Концепція особистості Г. С. Костюка

магниевый скраб beletage

Видатний український психолог Г.С. Костюк (1899-1982) зробивзначний внесок у психологічну теорію особистості. За його концепцією,індивід стає суспільною істотою, особистістю тоді, як у нього форму-ються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічнихвластивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконуватисоціальні функції.

Об'єктивна соціальна сутність особистості завжди реалізуєтьсясуб'єктивними психічними засобами. Одночасно соціальне, яке зу-мовлює психічне в людини, визначає її соціальні взаємини з іншимилюдьми.

Психічна діяльність особистості відбувається в результаті інте-грації психічних процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіо-логічними механізмами. Останні є системою, що у своєму функціо-нуванні залежить від тих систем організму, які складаються з біохі-мічних, біофізичних та інших компонентів. Між психічним і фізіоло-гічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізуєтьсяфізіологічним, а й зазнає змін залежно від перебігу функціонуванняфізіологічних механізмів.

Особливості нейродинаміки відіграють суттєву роль у станов-ленні індивідуальної своєрідності особистості. Проте, особистість можеусвідомлювати власні недоліки і певною мірою компенсувати їх. На-приклад, стримувати афективність, імпульсивність свого темперамен-ту тощо.

Слід розрізняти поняття «індивід» та «особистість». Людина є інди-відом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і можеперестати бути нею.

Необхідно долати абсолютне протиставлення природного і суспіль-ного, біологічного і соціального в житті особистості. Немає суспіль-ного, соціального без природного, біологічного, як немає суспільствапоза індивідами, які в ньому взаємодіють.

Найпродуктивнішим, на думку Г. С. Костюка, є підхід до пробле-ми структури особистості, який базується на аналізі її діяльності. Аджесуспільні умови визначають психічні властивості особистості лише че-рез дії самого індивіда.

Зв'язок між діяльністю особистості та її психічними власти-востями складний і багатозначний. У тій самій діяльності, навчаль-ній або трудовій, психічні властивості нерідко формуються по-різному.Якості особистості, що виникають під час діяльності, включаються уструктуру її подальшої діяльності, зазнають змін, диференціюютьсята інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, якимє структура особистості. Остання постає при цьому як стійка й динаміч-на система психічних властивостей.

Структуру особистості утворюють різні психічні властивості. Цепередусім свідомість і самосвідомість. Індивід стає особистістю,оскільки він усвідомлює навколишнє буття і себе самого, своє став-лення до нього, свої функції та обов'язки. Формою існування свідомос-ті є насамперед знання. Вони входять у систему психічних властивос-тей як певна підсистема, що характеризує освіченість особистості.

Крім того, важливою підсистемою структури особистості є спрямо-ваність її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, цінніс-ними орієнтаціями, цілями та установками, моральними та іншимипочуттями. Особистість характеризується й тим, як вона здійснюєсвої потяги, реалізує свою цілеспрямованість, якими вміннями, зді-бностями та вольовими якостями володіє.

Структура особистості - ієрархічне утворення, куди входять під-структури різного онтогенетичного віку. Ці підструктури входять узагальну організацію особистості як суб'єкта спілкування, пізнання іпраці.

Особистість являє собою діалектичну єдність різноманітних тавзаємопов'язаних психічних процесів і властивостей. Як систему, щосама себе регулює та вдосконалює, її характеризує єдність проти-лежних тенденцій і процесів - інтеріоризації та екстеріоризації, ди-ференціації та інтеграції, потяг до спілкування та до усамітнення,відокремлення тощо. Важливою є проблема джерел і характеру супер-ечностей особистості, їхньої ролі у формуванні особистості та шляхівподолання.

Динамічність і стійкість особистості дають їй змогу бути незалеж-ною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище відповід-но до своїх намірів і планів, створювати умови для власного розвитку.

МОДУЛЬ ІІПСИХОЛОГІЧНАХАРАКТЕРИСТИКАОСОБИСТОСТІ

Тема 2.1

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

План

Загальна характеристика властивостей людини як індивіда

Погляди психологів на роль генетичних чинників у розвитку особис-тості

Вікові індивідні властивості та особистість

Статевий диморфізм і статева ідентифікація особистості

Основні підходи до дослідження темпераменту

1. Загальна характеристика властивостейлюдини як індивіда

Індивід - це людина як носій психічних доособистістних функ-цій, у тому числі морфологічних і фізіологічних функцій (О. Г. Асмо-лов). Поняття індивід охоплює генетичні особливості людини. Гене-тичні чинники - це особливий вид впливів на поведінку механізмівспадковості.

Неможливо скласти психологічний портрет особистості, ігнорую-чи її індивідні властивості. Будь-які особистісні риси є результатомяк унікального життєвого досвіду, так і унікальних генетичних про-грам. У ході індивідуальної історії індивід соціалізується та набуваєнових властивостей, разом з тим стати особистістю і суб'єктом діяль-ності людина може лише на основі індивідних структур.

Розуміння того, як індивідні властивості пов'язані з особистісни-ми характеристиками, поки що визначається тільки різноманітнимигіпотезами. Сучасні дослідження, проведені на близнюках, перекон-ливо свідчать, що успадковуються емоційна стабільність, екстравер-сія, альтруїзм, соромливість. Мають певний генетичний компоненттакі особливості особистості, як відчуженість, агресивність, прагнен-ня до досягнень, лідерство, уява, почуття суб'єктивного благополуч-чя. Властивості індивіда утворюють безпосередню феноменальну кар-тину людської поведінки в реальному житті.

