Розвиток і формування самосвідомості

магниевый скраб beletage

1. Характеристика понять «розвиток»і «формування» особистості

Онтогенез людини розкриває низка взаємопов'язаних понять, пе-редусім, поняття «розвиток». Психічний розвиток виступає як про-цес кількісних та якісних змін психіки, що відбуваються у ході ді-яльності й спілкування дитини з іншими людьми. Розвиток психікилюдини хоча й обумовлений соціальними умовами життя, але спира-ється на дозрівання організму.

Під «дозріванням» розуміють, насамперед, зміни індивіда чиокремих його функцій і процесів внаслідок дії внутрішніх вродженихфакторів. Так, можна говорити про дозрівання органічних функційлюдини чи всього її організму. Дозрівання становить фундамент роз-витку, але не входить у це поняття як його аспект чи сторона, бо маєякісно іншу природу. Так, ми можемо говорити про виявлення кольо-ру очей дитини на перших місяцях її життя як про прояв дозрівання,а не розвитку, тому що колір очей однозначно визначений напередгенотипом і не залежить від умов життя - наприклад, від того, на щодивитиметься дитина протягом перших місяців життя. Інакше детер-мінована динаміка рис характеру людини, які виникають внаслідокрозвитку, а не дозрівання, оскільки від народження вони не визначе-ні і залежать від того, в яких умовах виховувалась дитина, які вимогидо неї висували оточуючі.

Розвиток людини, як правило, відбувається в умовах суспільстваі нерозривно пов'язаний із розвивальними впливами оточуючих.

Соціальна обумовленість психічного розвитку дитини умовами сус-пільства знаходить відображення у понятті «формування». У фор-муванні можна виділити стихійний компонент (вплив некерова-них, випадкових факторів, наприклад, неформальних підлітковихоб'єднань, реклами, моди, музики тощо, характер і наслідки дії якихнепередбачувані) і цілеспрямований процес змін особистості або ж їїокремих якостей внаслідок спеціально організованих впливів.

Поняття «становлення» підкреслює процес набуття нових ознакта форм психіки у процесі розвитку. Можна говорити, наприклад,про становлення характеру людини, її мислення тощо, тобто це по-няття доцільно застосовувати тоді, коли йдеться про розвиток певноїякості особистості.

Психічний розвиток має наступні особливості.

Гетерохронність - нерівномірний, хвильовий характер роз-витку окремих психічних процесів. Він виявляється у тому, що длякожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розви-вається найбільш інтенсивно. Ці періоди - сенситивні.

Асинхронність - полягає у тому, що різні психічні функції ма-ють різні сензитивні періоди і за тривалістю і за віком їх настання.Наприклад, у дошкільників - провідною у психічному розвитку єпам'ять, а у молодшого школяра - мислення.

Стадіальність - етапи розвитку мають певну послідовність івзаємопов'язані. Новий етап виникає на основі попереднього і вно-сить свої неповторні риси у психіку дитини. Характеристиками ста-дій психічного розвитку виступають соціальна ситуація розвитку,основні новоутворення і провідна діяльність.

Диференціація та інтеграція психічних процесів, властивос-тей. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки з по-явою новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненимпсихічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання,потім пам'ять, згодом - наочно-дійове мислення і уява. Інтеграція- зміцнення зв'язків між окремими психічними утвореннями. Так,завдяки розвитку волі з'являються довільна увага, пам'ять, управ-ління емоціями.

Зміна співвідношення детермінант психічного розвитку. Звіком дитини змінюється співвідношення біологічних і соціальнихфакторів психічного розвитку. Із розширенням зв'язків дитини із со-ціальним середовищем зростає роль соціальних впливів. Змінюютьсяі самі соціальні детермінанти (сім'я, школа, клас, друзі). Для людинипровідну роль у психічному розвитку відіграє соціальний фактор.

6. Пластичність - здатність психіки до змін. Наприклад, недолі-ки зору, слуху компенсуються посиленим розвитком дотику, нюху. Звіком пластичність психіки знижується. Так, дитина, на відміну віддорослої людини, може досить швидко оволодіти будь-якою мовою,залежно від соціального оточення і незалежно від раси чи національ-ності.

Отже, специфіка розвитку людського індивіда полягає в тому, щоголовні умови онтогенезу психіки: органічне дозрівання індивіда тайого залучення до людської культури злиті в єдиний процес, а вза-ємодія цих умов здійснюється внаслідок власної активності індивіда.

