VI. Деякі художні засоби милозвучності мови

магниевый скраб beletage

1.          Коли будуєте речення, то потрібно слідкувати, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків чи звукосполучень: до­бродій дійсно поспішав — добродій справді поспішав; велика каю­та — простора каюта; ці цілющі рослини — ці лікарські рослини; за веслами ми стрінемо світання — за веслами зустрінемо сві­тання; але Каля не каялася, що вони зайшли хтозна-куди — але Каля не жалкувала, що вони зайшли хтозна-куди тощо.

2.           Не слід допускати римування слів у прозі: друзі школу закінчили й одразу вступили до університету — закінчивши школу, друзі од­разу вступили до університету; сподівання на зростання вро­жайності не підтвердилися — надії на зростання врожайності не підтвердилися; Маринка запалила керосинку — Маринка за­палила гасову лампу; любов людини до Батьківщини — любов лю­дини до рідної землі.

3.           Потрібно уникати набридливого повторення однакових або близь­ких за вимовою звуків, звукосполучень та слів: Для багатьох

епізодів роману характерні драматичність, поетичність, ре­алістичність. Немилозвучність у цьому реченні створюють од­накові кінцеві суфікси трьох слів -ість, а також нагнітання ши­плячих та свистячих звуків. Цю думку можна висловити так: Ро­ман захоплює драматизмом та поетичністю, в основі багатьох епізодів — реальні події. 4. Але правильно дібрані звукові повтори посилюють емоційний вплив на читача чи слухача. У художній літературі вживаються спеціальні засоби звукового забарвлення тих чи інших уривків — асонанси й алітерації.

Асонанс (лат. assonare — подібно звучати) — це повторення го­лосного звука для художнього забарвлення, посилення емоційного впливу того чи іншого звукосполучення, рядка, речення, групи рядків: Забіліли сніги у дубовій діброві, Голубого узору на вікнах сліди (А. Малишко).

Алітерація (лат. ad — до, littera — буква) — повторення приголо­сних звуків із певною художньо-стилістичною метою:

Ось заревуть маленькі люті птиці, З земних рівнин врізаючись навкіс В простори, в обрій, в морок, в громовиці, В блищання й двигіт вогневих завіс. ... Тоді зламать стрункий порив польоту, І, ревучи, рвонутись віражем, І розстрілом, коротким, як ножем, Метал і м 'ясо враже розпороти (М. Бажан).

Вправа 76

І. Переписуючи словосполучення, розкрийте дужки і доберіть по­трібний варіант відповідно до правил милозвучності української мови.

Так (і,й) молила(сь,ся) (б,би); відгук (у,в) пресі; (з,із,зі) щедру­вальниками; працюючи (у,в)дарно (і,й) дружно; (у,в) (роз,розі)квіті сили (і,й) (у,в)роди; (у,в) єдності; позичив (із,зі,зо) два мішки борошна; (зі,з)брали(ся,сь) (у,в)часно; світло (і,й) морок; (роз,розі)слати (у,в)каз; будуючи(сь,ся) (у,в) Сваляві; (над,наді) (у,в)квітчаною залою; пісня, (у,в) якій туга (і,й) печаль; напити(сь,ся) (з,із,зі) дзбанка; котити(ся,сь) обочиною; помилити(ся,сь) (у,в) (у,в)праві; (і,й)мовірний варіант; (з,із,зі) щемливими почуттями; зимостійкість (і,й) (у,в)рожайність ози­мини; Микола (і,й) Євген; пересувати(ся,сь) (у,в)двічі швидше; слухати (у,в) звукозапису; якщо (у,в)же на те (і,й)деть(ся,сь); познайомити(ся,сь) (з,із,зі) знаменитістю (у,в) (У,В)країні; (у,в)ступ кручі ліпив(ся,сь) (над,наді) ставом; залишило(ся,сь) (у,в) (у,в)яві; черпати (з,із,зі) джерела. ІІ. Складіть речення зі словами: вдача — удача, вклад — уклад, вникати — уникати, вправа — управа, вступ — уступ. Поясніть значення цих слів.

Вправа 77

Перепишіть речення, вибираючи з дужок найбільш оптимальний з погляду законів милозвучності варіант.

