5. Гуманістичний психоаналіз Е. Фромма

магниевый скраб beletage

Найбільш «соціалізованим» ученням неофрейдизму визнаєтьсятеорія відчуження Еріка Фромма (1900-1980), який стверджував,що проблема відчуження, яку висунув К. Маркс у суспільно-еконо-мічному аспекті, слід поширити й на психічну діяльність людини. Вумовах науково-технічного поступу людина втрачає зв'язки зі світомта з іншими людьми. Виникає відчуження людини, яке Е. Фромм на-зиває «негативною свободою». Людина стає «вільною від усього» ітому відчуженою. Цей стан пригнічує людину і породжує неврози.Людина потерпає під тягарем свободи, вона не хоче бути «вільною»,вона прагне мати певні стосунки з іншими людьми, спілкуватися зними, але навколишній світ не дає їй такої можливості. Внаслідокчого людина стає самотньою.

Для Е. Фромма відчуження є фатальною основою людських вза-ємин. Нестерпність тягаря відчуження може перерости в почуттяагресії і виявлятися або в реакціях садизму та мазохізму, або в проти-лежному стилі поведінки - конформізмі, коли люди, що не витриму-ють самотності, пристосовуються одне до одного, рятуючись від від-чуження.

Е. Фромм підкреслював двоїсту природу людини. З одного боку,вона тягнеться до незалежності, а з іншого - хоче позбавитися цієї не-залежності, яка призводить до відчуження. Для подолання відчуже-ності Е. Фромм пропонує прищеплювати людям гуманістичні засади,в основі яких лежить почуття любові. Це почуття притаманне най-більш розвиненому типу соціального характеру людини - духовному,продуктивному. Потреба в любові передбачає два її види - любов досебе і любов до інших людей. Відчуження згубно діє на людину, по-роджує неврози, а любов сприяє її оздоровленню і загалом - покра-щанню суспільства.

У прагненні до подолання відчуженння стимулюючими чинни-ками є чотири екзистенціальні потреби: у встановленні зв'язків(зближення з іншим через підпорядкування, владу або любов), у по-доланні себе (здатність піднятися над своїм пасивним існуванням,будуючи або руйнуючи власне життя), у почутті укорінення (яке по-роджує почуття стабільності світу, що знову стає для людини рідноюдомівкою), у самоідентичності («Я - це Я, і ніхто інший»), у системіпоглядів (розвиток послідовного, виваженого погляду на дійсність).Е.Фромм вважав, якщо незадоволена хоча б одна з цих потреб, ре-зультатом стає психічне захворювання людини.

Е. Фромм був упевнений, що для кожного історичного періоду ха-рактерний прогресивний розвиток індивідуальності відповідно праг-ненню людей до особистої свободи. Проте, значного рівня автономії ісвободи вибору люди досягають ціною втрати почуття безпеки і поя-вою почуття особистої незначущості. Подолання почуття самотності,власної незначущості і відчуженості вимагають відмови від особистоїсвободи і пригнічують розвиток індивідуальності. Е.Фромм описавдекілька стратегій «утечі від свободи»:

- авторитаризм, що визначається як «тенденція поєднати себез іншим, щоб набути сили, втраченої індивідуальним «Я». Ма-зохічна форма авторитаризму виявляється в надмірній залеж-ності, підпорядкованості і безпомічності, садистська форма - вексплуатації інших, домінуванні і контролі над ними;

деструктивність - подолання почуття неповноцінності шля-хом знищення, підкорення або приниження інших;

конформність - абсолютне підпорядкування соціальним нор-мам, що регулюють поведінку, бажання бути «таким як усі».

Проте, Е.Фромм вважав, що люди можуть бути автономними йунікальними, не втрачаючи при цьому відчуття єдності з іншимилюдьми та суспільством і називав це «позитивною свободою». Досяг-нення позитивної свободи вимагає від людей спонтанної активності вжитті, дій відповідно до внутрішньої природи. У книзі «Мистецтволюбові» Е. Фромм підкреслював, що любов і праця - це основні чин-ники, за допомогою яких здійснюється розвиток позитивної свободи.

Учіння Е. Фромма демонструє гуманістичну спрямованість, відо-бражає певні соціально-психологічні реалії. Водночас, у ньому соці-альні явища дещо підмінюються психологічними, а основні тенденціїповедінки людини мають надто фатальний характер.