У структурі індивіда Б. Г. Ананьєв виділяє два класи властивос-тей: 1) вікові та статеві; 2) індивідуально-типологічні.

Усі психічні властивості необхідно вивчати з урахуванням віку тастаті людини, цих важливих вимірів її природного та соціального іс-нування. Вікові властивості — це ті властивості індивіда, що харак-теризують його розвиток в онтогенезі. Статеві властивості - це тііндивідні властивості, в яких відображаються особливості статі.

Індивідуально-типологічними є загальносоматичні (конституцій-ні), білатеральні та нейродинамічні властивості. До загальносома-тичних, або конституційних властивостей відносять ендокринно-бі-охімічні характеристики, загальний тип метаболізму (обмін речовинв організмі), морфологічні структури організму в цілому (консти-туцію людини). Білатеральні характеристики - це функціональнагеометрія тіла у формі симетрії чи асиметрії структурно-динамічниххарактеристик організму та окремих рухових і сенсорних систем.Нейродинамічні властивості характеризують особливості нервовоїсистеми.

Обидва класи властивостей - вікові, статеві та індивідуально-типологічні - утворюють первинну групу індивідних властивостей,їх взаємодія визначає динаміку вторинних індивідних властивостей.

До вторинних індивідних властивостей належать: 1) сенсорно-мо-торна організація людини, або система психофізіологічних функцій(сенсорних, перцептивних, мнемічних, мовних, вербально-логічних,моторних) 2) система органічних потреб. Вища інтеграція всіх інди-відних властивостей представлена в темпераменті та задатках.

Психофізичні властивості індивіда становлять основу відчуттів ісприйняття, уявлень і уяви, пам'яті, мислення, емоційних пережи-вань, тобто всього того, що є чуттєвою тканиною психічної діяльностілюдини, змісту її свідомості.

Задатки та темперамент визначають темп засвоєння та виконанняоперацій і способів дій. У структуру темпераменту входять емоційнівластивості, які зумовлюють діапазон енергетики мотивів, а такожяскравість та мінливість емоційних переживань, що пов'язані з мо-тивами. Задатки та темперамент визначають форми прояву особистіс-них характеристик.

В. О. Аверін виділяє наступні функції індивідних властивостей: 1)функцію збереження, яка визначає діапазон динамічних і енергетич-них показників, ресурсні можливості людини; 2) функцію зміни, якаполягає в тому, що індивідні властивості визначають темпи переходувід одного стану до іншого, від однієї емоції до іншої, від одних опера-цій, умінь і навиків до інших, забезпечуючи тим самим пластичністьповедінки.

У завершенні аналізу індивідних властивостей людини слід під-креслити, що існують розгалужені зв'язки між різними рівнями пер-винних і вторинних властивостей індивіда. Встановлені зв'язки міжконституцією і сензитивністю, між нейродинамічними властивостя-ми і темпераментом. Виявлено , що зв'язки між виділеними рівнямиіндивідних властивостей (конституціональними, нейродинамічни-ми і психодинамічними) нерівноцінні. Наприклад, нейродинамічнівластивості індивіда містять у собі більше прогностичної інформаціїпро психодинамічні властивості, ніж конституція особистості. Все цесвідчить про те, що структура індивідних властивостей є розвиненою,ієрархічно організованою, стійкою системою.

2. Погляди психологів на роль генетичнихчинників у розвитку особистості

Позиція Карла Юнга. Юнг вважав, що кожний індивід з'являєтьсяна світ з « певним особистісним ескізом», який потенційно наявний відсамого народження, навколишнє середовище лише виявляє закладе-не в особистості, а не визначає його. Юнґ висловив ідею про те, що іс-нує спадкова структура психічного, що розвивалася сотні тисяч років.

Ми успадковуємо, на думку вченого, можливість повторного пережи-вання досвіду попередніх поколінь. Наприклад, кожне немовля наро-джується з готовністю до сприйняття матері та реагування на неї; з го-товністю тривимірного бачення світу, які вони розвивають досвідом ітренуваннями; з готовністю до мислення, сприйняття, почуття. Людиналаштовані боятись темноти та змій, тому що для прадавніх людейвони таїли багато небезпеки.

Позиція Гордона Оллпорта. Оллпорт вважав новонародженудитину цілковито продуктом спадковості, примітивних рефлексів.У новонародженого, на думку вченого, відсутні індивідуальні відмін-ні риси, що в подальшому будуть визначати його взаємодію із серед-овищем. У новонародженого немає особистості. Дитина має від наро-дження певні конституційні властивості, властивості темпераменту,здатності реагувати за допомогою специфічних рефлексів на доситьобмежене коло видів стимулювання. У цих властивостях закладенопотенціал, який може бути реалізований тільки в процесі дозріваннята розвитку. Олпорт запропонував математичний вираз для обчислен-ня впливу спадковості на розвиток особистості у вигляді рівняння:Особистість = Спадковість х Середовище. Коментарі Олпорта до рів-няння: «Два причинних чинники не додаються окремо, а виступаютьу взаємозв'язку як два множники. Якщо те чи інше дорівнює нулю,особистість стає неможливою».

