Розділ 2 АНТИМОНОПОЛЬНІ ОРГАНИ УКРАЇНИ 2.1. Антимонопольний комітет України (АМКУ)

Регулювання відносин економічної конкуренції в Україні здійс­нюється рядом державних органів: Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міжвідомчою комісією з питань де­монополізації економіки, центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Однак головним суб'єктом у реалізації політики антимонопольного регулювання, захисту і підтримки добросовісної конкуренції є Антимонопольний комітет України — спеціально створений державний орган, метою діяль­ності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у під­приємницькій діяльності [6].

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голо­ви та десяти державних уповноважених. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення становлять систему орга­нів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комі­тету. Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії (Постійно діючі та тимчасові), державні уповноважені, адміністра­тивні колегії територіальних відділень є органами Антимонополь­ного комітету України. Одним з головних повноважень, якими на­ділений Антимонопольний комітет України, є розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [6].

Відповідно до п. 4 Правил розгляду справ про порушення за­конодавства про захист економічної конкуренції (надалі — Пра­вила) [66], органами, уповноваженими розглядати справи, є:

— Комітет як вищий колегіальний орган;

— Постійно діюча адміністративна колегія;

— тимчасові адміністративні колегії;

— адміністративні колегії територіальних відділень.

Посадовими особами, наділеними повноваженнями щодо роз­гляду справ, є державні уповноважені.

Структурно Антимонопольний комітет України та його тери­торіальні відділення складаються з управлінь та відділів, які за­ймаються дослідженням певних секторів економіки.

Компетенцію та повноваження Антимонопольного комітету України та його органів врегульовано Законом України «Про Ан­тимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року [6], до якого було внесено ряд суттєвих змін та доповнень. Процесуа­льну діяльність Антимонопольного комітету України врегульовано Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січ­ня 2001 року [9], відомчими нормативними актами, зокрема Прави­лами розгляду справ про порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції [66], а також методиками, методичними рекомендаціями, роз'ясненнями, інструкціями, положеннями, ін­формаційними листами щодо застосування окремих норм законо­давства або вчинення окремих процесуальних дій [67 — 80].

Проте зазначимо, що в механізмі правового регулювання кон­курентних відносин, а також при визначенні правового статусу ан­тимонопольних органів є певні протиріччя, неузгодженості та спір­ні питання. Як вірно відмічають юристи-практики, «Недоско­налістю, суперечливістю антимонопольного законодавства, від­сутністю чіткого розмежування компетенції АМКУ і його орга­нів: колегій, державних уповноважених, територіальних відді­лень, — та колізійністю норм зазначеного законодавства ускладнюється практика його застосування» [81, с. 90].

Теоретики права, зокрема М. И. Штефан, зазначають, що «Дер­жава виконує завдання і реалізує свої функції через систему спеціа­льно створених для цього державних органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається «відомством». Кожне відом­ство і орган, який входить до його системи, виконують тільки ті функції та наділені тими повноваженнями, які встановлені Консти­туцією та законами України. Розмежування компетенції між різни­ми органами держави і називається підвідомчістю [82, с. 171]. Та­ким чином, можна стверджувати, що компетенція органу, відомства і визначає його підвідомчість.

В загальнотеоретичних положеннях, визначаючи підвідомчість, М. И. Штефан вказує на те, що є кримінальна і цивільна юрисдик­ція, але він нічого не говорить про господарську юрисдикцію, якою наділені господарські суди, інші органи, що уповноважені розгля­дати господарські спори, а також юрисдикцію інших відомств, які теж розглядають господарські правопорушення та спори [82, с. 171].

В юридичній науці існують різні підходи до визначення підві­домчості і компетенції. Так, наприклад, І. А. Балюк стверджує, що під «Підвідомчістю, або предметною компетенцією, розуміють коло справ, віднесених до розгляду і вирішення системою певних органів» [83, с. 39]. Відомий вчений-юрист А. В. Венедиктов під компетенцією розуміє предмет діяльності державного органу, йо­го завдання та функції, об'єм прав та обов'язків, необхідних для здійснення завдань цього органу [84, с. 613].

Але, на нашу думку, вірною буде позиція тих вчених, які вва­жають що компетенція не зводиться лише до розгляду спорів, а включає в себе ще й вирішення цілого ряду інших питань [85, с. 55]. Таким чином, компетенція органу або відомства за обсягом та охопленням кола питань є набагато ширшою ніж його підвідом­чість, підвідомчість є лише складовою компетенції.

На нашу думку, в широкому розумінні, компетенція — це су­купність знань, якими наділений певний орган або посадова особа.

Повноваження Антимонопольного комітету України закріплено у ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», в якій міститься невичерпний перелік дій, які складають повнова­ження зазначеного органу, причому закінчується вказана стаття по­ложенням: «здійснювати інші повноваження, передбачені законо­давством про захист економічної конкуренції» [6]. Виходить, що Антимонопольний комітет України може бути наділений ще й ін­шими повноваженнями, але якими? Які буде закріплено у підза- конних нормативних актах, але тоді це не буде відповідати Консти­туції України. Але, враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на під­ставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конститу­цією та законами України» [4] то, на нашу думку, повноваження державного органу повинні мати певні межі, тобто містити виче­рпний перелік таких дій.

В юридичній літературі відмічалося, що розмежування компе­тенції та повноважень Антимонопольного комітету України (як це було зроблено та на жаль, залишилося, але у дещо іншій інтерпре­тації) в Законі України «Про Антимонопольний комітет України», є штучним, що терміни «компетенція» та «повноваження» фактич­но є синонімами [81, с. 91].

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції» від 20 листопада 2003 року [86], цей недолік було усунуто — стаття 7 Закону включила в себе положення ст. 8 Закону (перелік повноважень) та отримала назву «Повноваження Антимонопольного комітету України». Таким чи­ном, компетенцію і повноваження було об'єднано в одній статті. Проте з'явилися нові негаразди, а саме назви статей: «Виключна компетенція Антимонопольного комітету України як вищого колегі­ального органу»; «Компетенція адміністративних колегій Антимо­нопольного комітету України та адміністративних колегій територі­ального відділення Антимонопольного комітету України».

Незрозумілим залишається те, для чого законодавець компетен­цію окремих органів в структурі Комітету визначив вужче, ніж по­вноваження самого відомчого органу?

Крім того, після внесення змін до ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України перестав бути органом виконавчої влади, а став «органом державної влади із спеціальним статусом» [86].

Питанням співвідношення компетенції та повноважень держав­них органів приділялася певна увага вчених-юристів. Так, зокрема, Б. М. Лазарєв вважає, що компетенція — це коло питань, з яких конкретна особа чи орган володіють знаннями. Він розрізняє «фа­ктичну компетенцію з тих чи інших питань» і «офіційну компете­нцію органів, установ чи їх посадових осіб» [87, с. 11]. На його ду­мку, компетенція органу буде означати його право і обов'язок (повноваження) здійснювати конкретні управлінські функції в пев­ній сфері [87, с. 87].

Тлумачний словник з управління дає наступне визначення пов­новаження: «Повноваження — це частина прав керівник