3. Психологія свідомості В. Джемса

В. Джемс (1842—1910) — видатний американський психолог,який один із перших почав розробляти проблему особистості на на-уковій основі. Під впливом його теорії формувалися подальші кон-цепції особистості, різні напрями психології, що досліджували «об-раз самого себе», «самооцінку», «самосвідомість» особистості тощо.В. Джемс вивчав особистість у межах власної концепції свідомості,центральним поняттям якої є «потік свідомості».

На його погляд, у самосвідомості особистості можна виділити двааспекти — «емпіричне Я» і «чисте Я», або відповідно об'єкт і суб'єкт,тобто те, що пізнається, і те, що пізнає. «Чисте Я», або те, що пізнає,— це мислячий суб'єкт, душа, дух, мислення, трансцендентальне Я.Розглядаючи «емпіричне Я», В. Джемс характеризує особистість якзагальну суму всього, що вона може назвати своїм. Аналіз особистостів цьому плані має включати: а) складові елементи; б) почуття та емо-ції, викликані цими елементами (самооцінка); в) вчинки, що спричи-нені цими елементами (турбота про себе та самозбереження).

Складові елементи особистості можуть бути розподілені на три кла-си: фізична особистість, соціальна особистість і духовна особистість.

Фізична особистість містить у собі фізичну частину (тіло, тілес-ні потреби і інстинкти) з матеріальним її продовженням (одяг, май-но, батько й матір, дружина і діти тощо). Так, коли хтось із старшихпомирає, то зникає і частина нас самих. Або нам соромно за поганівчинки близьких та друзів, ми хвилюємось за них так, начебто самізнаходимося на їхньому місці. Далі фізична особистість має включа-ти «домашню оселю», власність людини, витвори її праці тощо.

Соціальна особистість визначається належністю людини долюдського роду і визнанням цього іншими людьми. За В. Джемсом,людина містить стільки соціальних особистостей, скільки індивідуу-мів або їх груп визнає в ній особистість.

Духовна особистість — об'єднане усвідомлення духовних влас-тивостей і здібностей, інтелектуальні, моральні, релігійні прагненнятощо.

В. Джемс запроваджує поняття ієрархії особистостей, у якійфізична особистість перебуває знизу, духовна — нагорі, а різні видиматеріальних і соціальних особистостей — у проміжку між ними.При цьому соціальна особистість стоїть вище матеріальної. Духовнаж особистість має бути для людини найвищою цінністю: особистістьможе швидше пожертвувати друзями, добрим іменем, власністю і на-віть життям, аби не зрадити свої духовні принципи.

Почуття та емоції характеризують особистість з боку її самооцін-ки, яка буває двох видів: самовдоволення і невдоволення собою. Зацим стоять два протилежних класи почуттів, що пов'язані з успіхомабо поразками, із сприятливим або несприятливим становищем у сус-пільстві. Самовдоволення особистості в житті зумовлене також і тим,як співвідносяться між собою її реалізовані та потенційні домагання.У зв'язку з цим В. Джемс пропонує розглядати самоповагу особистос-ті як відношення, в якому чисельник виражає реальний успіх, а зна-менник —домагання:

Самоповага = Успіх / Домагання

За цією формулою відмова від домагань дає особистості таке жбажане полегшення, як і їх здійснення й досягнення успіху. Отже,самопочуття людини залежить від самої особистості, її успіхів та до-магань.

З учинкового боку особистість, за В. Джемсом, характеризуютьтурбота про себе і самозбереження, а саме: піклування про фізичнуособистість (харчування, захист), про соціальну особистість (друж-ба, кохання, ревнощі, прагнення слави, вплив на інших людей, вла-да над ними тощо) та про духовну особистість (розумовий, мораль-ний і духовний прогрес).

4. Особистість в «описовій психології»В. Дільтея й Е. Шпрангера

На противагу «безособистісній психології», що розвивалась у рам-ках гештальтпсихології, асоціативної психології, біхевіоризму, напочатку XX ст. виникла так звана «описова психологія». Її засновни-ком став В. Дільтей (1833—1911), а яскравим продовжувачем — Е.Шпрангер (1882—1963).

В. Дільтей вважав, що психіку людини не можна вивчати експе-риментальними методами, а можна лише розуміти. Завдання психо-логії і полягає у розкритті смислового, душевного життя особистості,ціннісних орієнтацій людини. Згідно з Е. Шпрангером, психологія,що «розуміє», має базуватися на таких основних поняттях: 1) психіч-не розвивається з психічного; 2) психічне зводиться до інтуїтивногорозуміння «модулів дійсності життя»; 3) не варто шукати якихосьоб'єктивних причин розвитку людської особистості, потрібно лишеспіввіднести структуру окремої особистості з духовними цінностямисуспільства.

