магниевый скраб beletage

Складні синтаксичні конструкції — це складні багатокомпо­нентні речення із сурядністю й підрядністю, із сполучниковим і без­сполучниковим зв'язком, що мають три та більше частин.

Розділові знаки між кожними двома частинами таких складних синтаксичних конструкцій ставляться так само, як і між будь-якими двома частинами складносурядних, складнопідрядних або складних безсполучникових речень: Найкращі свої книжки письменники ство­рюють у тому віці, коли пристрасті їх уже вгамувалися: земля коло вулканів особливо родюча після вивержень (С. Шамфор).

Період — це багатокомпонентне складне речення, яке складаєть­ся з двох частин: перша, більша, містить повторення однотипних еле­ментів (групи однорідних чи відокремлених членів, підрядних, суряд­них, безсполучникових або складних частин), дає докладну картину чо­гось, друга частина, менша, що являє собою головну змістову частину, містить висновок, підсумок або узагальнення.

Перша частина періоду вимовляється звичайно з поступовим під­вищенням тону й прискоренням темпу, а друга — з пониженням тону й уповільненням темпу. Між цими частинами в усній мові робиться більша чи менша пауза, а на письмі ставиться, як правило, кома й тире: Хай його по-звірськи вбито, Хай його в пісок зарито, — Він не вмер... (О. Олесь). Коли ми хочемо бачити, ким може бути людина, який справді промете­ївський дух в ній живе, — гляньмо на Шевченка! (О. Гончар).

Вправа 170

Перепишіть речення, поясніть уживання розділових знаків. Чи можливі пунктуаційні варіанти?

1. А як кошлата зима з-за похмурого обрію гляне Й візьметься льо­дом довкіл, мов мармурова, земля, Лютий Борей і сніги не дають нам жити під Арктом, Де не людина лишень — небо холоне й тремтить (Овідій; перекл. А. Содомори). 2. Тільки повіє весною — і літо уже на порозі; Літо перейде — і глянь: Осінь розсипала овочі стиглі; за осінню слідом Мертва ступає зима (Горацій; перекл. М. Зерова). 3. Навіть коли після нашої смерті віки, позбиравши Нашу матерію, так, як сьогодні, її впорядкують, І буде ще раз дароване нам після темряви світло, То й до такої події не буде в нас жодного діла, Бо перервалась, коли помирали ми, пам'яті нитка (Лукрецій; перекл. А. Содомори). 4. Люда дома книж­ку розгорнула — ой, якраз цікава є стаття: різних слів сучасне і минуле, як слова народжує життя (Д. Білоус). 5. Ми творимо Людину, як скуль­птор творить свою статую з безформного мармуру: десь в глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які належить добути, очистити від усього зайвого (В. Сухомлинський). 6. Пам'ятайте, що перед тим, як взятися за виховання людини, треба самому зробитися людиною; треба, щоб у вас самих склався той взірець, який повинна наслідувати дитина (Ж.-Ж. Руссо). 7. Важке навчання в наших малюків — Не можуть тато й мама вже мовчати: Учителі навчають більш батьків, Як треба їм ді­тей своїх навчати (В. Плювако). 8. Хто вночі побачить береги Дніпрові, коли все в огнях — земля, вода і небо, — коли і перед греблею, вгорі, пливуть по морю кораблі, коли й за греблею, внизу, десь глибоко, ніби в проваллі, також пливуть вони чарівно білі, як фантастичні лебеді, а над ними, знову вгорі, мов у повітрі, летять експреси електричні; коли все це виблискує, іскриться, неначе в зорях, зсипаних з усього неба і роздмуханих подихом Дніпра, — тому дух захопить від краси, снагою юності наллються груди — не знає світ таких чарівних барв (Я. Баш). 9. Між тим, ці люди — ректор університету, чоловік літ п'ятдесяти з го­леною головою і круглим добродушним обличчям; благообразний дідок в окулярах; член комісії, похмурий чоловік з мішками під очима; зовсім молодий красивий доцент з густими бровами і в білому випрасувано­му костюмі; сива незграбна жінка — знаменитий мовознавець, — усі ці люди здавалися спокійними тільки на перший погляд і лише тому, що вміли себе тримати (Григорій Тютюнник). 10. Коли в грудях моїх три­вога То потухає, то горить; Коли загублена дорога, А на устах любов тремтить; Коли уся душа тріпоче, Як білий парус на човні, — Тоді рука моя не хоче Пером виводити пісні (М. Рильський). 11. Навчання — не механічне перекладання знань з голови вчителя в голову дитини: це най­складніші моральні стосунки, в яких провідною, визначальною рисою є виховання почуття честі, гідності й на цій основі — бажання бути хо­рошим (В. Сухомлинський). 12. І, піднімаючись на трасу, Аж захлина­ється мотор, І звуки атомного часу В старий вриваються собор, Який не двічі пересвідчивсь: Усе розтане міражем, І тільки тим багата вічність, Що наша пам'ять береже! (Л. Талалай).