І. 1. Поети з'являються не звідкись (з,із)-за моря, а виходять (з,із,зі) свого народу (М. Гоголь). 2. Може, (з,зі)грію(ся,сь) я біля неї, Листям її обгорну(ся,сь) (І,й) на хвилину зрадію душею, Наче (в,у) дитинство вернув(ся,сь) (П. Ротач). 3. Тепер (в,у)родив (в,у)рожай (в,у)сім на ко­ровай (П. Воронько). 4. Без любові (і,й) захопленості своєю справою не буває справжнього (в,у)ченого (О. Давидов). 5. Я прощався (з,із,зі) Львовом, до якого наче приріс за п'ять студентських років (А. Со- домора). 6. (В,у) летючій воді найбільшого (в,у) Європі водоспаду Учан-Су, (в,у) його білопінному прямовисному шумовинні цвіла бар­виста веселка (В. Гончаренко). 7. (В,у) вигляді мови природою дано людині великий скарб. Не тільки користувати(ся,сь) ним, рідним сло­вом, але (і,й) натхненно ростити, оберігати його коріння (і,й) леліяти його цвіт — ось тоді воно (і,й) буде запашним та співучим, сповненим музики (і,й) чару, життєвої правдивості (і,й) поетичності (О. Гончар). 8. (І,й) ще пам'ятаю: був гарний літній день, (і,й) (в,у)се навколишнє здавало(сь,ся) прекрасним (О. Довженко). 9. Прагну сонце бачити (в,у) золотому капелюшку. Прагну небо бачити (в,у) синій хустині (І. Драч). 10. На районній нараді відзначили, що (в,у) артілі (в,у)сі роботи (в,у) ажурі, прекрасний (в,у)рожай (Є. Кравченко).

II.          1. Мова - це невичерпна духовна скарбниця, (в,у) яку народ без­перервно (в,у)носить свій досвід, (в,у)сю гаму свого розуму (і,й) по­чуття (М. Гуць). 2. (В,у)дар [іменник] - (і,й) сяйво знайденого слова Заблисне над(і) мною (в,у)горі! (Л. Костенко). 3. Сором, затятість (і,й) гордість змагаються (в,у) мені, а до очей зрадливо підкочуються сльози (М. Стельмах). 4. Може, (з,із,зі,зо) годину, може, (з,із,зі,зо) дві лютував вітер (А. Шиян). 5. Вийняв кобзу, разів (з,із,зі,зо) два ударив по рва­них (Т. Шевченко). 6. Шість місяців від нього не було чути (і,й) слова, потім написав, що (в,у)лаштував(сь,ся) як слід (І. Сенченко). 7. Якась незбагненна сила (і,й) принада є (в,у) синім туманці далини, він (з,із, зі,зо) дитинства бентежить (і,й) вабить тебе (М. Стельмах). 8. Бать­ки (і,й) діти! Діти (і,й) батьки! Нерозділиме (і,й) одвічне коло. Ми за­сіваємо житейське поле, (І,й) не на день минущий — на віки (Б. Олій­ник). 9. Парадні двері були (в,у)же замкнені. (І,й) вони, щоб не будити (в,у)сіх, зайшли (в,у) будинок через двір (В. Канівець).

III.       (В,у) яругах віхолило(ся,сь), наче хмари поопускали холодні (і,й) порскі свої подоли до самої землі, витрушують (з,із,зі) заметільних по­долів сіре порохно снігу, щоб почистішали (і,й) посвітлішали подоли, аби при сонці ранковому замерехтіли крохмальною білиною, хрусткою (і,й) свіжою, аби спалахнули цнотою первісного сяйва. (В,у) верхо­віттях старих сосон, що познімали(ся,сь) над верхів'ями нижчих осик та вільх, тупо шумить вітрець, наче забрав(ся,сь) поміж густої хвої, ба- брається (в,у) її колючках, не (в,у) змозі вибрати(ся,сь) на волю. (В,у) цю пору ще сплять по своїх прилистках жовто-голубі синиці, ще мов­чать сороки (і,й) не сперечаються між собою круки, ще не повилазили (з,із,зі) дупел проворні білки, аби побігти-посотати(ся,сь) (з,із,зі) де­рева на дерево (в,у) веселому, непогасному завзятті (Є. Гуцало).

IV.       (В,у) (в,у)сі віки, (в,у) (в,у)сі століття старші ніколи не були (в,у)доволені молодими. (І,й) се не так, (і,й) те не так. А поза тим (в,у)се людство прогресує (в,у) плані пізнання (і,й) керованості навколишнім світом майже (з,із,зі) космічною швидкістю. (І,й) мені можуть слушно закинути: оглянься, чоловіче, ми, як ніколи, багаті на талановиту (і,й) трудолюбиву молодь. Заперечень немає. (В,у)се це так. (В,у)се це свята правда. Але ж (і,й) дармоїдство, (і,й) міщанство, (і,й) злочинність є. (І,й) закривати очі на (в,у)се це аж ніяк не можна, бо породили ми (в,у)се це самі. Самі ж маємо (і,й) очищати(ся,сь) від (в,у)сього цього. А найліпше дбати, аби цього не було, коли дитина ще (в,у) колисці. (І,й) якщо ми любимо своїх дітей щиро (і,й) тверезо, а не інстинктивно, (і,й) не запізнимо(сь,ся) (з,із,зі) цією любов'ю, то (і,й) тема ця відпаде сама собою (М. Петросюк).