Головне в особистості, за Е. Шпрангером, — це ціннісна орієнта-ція, за допомогою якої вона пізнає світ. Ціннісна орієнтація є духо-вним началом, що визначає світобачення і є похідною частиною за-гального людського духу. Тому краще говорити не про «описову»,а про «духовну» психологію. Виходячи з цього, Шпрангер виділившість форм пізнання світу, назвавши їх типами розуміння життя.Ґрунтуючись на цих формах, він запропонував наступну типологіюособистостей:

1. Теоретична людина — це така людина, яка тягнеться до піз-нання закономірностей світу, взаємин між людьми. Для теоретичноїлюдини, незалежно від того, хто вона за фахом — науковець, реміс-ник або лікар, — головна ціннісна орієнтація — це осмислення в тео-ретичному плані того, що відбувається навкруги та встановлення за-кономірностей;

Економічна людина звичайно шукає користь у пізнанні. Длятакого типу людини цінність пізнання пов'язана з тим, що приноситькористь їй самій, сім'ї, колективу, людству. Мислення такої люди-ни має прагматичну спрямованість на створення чогось корисного наоснові природничонаукових знань і техніки.

Естетична людина сприймає довкілля як щось гармонійнеабо дисгармонійне, намагається пізнати світ завдяки естетичнимформам, кольору, ритму. Має потяг до самовираження в естетичнійформі. Йдеться не лише про професійних художників, скульпторів,композиторів, а й про звичайних людей;

Соціальна людина — це та, яка прагне знайти себе в іншій лю-дині, жити заради інших. Вона тягнеться до всеосяжної любові, лю-бові до людства. В цій любові розчиняються межі індивідуальності.«Я» особистості, що любить, відрізняється від «Я» егоїстичної люди-ни. Це «Над-Я», що знаходить себе в служінні іншим;

Політична людина тягнеться не до суто адміністративної вла-ди, а до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базу-ється на істинних духовних цінностях і на цій основі детермінує мо-тиви та дії інших людей;

Релігійна людина — це тип людини, ціннісна орієнтація якоїполягає у пошуку смислу життя, вищої духовної сили — Божества.Релігійна людина може й не належати до жодної з церков, не вико-нувати обрядів. Головне для неї — саме пошук вищою смислу, вищоїправди, першопричини буття.

У своїй класифікації Е. Шпрангер показав, що люди відрізняють-ся між собою не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, апередусім цінностями своєї духовної орієнтації. Це утворює духовнуіндивідуальність особистості, її духовну сутність.

5. Теорії особистостіу французькій соціологічній школі

Засновником французької соціологічної школи був відомий філо-соф і соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917), який висунув положенняпро біосоціальну природу людини. Психічні процеси біологічно зумов-лені, проте визначаються суспільством. «Колективна свідомість»,тобто сукупність думок, знань чи явищ духовного життя, формує віднародження психіку людини.

Теорія особистості іншого представника цієї школи П'єра Жане(1859-1947) увійшла в історію психології як «психологія поведінки».П'єр Жане пояснює причини неврозів, психастенії, істерії, виходячиз єдності еволюції психічних функцій у філо- та онтогенезі. Основніпоняття його теорії — «активність», «діяльність», «дія», «психічнаенергія», «психічна напруга», «психологічні рівні», «психологічнийавтоматизм», «психічна сила».

За П. Жане, психічні явища є основою поведінки людини. Мислен-ня, почуття - це процеси, які здійснюють регуляцію дії, поведінки лю-дини. Розвиток людської особистості відбувається не лише на основіобразу (як вважають гештальтпсихологи) чи мотиву (згідно з погля-дами К.Левіна), а й через спілкування. Завдяки спілкуванню реалі-зується соціальний вплив на розвиток психіки.

Поведінковий акт, за теорією П. Жане, складається з трьох ета-пів: перший етап стосується внутрішньої підготовки до дії, другий -це виникнення зусилля для виконання дії, і третій - завершення дії.Психічні процеси регулюють дії від першого до останнього етапу.

Основу розвитку психічних функцій П. Жане вбачає у різних ви-дах професійної діяльності. Головною ознакою інтелектуальної діяль-ності є не використання речей, а їх виготовлення. П. Жане виокремлюєсім рівнів поведінки людини:

рефлекторні акти;

перцептивні дії;

елементарні соціальні акти (наслідування);

елементарні інтелектуальні акти;

маніпулювання різними об'єктами, що зумовлює формуванняінтелектуальних дій;

розумова діяльність, мислення;

творча, трудова діяльність.

Здатність до саморегуляції, до опосередкованості своєї поведінкиП. Жане вважав найвищим критерієм розвитку особистості. Процеспереходу від нижчого рівня поведінки до вищого здійснюється за до-помогою мови, яка опосередковує процеси регуляції, формує довіль-ність трудової діяльності.

