Теорії мотивації : Психологія особистості : B-ko.com : Книги для студентів

Теорії мотивації

1. Соціально зумовлені характеристикиособистості

При соціально-психологічному підході, що властивий соціологіїта соціальній психології, особистість розглядається переважно з бокуміжособистісних взаємодій, соціальної динаміки тощо. Головна ува-га приділяється вивченню, за терміном Б. Г. Ананьсва, інтеріндиві-дуальної структури того соціального цілого, до якого належить осо-бистість. При цьому, насамперед, вивчаються такі соціально зумов-лені характеристики особистості, як її статус, позиція, ролі, ранг.

Статус особистості являє собою своєрідний центр зосередженняїї прав і обов'язків, схему становища особистості в суспільстві. Статусхарактеризується стійкістю, тривалістю. Він може бути цілісним абочастковим. Частковий статус пов'язується з родом занять, розміромдоходів, рівнем освіти, етнічною належністю, статевими ознакамитощо. Узагальнення часткових статусів дає змогу визначити загаль-ний профіль статусу.

Статус особистості задається наявною системою суспільних відно-син і об'єктивно визначається місцем особистості в соціальній струк-турі. Цей зв'язок уперше постає в момент народження дитини і від-повідає статусу батьків, їхньому економічному, правовому, політич-ному, культурному становищу в суспільстві. З початком самостійноїсуспільно-трудової діяльності створюється власний статус людини.Він зберігає зв'язки зі статусом родини, містить у собі його ознаки,хоча може й віддалятися від нього.

Статус особистості є об'єктивною характеристикою, але він можеусвідомлюватися людиною адекватно чи неадекватно, активно чи па-сивно, цілковито, частково або зовсім не усвідомлюватись. Науковийаналіз статусу особистості охоплює вивчення її реального економіч-ного стану (майнова характеристика, загальний заробіток, забезпече-ність житлом, реальний бюджет у співвідношенні зі структурою спо-живання тощо), політико-правового стану як певного балансу праві обов'язків громадянина (права й обов'язки особистості становлятьядро статусу особистості).

Поняття статусу мас бути доповнене поняттям позиції особистос-ті, що характеризує суб'єктивний — активний, діяльнісний — бікстановища особистості у структурі суспільства. У складних за своєюприродою суспільних відносинах кожна особистість може займатикілька позицій, що відрізняються одна від одної за своїм значенням,визначеністю та іншими ознаками. Наприклад, людина може зай-мати професійну позицію, сімейну, суспільно-політичну, культурну,національну тощо.

Знання статусу і позиції особистості необхідне для визначення їїсоціальних ролей. Роль узагалі розглядається як динамічний аспектстатусу, як реалізація зв'язків, заданих позиціями особистості в сус-пільстві. За визначенням І.С.Кона, роль особистості — це соціальнафункція, нормативно схвалений спосіб поведінки, яка очікується відкожного, хто займає дану позицію. Очікування, що визначають за-гальні контури соціальної ролі, не залежать від свідомості й поведін-ки конкретного індивіда. Вони даються йому як те, що є зовнішнім,більш або менш обов'язковим. Їхнім суб'єктом є не індивід, а суспіль-ство або якась конкретна соціальна група.

Загальною для соціологів і психологів характеристикою ро-лей особистості як соціальних функцій є ціннісна орієнтація груп іособистості, спільність цілей діяльності, життєва спрямованість абомотивація поведінки людей. Цінності можна умовно розподілити наматеріальні, соціально-політичні, духовні.

Важливою соціально-психологічною характеристикою осо-бистості с її ранг. Ранг особистості, її масштаб і значення для суспіль-ства визначаються багатьма факторами, серед яких найважливішимвважається продуктивність основних видів діяльності особистості,зокрема творчої діяльності. Завдяки цьому забезпечується створенняособистістю суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей,визначається її внесок у скарбницю суспільних благ. Рангу особис-тості відповідають її престиж, репутація, авторитет, популярність угрупі, колективі, суспільстві.

