Розвиток і формування самосвідомості

1. Характеристика понять «розвиток»і «формування» особистості

Онтогенез людини розкриває низка взаємопов'язаних понять, пе-редусім, поняття «розвиток». Психічний розвиток виступає як про-цес кількісних та якісних змін психіки, що відбуваються у ході ді-яльності й спілкування дитини з іншими людьми. Розвиток психікилюдини хоча й обумовлений соціальними умовами життя, але спира-ється на дозрівання організму.

Під «дозріванням» розуміють, насамперед, зміни індивіда чиокремих його функцій і процесів внаслідок дії внутрішніх вродженихфакторів. Так, можна говорити про дозрівання органічних функційлюдини чи всього її організму. Дозрівання становить фундамент роз-витку, але не входить у це поняття як його аспект чи сторона, бо маєякісно іншу природу. Так, ми можемо говорити про виявлення кольо-ру очей дитини на перших місяцях її життя як про прояв дозрівання,а не розвитку, тому що колір очей однозначно визначений напередгенотипом і не залежить від умов життя - наприклад, від того, на щодивитиметься дитина протягом перших місяців життя. Інакше детер-мінована динаміка рис характеру людини, які виникають внаслідокрозвитку, а не дозрівання, оскільки від народження вони не визначе-ні і залежать від того, в яких умовах виховувалась дитина, які вимогидо неї висували оточуючі.

Розвиток людини, як правило, відбувається в умовах суспільстваі нерозривно пов'язаний із розвивальними впливами оточуючих.

Соціальна обумовленість психічного розвитку дитини умовами сус-пільства знаходить відображення у понятті «формування». У фор-муванні можна виділити стихійний компонент (вплив некерова-них, випадкових факторів, наприклад, неформальних підлітковихоб'єднань, реклами, моди, музики тощо, характер і наслідки дії якихнепередбачувані) і цілеспрямований процес змін особистості або ж їїокремих якостей внаслідок спеціально організованих впливів.

Поняття «становлення» підкреслює процес набуття нових ознакта форм психіки у процесі розвитку. Можна говорити, наприклад,про становлення характеру людини, її мислення тощо, тобто це по-няття доцільно застосовувати тоді, коли йдеться про розвиток певноїякості особистості.

Психічний розвиток має наступні особливості.

Гетерохронність - нерівномірний, хвильовий характер роз-витку окремих психічних процесів. Він виявляється у тому, що длякожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розви-вається найбільш інтенсивно. Ці періоди - сенситивні.

Асинхронність - полягає у тому, що різні психічні функції ма-ють різні сензитивні періоди і за тривалістю і за віком їх настання.Наприклад, у дошкільників - провідною у психічному розвитку єпам'ять, а у молодшого школяра - мислення.

Стадіальність - етапи розвитку мають певну послідовність івзаємопов'язані. Новий етап виникає на основі попереднього і вно-сить свої неповторні риси у психіку дитини. Характеристиками ста-дій психічного розвитку виступають соціальна ситуація розвитку,основні новоутворення і провідна діяльність.

Диференціація та інтеграція психічних процесів, властивос-тей. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки з по-явою новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненимпсихічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання,потім пам'ять, згодом - наочно-дійове мислення і уява. Інтеграція- зміцнення зв'язків між окремими психічними утвореннями. Так,завдяки розвитку волі з'являються довільна увага, пам'ять, управ-ління емоціями.

Зміна співвідношення детермінант психічного розвитку. Звіком дитини змінюється співвідношення біологічних і соціальнихфакторів психічного розвитку. Із розширенням зв'язків дитини із со-ціальним середовищем зростає роль соціальних впливів. Змінюютьсяі самі соціальні детермінанти (сім'я, школа, клас, друзі). Для людинипровідну роль у психічному розвитку відіграє соціальний фактор.