Великого значення П.Жане надає психічній напрузі як домінан-ті дії і основи здатності до «трудового зусилля». Стан напруги надаєособистості можливість регулювати свою поведінку і визначається якактивація вищих потреб. Передбачається, що здатність до зусилля єосновним критерієм оцінки особистості, а цінність особистості вимірю-ється її здатністю виконувати роботу, що вимагає зусилля. Психічнасила означає певну властивість, що виявляється в швидкості і трива-лості окремих дій, а психічна напруга передбачає здатність до кон-центрації і розподілу сили. Зниження напруги є наслідком важкихсоматичних захворювань, природженої слабкості нервової системи,несподіваних і важких фрустрацій і стресів. Спад психічної напругипризводить до «втрати відчуття реальності», і свою нездатність реагу-вати на довколишню дійсність людина переживає як схематизм, нере-альність довколишніх предметів і людей. Різкі коливання психічноїнапруги можуть призвести до роздвоєння особистості, до утвореннядвох і більше особистісних систем, кожна з яких функціонує на своє-му рівні напруги,

Розвиток особистості П.Жане розуміє як послідовне формуванняскладних особистісних утворень — персонажа, «Я», суб'єктивності,індивідуальності, які формуються у відповідь на необхідність удо-сконалювати соціальні стосунки людини з суспільством, з іншимилюдьми. Замість терміну «роль» висувається термін «персонаж», щопередбачає короткочасну стадію розвитку особистості. Особистістюлюдина стає лише тоді, коли зовнішні вимоги до персонажа, стаютьвнутрішніми вимогами самого суб'єкта — основою його ініціативноїповедінки, що здійснюється без зовнішнього примусу. Вищим рівнемрозвитку особистості Жане називає стадію «індивідуальності», якахарактеризується появою у людини відчуття особистої відповідаль-ності, оригінальності і прогресивних тенденцій, прагнення сприятипрогресу і вдосконаленню суспільства.

6. Транзактний аналіз Еріка Берна

Відповідно концепції транзактного аналізу Е.Берна, у поведінцілюдини, в її загальному світосприйнятті та самовідчутті час від часупереважають три якісно різних его-стани: дитина, батько, дорослий.

Позиція «Батько» - це зафіксований у пам'яті людини сценарійповедінки дорослих людей щодо дітей. Він містить багато стереотипіві автоматизованих форм поведінки, відображаючи традиції, цінності,норми і правила. «Батько» втілює функції контролю над дотриман-ням норм і розпоряджень, які людина запозичує, часто некритично,впродовж життя, а також уособлює заступництво і турботу. По суті —це актуалізація моральної сфери особистості. Перебування в такомустані супроводжується відчуттям власної значущості, всесильності,спроможності розв'язати усі складні питання. Така позиція вимагаєвід інших абсолютної покірності, виконання усіх вказівок, не визнаєбудь-яких заперечень тощо.

Роль «Дитина» відображає передусім зміст внутрішнього світулюдини, фіксуючи ті специфічні реакції на життєві обставини, якікожен із нас пережив у дитинстві. Крім безпосередніх переживань,цей досвід охоплює також результати дитячого розуміння подій. Цейстан може бути в двох формах: як природна «Дитина», що є джереломінтуїції, творчості, спонтанних спонук і радості і як залежна «Дити-на», яка пристосовується, змінює поведінку під впливом «Батька»(може бути слухняною або, навпаки, примхливою, жорстокою). Посуті — це актуалізація емотивної сфери особистості. Перебуваючи утакій позиції людина прагне утримати на собі увагу інших, пережи-ває почуття страху і провини за свої вчинки, часто ображається, за-надто емоційно реагує на дрібниці.

«Дорослий» компонент свідомості охоплює здатність людини досамостійного пошуку стратегій і тактик. Поведінці «Дорослого» від-повідають такі ознаки: неупередженість, об'єктивність в оцінках ісамооцінці, орієнтація на власні сили і можливості. «Дорослий» -це стан, у якому здійснюється обробка інформації та її оцінка зарадиефективної взаємодії з оточуючим світом; демонструються незалеж-ність і компетентність. «Дорослий» контролює дії «Батька» і «Дити-ни», будучи посередником між ними. По суті, це — актуалізація ра-ціональної сфери особистості.

У різних життєвих ситуаціях, перш за все, в процесі спілкуванняз іншими людьми, особистість знаходиться, як правило, в одному зтих его-станів, який у даний момент активізовано. Проте, можливе іпоєднання двох его-станів, або, точніше «зараження» (контамінація)одного стану іншим. Таким механізмом зараження Берн пояснює різ-ні випадки особистісних патологій і відхилень аж до психічних за-хворювань.

За допомогою концепції его-станів можна розглядати процесміжособистісної взаємодії. Елементарна одиниця спілкування, щоскладається з транзакційної стимул-реакції і реакції, називаєтьсятранзакцією. За допомогою своєї концепції Берн вивчає і складнішіформи поведінки людини — «ігри», або «серії послідовних прихова-них додаткових транзакцій з чітким і передбаченим результатом». Задопомогою психологічних ігор люди часто неусвідомлено компенсу-ють свої особистісні проблеми. Берн створив теорію і типологію ігор ісценаріїв, описаних в книзі «Ігри, в які грають люди».

Тема 1.7ОСОБИСТІСТЬУ РАДЯНСЬКІЙ ПСИХОЛОГІЇ

План

Погляди вітчизняних учених на психологічну структуру особистості

Ленінградська школа

Московська школа