Цей аспект соціально-психологічної характеристики особистостівиявляється в існуванні так званої надіндивідної підсистеми. У кла-сичній психології на це вперше вказав В. Джемс, коли зазначав, щоособистість людини не обмежується власним тілом, а охоплює «свої»речі, продукти власної праці, а також поширюється на людей, з яки-ми індивід пов'язаний родинними, дружніми, професійними, духо-вними стосунками. Цей факт відчувається індивідом у момент роз-риву зв'язків через смерть, хворобу близької людини, переїзд тощо.У сучасній психології цей феномен вивчається як явище персоналі-зацїї, згідно з яким у кожної людини існує потреба бути представле-ною, продовженою в іншій людині своїми думками, почуттями, сві-тоглядом тощо. Завдяки персоналізації люди пов'язані між собою вєдине духовне ціле, соціальну, культурну спільність. Ця спільністьформується у ході спілкування, коли від однієї особистості до іншоїпередаються духовні, культурні цінності. Таким чином, вирішуєтьсяпроблема біологічного й духовного безсмертя людського роду, переда-чі багатств особистості наступним поколінням.

2. Поняття про характер.Типологія характерів

Однією з властивостей людини, що формується під безпосереднімвпливом суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми, є ха-рактер. Характер - це система стійких індивідуальних властивостейлюдини, що формуються і виявляються в діяльності, спілкуванні тазумовлюють типові для неї способи поведінки й емоційного реагуван-ня. В характер входять ті властивості особистості, що накладаютьпевний особливий відбиток на всю поведінку людини та виявляютьїї специфічне ставлення до світу, інших людей і самої себе. Коли за-значають, що у людини сильний характер, тим самим окреслюють тівластивості особистості, що досить чітко визначають її поведінку, вякій проявляється здатність до подолання перешкод. Коли ж гово-рять про «безхарактерну людину», то описують особистість, що по-збавлена внутрішньої ясності та певності, коли вчинки людини зале-жать більше від обставин, ніж від неї самої. У характері виявляєтьсявизначеність ставлення людини до світу, до того, що для людини єважливим, цінним, значущим. Характер мало залежить від виду ді-яльності, це достатньо стійка система поведінки в типових умовах. Уформуванні характеру провідну роль відіграють соціальні умови. Од-ним із показників характеру є воля - здатність людини досягати своєїмети, долаючи перешкоди.

Слід розрізняти соціальний та індивідуальний характери. Со-ціальний характер - це сукупність суттєвих ознак, властивих пев-ній групі людей і зумовлених суспільними умовами. Соціальний ха-рактер залежить від системи цінностей, що панують у суспільстві,відображає ідеали і цінності певної епохи та відзначається певноюкультурно-історичною динамічністю. Індивідуальний характер —це сукупність властивостей, якими люди, що живуть в одній культу-рі, відрізняються між собою.

Становлення характеру відбувається в процесі взаємодії індивіду-альних переживань людини, зумовлених суспільними умовами, з їїіндивідними властивостями - конституційними, нейродинамічнимита психодинамічними. В структурі характеру, як вважав Б. Г. Ана-ньєв, першими виникають комунікативні риси. Внутрішню основудля комунікативних рис характеру становлять стосунки особистостіз іншими людьми. Самі комунікативні риси є підґрунтям для форму-вання предметно-дієвих («діяльнісних») рис характеру, які форму-ються на основі взаємодії з об'єктивним предметним оточенням че-рез пізнання та предметну діяльність. Система ставлення людини досамої себе є третьою системою ставлень, що об'єктивно мають місце.В подальшому в процесі усвідомлення себе суб'єктом поведінки став-лення перетворюються на рефлексивні властивості характеру. Реф-лексивні властивості є найбільш пізніми в структурі характеру, вонизалежать від комунікативних та діяльністних. Вони завершуютьструктуру характеру та визначають його цілісність. Риса характеру- це мотив до певного способу поведінки.

С. Л. Рубінштейн визначав характер як сукупність генералізова-них мотивів у структурі особистості. Генералізовані мотиви є устале-ними, узагальненими, домінуючими, вони визначають орієнтації напевні дії, що забезпечують захист, підтримку та розвиток власної осо-бистості. Відповідно до цих орієнтацій, сучасні психологи виділяютьтакі типи характерів: егоцентричний (орієнтований на власні цілі,завдання), аллоцентричний (спрямований на задоволення, потреб,захист інтересів інших людей), соціоцентричний (надання перевагцілям соціальних груп, суспільних закладів), альтруїстичний (від-мова від власних цілей і завдань заради досягнення чужих).