Позиція Ганса Айзенка. Айзенк дотримувався позиції, згідно зякою вплив оточення практично не має впливу на формування осо-бистості. Генетичні чинники визначають подальшу поведінку осо-бистості більшою мірою, ніж враження та досвід дитинства. За Ай-зенком, невротичні симптоми розвиваються в результаті впливу ге-нетичних факторів і певного досвіду, що призводить до формуваннясильних емоційних реакцій на певні стимули. Однак, таким данимАйзенк давав принципову інтерпретацію: «Генетично детермінованатільки певна диспозиція (налаштованість) особи реагувати та діятипевним чином, коли вона потрапляє в певні ситуації». Відповідно доцієї концептуальної позиції, можна визначити, що для вразливої лю-дини важливо уникати деяких потенційно травматичних ситуацій,а також поступово навчитись поведінки, що відповідає соціальнимнормам.

Позиція Раймонда Кеттела. Кеттел був одним із тих учених,які займалися систематичним дослідженнями ролі спадковості якдетермінанти особистості. Унікальність Кеттела як вченого полягалав тому, що він зробив спробу за допомогою розробленої ним статис-тичної процедури багатопрофільного абстрактного варіантного аналі-зу порівняти внесок у розвиток рис особистості таких чинників, якспадковість і соціальне оточення. У дослідженні було виявлено рольспадковості у формуванні таких рис, як інтелект, інтроверсія-екстра-версія тощо. У результаті проведеної роботи з'явилось таке поняттяв теорії рис, як частка спадковості (відношення генетично визначе-ної варіації риси до загальної варіації). Частка спадковості - це інди-катор того, наскільки варіація риси залежить від спадковості. Якщочастка спадковості, наприклад, для інтелекту становить 0,6, то цеозначає, що 60 % загальної варіації інтелекту зумовлено генетични-ми чинниками.

Точка зору А. Маслоу. Маслоу зробив ряд припущень щодо при-роди людини, які вказують на принципово інше бачення проблемидетермінованості поведінки та розвитку особистості. Маслоу вважав,що людина має вроджену природу, але вона за своєю суттю добра абож нейтральна. Лише суспільство породжує спотворення внутрішньоїсутності особистості, яке ми помилково тлумачимо потім як властивеприроді людини. Якщо особистість розвивається в сприятливому ото-ченні, на основі власних активних зусиль у напрямі актуалізації сво-єї природи, тоді творчі сили людини проявляються з більшою силою,яскравіше. Якщо ж людина невротична, нещаслива, то причиноюцього є патологічне, неосвічене оточення, яке зробило людину такою.

Точка зору Карла Роджерса. Організм, як і система «Я» особистос-ті, мають вроджену тенденцію до актуалізації, однак вони є об'єктомсильних впливів соціального оточення і середовища. Особистість будеуспішно розвиватися, пристосовуватися та функціонувати, якщо ди-тина виховується в умовах безумовного позитивного ставлення; тодіміж організмом і «Я» не виникає дистанції (неконгруентність, невід-повідність). Якщо ж оцінки батьків то позитивні, то негативні, дити-на починає розуміти, що одні її дії та почуття цінні (схвалювані), аінші - нецінні (несхвалювані). Поступово «Я-концепція» стає деда-лі більш спотвореною чужими оцінками. Дитина намагається статитакою, якою її хочуть бачити, а не такою, як вона є. Особисте «Я» втаких умовах стає саморуйнівною конструкцією. Роджерс перекону-вав, коли людина адекватно сприймає власні сексуальні чи агресивніпочуття, вона може стати більш толерантною до інших, не вступати вконфлікти, покращити свої стосунки. Постійна увага до власних пе-реживань, акцентування персональної точки зору приведе не до по-стійних конфліктів між людьми та соціального хаосу, а якраз навпа-ки. Всі люди мають ті самі потреби, серед яких і потреба бути прийня-тим іншими. В результаті цінності значною мірою будуть спільними,і люди краще зрозуміють один одного.

Позиція О.М.Леонтьєва. Поняття особистості та поняття індиві-да відображають цілісність суб'єкта життя. Особистість - це ціліснеутворення особливої природи, не зумовлене генотипом, тому в цьомузначенні ми не можемо говорити про особистість немовляти, а лишепро яскраві риси його індивідуальності (індивіда). Особистість ви-значається природою стосунків, які її зумовлюють, які є суспільни-ми і до яких людина залучається через предметну діяльність. Хоча бякими різноманітними не були види діяльності, вони мають спільнувнутрішню структуру і передбачають свідому регуляцію, тобто свідо-мість та самосвідомість суб'єкта. Основою особистості є діяльність.

Генетичні чинники особистості в світлі сучасних досліджень.За останні роки в психології з'явились нові дані, які засвідчують, щосуттєві риси особистості мають велику генетичну спадкову компонен-ту. Для визначення частки генетичного чинника психологи порівню-вали особистісні риси в ідентичних близнюків, які виховувалися водній сім'ї разом, та тих близнюків, які виховувались нарізно. Отри-мані факти свідчать, що однояйцеві близнюки, які виховувались на-різно, так само схожі як і ті, що виховувались разом. Дослідженняблизнюків показують, що компоненти концепції власного «Я», дояких належать поняття про власну популярність, зовнішність, деякіабстрактні ідеї, поведінкові проблеми і тривожність, значною міроюгенетично детерміновані. За останніми оцінками, частка спадковостів рисах особистості становить приблизно 0,40. Це означає, що 40 %індивідуальних відмінностей у рисах особистості пояснюється спад-ковістю. Генетична детермінація стосується не тільки поведінковихрис чи таких властивостей особистості, як, наприклад, час реакції,а навіть такої її характеристики, як релігійність. Отримані дані до-зволяють говорити про те, що в основі успадкування різних рис осо-бистості лежать специфічні біологічні механізми. Ставитися до цихрезультатів можна по-різному, але вони безумовно вказують, що по-шук генетичних основ особистості може привести до вражаючих від-криттів. Разом з тим, дослідники так визначають можливі результа-ти: «Подібно до того, як тисячі генів визначають фізичну структурутіла, від кольору очей до папілярних ліній, так можуть і сотні чи ти-сячі генів впливати на формування психологічних структур на рівнітакому тонкому, що його важко уявити».