V. Жодна жива людина не скаже так, як (в,у) перекладача: «що є більш страшним, ніж бідний селянин», кожен скаже «що страш­ніше»... — Коби-то!.. — сумно зауважимо нині. — Щокроку — оте «більш», «найбільш»: (в,у) найновіших правописах таке ступенюван­ня — норма. Що (в,у)же казати про милозвучність, на яку так дораджує зважати Григорій Кочур (це вже (з,із,зі) пізнішого листа): «Більше ува­ги тому, що наші предки звали «милозвучністю» — (в,у)никайте збігу так приголосних, як (і,й) голосних...» Поле, на жаль, не стає кращим. (І,й)ще небезпечніший бур'ян на ньому проростає... (А. Содомора).

Вправа 78

Прочитайте, визначте випадки, зумовлені законами милозвуч­ності. Випишіть речення, у яких, на Вашу думку, порушені правила ми­лозвучності, підкресліть ці місця, угорі надпишіть власний варіант. І. 1. Під скособоченою комишевою загорожею, що тріпотіла на ві­трі обтьопаними стеблами, скільчилась уві сні людська постать (Є. Гу­цало). 2. Панна Анеля жвавіше ходить по хаті, розмовляє зо мною і ні з того ні з сього аж двічі цілує пана Адама в чоло (М. Коцюбинський). 3. Шрам з серця аж ложку покинув, а господар замішавсь-замішавсь да й сам не знає, що йому робити (П. Куліш). 4. — Втихомирся, Супруне. Втихомирся, дорогий! Дитя нерозумне, сказало щось з чужого язика (М. Стельмах). 5. Да вже Череваниха почала Петра обнімати; тільки вже тепер пригортала до себе з щирим серцем, як рідного сина (П. Куліш). 6. Драми [Олександра Корнійчука] бачили світло рамп Європи і Амери­ки, Азії і Австралії, Німеччини і Канади, Японії й Індії. (В. Козачен­ко). 7. Тужу за вами, солов'ї Вкраїни! (М. Рильський). 8. А скіфський кінь із мазаної хати Чумацьким Шляхом зорі прогортає. (І. Драч). 9. Все повторялось: і краса, й потворність (Л. Костенко). 10. На все

впливає мови чистота: Зір глибшає, і кращають уста, Стає точнішим слух, а думка гнеться, Як вітром розколихані жита (Д. Павличко).

II.           1. Ми входимо вдвох із тобою В напоєний мжичкою музики сад. Співзвуччя колишуться, сплівшись, як трави, Мелодія в'ється, як світ­ла тропа, — По ній в білосніжні простори уяви Повільно й вгамовано серце вступа (М. Бажан). 2. Протягом століть, відбираючи по словечку, по зернятку, геній народу витворив і передав нам у спадок, у вічне ко - ристування неосяжне, розкішне у своїй красі й блиску розуму лінг­вістичне багатство: майте, гордіться, не будьте німі! (О. Гончар). 3. По­спитавши разів зо три «хто» й «чого треба», Хорбутиха впустила мене до хати (І. Муратов). 4. Доторкнулося сонце чутливих повік, Як бджо­ла золота, наближається звук, І несе мене в сон на осонні потік Аж в дитинство моє, аж до маминих рук. І розквітла земля піді мною пливе, І весна, як тоді, наді мною шумить, А під кроною яблуні світло живе, Тільки світло живе замість мами стоїть (Л. Талалай). 5. Засіяла зірка уві млі (П. Воронько). 6. Я зібрав усі фотографічні причандали, скинув їх жужмом у куток біля апарата і накрив усе чорним сукном (М. Ко - цюбинський). 7. Десятки тисяч людей в біноклі і підзорні труби по­бачили сиву голову академіка Риндіна і гаряче вітали вигуками від­важного командира ракетного корабля (В. Владко). 8. Зі сльозами про­воджали жінки чоловіків, матері — синів, виряджали рідних кревних; дитячими ручками, дівочими устами прощалось село зі своїми людьми (М. Стельмах). 9. Зо всіх куточків, зі стін, з вікон, з долівки і з мене са­мого вставали згадки дитинства. (М. Коцюбинський). 10. Аж ніяк не змінившися в своїх географічних межах, місто враз зробилось неначе в два рази більшим (Ю. Смолич).