Вправа 171

Перепишіть, розставляючи розділові знаки, поясніть їх уживання за допомогою правил, укажіть, чи можливі пунктуаційні варіанти. І. 1. Знову пригадується старовинний вислів який приписують Аристо- телю мислення починається з подиву (В. Сухомлинський). 2. Ти втратив корінь і основу ти обчухрав себе дотла бо ти зневажив рідну мову ту що земля тобі дала ту що не вбили царські трони ту що пройшла крізь бурі всі крізь глузи й дикі заборони й постала нам у всій красі (Д. Білоус). 3. За ті пісні що їх вона складала За те страждання що вона страждала За батька що розп'ятий у Варшаві А не схилив пред ворогом чола Не вистачало б городу Полтаві Щоб і вона ще страчена була (Л. Костен­ко ). 4. Великій і чистій воді що живить свіжить нас і поїть що студить

по спраглім труді по бої гарячім спокоїть що стомленим сни навіва що юних на подвиги будить мої найчистіші слова хай жертвою чесною бу­дуть (М. Рильський). 5. Відчувай у думці кожен порух тонко розумій усе навкруг той хто лає не завжди твій ворог той хто хвалить не завжди твій друг (Д. Білоус). 6. А як тільки в розкриті очі вступило зелене що котилось буйними хвилями луків та лісу як тільки небо спустилось і ніжно торкнулось обличчя немов пушинка як тільки в груди ввіллявся золотий напій повітря його [Кирила] сповила солодка втома. (М. Ко­цюбинський). 7. Й тепер коли прийшла весна коли війнула мені в груди тлумовиськом перших своїх тонких запахів коли в мені все помолоділо мов вербове пагіння над дніпровською водою то я добре знаю очікуване прийшло наче народжене силою мого бажання і наймення йому — синя та золота весна на дніпровських кручах (Є. Гуцало).

ІІ. 1. Якщо українцям хочеться мати свою окрему літературну об'- єднувальну мову то це їхня справа і ніхто, ні польське шляхетство, ні російське чиновництво, не має права втручатися в цю їхню домашню справу (І. Бодуен де Куртене). 2. Існує думка про те що поезія може і навіть повинна бути розхристаною адже в ній виявляє себе стихія по­чувань вулканічна сила емоцій яка залишає по собі гори а не поліровані плити тротуарів а тому рокованість поетичної мови має нагадувати блискавицю що за мить до своєї появи неспроможна здогадуватися якої форми буде її вогненна гілка (Д. Павличко). 3. Коли я умру замість мене залишаться діти і турботи щоденні нові і старі коли я умру замість мене залишаться квіти, і степи України, й висока вода на Дніпрі. (В. Під- палий). 4. Одне я знаю житиму на цій землі так щоб нікому не принести лиха (В. Шевчук). 5. Потім вони пішли в луг, посідали під кущем ка­лини, вирізували сопілки, вчилися грати на них і він розповів малюкам про сопілку яка говорила людським голосом повідав дітям легенду про калину що це не просто дерево, а дівчина-красуня яку замордували та­тари за те що не скорилася вона ненависним людоловам (І. Цюпа). 6. Якщо в знаменнику те що людина про себе думає а в чисельнику те що вона насправді важить то чим більший знаменник тим дрібніші дроби (За Л. Толстим). 7. Де вільна душа і де гордо піднесені чола де думка розкута де світ не розділений вузькими прихатніми мурами на закапелки де з глибин істини витікають слова де ненастанне поривання сягає довершеності де чисті джерела розуму не замулюються у безплід­ній пустелі мертвих звичаїв де ти душу провадиш до звершень і думки, і дії в цьому раї свободи, о Боже, країну мою пробуди (Р. Тагор).