Зв'язок між темпераментом і характером визначається їх спіль-ною фізіологічною основою - типом нервової системи. Від властивос-тей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсив-ність) особливості рис характеру. Властивості темпераменту можутьсприяти або протидіяти розвитку певних рис характеру (холерикулегше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певнимчином обумовлює недоліки характеру при послабленні виховання. Утакому випадку сангвінік недостатньо зосереджений, поверховий,легковажний. Холерик - нестриманий, конфліктний, агресивний.Флегматик - млявий, байдужий, консервативний. Меланхолік враз-ливий, замкнутий. Отже, тип темпераменту - одна із найважливішихумов походження індивідуально - своєрідних рис характеру.

Тип характеру - це наявність в індивідуальному характері лю-дини сукупності рис, спільних для певної групи людей. Типовими ри-сами називають психологічні особливості, що є спільними для певноїгрупи людей і водночас є показовими, дозволяють виділити цю групулюдей серед інших.

Проблема типології характерів досі не вирішена, хоча низка ти-пологій набула поширення. Слід зазначити, що створення типоло-гій характеру не завжди ґрунтується на наукових методах. Однієюз найпривабливіших для широкого загалу є типологія характерів наоснові дати народження людини, знаків зодіаку. Різноманітні спосо-би визначення психологічної суті людини та побудова передбаченьщодо подальшої долі отримали назву гороскопів. Тривалий час до-слідження характерів відбувалися в контексті фізіогноміки (вченняпро встановлення відповідності між зовнішнім виглядом людини таїї особистістю). Найвідомішою фізіогномічною системою стало вчен-ня І. Лафатера, який переконував, що основним методом з'ясуванняхарактеру має бути вивчення форми голови, ліній черепу, аналіз мі-міки. Набула поширення і система уявлень про можливості передба-чення рис людини та її долі за рельєфом долонь. У науковій психоло-гії відкидають як хіромантію, так і фізіогноміку. Однак, психологипродовжують наполягати, що в тому, як людина стоїть, поводиться,ходить, в якому положенні спить, розкривається суть характеру лю-дини.

Для всіх типологій характерів спільними є такі ідеї.

Характер формується в онтогенезі відносно рано і впродовж по-дальшого життя проявляє себе як більш-менш стале особистісне утво-рення.

Сукупність рис, що утворюють характер, закономірно пов'язаніодна з одною.

На основі визначення основних рис характеру можна роз-поділити людей на певні групи.

Найвідоміші типології

Конституційні типології характеру пов'язують характер зособливостями зовнішності людини, будовою тіла (Кречмер, Шел-дон).

Акцентуальні типології пояснюють особливості характеру ви-явленням окремих рис та їх сукупностей, що становлять крайні варі-анти психічної норми та межують з психопатіями (Леонгард, Лічко)

Соціальні типології визначають характер на основі ставленнялюдини до суспільства та моральних цінностей (Фромм, Шостром).

3. Акцентуації характеру

Як вважає відомий німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% лю-дей деякі риси характеру настільки загострені (акцентуйовані), щоце за певних обставин призводить до однотипних конфліктів і нерво-вих зривів. Акцентуація характеру - перебільшений розвиток ок-ремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого по-гіршується взаємодія з оточуючими людьми. Виявленість акцентуаціїможе бути різноманітною - від легкої, помітної лише найближчомуоточенню, до крайніх варіантів, коли треба замислюватися, чи немаєхвороби - психопатії. Психопатія - хвороблива зміна характеру (призберіганні інтелекту людини), у результаті якої різко порушуютьсявзаємини з оточуючими, психопати можуть бути навіть соціальнонебезпечні для інших людей. Але, на відміну від психопатії, акцен-туації характеру виявляються не постійно, з роками можуть суттєвозменшитись, наблизитися до норми.

Концепція К. Леонгарда ґрунтується на уявленні, що існуютьосновні та додаткові риси особистості. Основних рис небагато, вониутворюють ядро особистості, визначають її розвиток, адаптацію, пси-хічне здоров'я. Якщо основні риси набувають розвитку, стають яскра-во вираженими, вони визначають особистість у цілому, накладаютьсвій відбиток на особистість та всі її прояви, а за певних обставин мо-жуть зруйнувати всю структуру особистості. Виявлено такі основнітипи акцентуацій:

Гіпертимний: відзначається енергійністю, яскравою експресив-ністю (багатством міміки, жестів, рухів), високою мовленнєвоюактивністю, жвавістю, веселістю, оптимізмом, ініціативністю. По-зитивні риси: енергійність, оптимізм, жадоба діяльності, активність.Разом з тим, ці риси можуть поєднуватися з легковажністю, підви-щеною дратівливістю, відсутністю самоконтролю і недостатньо сер-йозним ставленням до своїх обов'язків. Гіпертимні особи важко пе-реносять монотонну діяльність, вимушену самотність, сувору дисци-пліну. Вони рідко самі ініціюють конфлікти, але бурхливо реагуютьна зауваження. Головні конфлікти виникають через недостатньовідповідальне ставлення гіпертимних осіб до своїх обов'язків.