Вихідним для розуміння природи психічного розвитку є співвід-ношення в людині природного і соціального, вродженого й набутого.Для цілісного процесу психічного розвитку природна основа, обумов-лена генотипом, виступає передумовою, своєрідним фундаментом, наоснові якого, при визначальному впливі соціального середовища, ви-никають психічні новоутворення. Дитина отримує від народженняздатність до елементарних психічних функцій (задатки): різних ви-дів відчуття й сприймання (зорового, слухового, дотикового тощо),найпростішого запам'ятовування. Вищі психічні функції (мовлення,теоеретичне мислення, довільна пам'ять, уява, воля) потребують три-валого періоду навчання й виховання.

Умови психічного розвитку поділяють на зовнішні і внутрішні.Зовнішні - фактори природного і суспільного середовища, що діютьчерез внутрішні умови (С. Л. Рубінштейн). Соціальне середовище єджерелом психічного розвитку. У ньому вирізняють три компонен-ти: макросередовище (суспільство, його соціально-економічна і полі-тична система), мезосередовище (національно-культурні та соціаль-но-демографічні особливості місця проживання дитини), мікросере-довище (безпосереднє оточення, близькі дорослі, сім'я). Внутрішні- психічні особливості індивіда (розвиток свідомості, досвід, освіта,мотивація). Зовнішні та внутрішні умови розвитку особистості тісновзаємопов'язані, їх взаємодія має якісні відмінності на кожному ві-ковому етапі.

Рушійною силою психічного розвитку є суперечності, які вини-кають між особистістю та її оточенням (зовнішні), а також внутріш-ні суперечності між окремими складовими особистості та окремимипсихічними функціями.

Внутрішні суперечності відрізняються на кожному віковому етапіі в той же час обєднані головною суперечністю - між потребою дити-ни бути дорослою, жити разом з усіма спільним життям, мати певнемісце в житті суспільства, виявляти самостійність і відсутністю ре-альних можливостей для задоволення цієї потреби.

Зовнішні суперечності стають рушійною силою розвитку особис-тості тільки у тому випадку, коли вони є джерелом активності, спря-мованої на розв'язання внутрішніх суперечностей шляхом вироблен-ня нових способів поведінки.

Усвідомлення та вирішення суперечностей і забезпечують про-гресивний розвиток особистості. Розв'язання суперечностей виявля-ється у виникненні психологічних новоутворень віку, завдяки якимбудується нова система взаємин, що засвідчує перехід дитини в новийпсихологічний вік.

2. Погляди психологівна розвиток особистості

Перші теорії дитячого розвитку з'являються у період Відроджен-ня. Особливу увагу привертають теорії Джона Локка та Жан ЖакаРуссо. Джон Локк вважав, що дитина - це tabula rasa, тобто «чистадошка». Згідно його теорії, немовлята не мають ніяких властивостейчи здібностей і тому їх розвиток залежить лише від соціального ото-чення. Така філософія характеризує дітей як пасивних створінь, якімало що роблять для того щоб вплинути на свою долю.

Жан Жак Руссо пропонує нову теорію дитинства. Він вважає, щодіти - це не чисті дошки для заповнення дорослих вказівок. На від-міну від Локка, Руссо вважав, що дитина від природи наділена висо-коморальними почуттями і здатністю до впорядкованого, здоровогорозвитку. Виховні впливи дорослих, на думку Руссо, можуть тількизіпсувати благородну душу дитини. Філософія Руссо включає двіважливі концепції: концепція стадіальності (вчений виділив чотиристадії розвитку дитини), та концепція дозрівання, що базується на ге-нетично обумовленому розвитку особистості.

У наш час на уявлення про розвиток особистості дитини має впливвелика кількість різноманітних теорій, Своєрідні уявлення про те, якз'являється, розвивається і змінюється особистість дитини, склалисяв руслі психодинамічного (психоаналіз і теорія рис), соціодинаміч-ного (теорія ролей і теорія соціального навчання), інтеракціоніст-ського (теорія соціальної взаємодії) і гуманістичного (теорія самоак-туалізації і теорія пошуку сенсу життя) напрямів.

