Концепція «людинознавства» Б. Г. Ананьєва

Б. Г. Ананьєв (1907—1972) виступав за цілісний підхід до про-блем психіки, що дозволило йому переглянути дослідження дитячогорозвитку, включивши їх в загальну картину цілісного життєвогоциклу людини. Багато закономірностей психічного становлення осо-бистості Ананьєв пояснював взаємовпливом онтогенетичного і біо-графічного розвитку. За Ананьєвим, еволюція людини — це єдинийпроцес у всій множинності її станів і властивостей, детермінованийісторичними умовами життя людини у суспільстві. Вчений одним ізперших почав вивчати проблеми зрілості і старіння. У дослідженняхАнаньєва були отримані дані про гетерохронність і нерівномірністьпсихічного розвитку, особливості перебігу психічних процесів у пе-ріод зрілості. Вчений розробляв питання про співвідношення понятьіндивідуальності, особистості, суб'єкта.

Індивідуальність — це продукт злиття соціального і біологічно-го у індивідуальному розвитку людини. Індивідуальність спрямовуєрозвиток індивіда, особистості і суб'єкта в загальній структурі люди-ни, стабілізує її властивості і є важливим чинником високої життєз-датності і довголіття.

Особистість — складова індивідуальності, її характеристика яксуспільного індивіда, об'єкта і суб'єкта історичного процесу. Якщоособистість — «вершина» усієї структури людських властивостей,то індивідуальність — це «глибина» особистості та суб'єкта. Своєрід-ність і неповторність індивідуальності виявляються в співвідношеннівідкритої і закритої систем, що розкривають людину як суб'єкта ді-яльності і суб'єкта психічної активності.

Як відкрита система, людина, знаходячись у постійній взаємодіїз природою і суспільством, здійснює індивідуальний розвиток своїхвластивостей і стає особистістю з її соціальними зв'язками. Але лю-дина є і закритою системою унаслідок внутрішньо взаємопов'язанихвластивостей особистості, індивіда і суб'єкта, що складають ядройого особистості. Неповторність індивідуальності виявляється в пе-реході внутрішніх тенденцій і потенцій у продукти творчої діяльностіособистості, що змінює навколишній світ і суспільний розвиток. Он-тогенез індивідуальності — внутрішньо суперечливий і гетерохрон-ний процес. Внутрішня суперечність розвитку особистості обумовлюєзміну її суспільних функцій, ролей, станів, які, у свою чергу, підси-люють суперечність еволюції індивіда.

Особистість є продуктом життєвого шляху людини. Структураособистості не є сталою, а поступово складається в процесі її соціаль-ного розвитку. У структурі особистості Ананьєв розрізняв інтерінди-відну структуру як те соціальне ціле, до якого належить особистість зїї суспільними зв'язками і взаєминами, та інтраіндивідну структурущо включає п'ять ієрархічно пов'язаних підструктур (психічні про-цеси; стани; властивості особистості; сенсорні і мнемічні функції; мо-тивація з потребами та установками), які є внутрішніми психічнимиутвореннями самої особистості.

Структура особистості будується одночасно за субординаційнимпринципом супідрядності загальних властивостей елементарнимсоціальним і психофізіологічним властивостям і координаційномупринципу, при якому взаємодія корельованих властивостей поєд-нується з їх відносною автономією (наприклад, система цінніснихорієнтації, установок). Сукупність властивостей інтраіндивідноїструктури складає характер як систему властивостей особистості, їїсуб'єктного ставлення до суспільства, інших людей та власне до себе.Характер — це вершина особистісних властивостей.

Б. Г. Ананьєв відмовляється визнати ієрархію провідних типів ді-яльності, запропоновану О.М.Леонтьєвим. Він називає лише два видидіяльності — пізнання і спілкування, що мають безпосереднє значен-ня для розвитку людини на всіх етапах онтогенезу. Пізнання є осно-вною формою діяльності індивіда саме внаслідок того, що пізнанняє всесвітньо-історичним процесом цілеспрямованого і узагальненоговіддзеркалення людьми об'єктивних законів природи, суспільстваі самої свідомості. Спілкування, вважає Ананьєв, настільки ж є со-ціальним, наскільки і індивідуальним. Завдяки розвитку пізнання іспілкування в процесі виховання, їх взаємодії і злиття у різних фор-мах і виникає така «синтетична» форма діяльності дитини, як ігрова.Усі форми гри, за Ананьєвим, є ті або інші інтеграції елементів піз-нання і спілкування.