Дистимний: характеризується домінуванням сумного настрою,зниженою мовленнєвою активністю, уповільненістю дій та низькоюготовністю до спілкування. Дистимні особи приємні у спілкуванні, боволодіють такими привабливими рисами, як схильність сприйматиреальність серйозно, уникати домінування, усталеність симпатій додрузів. Риси, які відштовхують від дистимів: пасивність, сповіль-неність реакцій, ригідність поведінки (інерція, негнучкість, загаль-мованість), відчудженість від партнерів по спілкуванню. Дистимніособи є неконфліктними, вони уникають активного спілкування,люблять посидіти вдома, ведуть усамітнений спосіб життя, цінуютьсвоїх друзів.

Циклоїдний: відзначається періодичними чергуваннями гіпер-тимності та дистимності, що зумовлює зміни в манері спілкуванняз іншими. У період гіпертимності (на підйомі) проявляє активність,піднесений настрій, бажання спілкуватись. В період дистимності(спаду) змінює манеру спілкування, стає замкнутим, повільним, при-гніченим. Циклоїдні особи поводяться то як особи з гіпертимною ак-центуацією, то як особи з дистимною акцентуацією.

Збудливий: характеризує легко збуджуваних, запальних людей,які мають труднощі самоконтролю. Особливість цього типу полягає втому, що емоційне збудження охоплює таких осіб швидко і легко до-сягає максимального піднесення. У період збудження виявляють дра-тівливість, запальність, погано контролюють себе. Поза спалахамиемоційного збудження, в емоційно спокійному стані збудливі особиохайні, доброзичливі, сповільнені у реагуванні. Психологи — знавціакцентованих характерів стверджують, що представники збудливоготипу залюбки спілкуються з малими дітьми, люблять тварин. Разомз тим, збудливі можуть бути ініціаторами конфліктів, активною про-вокуючою стороною, схильні до сварок. Інколи така конфліктністьпоєднується з відчуженістю, похмурістю.

Застрягаючий: характеризує людей з інертністю намірів і негатив-них переживань, помірною контактністю. Інертність психологічнихпереживань викликає у людей цього типу схильність до повчань, бо-ротьби за справедливість. Застрягаючі особи ініціюють конфлікти, ви-ступаючи в них активною стороною. Орієнтовані на високі показникивиконання, схильні до високих вимог до себе і висувають надмірно ви-сокі вимоги до близьких людей, співробітників. Інертність зумовлюєпрагнення до високих стандартів виконання. Відзначаються вразли-вістю, глибоко переживають образи, злопам'ятні, мстиві, ревниві.

Педантичний: характеризує людей, мотивованих детальнимидрібними вимогами досконалості, що поглинають їхню увагу та ви-значають переживання, стосунки. Педантичні особи рідко ініціюютьконфлікти, легко поступаються лідерською позицією. У конфліктівиступають пасивною стороною. Педантична особа поводиться як бю-рократ, вимагає від усіх дотримання вимог. Зокрема близьких людейпереслідує претензіями надмірної охайності. Привабливі риси цьоготипу: добросовісність, охайність, серйозність, надійність у справах.Відразливі риси: формалізм, занудливість, надмірний настирливийконтроль оточення.

Тривожний: характеризує людей з домінуванням почуття небез-пеки, незалежно від реальної загрози ситуацій, та високим рівнемконтролю своїх дій. Привабливі риси: емоційність, неагресивність,самокритичність, обов'язковість. Схильність до високого самокон-тролю зумовлює невпевненість у собі, несмілість, як правило, поєд-нується з низькою активністю, мінорним настроєм. Тривожні особине ініціюють конфліктів і зазвичай виступають пасивною стороноюконфлікту, в ситуації конфлікту шукають підтримки, опори. Черезбеззахисність, психологічну вразливість іноді стають мішенню дляагресивних, конфліктних осіб.