Сучасні дослідження, як і досвід, переконують нас у тому, щолюди, яких підтримують інші, фізично і психічно розвиваються кра-ще, ніж ті, хто позбавлений соціальної підтримки. Однак підтримказумовлена і забезпечується не тільки виключно оточенням. Генетич-ні дослідження свідчать, що спадковість певних осіб є більш сприят-ливою і робить їх більш вправними у пошуку соціальної підтримки.Тож не лише умови оточення, а й спадковість визначає те, що деякілюди отримують більшу соціальну підтримку.

3. Вікові індивідні властивостіта особистість

Вікові властивості - це всі властивості індивіда, що характери-зують його розвиток у ході онтогенезу. Весь цикл життя людини по-діляється на окремі своєрідні періоди. Поділ онтогенезу на періодиназивають періодизацією розвитку. Періодизація розвитку людинияк індивіда має власні закономірності, як і періодизація її психічногорозвитку. В розвитку існує певна генетично задана послідовність по-яви органічних структур, функцій, систем, потреб, прагнень. Певніперіоди розвитку є сприятливими для максимального розквіту тих чиінших як індивідних, так і особистісних утворень.

Сенситивними періодами називають фази розвитку, у яких орга-нізм характеризується підвищеною чутливістю до певних зовнішніх івнутрішніх чинників. У цей період посилено розвиваються певні пси-хічні функції. Якщо в сенситивний період не відбудеться їх форму-вання, то психічний розвиток особистості ускладниться.

Критичні періоди в розвитку індивіда - це вікові інтервали, вконтексті яких підвищується чутливість до певних впливів та зни-жується резистентність (опір) щодо них. Критичні періоди можнарозглядати як періоди ризику, в межах яких з високою ймовірніс-тю може бути порушено нормальний хід фізіологічного дозріван-ня. У критичні періоди відбувається перебудова психічного життяпопереднього періоду і формується психологічна структура, яка ви-значатиме розвиток на подальшому етапі. Критичні періоди - це пе-реходи на вищий рівень розвитку. У критичні періоди знижуютьсяадаптаційні можливості організму, індивід стає більш вразливим.У віковій психології як критичний виділяють вік 3, 7, 12-13 років.Кризи дозрівання організму співпадають із кризами психічного роз-витку, але однозначної відповідності між ними немає.

Гетерохронність розвитку індивіда виявляється у нерівномір-ності дозрівання та росту різних структур, функцій і систем організ-му. Так само нерівномірно протікає і становлення психічних власти-востей. Гетерохронність індивідного розвитку взаємодіє з процесамигетерохронності особистісного формування. Психічний та особистіс-ний розвиток відображає основні закономірності поступального рухулюдини життєвим шляхом. За біологічним (генетичним) годинникому нас з'являються певні патерни індивідуального розвитку. Відповід-но до біологічного годинника, у різних культурах визначають час дляпочатку шкільного навчання, для одруження, для народження дітей,для виходу на пенсію, тобто відповідно до біологічного годинника«йде» і соціальний годинник. Крім цього, кожна людина має своєрід-ну вікову індивідуальність. Вікова індивідуальність перш за все ха-рактеризується певними темпами розвитку: в одних вона дуже стрім-ка, випереджувальна (як у юного Моцарта), в інших людей - сповіль-нена. Вікова індивідуальність людини проявляється у психологічнійфеноменології особистісного формування.

Вікові зміни охоплюють усі сфери особистості, однак взаємодіяособистості з віковою індивідуальністю може відбуватись на різномурівні усвідомлення і з різними результатами. Деякі люди, незважа-ючи на зрілі роки, поводяться як безпорадні діти. Одні люди простостаріють, а інші, старіючи, стають «молодими», оскільки зберігаютьжиттєву енергію, прагнуть повноцінного особистого та соціальногожиття й залишаються енергійними, натхненними. Інші люди старі-ють «передчасно» - замолоду, переживають гіркоту та розчарування,безсилля та приреченість у життєвій боротьбі.

Коли людина відчуває невдоволення своїм хронологічним віком, унеї виникає потреба змінити свій психологічний вік. Психологічнийвік є мірою суб'єктивної реалізованості психологічного часу особис-тості і створює в будь-якому хронологічному віці можливість «вийтиза межі «фатальної» визначеності, змінити своє положення у віковійградації» (Є. І. Головаха). Для розвитку особистості надзвичайно по-зитивним є інтерес особистості до майбутнього як до поля самореа-лізації: «Наявність усвідомленої життєвої перспективи дає людинімогутні стимули до творчості, породжує оптимістичне самопочуття іпротидіє психологічній старості» (О. Кроник).