У психоаналізі початок формування особистості дитинипов'язується або з виникненням конфлікту між прагненням до за-доволення біологічних потреб дитини, і соціально-культурними цін-ностями (традиційний фрейдизм), або з виникненням перших життє-вих невдач у задоволенні важливих потреб, що призводить до появукомплексів (неофрейдизм). Як в першому, так і в другому випадкахпочаток розвитку особистості драматично пов'язується з глибокоюпсихологічною травмою і сильним емоційним переживанням - афек-том, сліди якого зберігаються і залишаються протягом усього життялюдини. Подальший розвиток дитини як особистості визначаєтьсятим, наскільки їй вдасться пережити відповідну травму і позбутисякомплексів. Весь процес особистісного перетворення в рамках цьогопідходу подається як боротьба несвідомих потягів, породжуванихабо органічними потребами (статева потреба, страх, агресивність),або комплексами. Особистісні новоутворення тут розглядаються самеяк результат відповідної боротьби. Роль соціально-виховних впливівзводиться до формування захисних механізмів особистості.

Розуміння розвитку особистості в психоаналітичній традиціївиходить з того, що здебільшого ми чітко не знаємо, або не в змозівизначити, чому люди діють так, а не інакше. Зародки поведінкивбачаються у «Воно» - несвідомому. Соціальним регулятором пове-дінки є «Над-Я». У процесі індивідуального розвитку дитини ці трирівні функціонування особистості - «Воно», «Я» і «Над-Я» не вини-кають одночасно. Онтогенетично першим, з моменту народження,з'являється «Воно». «Я» розвивається в процесі зростання зусиль ди-тини, спрямованих на задоволення її основних потреб у взаємодії зоточуючими людьми. Через декілька років з'являється «Над-Я», яксвоєрідне внутрішнє уявлення соціальних цінностей і норм. Шляхирозвитку «Воно», «Я» і «Над-Я» складним чином переплітаються зістадіями дитячого психосексуального розвитку.

Теорія рис особистості акцентує увагу на формуванні і зміні цихрис у дитини. Особлива роль у ній відводиться ранньому дошкільномудитинству, коли організм дитини, її мозок ще досить пластичні і пе-ребувають у стадії дозрівання. Риси особистості в цей час формують-ся й закріплюються дуже швидко. Життєва сталість як психофізіо-логічна система визначається тим, що риси особистості формуютьсяв умовах численних впливів навколишнього середовища на мозокдитини, який знаходиться у процесі дозрівання. Особливий інтересдля дослідників, що дотримуються цього погляду, становлять періо-ди формування в дитини основних базисних рис особистості: екстра-версії, інтроверсії, тривожності, невротичності тощо. Вважається, щориси особистості починають формуватися досить рано, з дитинства, ідо закінчення школи в основному є сформованими.

Основні, або базові, риси особистості - головні в кожній з груп осо-бистісних рис, складаються в дошкільному віці і визначають подаль-ший напрямок їх розвитку. Приблизно до початку навчання в школівиникає система базисних рис, що становлять індивідуальну своєрід-ність дитини. Ця індивідуальність закріплюється в підлітковому таюнацькому віці, зберігається протягом усього подальшого життя, щодозволяє шкільним товаришам і друзям упізнавати один одного якособистостей навіть через багато років після закінчення школи.

Відповідно до теорії ролей, розвиток особистості дитини почина-ється тоді, коли вона стає здатною до рольової імітації. Кожна новароль робить свій внесок у розвиток особистості дитини, і результатрозвитку в кінцевому підсумку залежить від того, скільки і які різ-номанітні соціальні ролі людині в житті довелося зіграти. Оскількирізноманітність ролей задається умовами життя, розвиток особис-тості залежить від соціальних впливів і внутрішньо обмежений лишеможливістю зміни поведінки і гнучкого пристосування до зовнішніхумов.

Теорія соціального научіння розглядає особистісний розвитокяк набуття людиною певних звичок, умінь і навичок спілкування злюдьми. Джерелом особистісного розвитку тут слугує зовні органі-зована система підкріплення (заохочення і покарання). Завдяки їйможна формувати і змінювати особистість дитини протягом усьогодитинства. Дана теорія велику роль у розвитку особистості відводитьправильно організованому психолого-педагогічному вихованню і під-тверджує, що особистість більше залежить від виховання, ніж від до-зрівання, глибинних потягів або комплексів.

Гуманістична теорія особистості узагальнена в поняттях само-актуалізації, мети і сенсу життя, окреслює процес особистісного роз-витку дитини як знаходження людиною свідомого й високого сенсуіснування, а також властивості бути і ставати особистістю. Початокособистісного розвитку тут припадає приблизно на вік у три роки, азавершення процесу оформлення особистості відбувається до закін-чення школи. В аналізі структури особистості акцент ставиться намотиваційну сферу дитини, виникнення і функціонування в неї сис-теми стійких ціннісних орієнтацій і моральних установок, а такожподальше перетворення цієї системи під впливом умов життя. Голо-вне питання, що тут ставиться і вирішується, полягає в тому, щобз'ясувати, як відбувається засвоєння дітьми тих або інших мораль-них цінностей на різних етапах індивідуального розвитку залежновід соціальних умов.