Емотивний: характеризує людей з високою емоційною чутливіс-тю та нестійкістю емоційних станів. У конфлікти вступають рідко,виконують у них пасивну роль. Привабливі риси: чутливість, здат-ність до співчуття, доброта, соціальна спрямованість, орієнтація насоціальні норми, обов'язковість. Неприємні риси: надмірна чутли-вість, сльозливість.

Демонстративний: характеризується підвищеним рівнем потре-би у соціальній увазі, прагненням до лідерства, прагненням влади тасоціального визнання, розвитком комунікативних здібностей та вмінь.Демонстративні особи відзначаються здатністю активно пристосовува-тись до соціальних ситуацій, різноманітністю комунікативних нави-чок, що дозволяють їм легко переходити від однієї манери спілкуваннядо іншої. У конфліктах виступають активною стороною, систематичносамі провокують конфлікти, володіють складними стратегіями актив-ного захисту. Привабливі риси: артистичність, манера спілкуватись,демонструючи розуміння партнерів, здатність захоплювати співроз-мовників, неординарність мислення та вчинків. Відразливі риси: ли-цемірство, егоцентричність, демонстрація своїх переваг (хвастощі),бажання перекласти найважливіші обтяжливі обов'язки на інших, асамому уникнути напруження та ухилитись від роботи.

Екзальтований: характеризує людей, які легко досягають під-несеного стану від радісних подій та впадають у відчай від сумних.Екзальтовані особи альтруїстичні, охоче спілкуються, співчутливі,цінують естетичні враження. їм властиві витонченість, яскравість іщирість почуттів, чуйність та уважність в міжособистих стосунках,легкість у спілкуванні, красномовність, висока вербальна актив-ність. Відразливі риси: підвладність настрою.

4. Поняття про мотиваціюта її місце в структурі психіки

Під мотивацією в психології розуміють сукупність психологічнихпроцесів, які спрямовують поведінку людини. Мотиваційні процесилежать в основі активності людини та її психічного функціонування,вони визначають той чи інший напрям людської поведінки, її траєкто-рію. Кожна людина є істотою, яка бажає, але рідко досягає повного за-вершеного задоволення всіх своїх потреб. Якщо в житті людини і ви-никає момент «мотиваційного затишшя», коли їй властива повна від-сутність бажань та потреб, то такий момент є надзвичайно короткимабо ж свідчить про порушення особистісного функціонування. Заспо-коєння однієї актуальної потреби викликає прихід іншої. Всі людизавжди чогось бажають і є мотивованими на пошук особистих цілей,однак мотиваційні процеси відзначаються яскравою своєрідністю йутворюють осередок структури особистості.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби - ди-намічно-активні стани особистості, що виражають її залежність відконкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану назняття цієї залежності. Потреба, опосередкована складним психоло-гічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мо-тиву поведінки. Потреба - це нестаток суб'єкта в чомусь конкрет-ному, а мотив — обґрунтування рішення задовольнити або не задо-вольнити зазначену потребу в даному об'єктивному й суб'єктивномусередовищі. Схема переходу потреби в мотив:

потреба           мотивація       мотив

(нестаток у чомусь)   (усвідомлення потреби)        (обґрунтування

рішення)

Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в томуразі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово прохо-дячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. Різнома-нітні потреби можуть як співіснувати, так і суперечити одна одній. Ізсуто пізнавальної точки зору людину може цікавити одна професія,з матеріальної — інша, з позиції престижу — третя. Зупинивши свійвибір на одній із них, людина здійснює чималу роботу щодо усвідом-лення привілеїв тієї потреби, задоволення якої для неї найбільш зна-чуще.

Отже, в основі будь-якої дії лежить потреба, яка психологічно ви-являється як мотив, що може реалізуватися у низці форм: інтересах,прагненнях, переконаннях та установках.

Під інтересами розуміються мотиви, у яких утілюються емо-ційно забарвлені пізнавальні потреби особистості. інтерес виникаєтоді, коли його об'єкт викликає емоційний відгук. Кількісними ха-рактеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість. Широтаінтересів визначається кількістю об'єктів, сфер дійсності, які маютьдля особистості стійку значущість. Глибина інтересів показує рівеньрозуміння особистістю змісту об'єкта. Іноді глибина інтересів нега-тивно корелює з їх широтою, і тоді про людину кажуть, що вона маєуявлення про все потрошки. Стійкість інтересів виражається у три-валості збереження інтересу. Стійкими є інтереси, які найповнішевідповідають основним потребам особистості і тому стають істотнимирисами її психологічного складу.