Психологічна старість настає тоді, коли більшість найважливі-ших подій людина відносить до минулого та не розглядає їх як при-чини і засоби реалізації значимих подій у майбутньому. Тоді минулестає не пов'язане із майбутнім, а людина психологічно збільшує свійвік, передчасно наближаючись до старості у своєму суб'єктивномувідчутті. Психологічна старість є виявом песимістичного ставленнядо власного часу життя, сприйняття домінування реалізованих відно-шень порівняно з актуальними та потенційними. Завищений психо-логічний вік (коли двадцятилітня людина вважає себе сорокарічною)свідчить про надмірний песимізм у ставленні до майбутнього та бідніжиттєві перспективи.

Психологічному віку особистості властиві специфічні особливості.

Психологічний вік - характеристика людини як індивідуаль-ності, яка вимірюється у «внутрішній системі відліку» (є інтраіндиві-дуальною), а не шляхом інтеріндивідуальних порівнянь. Для визна-чення психологічного віку необхідно знати лише особливості власно-го психологічного часу особистості.

Психологічний вік принципово динамічний як у прямому, такі зворотному напрямку: тобто особистість у психологічному часі нелише старішає, а може помолодшати за рахунок зміни ставлення доминулого чи майбутнього.

Психологічний вік людини є багатовимірним і може не збіга-тися в різних сферах діяльності. Особистість може відчувати себе по-вністю реалізованою у сімейній сфері й одночасно відчувати свою не-реалізованість у професійній.

Отже, процеси фізичного розвитку впливають на психологічніособливості опосередковано, вони поєднуються із соціальним кон-текстом, із ставленням особистості до своїх тілесних особливостей,впливами батьків, учителів і друзів. У результаті виникають різніваріанти особистісного становлення, які в психологічній літературі вемпіричних даних поки що представлені фрагментарно.

4. Статевий диморфізм і статеваідентифікація особистості

Статевий диморфізм - це фізичні відмінності між обома статя-ми, зумовлені біологічно. Біологічне значення статевого диморфіз-му пов'язане зі збереженням людини як біологічного виду. У 60-тіроки XX століття В. А. Геодакяном була сформульована теорія ста-тевого диморфізму. Відповідно до цієї теорії, чоловіча стать є передо-вим загоном популяції, який вирішує проблеми формування новихгенетичних тенденцій, що передаються потомству під час зіткнення зумовами середовища. Жіноча стать виконує місію збереження гене-тичного здобутку, накопиченого на попередніх етапах еволюції.

Стать індивіда є передумовою становлення психологічної статілюдини, але не визначає її цілком. Психологічна стать розвиваєть-ся в процесі соціалізації.

Статеві відмінності мають, перш за все, тілесне втілення. При наро-дженні на 105 хлопчиків припадає 100 дівчаток. Немовлята чоловічоїстаті при народження важчі та довші, вони також більш вразливі збоку всіх пренатальних проблем. Хлопчиків частіше травмують під часпологів через більший розмір їхнього тіла. У дорослих чоловіків об'ємм'язів становить більш ніж 40 % маси тіла, а у жінок - тільки 24 %.

Завжди, коли статеві розбіжності виявляються в дослідженнях,розгортається дискусія, чи зумовлені вони тиском генетичних про-грам, чи ці розбіжності визначаються соціально-культурним тиском.Для більшості статевих відмінностей соціальний контекст є прин-циповим, хоча останнім часом говорять, що статеві відмінності зу-мовлені також функціональною асиметрією мозку. У жінок півкуліголовного мозку функціонально менш диференційовані, ніж у чоло-віків.

Коли дитина народжується, одразу ж запитують: «Хлопчик чидівчинка?» Коли дитина росте, всі - батьки, вихователі, оточення -поводяться з нею відповідно до її статі. Дж. Рубін досліджував бать-ків, що отримали змогу один день поспілкуватись з немовлям - своєюпершою дитиною. З'ясувалося, що хоча самі малюки суттєво не від-різнялися за показниками активності та поведінковими ознаками,однак батьки описували дівчаток як гарненьких, маленьких, приєм-них, а хлопчиків як більш активних, впевнених, сильних. Зрозуміло,що з віком батьківські підходи будуть транслюватись у базові компо-ненти особистості та «Я-концепції дитини». У цьому значенні статевіособливості, як і інші індивідні структури, звичайно, безособистісні,але вони є важливими для розвитку особистості.

У доволі ранньому віці, коли маленька істота ще нечітко розумієсвої індивідуальні риси, вона вже знає, хто вона - хлопчик чи дівчин-ка. Більшість дітей правильно можуть назвати свою стать у дворіч-ному віці. Трирічні діти надають перевагу у спілкуванні дітям своєїстаті. Дво-трирічні діти надають перевагу певним іграшкам і усвідом-люють, які заняття та професії вважаються чоловічими чи жіночими.Такі фіксовані уявлення, які засвоюють діти, називаються статево-рольовими стереотипами.

Статево-рольові стереотипи в наш час значно змінились, і вжемало хто вірить, що єдино можливе призначення жінки - це вихо-вання дітей та домашнє господарство, а чоловік має робити кар'єру іне може вести дім та виховувати дітей. Разом з тим, статево-рольовістереотипи, звичайно, не зникли. В результаті їх вивчення виниклитакі нові поняття, як маскулінність, фемінність та андрогінність, щонабули популярності.

