ІІ. Вставні конструкції (слова, словосполучення, речення)

Вставними називаються такі конструкції, за допомогою яких мо­вець виражає своє ставлення до того, що він повідомляє, наприклад:

Тільки в молодості, мабуть, трави і квіти можуть здаватись такими розкішними, соковитими (Є. Гуцало).

Вставні слова, словосполучення й речення не несуть нової інфор­мації (за винятком хіба що тих, які вказують на конкретне джерело по­відомлення), вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення, указують на зв'язок між думками.

У реченні вставні конструкції: а) виражають імовірність чи вірогідність повідомлюваного: безумов­но, безперечно, певна річ, ясна річ, справді, зрозуміло, без сум­ніву, в усякому разі, видно, дійсно, по суті справи, припустимо, само собою розуміється, слід гадати, швидше всього, скажімо, природно, правда, правду кажучи, щоправда, звичайно, мабуть, може, можливо, певно, либонь, очевидно, вочевидь, здається, спо­діваюсь, напевно тощо;

б)    указують на ступінь звичайності викладених фактів: буває, бу­вало, трапляється, як водиться, як звичайно, як завжди, як пра­вило тощо;

в)     указують на джерело думки чи повідомлення: кажуть, мовляв, чую, бачу, чутно, по-моєму, як кажуть, на мою думку, на думку... (такого-то), за вченням... (таким-то), за повідомленням... (та- кого-то), за визначенням... (такого-то), з погляду... (такого-то), зі свого боку, говорять, повідомляють тощо;

г)     виражають емоційне ставлення мовця до змісту повідомлюваного (задоволення, незадоволення, радість, обурення, горе та ін.): ясна річ, чого доброго, на щастя, на жаль, на радість, на біду, як на зло, на диво, шкода, слава Богу, нарешті, на сором, як на гріх, нів­року, соромно сказати, грішним ділом, нічого гріха таїти тощо;

ґ) привертають увагу співрозмовника, переконують у чомусь, під­креслюють щось: уявіть собі, зверніть увагу, прошу вас, чуєте, повірте, бачите, бачили, погодьтеся, дозвольте, бач, знаєш, уяв­ляєш, майте на увазі, даруйте на слові, між нами кажучи, слово честі, пам 'ятайте, вірите, послухайте, пробачте мені тощо;

д)    указують на зв'язок між думками, послідовність викладу, висно­вки: по-перше, по-друге, по-третє, нарешті, з одного боку, з дру­гого боку, до речі, між іншим, навпаки, отже, наприклад, переду­сім, далі, проте, крім того, однак, у цілому, зокрема, головним чи­ном, виходить, повторюю, підкреслюю, таким чином тощо;

е)     указують на прийоми та способи оформлення думок або на харак­тер висловлювання: іншими словами, грубо висловлюючись, з до­зволу сказати, словом, коротше, крім жартів, між нами кажучи, можна сказати, по правді кажучи, признаюсь, признатися, так би мовити, точніше, взагалі, власне, інакше кажучи, смішно ска­зати, сказати по совісті, чесно кажучи, що називається, якщо можна так висловитись, якщо говорити правду тощо.

Вставні конструкції не завжди в усному мовленні виділяються паузами, але на письмі обов' язково відокремлюються комами, рід­ше — тире.

Увага! Тільки вставними бувають слова: мабуть, по-перше, по- друге, щоправда, а втім, отже, крім того, тому завжди в реченні ви­діляються комами.

Ніколи не бувають вставними й не виділяються комами такі сло­ва: навіть, майже, приблизно, все-таки, мовби, немовби, наче, не­наче, ніби, нібито, адже, притому.

Деякі слова залежно від контексту можуть уживатися то як встав­ні, то як не вставні: навпаки, можливо, видно, звичайно, здається, може, нарешті, справді, безперечно, кажуть та інші: Того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ (М. Рильський). Чи можливо виконати це завдання? Здається, про все, що говорить співрозмовник, він знає набагато краще й мимоволі фіксує найменше відхилення від істини... (Р.Іваничук). Мені осіння ніч короткою зда­ється (Леся Українка). Видно, було вже пізно, бо ніде по хатах не сві­тилося (Панас Мирний). Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву (І. Котляревський).

Так само одні й ті ж конструкції типу речення можуть бути встав­ними чи не вставними. Порівняйте: Нічого гріха таїти, є ще й такі особи, в яких, як писав Довженко, розум з вищою освітою, а серце — з нижчою (З газети). Але: Нічого гріха таїти: інколи наші редактори не від того, щоб підстригти майстрів слова на знайомий і звичний їм кшталт (М. Рильський).

Варто пам'ятати: якщо слово відповідає на якесь питання (залежить від якогось члена речення), то воно не вставне й виділяти комами його не потрібно; коли ж не відповідає, то воно, очевидно, вставне. До того ж вставні слова замінюються такими самими вставними (у яких Ви аб­солютно впевнені). Наприклад: Фронт тут, видно, недавно пройшов. Слово видно можна замінити—мабуть, очевидно, либонь та ін., значить у цьому реченні це вставне слово, його варто виділяти комами. У реченні Хурделиця — світу не видно (А. Головко) — подібної заміни зробити не можна, тому те саме слово в іншому контексті вже не є вставним.