Прагнення — це мотиви, в яких виявляються потреби особистостів умовах спеціально організованої діяльності. Іноді, залежно від зміс-ту цілі та рівня усвідомленості, прагнення може набувати виглядупотягу чи бажання. Потягові властивий невисокий рівень усвідомле-ності цілі. Він має вигляд емоційного пориву, незадоволення існую-чим станом речей. Щось не влаштовує людину в житті, але вона щене знає точно, що саме, бо потяг не має чітко виявленої спрямованостідо цілі. Тому самі по собі потяги не спонукають особистість до ціле-спрямованої активності. Бажання становлять більш або менш чіткеусвідомлення цілі, вони спонукають людину до вольових дій, спрямо-ваних на досягнення значущих цілей.

Чинником, що має мотиваційне значення та виявляє постановкулюдиною певних цілей, є рівень домагань особистості — прагненнядосягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себездатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка. Проблема рів-ня домагань особистості вперше була поставлена у психологічнійшколі Курта Левіна. Методика його дослідження полягає в тому, щодосліджуваний одержує завдання, наприклад, ряд математичних за-дач зростаючого рівня складності. Приступаючи до роботи, він обираєдля себе одну з градуйованих задач, тобто визначає рівень, після до-сягнення (або недосягнення) якого його просять повідомити, задачуякого рівня складності він вибере наступною. Цей вибір після попе-реднього успіху (або невдачі) і дає можливість визначити рівень до-магань особистості.

Переконання становлять основу соціогенних мотивів і втілюютьусвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньоїпозиції, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб ви-ступає сукупність знань про природу, суспільство й людину, тобтосвітогляд. Світогляд структурно пов'язаний з інтересами, прагнення-ми та установками. Це зумовлює опору світогляду на життєвий досвідособистості та індивідуальні особливості відображення нею дійсності.

Установка — це стійка схильність індивіда до певної форми реа-гування, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.Установка відображає стан особистості, який виникає на основі вза-ємодії її потреб та відповідної ситуації їхнього задоволення, забезпе-чує легкість, майже автоматичність, та цілеспрямованість поведінки.Установка може виступати як основоположний фактор, який опосе-редковує активну взаємодію особистості та соціального середовища.Установки можуть бути як позитивними (поведінка молодшого шко-ляра, який виконує вказівки вчителя, пов'язана із засвоєнням знаньі норм поведінки, детермінована позитивним ставленням його до вчи-теля), так і негативними (етнічні стереотипи, які опосередковуютьставлення до представників кавказьких національностей як до во-йовничих та сексуально агресивних). Ці установки є результатом по-спішних і недостатньо обґрунтованих висновків, зроблених на основідеяких фактів особистого досвіду, а частіше - наслідком некритич-ного засвоєння стереотипів мислення, прийнятих у певній суспільнійгрупі.

Мотивація та пізнавальні процеси. Мотивація не тільки детер-мінує діяльність людини, а й пронизує більшість сфер психічної ак-тивності, в тому числі й пізнавальну. Це стосується усіх пізнаваль-них процесів: сприймання, мислення, уяви та пам'яті.

Психологи відмітили зміни в мисленні, що відбуваються під впли-вом зміни мотивації. В одній ситуації досліджуваний розв'язував за-дачу за «нейтральною» інструкцією, в іншій повідомлялося про до-слідження розумової обдарованості. Виявилося, що із запроваджен-ням мотивації продуктивність знаходження рішень зросла у 3,5 раз.

Виявлення мотивації в уявленні та фантазії демонструє такийексперимент. Матроси з підводного човна повинні були впізнати лед-ве помітні на екрані обриси предметів. Реакція досліджуваних буланайбільше пов'язана з їжею: оскільки матроси скучили за різнома-нітною їжею, то вони бачили посуд для їжі та інші об'єкти, пов'язаніз відсутністю на борту їжі. Людина мріє про те і марить саме тим, щодля неї значуще, в чому вона в цей час відчуває потребу. В продуктахуявлення та фантазії проектується передусім мотиваційна сфера осо-бистості.

Зв'язок мотиваційних явищ з пам'яттю. Процес забування єфункцією не тільки часу, а й значущості для особистості того, щозабувається. Те, що має для людини життєве значення і відіграєпевну роль у її діяльності, як правило, не забувається. Наявність ін-тересу до матеріалу веде до більш тривалого його запам'ятовування.