Відповідно діяльнісного підходу розвиток особистості відбуваєть-ся в процесі включення у різні види діяльності. Шляхи розв'язанняпроблеми розвитку особистості, які окреслили П. П. Блонський іЛ. С. Виготський, розгорнув і поглибив О. М. Леонтьєв, який вказу-вав на залежність розвитку психіки не від діяльності взагалі, а відпровідної діяльності.

Безпосередньо-емоційне спілкування з дорослими є провідною ді-яльністю дитини першого року життя. На межі раннього дитинствавідбувається перехід дитини до власне предметних дій. У дошкільно-му віці провідною діяльністю є рпольва гра. Головне значення гри длядітей дошкільного віку полягає в тому, що завдяки особливим ігро-вим прийомам дитина моделює в ній стосунки між людьми. Рольо-ва гра постає як діяльність, у якій відбувається орієнтація дитини ускладових людської діяльності.

Л. С. Виготський висунув положення про те, що для розумового роз-витку дітей шкільного віку основне значення має навчання. У процесіїї здійснення дитиною відбувається інтенсивне формування інтелекту-ально-пізнавальної сфери. Провідне значення навчальної діяльностіще й у тому, що через неї опосередковується вся система взаємин дити-ни з навколишніми дорослими.

Особливі труднощі становить виокремлення основної діяльності впідлітковий період. Це пов'язано з тим, що провідною діяльністю про-довжує залишатися навчальна діяльність. У підлітковому віці такожвиникає і розвивається особлива діяльність, яка полягає у встановлен-ні інтимно-особистих відносин між підлітками. Цю діяльність названоінтимно-особистісним спілкуванням.

3. Розвиток і формування самосвідомості

Формування самосвідомості в онтогенезі проходить декілька по-слідовно ускладнюваних стадій, пов'язаних з віковими етапами пси-хічного розвитку людини. Умовно в розвитку самосвідомості можнавиділити такі основні онтогенетичні стадії: від народження до одно-го року; від одного до трьох років; від трьох до семи років; від 7 до12 років; від 12 до 14 років; від 14 до 18 років. Залежно від індивіду-альних особливостей психічного розвитку ці вікові межі можуть змі-нюватись. На останньому із названих періодів процес розвитку само-свідомості не завершується, він триває далі, набуваючи нової віковоїспецифіки.

Кожна стадія самосвідомості детермінована не лише відповіднимрівнем розвитку психіки й особистості в цілому, а й результатамирозвитку попередніх, менш складних стадій самосвідомості. Інакшекажучи, між усіма стадіями самосвідомості завжди зберігається гли-бока внутрішня наступність.

Розглянемо особливості деяких найбільш суттєвих для розвиткуособистості стадій самосвідомості. Розвиток самосвідомості почина-ється на ранніх етапах онтогенезу внаслідок відокремлення дитиноюсебе від світу предметів та інших людей. Спочатку вона не відрізняєсебе від інших, не може вона відрізнити і свої рухи, які робить, відтих, що належать їй, але здійснює їх дорослий під час догляду за нею.Під час перших ігор дитини — спочатку з власними ручками і ніж-ками, а потім і з предметами зовнішнього світу — відбувається від-окремлення дитиною себе з простору, в якому вона перебуває.

Суттєвою умовою розвитку самосвідомості є поява в дитини здат-ності до самостійного пересування у просторі. Цей факт започатко-вує нові форми взаємин з дорослими, що відкриває нові шляхи і дже-рела пізнання власних можливостей, розширює межі пізнання себеяк самостійного суб'єкта.

Особливе значення у розвитку самосвідомості має виникнення йрозвиток мовлення, що на якісно новому рівні включає дитину в сфе-ру взаємин з дорослими та іншими дітьми.

