2. Базові категорії психології особистості:індивід, особистість, індивідуальність.

Поняття особистості належить до найбільш суперечливих іскладних для визначення у сучасній психології. Єдиного, загально-визнаного визначення особистості немає до сьогодні. На питання,що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різно-манітті їх відповідей виявляється складність феномена особистості.Як ілюстрацію можна навести визначення поняття «особистість», щомістяться в працях різних вчених.

«Поняття особистості визначає людського індивіда як члена сус-пільства, узагальнює інтегровані в ньому соціально значимі риси»(І. С. Кон).

«Особистість - це індивід, який визначив свою діяльну позицію довсього, що його оточує: до праці, до суспільного ладу, до боротьби мас, дозавдань колективу, до долі іншої людини» (П. Є. Кряжев).

«Особистість - людина як суспільний індивід, суб'єкт пізнання іоб'єктивного перетворення світу, розумна істота, яка володіє мовою іздатна до трудової діяльності» (А. В. Петровський).

«Особистість - людина як носій свідомості» (К. К. Платонов).

«Особистість - це людина, взята в системі таких психологічниххарактеристик, які соціально зумовлені, проявляються в суспільнихза природою зв'язках і відносинах, є стійкими і визначають моральнівчинки людини, котрі мають істотне значення для неї самої і тих, хто їїоточує» (Р. С. Немов).

Особистість найчастіше визначають як людину в сукупності на-бутих соціальних якостей. Це означає, що до числа особистісних неналежать такі особливості людини, які генотипічно чи фізіологічнообумовлені і не залежать від життя у суспільстві. У багатьох визна-ченнях особистості також підкреслюється, що до числа особистіснихне належать психологічні якості людини, які характеризують її піз-навальні процеси чи індивідуальний стиль діяльності, за виключен-ням тих, які виявляються у суспільстві. У поняття особистість за-звичай включають такі властивості, які є більш чи менш стійкими,свідчать про індивідуальність людини та визначають її вчинки.

Отже, особистість - це людина в системі таких психологічниххарактеристик, які соціально обумовлені, виявляються у суспільнихвідносинах, є стійкими і визначають моральні вчинки людини.

Для розуміння природи особистості, потрібно з'ясувати співвід-ношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуютьсяяк у класичній, так і в сучасній психології. Це поняття індивід, лю-дина, особистість, індивідуальність.

Використовуючи поняття людина, ми маємо на увазі, що мова йдепро істоту, яка поєднує в собі два напрямки розвитку: біологічний(людина є представником біологічного виду і характеризується пев-ною тілесною організацією, що має такі суттєві ознаки: прямоходін-ня, наявність пристосованих до праці рук, високорозвинений мозок,особливі морфологічні ознаки) та соціальний (людина є носієм свідо-мості, що є суспільним продуктом). Тільки в суспільстві і завдячуючисуспільству відбувається розвиток біологічних можливостей людини,формування свідомості, самосвідомості та механізмів саморегуляції.Взаємодія біологічної і соціальної передумови забезпечує психологіч-ний результат: людина набуває здатність відображати світ у понят-тях, планувати і прогнозувати, фантазувати і мріяти, усвідомлюватипричини своїх вчинків, діяти розумно. Усі ці аспекти (біологічний,соціальний і психологічний) рівномірно представлені у понятті «лю-дина». Жодне з них не є домінуючим.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї по-тенційними можливостями стати саме людиною. Щоб підкреслитибіологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослоїлюдини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, викорис-товують поняття «індивід» як протилежне поняттю особини твари-ни. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості упевних соціальних умовах. Індивідні якості, тобто притаманні лю-дині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підва-лини створення особистості.