Маскулінність - певна схема чоловічої поведінки, ознаками якоїє: прагнення бути інтелектуально та фізично активним, неемоційним,не проявляти ознак слабкості. З даних досліджень видно, що в стресо-вій ситуації чоловіки відгороджуються від негативних емоцій, зосе-реджуючись на фізичній активності, щоб вивести себе з негативногостану. В більшості культур хлопчиків заохочують бути впевненими,конкурентними та незалежними. Типовий чоловік (за опитуваннямстудентів про найбільш яскраві та типові чоловічі риси): агресивний,заповзятливий, винахідливий, домінуючий, незалежний, приховуєемоції, любить заняття наукою, відзначається діловими навичками,знає, як освоювати світ, легко приймає рішення, самодостатній, віль-но розмовляє про секс з іншими чоловіками.

Фемінність - певна схема жіночої поведінки, ознаками якої є:пасивність, концентрація на почуттях, прояв емоцій та прагненнярозділити їх з іншими. Від жінки в сучасному суспільстві очікуютьвиконання експресивної ролі, тобто схильності до співробітництва,турботи і чутливості. Типова жінка (за опитуванням студентів пронайбільш яскраві та типові жіночі риси): тактовна, проявляє пози-тивну налаштованість у стосунках, ніжна, не використовує грубихвисловів, розуміє почуття інших, релігійна, балакуча, цікавитьсявласною зовнішністю, цінує мистецтво і літературу, має сильну по-требу в захисті, спокійна, охайна.

Андрогінія розуміється як узгодження тенденцій маскуліннос-ті і фемінності в одній особистості. Андрогінія - це особливий типпсихологічного функціонування з багатьма позитивними наслідкамиі спрямування на уникнення самовизначення особистості, фіксовано-го на полюсі статі. Андрогінні суб'єкти користуються або чоловічим,або жіночим типом поведінки залежно від параметрів ситуації. Здат-ність гнучко реагувати збільшує особистісний потенціал для ефек-тивного вирішення проблем психологічної адаптації і загального за-доволення життям. На сьогодні сформувався новий погляд на адап-тацію людей з різними характеристиками. Його суть полягає в тому,що андрогінні індивіди більш благополучні в психологічному сенсі.

Їхня перевага - в тому, що вони можуть гнучкіше реагувати на життє-ві ситуації, використовуючи то «чоловічу», то «жіночу» частину своєїособистості. Вони також не стоять перед проблемою пригнічення тихаспектів своєї індивідуальності, які не відповідають загальноприй-нятим стереотипам.

5. Основні підходи до дослідженнятемпераменту

Темперамент вважають найбільш стійкою характеристикою осо-бистості, яка майже не змінюється впродовж життя, виявляється вусіх сферах життєдіяльності і характеризує індивіда з боку динаміч-них особливостей його психічної діяльності, тобто, за показникамитемпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності.Іншими словами, темперамент характеризує не рівень досягнень лю-дини (люди різного темпераменту можуть мати однаковий рівень до-сягнень), а спосіб досягнень. Саме ця характеристика темпераментутісним чином пов'язує темперамент із задатками, оскільки характе-ризує динамічну сторону психічної діяльності. Темперамент є харак-теристикою психічної діяльності, оскільки він виявляє себе в усіх їїсферах: емоційній, пізнавальній, вольовій. Залежно від умов життяі діяльності людини окремі властивості її темпераменту можуть по-силюватися або послабитись.

Розглянемо основні підходи до дослідження темпераменту.

Гуморальні теорії типів темпераменту. Старогрецький філо-соф Аристотель вважав, що причиною відмінностей між людьми є неперевага тієї чи іншої рідини, а склад крові. Він виявив, що час згор-тання крові у різних тварин неоднаковий. Швидке згортання обумов-лене, на його думку, переважанням твердих частинок, сповільнене —рідких. Рідка кров холодна і породжує страх, а кров, багата твердимиречовинами, відрізняється теплотою і породжує гнів.

Гіппократ виділив чотири типи співвідношення в організмі осно-вних рідин: крові, жовтій жовчі, чорної жовчі і слизу, кожна з якихмає свої властивості (кров — тепло, слиз — холод, жовта жовч — су-хість, чорна жовч — вологість). Переважання однієї з них визначаєстан організму, його схильність до тих або інших захворювань.

Характеристика типів темпераменту І. Канта. В кінці XVIIIст. І. Кант представив у своїй «Антропології» формальний опис чо-тирьох типів темпераменту. Він вважав органічною основою типівтемпераменту якісні особливості крові. І. Кант уперше дав психоло-гічну характеристику типів темпераменту, запропонував класифіка-цію властивостей темпераменту і характеру людини. Сангвінічний імеланхолічний типи темпераменту Кант розглядає як темпераментипочуття, а холеричний і флегматичний — як темпераменти дії.

П. Лесгафт розробив оригінальну теорію, згідно з якою в осно-ві проявів темпераменту лежать властивості системи кровообігу. Надумку вченого, діаметр судин і товщина стінок визначають швидкістьі силу кровоточу, від якого залежить швидкість обміну речовин в орга-нізмі і, як наслідок, — індивідуальна характеристика темпераменту.

Конституціональний підхід до темпераменту. Суть даногопідходу полягає в тому, що існує зв'язок між будовою тіла людини(конституцією) і властивостями темпераменту.

У конституціональній типології Е. Кречмера тип конституції ви-значає психічні особливості людей і їх схильність до психічних захво-рювань. Дослідження Кречмера показують, що кожний тип статуримає певний зв'язок з типом темпераменту, яким він дав такі назви:

Циклотимний темперамент. Їх типові риси - душевність, добро-сердечність, легкість у спілкуванні. Одні з них - веселі, з добрим по-чуттям гумору, жваві, емоційні, інші - тихі, спокійні, вразливі. Уразі захворювання людей даного типу виявляється схильність до ма-ніакально-депресивного психозу.