Третій рік життя — період інтенсивного психічного розвитку.Якщо раніше дитина не уявляла себе окремо від звичних умов, від-чувала себе злитою з оточуючими, говорила про себе в третій особі, тов трирічному віці це злиття дитини з оточенням несподівано зникає.Особистість вступає у той період, коли потреба в утвердженні та за-воюванні своєї самостійності призводить до цілої низки конфліктів.Передусім, це протиставлення себе оточуючим, яке здебільшого маєнегативний характер. Найчастіше дитина не має на меті нічого пога-ного — вона лише бажає випробувати власну незалежність,

Прояви негативізму в цей період можна розглядати як певнетренування дитини в пізнанні межі своїх можливостей. Це період,коли в психічному світі особистості закладаються моральні норми йкомплекси, які в подальшому можуть перейти в стійкі особливостіособистості. На цьому етапі вирішального значення набуває харак-тер взаємин дитини з дорослими. Оскільки в дитини ще немає адек-ватного знання про себе й ставлення до себе, вона стихійно приймаєставлення до неї батьків. Отже, витоком первинної самооцінки її осо-бистості стає прийняте на віру ставлення дорослих. Розвиток само-свідомості після трьох років відбувається в напрямку дедалі більшогосамоствердження особистості дитини.

У період від 7 до 12 років процес розвитку самосвідомості відбува-ється повільно, без помітних стрибків і криз. Накопичуються психіч-ні резерви, що готують перехід самосвідомості до важливішої її гене-тичної форми в підлітковому віці. У 12 років увагу дитини знову почи-нає привертати власна особистість. Однак, нова криза розвивається внапрямку, ніби-то протилежному до ранньої. Якщо трирічна дитинанамагається наслідувати дорослого, то підліток, навпаки, прагне від-різнятися від нього, протиставляти себе дорослим, бути самостійним.Якщо у трирічної дитини самостійність стверджується у здійсненніякихось практичних дій, то в підлітків прагнення до самостійностівиявляється в усвідомленні своєї причетності до дорослих, хоча інко-ли подібне усвідомлення суперечить їх можливостям.

Основними причинами, що впливають на виникнення новоутво-рень у самосвідомості підлітка, є, насамперед, соціальні умови йогожиття, що висувають нові вимоги до його поведінки й діяльності внавчанні, в системі взаємин з дорослими тощо. Вперше в розвиткуособистості окремі прояви самосвідомості — самоспостереження,самопізнання, ставлення до себе, саморегулювання діяльності та по-ведінки — стають необхідними потребами. Інтерес до себе, бурхливезростання самоусвідомлення мають вигляд вибуху. Здається, що вонивиникають раптово. Проте, психологічні дослідження свідчать, щоінтерес підлітка до свого внутрішнього світу, роздуми про себе, просвої стосунки з іншими, своє місце в колективі виникають на осно-ві його інтересу до інших людей і передусім одноліток. Розвиток ін-тересу до інших зумовлений новими формами спілкування підлітківміж собою, що будується на спільних цікавих справах, обговоренняхтощо. Встановлюються глибші особистісні взаємини, пов'язані з різ-номанітними почуттями (симпатії, дружби, кохання та ін.)

У поступовому процесі пізнання власних якостей у підлітка зали-шається та ж послідовність, що й при пізнанні якостей іншого, - спо-чатку виділяються зовнішні, фізичні характеристики, потім якості,пов'язані з виконанням якихось видів діяльності, і, нарешті, особис-тісні якості, більш приховані особливості внутрішнього світу.

Результати самоспостереження й самоаналізу, до яких підлітокзвертається досить часто, фіксуються в його самооцінці. Розвитоксамооцінки підлітка — складний і суперечливий процес. самооцінкапідлітка нерідко коливається, вона нестійка і загалом неадекватна.Він або недооцінює, або, навпаки, переоцінює себе, рівень його дома-гань часто не відповідає реальним досягненням. Така неадекватністьє віковою нормою, вона цілком закономірна і є джерелом самовихо-вання особистості та її подальшого розвитку.

Підлітковий етап генезису самосвідомості мас особливу значу-щість для розвитку особистості, оскільки саме на цій стадії вона піді-ймається на якісно новий рівень, що знаменує початок зрілості. Від-тепер самосвідомість не тільки відображає особливості формуванняособистості, а й сама значною мірою впливає на весь процес подаль-шого її становлення. Тому підліткова стадія самосвідомості визначаєне лише шляхи її подальшого розвитку, а й значною мірою психічнийрозвиток особистості в цілому.

Отже, при переході від однієї стадії розвитку особистості до іншоївідбуваються послідовне ускладнення, розширення сфери діяльнос-ті й підвищення ролі самосвідомості в процесі загального психічногорозвитку особистості.

Тема 1