Вправа 172

Поданий текст прочитайте, напишіть як диктант, поясніть уживання розділових знаків.

Невичерпна духовна скарбниця

Українська мова — мова української нації. У ній тисячолітня іс­торія нашого народу — історія тяжка, кривава, із злетами та падіннями, осяяна духом свободи та незалежності Української держави, бо ж укра­їнський народ, походження якого сягає глибини століть, який ніколи не завойовував чужих земель, віками змушений був зі зброєю в руках оборонятися і відстоювати своє право на вільне життя. Тому в укра­їнській мові ми вчуваємо брязкіт схрещених у кривавих герцях із во- рогами-зайдами шабель уславлених на весь світ козаків-запорожців, незламних опришків і гайдамаків, заповзятих Січових стрільців, фе­номенально мужніх юнаків-лицарів, які смертю хоробрих загинули під Крутами, і таких же відчайдушних воїнів УПА, що гордо дивились у вічі смерті, мужньо захищаючи свою землю від чужинських навал, і своєю кров'ю рясно скроплювали священні знамена майбутньої неза­лежної Української держави.

Дивовижна українська мова, що пройшла довгими тернистими шляхами свого розвитку, — це частина сутності нашого «я», нашої ментальності. Вона ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найве- личніше, наймужніше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючі­ше — перший голос немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній, розпачливий зойк прощання людини з білим світом; голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, позбавленої батьківської ласки й любові; невимовний біль чумака в далекій дорозі і тягар каторжанина на важкій, підневільній роботі; солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від

холодної людської байдужості, нігілізму і зради; святковий настрій від Великодніх і Різдвяних дзвонів та глибоку тугу голосіння від найдо­рожчих втрат; блакить високого неба і золото сонця та пшеничних ла­нів; сяйво світлого місяця і ясних зір, незчисленно розсипаних по небу; багрянець світанкових заграв і срібло цілющо-перлистих рос, що ви­блискує під щедрим промінням сонця; багрянець оксамитових китайок, якими покривають домовини найкращих синів і дочок України; роздол­ля широких степів і свідків дідівської слави — високих могил, густо розкиданих по нашій, омитій кров'ю, потом та сльозами землі, і не­зчисленних хрестів; могуття бурхливого Дніпра й оспіваного в піснях тихого Дунаю; міць столітніх дубів, що символізують силу української нації, і мінливо-веселкові переливи хвиль Чорного моря; хоробрість і кмітливість запорозьких козаків, що були винахідниками підводних човнів; мудрість наших добрих господарів-хліборобів, що своєю невси­пущою працею годували не один народ; тихий шепіт шовкових трав і таємничий шум замріяних смерек; дзюрчання кришталево чистих гір­ських потоків і аромат квітучих вишневих садків та пахучих лугів; кра­су опоетизованої червоної калини та хрещатого зеленого барвінку; зойк невільницьких ринків і катівень, жах страшних голодоморів і чорно­бильської катастрофи; почуття гіркої розлуки з найдорожчим, любові і ненависті, радощів і горя; гіркоту поневіряння на чужині і відчуття під­несеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спо­кій на всій планеті.

Усе це є в мові, яку створили ми, українці, протягом бурхливих століть, у мові багатій, мелодійній, одній з найдосконаліших мов світу, коріння якої губиться в сивій давнині.

(441 слово) (За М. Гуцем).

Вправа 173

Використовуючи речення різних типів, напишіть твір на одну з про­понованих тем: «Чи старомодне почуття патріотизму», «Моральні цінності нашого покоління», «Наодинці з природою», «Чи відімре книга з розвитком інформаційних технологій», «Не можу» живе на вулиці «не хочу». Поясніть розділові знаки.

©0> — Коханий друже, ти відчуваєш себе самотнім? Ти помічаєш, що твоя непотрібність затягнулася? Негайно телефонуй нам! Ти платиш лише за міжміський дзвінок. Ми чекаємо на тебе! Ди­ректор школи: 8-0522-955-956; завуч: 8-0522-955-957.