Шизотимний темперамент. Найсуттєвіша характеристика шизо-тиміків - це яскраво виражена спрямованість на своє власне «Я», атакож поєднання в різних комбінаціях високої психічної чутливос-ті та емоційної невразливості, холодності. Вони стримані, замкнуті,надмірно серйозні, позбавлені почуття гумору, важко пристосову-ються до оточення. У разі захворювання у цього типу проявляєтьсясхильність до шизофренії.

Іксотимічний темперамент. Це самостійні, діяльні, впевнені всобі, спокійні та малочутливі люди, зі стриманими жестами та мімі-кою, у спілкуванні сміливі та безапеляційні. Їм властивий високийжиттєвий тонус, вони люблять пригоди та ризик. Кречмер вважав,що у разі захворювання люди з іксотимічним темпераментом схильнідо епілепсії.

Більшість конституційних теорій ігнорують роль соціальних умову формуванні психологічних властивостей людини. Соціальні умовирозглядаються в них як фактор, що викликає початково запрогра-мовані стани та властивості. У контексті конституційних теорій маємісце ототожнення рис темпераменту з особистісними рисами. Такіриси, як любов до товариства, терпимість чи відсутність співчуття,вважаються спадковими властивостями, що не відповідає дійсності.Непідтвердженим є переконання, нібито здорові люди носять в собізародок психічного захворювання. Неправомірно виводити і перено-сити закономірності, виявлені у процесі вивчення хворих людей, навсю популяцію.

Конституціональна типологія У. Шелдона. У основі уявленьШелдона лежить припущення про те, що особливості будови тіла є на-слідком розвитку тканин, що походять із трьох зародків: ендоморф-ного, мезоморфного і ектоморфного. Для ендоморфного типу харак-терні м'якість та округлість зовнішнього вигляду, слабкий розвитоккісткової та м'язової систем. Мезоморфний тип має міцну м'язовусистему, широкі кістки, атлетичність і силу. Ектоморфний тип кон-ституції характеризується витонченістю і тендітністю тіла, відсутніс-тю виразної мускулатури.

Підхід до вивчення темпераменту І. П. Павлова. Павлов пов'я-зував темперамент із функціонуванням центральної нервової систе-ми. Під час вивчення вищої нервової діяльності людини йому вдалосьвиявити три основні її властивості: силу, врівноваженість і рухли-вість. В залежності від співвідношення цих процесів були виділенічотири типи вищої нервової діяльності і відповідні темпераменти:сангвінічний (сильний, врівноважений, рухливий), флегматичний(сильний, врівноважений, інертний), холеричний (сильний, неврів-новажений, рухливий), меланхолічний (слабкий, неврівноважений,інертний).

Павлов прийшов до висновку про приховування властивостейтемпераменту рисами поведінки, набутими протягом життя. На осно-ві цього припущення було сформоване уявлення про генотип і фено-тип. Павлов підкреслював, що необхідно відрізняти природжену осо-бливість нервової системи (генотип) від характеру (фенотип).

Підхід К. Юнга до виділення психологічних типів. Вчений ви-ділив два загальних типи — екстравертований та інтровертований.У кожного з виділених типів є значні індивідуальні відмінності, якіЮнг пояснював впливом основних психічних функцій (мислення,емоції, відчуття, інтуїція). Переважаюча психічна функція визначаєвідповідний тип поведінки і утворює вісім психологічних типів тем-пераменту (див. табл. 1).

Типологія К. Юнга

Таблиця 1

Психологічнийтип

Характеристика

1. Екстраверто-ваний - мисли-тельний

Люди даного типу приймають важливі рішеннярозсудливо, створюють схеми об'єктивної реаль-ності і керуються ними в своїй поведінці, вимага-ючи того ж від оточуючих; їм властива неповно-цінність емоційної сфери; вони рідко співчуваютьіншим і не цінують дружби, їм не властиві есте-тичні переживання, тому вони не захоплюютьсямистецтвом.

2. Екстраверто-ваний - емоцій-ний

Люди даного типу емоційно оцінюють усе, що їхоточує; вони настільки сильно виявляють свої по-чуття, що ті сприймаються як нещирі.

3. Екстраверто-ваний - сенсор-ний

Люди даного типу визначають цінність об'єктівза силою відчуттів: більш цінується об'єкт, якийвикликає сильне відчуття; естети, уміють насоло-джуватись життям.

4. Екстраверто-ваний - інтуї-тивний

Люди даного типу володіють надзвичайно розви-неним «чуттям» на все нове і незвичайне, захо-плюються новими об'єктами, захоплюють і нади-хають інших своїм ентузіазмом.

5.Інтроверто-ваний - мисли-тельний

Люди даного типу|типу| характеризуються мислен-ням, яке не відтворює реальну дійсність, а формуєідеї; схильні ігнорувати|підбудовувати| факти за-ради ідеї, прагнуть поглибити знання; здаються|на|зверхніми і зарозумілими, проте|однак| для тих,хто їх знає близько|поблизу|, є наївними і непри-стосованими.

6. Інтроверто-ваний - емоцій-ний

Люди даного типу|типу| зовні|зовнішньо| завждиспокійні, навіть індиферентні, їх емоції непомітніїдля оточуючих, але|та| насправді можуть бути до-сить глибокими.

