­нями, згідно із ст. ст. 16, 17 Закону України «Про Антимонополь­ний комітет України», наділені Голова та державні уповноважені Антимонопольного комітету України [6]. Коло справ, які підвідом­чі державному уповноваженому, визначено у п. 6 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції [66].

Вважаємо, що при аналізі правового статусу та повноважень Антимонопольного комітету України цікавим буде порівняння ста­тусу та повноважень Антимонопольного комітету України з відпо­відним статусом та повноваженнями антимонопольних органів тих країн, в яких накопичений вагомий досвід антимонопольно- конкурентного регулювання господарських відносин.

Наприклад, у Сполучених Штатах Америки центральні антимо- нопольні органи представлені Федеральною торговою комісією (ФТК) і Антитрестівським відділом Міністерства юстиції. Це упов­новажені державою органи, які не допускають монополізації ринку, а також підтримують розвиток конкуренційних відносин, попере­джують та присікають прояви недобросовісної конкуренції [90, с. 164] (потрібно зазначити, що за законодавством США створення та існування монополії — це вже правопорушення, тобто заборона монополії per se (першопочатково).

Компетенція антимонопольних органів США щодо розсліду­вання правопорушень є диференційованою:

— Федеральна торгова комісія (ФТК) — веде розслідування і виносить рішення щодо недобросовісних прийомів конкуренції, а також займається справами про злиття;

— Антитрестівський відділ Міністерства юстиції — веде розслідування щодо порушень антитрестівського (антимонополь­ного) законодавства.

Причому Федеральна торгова комісія є органом виконавчої вла­ди, головна мета якого — підтримка та розвиток конкурентної сис­теми організації господарства в країні, попередження збоїв в її фу­нкціонуванні. Інакше кажучи, стратегічною метою ФТК є збереження вільної та справедливої конкуренції, діяльність її но­сить суто превентивний характер.

Важливим є те, що статус та авторитет ФТК, а також характер її взаємодії з судовою владою, підштовхують порушника до того, щоб йти назустріч вимогам Комісії, не доводячи справу до суду. Це дозволяє вирішувати спірні питання більш оперативно [90, с. 165].

Відмітимо те, що Антимонопольний комітет України займається попередженням правопорушень та розглядом справ за двома про­тилежними напрямками економічної діяльності: в сфері монополь­ної діяльності та у сфері конкуренційних відносин. Деякі вчені вважають таке становище неприпустимим. Наприклад, 1.1. Дахно вважає, що Антимонопольний комітет України «є міністерством, яке має боротися з монополіями, але виявило зацікавленість до не­добросовісної конкуренції» [1, с. 94]. На його думку, Антимонопо­льний комітет України може перетворитися у «гігантський адмініс­тративний «суперсуд», який від надмірної кількості справ може просто «захлинутися» [1, с. 94]. Ми повністю приєднуємося і під­тримуємо позицію цього вченого.

В економічно розвинутих країнах зазначені повноваження роз­поділені між двома самостійними органами, наприклад, в США — це Федеральна торгова комісія і Антитрестівський відділ Міністер­ства юстиції, у Німеччині — це Федеральне управління картелів і Комісія по монополіях, у Великій Британії — Управління добросо­вісної торгівлі і Комісія по монополіях та об'єднаннях.

(В Антимонопольному комітеті України питання щодо розслі­дування недобросовісних дій у конкуренції віднесено до компетен­ції окремого структурного підрозділу — П'ятого управління дослі­джень та розслідувань (5 УДР), який просто перевантажений великою кількістю справ.)

Хоч в основних завданнях Антимонопольного комітету України закріплено положення щодо «сприяння розвитку добросовісної конкуренції» (ст. 3 Закону) [6], однак, на нашу думку, антимонопо- льні органи України виконують переважно функції які притаманні судовим органам, а саме — розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства України та приймають рі­шення за результатами розгляду.

Для порівняльного аналізу вкажимо на те, що антимонопольні установи та відомства в інших країнах не виконують судових фун­кцій щодо присікання монополістичних та конкуренційних право­порушень! Це прерогатива судів (або загальних або спеціальних). Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), у Швеції (Суд у ринкових справах) [21, с. 282].

Крім того, виконання Антимонопольним комітетом України функцій, притаманних органам правосуддя є прямим порушенням ст. 124 Конституції України, згідно з якою: «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а та­кож привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається» [4].

Але практика розгляду справ господарськими судами України свідчить про абсолютно протилежну позицію судових органів щодо цього питання. На підтвердження цього свідчать наступні рішення Вищого арбітражного суду України:

1. Рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду України від 23.06.1998 р. у справі № 5/61;

2. Постанова судової колегії по перегляду рішень, ухвал, поста­нов Вищого арбітражного суду України від 05.02.1999 р. у справі № 5/61;

3. Рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду. 27.12.2000 р. у справі № 1/121/4/120 [91, с. 42-43].