Матеріал, пов'язаний з потребами, з цілями людини, забуваєтьсяповільніше. Отже, пізнавальні процеси невід'ємні від мотиваційноїсфери особистості.

Мотивація та емоції. Поведінка може здійснюватись у виглядібезпосередньої реакції чи цілеспрямованої активності. Більш еле-ментарні форми поведінки людини — реактивні — є емоційнимипроцесами, складніші — цілеспрямовані — здійснюються завдякимотивації. Мотиваційний процес можна розглядати як форму емо-ційного. Мотивація — це емоція плюс спрямованість дії. Емоційнаповедінка є експресивною, а не спрямованою до мети, її напрям змі-нюється разом зі зміною емоційного стану.

Сила мотиву зумовлює стійкість особистості, що відбивається наефективності її діяльності. Аналіз цих залежностей дає змогу відпові-сти на запитання, чому одні студенти під впливом стресу відповідаютьна іспитах значно гірше за свої можливості, а інші демонструють не-сподівану повноту відповідей. Так, якщо сила потреби, що спонукає додіяльності, є невеликою, то невдача і пов'язана з нею негативна емоціявпливають переважно на активність суб'єкта, спонукаючи його до як-найшвидшого виходу з ситуації. Якщо сила потреби досягає середньо-го рівня, то пов'язані з невдачею негативні емоції діють активніше, щоведе до мобілізації зусиль та зростання ефективності діяльності. Якщож сила потреби надзвичайна, то невдача і пов'язані з нею негативніемоції викликають таке перевищення рівня емоційного збудження, щоз'являються ознаки дезорганізації діяльності та поведінки.

Воля і мотивація. Важливо розмежовувати волю і мотивацію, якатакож регулює і спонукає діяльність. У зарубіжній психології тер-мін воля майже не зустрічається. Вважається, що замість волі існуєпоняття сили мотивації. Чим вона сильніша, тим активніше долаєлюдина перешкоди (Еткінсон). Жан Піаже визначив волю через зна-чущість для людини тих чи інших дій. Якщо приймати точку зорузгаданих аторів, то поняття волі є зайвим, а всю поведінку можна по-яснити за допомогою інших термінів.

Одна з найістотніших сторін особистості, які характеризують їїмотиваційну сферу - спрямованість. Спрямованість розуміють яксистему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собівсі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини.Виникнення ієрархічної структури мотивів виступає як передумовастійкості особистості.

У структуру спрямованості входять, передусім, усвідомлені мо-тиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання особистості. Їхнястійка ієрархія дає змогу в певних межах передбачити дії особистості,її вчинки. Проте, на поведінку людини впливають не тільки усвідом-лені, а й малоусвідомлені мотиви. їхнє співвідношення визначає по-ведінку людини в новій ситуації. Людина часто діє всупереч свідомосформованому наміру, під впливом безпосередньої спонуки, напри-клад, сильного емоційного стану.

За домінуючою в діяльності та поведінці людини мотивацією роз-різняють три основні види спрямованості: спрямованість на взаємо-дію, спрямованість на завдання (ділова спрямованість) і спрямова-ність на себе (особиста спрямованість).

Спрямованість на взаємодію спостерігається у тих випадках, коливчинки людини визначаються потребою у спілкуванні, прагненнямпідтримувати добрі стосунки з колегами. Така людина виявляє стій-кий інтерес до спільної діяльності, хоча її фактичний внесок у вико-нання завдання може бути мінімальним.

Спрямованість на завдання, або ділова спрямованість, відобра-жає перевагу мотивів, які породжуються діяльністю: інтерес до про-цесу праці, безкорисливе прагнення до опанування нових навичок таумінь. Людина з такою спрямованістю орієнтується на співпрацю зколективом, домагається найбільшої продуктивності праці — своєїта інших людей, намагається обґрунтовано довести свою точку зору,яку вважає корисною для виконання завдання.

Спрямованість на себе, або особиста спрямованість, характери-зується перевагою мотивів досягнення особистого добробуту, праг-ненням підтвердити особисту першість та престиж. У цьому ви-падку людина мало реагує на потреби оточуючих людей, байдужадо колег та своїх обов'язків. У праці вона бачить передусім можли-вість задовольнити свої прагнення незалежно від інтересів колег.

5. Теорії мотивації