7.Інтровертова-ний - сенсорний

Люди даного типу|типу| орієнтуються не наоб'єкти, що викликають|спричиняють| інтен-сивні відчуття, а на інтенсивність| відчуттів,викликаних|спричиняти| об'єктами, тому яктільки|як тільки| відчуття виникає, об'єкт длянього втрачає|розгублює| цінність;

8.Інтровертова-ний - інтуїтив-ний

У людей даного типу інтуїція переважає над інши-ми процесами, і тому самі вони і продукти їх твор-чості для оточуючих дивні і незрозумілі.

Підхід до вивчення темпераменту Г. Айзенка. Він запропо-нував розглядати типології темпераменту Е. Кречмера і К. Юнга яксистему з чотирьох координат. Тип темпераменту, згідно Г. Айзен-ка, є одним з чотирьох квадрантів при перетині двох ортогональнихшкал: 1) екстраверсія — інтроверсія; 2) емоціональна стабільність —лабільність. Перша шкала характеризує індивіда з боку «відкритос-ті» зовнішньому світу, друга — з боку його емоціональної стійкості.Поєднання емоційної стійкості з екстраверсією Айзенк ототожнює зтипом сангвініка, емоційної лабільності та екстраверсії — з холери-ком, емоційної стійкості та інтроверсії — з флегматиком, а емоційноїлабільності та інтроверсії — з меланхоліком.

Темперамент у теорії В. С. Мерліна. Поняття темпераменту ба-зується азується на особливостях типової поведінки людини у різнихжиттєвих ситуаціях, в зв'язку з якими було виділено декілька стій-ких властивостей людини, названих емоційно-динамічними До нихвідносяться: сенситивність - чутливість психіки (яка найменшасила зовнішнього впливу необхідна людині для виникнення реакції);реактивність - сила мимовільної реакції людини на зовнішні і вну-трішні впливи; активність - рівень енергійності, з якою людина до-лає перешкоди до мети; співвідношення активності і реактивності- від чого більшою мірою залежить діяльність людини - від поставле-ної мети чи від випадкових подразників; темп реакцій - швидкістьперебігу різних психічних реакцій і процесів (швидкість рухів, темпмовлення, швидкість запам'ятовування тощо); екстраверсія - за-лежність реакцій і діяльності людини від зовнішніх вражень; інтро-версія -залежність поведінки від власного внутрішнього світу; плас-тичність - ригідність (гнучкий в обставинах чи важко пристосову-ється). В залежності від комбінування даних властивостей виділяютьвідповідні типи темпераменту:

Сангвінічний - підвищені реактивність і активність, внаслі-док чого він жваво відгукується на усе нове. Співвідношенняактивності і реактивності врівноважене, внаслідок чого вінможе стримувати свої реакції і прояви почуттів. Темп реакціївисокий, що виявляється у швидких рухах, мовленні, мис-ленні тощо. Ці люди енергійні, активні і можуть довго пра-цювати, не стомлюючись. Екстравертований, швидко входитьв контакт з іншими людьми, швидко переключається з одноговиду діяльності на інший. Схильний до позитивних емоцій.Пластичний.

Холеричний - в основі неврівноважений тип нервової системи.Характерні висока активність і реактивність, швидкий темпреакцій, реактивність переважає над активністю. Підвищеназбудливість і неврівноваженість. За справу береться з захоплен-ням, але енергія швидко виснажується. Менш пластичний ібільш інертний, ніж сангвінік. У спілкуванні холерик запаль-ний, нестриманий, схильний до конфліктів, екстравертований.

Флегматичний - спокійний, урівноважений, малорухливий,ригідний, інтровертований. Для зосередження на діяльностійому потрібен час, рухи повільні, важко переключається ува-га. Відрізняється терплячістю, витримкою і самоконтролем.

Меланхолічний - характеризується високою емоційною чут-ливістю, вразливістю, схильністю до поганого настрою, три-вожністю. З усіх типів темпераментів найбільш сенситивний.Ригідний. Повільний психічний темп, повільні рухи. Інтро-вертований, схильний до замкнутості. Міміка і рухи у ньогоневиразні, голос тихий. Мала реактивність і низька актив-ність призводять до того, що він невпевнений у собі, схильнийне доводити розпочату справу до кінця.

Дослідження темпераменту в школі Б.М.Теплова. У лаборато-рії Теплова склалася певна методологія вивчення властивостей нер-вової системи і одним з фундаментальних положень цієї методологіїє вивчення властивостей нервової системи, а не типів вищої нервовоїдіяльності. Виявлено нові поєднання типологічних особливостей, якіне можуть бути віднесені до жодної з варіацій класифікації Павловаі нові властивості нервової системи: лабільність, динамічність, скон-центрованість.

Уявлення Л. С. Виготського про темперамент. До темпера-менту вчений відносив особливості складу всіх природжених іспадкових реакцій, спадкову конституцію людини. На його думку,темперамент — це сфера особистості, яка виявляється в інстинктив-них, емоційних і рефлекторних реакціях людини. Автором буливиділені основні характеристики темпераменту: тілесна вираз-ність, характер і темп рухів.

Тема 2.2СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНАХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ

План

Соціально зумовлені характеристики особистості

Поняття про характер. Типологія характерів

Акцентуації характеру

Поняття про мотивацію та її місце в структурі психіки