Зазначеними рішеннями Вищого арбітражного суду України було визначено, що «...розгляд справ про порушення антимонопо­льного законодавства не свідчить про здійснення Антимонополь­ним комітетом функцій правосуддя, а «Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства» було прийнято Ко­мітетом відповідно до законодавства. Суб'єкти господарювання, які не погоджуються з рішенням Комітету, мають право зверну­тися до суду, арбітражного суду із заявою щодо скасуваня або зміни, повністю або частково, прийнятих Комітетом, його тери­торіальними відділеннями рішень» [91, с. 42].

Але ми категорично не можемо погодитися з такою позицією!

Хоча б на тій підставі, що не зрозумілим залишається наступне: для чого уповноважений орган, зокрема Антимонопольний комітет України, виявляє правопорушення, проводить розслідування, а це досить тривалий процес, приймає рішення, а потім суб'єкт госпо­дарювання може оскаржити це рішення в господарському суді і звести нанівець всю роботу Антимонопольного комітету України?!

Зрозуміло, що у випадку оскарження рішення Антимонопольно­го комітету України, господарський суд не проводить всього ком­плексу розслідування, як наприклад апеляційна інстанція, а переві­ряє дотримання законності при прийнятті рішення антимонополь­ним органом. Визначення меж ринку, наявність ринкової влади, не відносяться до компетенції судів, суд перевіряє лише обґрунтова­ність та вмотивованість рішень антимонопольних органів, достат­ність доказів, правильність застосування норм чинного законодав­ства. Це свого роду контроль за дотриманням та правильним застосуванням законодавства України зі сторони судових органів. Але судові органи — це не контролюючі органи, а органи судочин­ства і правосуддя, які розглядають спори та встановлюють наяв­ність чи відсутність правопорушення.

На нашу думку, уповноважений орган або відомство, повинні проводити розслідування, збирати матеріали, призначати експер­тизу та разом з попереднім висновком щодо наявності ознак пра­вопорушення передавати матеріали до господарського суду. І вже потім, після прийняття судом рішення, може бути застосовано апе­ляційний, касаційний порядок оскарження прийнятого судового рішення.

Відмітимо те, що Антимонопольний комітет України має ряд особливостей, які не дозволяють однозначно віднести його до струк­тури органів однієї з трьох відомих гілок влади. Так, згідно з Зако­ном України «Про обмеження монополізму та захист від недобросо­вісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (перша редакція Закону від 18 лютого 1992 року), Антимонопольний комітет України утворювався, був підпорядкований та підзвітний Верховній Раді України. Змінами до цього Закону від 5 липня 1995 року Антимоно­польний комітет України було підпорядковано Кабінету Міністрів України. З прийняттям Закону України «Про Антимонопольний ко­мітет України» було встановлено, що Комітет утворюється та підзві­тний Верховній Раді України (ст. 2 Закону) [6].

У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпо­рядкований Кабінету Міністрів України. Утворення та підзвітність Антимонопольного комітету України законодавчому органу — Верховній Раді України забезпечували його незалежність, що тим самим сприяло виконанню контрольних завдань щодо всіх органів виконавчої влади.

Указом Президента України від 27 червня 1999 року «Про вре­гулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонополь­ного комітету України» Комітет офіційно було віднесено до центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом [92]. Відповідні зміни і доповнення було внесено 13 липня 2000 ро­ку в Закон України «Про Антимонопольний комітет України» [93]. Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» встановлено, що «Кабінет Міністрів України вносить подання стосовно створен­ня центральних органів виконавчої влади за формою і статусом, ви­значеним цією статтею» [94].

На нашу думку, Антимонопольний комітет України — це спе­цифічний орган, який повинен бути взагалі незалежним від будь- якої з гілок влади для того, щоб уникати упередженості та бути об'єктивним у своїй діяльності. Антимонопольний комітет України повинен керуватися у своїй діяльності лише Конституцією та зако­нами України. Тому ми вважаємо, що першопочаткове становище Антимонопольного комітету України, а саме: утворення, підпоряд­кованість та підзвітність Верховній Раді України — найбільш від­повідало цим вимогам.

Також відмітимо те, що потребує уточнення нововведений тер­мін «спеціальний статус», який власне і набув Антимонопольний комітет України згідно з Указом Президента України «Про врегу­лювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольно­го комітету України» [95, с. 20]. Наприклад, І. Бенедесюк розуміє під спеціальним статусом наявність «спеціальних контрольних пов­новажень, які дають можливість виконувати функції своєрідного правоохоронного органу із визначеною сферою діяльності» [96, с. 19]. Як зазначає автор, на користь цього доводу свідчить прирів- нення працівників антимонопольних органів в частині соціальних гарантій до працівників правоохоронних органів [96, с. 19].

В Законі України «Про Антимонопольний комітет України» у ст. 1 законодавець визначає особливості спеціального статусу Ан­тимонопольного комітету України, але не розкриває правової при­роди цього спеціального статусу. Якщо ж особливості спеціального статусу органу обумовлюються його «завданнями та повноважен­нями», як це зазначено у ст. 1 Закону [6], то, на нашу думку, таким спеціальним статусом може бути наділений будь-який державний орган.