6. Пластичність - здатність психіки до змін. Наприклад, недолі-ки зору, слуху компенсуються посиленим розвитком дотику, нюху. Звіком пластичність психіки знижується. Так, дитина, на відміну віддорослої людини, може досить швидко оволодіти будь-якою мовою,залежно від соціального оточення і незалежно від раси чи національ-ності.

Отже, специфіка розвитку людського індивіда полягає в тому, щоголовні умови онтогенезу психіки: органічне дозрівання індивіда тайого залучення до людської культури злиті в єдиний процес, а вза-ємодія цих умов здійснюється внаслідок власної активності індивіда.

Вихідним для розуміння природи психічного розвитку є співвід-ношення в людині природного і соціального, вродженого й набутого.Для цілісного процесу психічного розвитку природна основа, обумов-лена генотипом, виступає передумовою, своєрідним фундаментом, наоснові якого, при визначальному впливі соціального середовища, ви-никають психічні новоутворення. Дитина отримує від народженняздатність до елементарних психічних функцій (задатки): різних ви-дів відчуття й сприймання (зорового, слухового, дотикового тощо),найпростішого запам'ятовування. Вищі психічні функції (мовлення,теоеретичне мислення, довільна пам'ять, уява, воля) потребують три-валого періоду навчання й виховання.

Умови психічного розвитку поділяють на зовнішні і внутрішні.Зовнішні - фактори природного і суспільного середовища, що діютьчерез внутрішні умови (С. Л. Рубінштейн). Соціальне середовище єджерелом психічного розвитку. У ньому вирізняють три компонен-ти: макросередовище (суспільство, його соціально-економічна і полі-тична система), мезосередовище (національно-культурні та соціаль-но-демографічні особливості місця проживання дитини), мікросере-довище (безпосереднє оточення, близькі дорослі, сім'я). Внутрішні- психічні особливості індивіда (розвиток свідомості, досвід, освіта,мотивація). Зовнішні та внутрішні умови розвитку особистості тісновзаємопов'язані, їх взаємодія має якісні відмінності на кожному ві-ковому етапі.

Рушійною силою психічного розвитку є суперечності, які вини-кають між особистістю та її оточенням (зовнішні), а також внутріш-ні суперечності між окремими складовими особистості та окремимипсихічними функціями.

Внутрішні суперечності відрізняються на кожному віковому етапіі в той же час обєднані головною суперечністю - між потребою дити-ни бути дорослою, жити разом з усіма спільним життям, мати певнемісце в житті суспільства, виявляти самостійність і відсутністю ре-альних можливостей для задоволення цієї потреби.

Зовнішні суперечності стають рушійною силою розвитку особис-тості тільки у тому випадку, коли вони є джерелом активності, спря-мованої на розв'язання внутрішніх суперечностей шляхом вироблен-ня нових способів поведінки.

Усвідомлення та вирішення суперечностей і забезпечують про-гресивний розвиток особистості. Розв'язання суперечностей виявля-ється у виникненні психологічних новоутворень віку, завдяки якимбудується нова система взаємин, що засвідчує перехід дитини в новийпсихологічний вік.

2. Погляди психологівна розвиток особистості

Перші теорії дитячого розвитку з'являються у період Відроджен-ня. Особливу увагу привертають теорії Джона Локка та Жан ЖакаРуссо. Джон Локк вважав, що дитина - це tabula rasa, тобто «чистадошка». Згідно його теорії, немовлята не мають ніяких властивостейчи здібностей і тому їх розвиток залежить лише від соціального ото-чення. Така філософія характеризує дітей як пасивних створінь, якімало що роблять для того щоб вплинути на свою долю.

Жан Жак Руссо пропонує нову теорію дитинства. Він вважає, щодіти - це не чисті дошки для заповнення дорослих вказівок. На від-міну від Локка, Руссо вважав, що дитина від природи наділена висо-коморальними почуттями і здатністю до впорядкованого, здоровогорозвитку. Виховні впливи дорослих, на думку Руссо, можуть тількизіпсув