Б. Г. Ананьєв виділяв первинні і вторинні властивості індивіда.До первинних він відносив властивості, притаманні всім людям, такіяк вікові особливості (відповідність певному віку) і статевий димор-фізм (належність до певної статі), а також індивідуально-типоло-гічні характеристики, у тому числі особливості конституції (складутіла), нейродинамічні властивості мозку, особливості функцій вели-ких півкуль. Сукупність первинних властивостей індивіда визначаєйого вторинні властивості: динаміку психофізіологічних функцій іструктуру органічних потреб. У свою чергу інтеграція всіх цих влас-тивостей обумовлює особливості темпераменту і задатки людини.

Поняття особистість більш вузьке, акцентоване на суспільнійсуті людини. Іншими словами, особистість - та ж людина, тількиабстрагована від її біологічної, природної сторони, яка розглядаєть-ся як суспільна, соціальна істота. Це член суспільства, який виконуєпевні соціальні функції.

Деякі автори визначають особистість як системну властивістьіндивіда, що формується в спільній діяльності і спілкуванні. Є йінші тлумачення цього поняття, але всі вони сходяться в одному:поняття «особистість» характеризує людину як соціальну істоту.

Проте, людина — це не лише індивід та особистість, але і носійсвідомості, суб'єкт діяльності, що виробляє матеріальні і духовніцінності. Структура людини як суб'єкта діяльності утворюється зпевних властивостей індивіда і особистості, які відповідають пред-мету і засобам діяльності (В. О. Аверін). Саме категорія «суб'єкт»означає вищий рівень розвитку особистості. Особистість стає ін-дивідуальністю, досягаючи максимального рівня своєї неповтор-ності, а суб'єктом вона стає, досягаючи оптимального рівня роз-витку своєї людяності, етичності (С. Л. Рубінштейн).

Отже, кожна людина з'являється у вигляді деякої цілісності —як індивід, особистість і суб'єкт, обумовленою єдністю біологічно-го і соціального. Як індивід людина розвивається в онтогенезі, а якособистість вона проходить свій життєвий шлях, у ході якого здій-снюється соціалізація індивіда (В. О. Аверін). Отже, людина — цебіосоціальна істота, наділена свідомістю і здатністю до діяльності.Об'єднання цих трьох рівнів в одне ціле формує інтегральну харак-теристику людини — її індивідуальність.

Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостейлюдини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.Індивідуальність виявляється у здібностях людини, домінуючих по-требах, рисах характеру, почутті власної гідності, світобаченні, сис-темі знань, умінь, навичок, рівні розвитку інтелектуальних, твор-чих процесів, індивідуальному стилі діяльності та поведінки, типітемпераменту, характеристиках емоційної та вольової сфер тощо.

У ряді концепцій (С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьев) індивідуаль-ність трактується як вищий рівень розвитку особистості. В. С. Мер-лін розглядає поняття «індивідуальність» як інтеграційну структурубудь-якої особистості. А. Г. Маклаків трактує індивідуальність яксукупність психічних, фізіологічних і соціальних особливостей кон-кретної людини з точки зору її унікальності, своєрідності і неповтор-ності. Передумовою формування людської індивідуальності служатьанатомо-фізіологічні задатки, які розвиваються в процесі вихован-ня, що має суспільно обумовлений характер. Різноманітність умоввиховання і природжених характеристик породжує широку варіа-тивність проявів індивідуальності.

На рівні індивідуальності можливі найвищі досягнення людини,оскільки індивідуальність виявляється у взаємозв'язку і єдності влас-тивостей людини як індивіда, особи і суб'єкта діяльності (В. О. Аве-рін). Саме ця єдність складає основу для максимально повного розвиткуі виявлення людиною своїх здібностей, допомагає їй внести свій власнийнеповторний вклад до суспільного розвитку.

Отже, кожна людина постає одночасно як індивід, особистість ісуб'єкт діяльності, але далеко не усім удається стати індивідуальніс-тю. Також вірно і те, що кожна людина є структурним цілим, аледалеко не кожна людина є цілісною особистістю, тобто досягає гар-монійної взаємодії всіх якостей, властивостей, способів діяльності.