Крім того, без вагань варто виділяти вислови, у яких є дієприслів­ники кажучи, мовлячи (правду кажучи, між нами кажучи, власне

кажучи): Правду кажучи, йому й самому кортіло довантажити підво­ди ще бодай сотнею мін (О. Гончар). А тут, не тобі кажучи, ростуть дочки так швидко, наче на дріжджах (І. Нечуй-Левицький). Не вам ка­жучи, бачив я, як за ту цяцечку дехто рідного братика віджалував, рідну країну занехаяв... (Марко Вовчок).

Розділові знаки при вставних конструкціях

1.          Найчастіше вставні слова, словосполучення й речення виділяються комами: У вікно світить місяць, на якому, либонь, видно всі моря, кратери і навіть тіні від гір (Є. Гуцало). Вже почалось, мабуть, майбутнє (Л. Костенко). На душі так, як, очевидно, буває в пере- льотної птахи, яка випадково не подалась до вирію. Зрештою, звід­ки мені відомо, як чується восени самотня перелітна птаха, коли її посестри полинули в теплі краї? (Є. Гуцало). Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп 'яні (І. Франко). Біда біду, як кажуть, перебуде (Л. Костенко). І Ярослав, я певна, в слушний час Як вернеться, знайде тобі посаду (І. Кочерга).

2.           Варто звернути увагу на слова проте й однак (одначе). Якщо вони вживаються на початку речення чи на першому місці в голо­вній або підрядній частині складного речення, то це сполучники, комами вони не відокремлюються, якщо лише після них не йдуть інші конструкції, де за правилами повинна бути кома. Коли ж ці слова стоять у середині простого речення чи в середині окремої частини складного речення, тоді це вставні слова, які обов'язко­во виділяються комами. Порівняйте: Ніяких звісток від Юрія не мала, проте була переконана, що він десь є (О. Гончар). Думка ця кружляла в Настиній голові, однак Настя стояла на одному міс­ці (М. Коцюбинський) — сполучники. Народу були зав 'язані очі, а він, проте, повертався обличчям до Сходу, туди, де рокотали грізні струни Тараса Шевченка (М. Рильський). Фаетон (син бога сонця Геліоса), упрохавши батька дати йому покерувати кіньми, котрі везли сонячну колісницю по небу, не розрахував, однак (од­наче), свої сили (За посібником) — вставні слова.

Не варто забувати й про окремий сполучник а проте: Соломія сливе несла Остапа, а проте їй доводилось часто зупинятись (М. Коцюбинський).

3.           Комами виділяються також вставні конструкції, що починаються службовими словами: Чи, може, він щось інше мав на оці, — а може, він був Корчак, Песталоцці? А може, я подробиці за­була, щось більше знав невирубаний сад. А може, — красень, ве­летень, Микула, — він просто ще соромився дівчат? (Л. Кос­тенко). Батьківський університет через бурхливі обговорення, як правило, закінчувався на годину пізніше. Спочатку покажіть мені ваш садок. А по-друге, я вам наперед скажу: все це не ви­тримує критики (О. Довженко).

Примітка 1. Коли ж сполучники чи сполучні слова, що вжива­ються перед вставними конструкціями, відносяться до всього речення чи окремих його членів, то комами відокремлюються самі вставні кон­струкції без сполучників: Сава Петрович в 'яло відповів, що, звичай­но, і в цьому треба триматися золотого правила — «краще як краще» (А. Головко). На такій батьківщині та з такою материзною можна було й добре на світі прожити, та, на жаль, обібрали опікуном до си­роти дядька Кузьму (Л. Яновська). Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно до­повнювало їх (О. Гончар).

Примітка 2. Трапляються варіантні випадки, коли комами може виділятися службове слово разом зі вставним або вставне слово виді­ляється окремо від службового. Це залежить від бажання автора від­нести службову частину мови до вставної конструкції чи до всього ре­чення. У диктанті в таких випадках усе залежить від інтонації. Пор.: І можливо, зустрінеться ще добра людина на твоєму шляху. І, мож­ливо, зустрінеться ще добра людина на твоєму шляху.

4.           Якщо вставні слова вживаються на початку чи в кінці відокремле­ного члена речення, то вони виділяються комами разом з ним: Че­рез рік, можливо у квітні, ми зможемо поїхати до Карпат . Цей юнак був родом із Франції, здається навіть із Парижа.

Примітка 1. Коли ж вставне слово стосується не відокремленого, а інших слів у реченні, то комами воно виділяється за загальними прави­лами: Через рік, у квітні, можливо, ми зможемо поїхати до Карпат.

Примітка 2. Якщо вставне слово стоїть у середині відокремлено­го звороту, то виділяється комами з обох боків: Письменник виглядав утомленим, працюючи, очевидно, над новою книгою.

4.           Два вставні слова відокремлюються одне від одного комою: Та­ким чином, безперечно, ви заслуговуєте заохочення.

5.           Якщо після групи однорідних членів речення вживається вставна конструкція, що передує узагальнювальному слову, то перед нею ставиться тире, а після — кома: Самостійні, службові слова, на­віть вигуки — певна річ, усі частини мови можуть виконувати в реченні функції підмета.

6.           Тире може ставитися на місці пропущеного слова в повторюваних вставних словосполученнях: Вестфальським миром у 1648 році закінчилася тридцятирічна війна між протестантськими дер­жавами та Францією, з одного боку, і католицькою імперією Габ- сбурґів — з другого (В. Шевченко).

7.           Тире при вставних конструкціях може вживатися за бажанням ав­тора для інтонаційно-смислового виділення: Отже — до бою! (О. Гончар).