Продовжуючи аналіз повноважень Антимонопольного комітету України зазначимо, що деякі науковці, наприклад О.В. Когут, став­лять під сумнів наділення цього органу широкими правоохоронни­ми повноваженнями юрисдикційного характеру, підкреслюючи те, що Антимонопольний комітет України «будучи органом виконав­чої влади має право розглядати справи як щодо монополістичних правопорушень, так і щодо недобросовісної конкуренції. Остання категорія справ має певну специфіку, тому що пов'язана з промис­ловою власністю» [97, с. 93].

Існує також позиція науковців щодо необхідності створення Па­тентного суду України, який повинен бути спеціалізованим адміні­стративним судом і до компетенції якого разом з іншими справами про охорону та захист об'єктів промислової власності слід віднести і справи, пов'язані з недобросовісною конкуренцією [98, с. 336].

Однак ми дотримуємося іншої точки зору на це питання. На нашу думку, через певний час виникне об'єктивна необхідність у створенні окремого органу щодо регулювання конкуренційних від­носин, наприклад, Комітет з розвитку конкуренції.

Справи ж за цими видами правопорушень повинні розглядати або спеціально створені в системі судочинства суди, або спеціа­лізовані судові палати, створені в структурі господарських судів України [89, с. 153]. Причому наша позиція з цього питання під­тримується юристами-практиками [99, с. 6].

Таким чином, можна стверджувати, що на сьогодні Антимоно­польний комітет України є адміністративним органом, який роз­глядає справи про господарські правопорушення, по суті викону­ючи функції господарського суду, тільки не в позовному, а в адміністративному провадженні.

Крім того, Антимонопольний комітет України виконуючи фун­кції які притаманні судовим органам, наділений ще й повноважен­нями, які притаманні правоохоронним органам, а саме: складає протоколи про адміністративні правопорушення та накладає штрафи. На нашу думку, функції правоохоронних органів повинні виконувати самі правоохоронні органи, делегування цих функцій іншим державним органам є неприпустимим.

Ми вважаємо, що Антимонопольний комітет України повинен займатися лише запобіганням та попередженням, свого роду «про­філактикою», монополістичних та конкурентних правопорушень зі сторони суб'єктів господарювання.

Як позитивний момент відмітимо те, що діяльність Антимоно­польного комітету України не зосереджується лише на каральних заходах. Поряд з контролем за дотриманням законодавства про за­хист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України виконує свої завдання через надання іншим державним органам пропозицій, висновків та рекомендацій з питань розвитку конкуре­нції. Це здійснюється, як правило, шляхом внесення змін до проек­тів нормативних актів, що надсилаються на розгляд Антимонопо­льного комітету України, або за ініціативою самого Антимоно­польного комітету України шляхом внесенням пропозицій до чин­них актів законодавства.

Таким чином, Антимонопольний комітет України — це дер­жавний орган із спеціальним статусом, який уповноважений по­переджувати та присікати зловживання монопольним становищем та підтримувати і розвивати добропорядні конкуренційні відносини в економіці. Це орган, який уповноважений приймати рішення про до­пущення або недопущення об'єднань суб'єктів господарювання, тим самим контролюючи створення монопольного становища на ринку, причому у разі зловживання монопольним становищем Антимоно­польний комітет України може ліквідувати монопольне утворення (ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції») але крім випадків неможливості організаційного або територіального ві­докремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць або наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг про­дукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує три­дцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структур­ного підрозділу чи структурної одиниці) [9].

Але, за даними Антимонопольного комітету України, існує про­блема яка полягає у тому, що об'єктивно існує група ринків які мають, у значній кількості випадків, ключове, системоутворююче значення для національної економіки, але за своєю природою не можуть бути демонополізовані. Йдеться про ринки природних мо­нополій — транспортування нафти і газу трубопроводами, переда­ча та розподіл електроенергії, користування залізничними коліями, зв'язок загального користування та інші [100, с. 4].

Велика кількість виявлених зловживань монопольним станови­щем припадає саме на суб'єктів природних монополій. Але оскіль­ки застосувати до суб'єкта природної монополії примусовий поділ неможливо, то за наявної системи державного регулювання на рин­ках природних монополій, не можна гарантувати відсутність пору­шень з їх боку. Причому ці порушення та зловживання можуть створювати істотні бар'єри для вступу на ринки нових суб'єктів го­сподарювання, у першу чергу малих та середніх підприємців.

Антимонопольний комітет України не може з метою створення конкуренційного середовища ліквідувати монополію, що виникла ле­гальним шляхом і не допускає зловживання на ринку (це не передба­чено законодавством України). Хоч за законодавством України у да­ному випадку немає ніяких заборон щодо існування монополій, але домінуюче становище такого утворення може суттєво обмежувати можливості інших конкурентів щодо виходу на певний ринок товарів або послуг, а це гальмує розвиток конкурентних відносин. Ініціатива ж Антимонопольного комітету України щодо демонополізації економіки країни певним чином обмежена Державною програмою демонополі­зації економіки. Тому вважаємо, що було б доцільно надати право Ан- тимонопольному комітету України з власної ініціативи розпочинати демонополізацію тієї чи іншої галузі економіки (це будуть заходи по обмеженню монополізму в економіці).

2.2. Структурні підрозділи