Батько

Андрій знає, що тут, над Колодяжним, загинув його батько. Його батько — льотчик-випробувач реактивних літаків. Узагалі нової по­вітряної техніки. Яким він був? Ставний, чорноокий, займався бок­сом, грав на гітарі, його улюбленим героєм був Джузеппе Гарібальді. Любив альпіністські сходження на високі гори, бував на Кавказі і на Памірі. Яких пісень співав? Найбільше сучасні, а також про гетьмана

Сагайдачного; впадаючи в меланхолію, мугикав жорстокі романси непманських часів. Буваючи в чужих великих містах, неодмінно від­відував археологічні музеї; знався на кераміці і на старовинній зброї; спершу щиро захоплювався фільмами італійського неореалізму, а по­тім охолов душею. Так, був знайомий із Юрієм Гагаріним і, можливо, з генеральним конструктором перших літальних космічних апаратів, але ж не все міг розповісти, мусив тримати в секреті. Був уболіваль­ником футболу, сам непогано грав у нападі, центрфорвардом і, звичай­но, свого часу близько знався з видатними футболістами. Якими саме? Можливо, зі Львом Яшиним і Юрієм Войновим. Чи був знайомий із Анатолієм Бишовцем? Трудно сказати, адже Бишовець став знамени­тим нападником збірної країни і київського «Динамо» трохи пізніше. Яке ще мав захоплення? Любив ходити до лісу й зривати ранні весняні квіти — привозив, траплялось, додому цілі оберемки пролісків, лісо­вого сону, фіалок, рясту, конвалій. Якось був приніс їжака, потім стало жалко це химерне створіння, випустив десь у лісі. Чому не збереглось фотознімків, де батько був би поряд із іншими льотчиками-випробува- чами, серед новітньої експериментальної техніки? Такі знімки, мабуть, десь є, але батько ніколи не приносив їх додому. Збереглись тільки ті, де він сфотографований поміж учнів школи, в якій навчався. З авіацій­ного училища теж немає. Він дуже любив тебе, Андрію, задовольняв усі твої забаганки. А скільки іграшок приносив — автомобілі та трак­тори з механічним заводом, крокуючі екскаватори, літаки. Побились, на жаль. Батька не пам'ятаєш зовсім? Іще зовсім був маленький, от і не пам'ятаєш. Ага, тільки з моїх розповідей можеш згадати. Загинув отут, над Колодяжним. Довго тобі не казали, щоб не травмувати пси­хіку. Очевидно, модель літального апарата потребувала вдосконалення, була з дефектами. І він не зміг приземлитись, щоб урятуватися? Сину мій, хто ж до пуття розповість про останні драматичні хвилини, а то й секунди, в які вирішується доля наукового пошуку і людського життя? Може, сподівався на щастя, на свою майстерність і волю, може, свя­щенне почуття обов'язку перемогло все. Отут, над Колодяжним, над цими полями, а найточніше — над цим байраком, де тече чистий стру­мок, ростуть верболози і густо снується ожина. Свідків немає, давно

сталось, і слідів не залишилось. Розумієш, Андрію, твій батько був пре­красною людиною, мужньою і хороброю, відданою героїчній справі. Ти схожий на нього — манерою всміхатись, ледь нахиляти голову до лівого плеча, ходити, говорити. І волі тобі не позичати, і веселого відкритого розуму. Хочеш знати, яким був твій батько, — заглядай частіше в глиб своєї душі, прислухайся до неї.

(Є. Гуцало).

Осінь

З високого пагорба, звідти, де могутній дуб розпростер свою крону над крутим яром, в долину плавно спускалась осінь. Здавалося, вона не йшла, а пливла поверх стиглих трав, поміж колючою шипшиною.

Осінь усе наближалась і наближалась. Уже можна було розгледіти довге, кольору осіннього неба плаття, вимережене листям груш, берес­ту, клена, в'яза, намисто з плодів каштана. На голові — висока корона, прикрашена кетягами горобини, в руках — великий кошик.

Підійшла, вклонилася низько, привіталася. Сказала, що дуже по­спішає, бо іще клопотів багато. Вчора поливала озимий клин, щоб на наступний рік урожай щедрий був. Сьогодні розгонила хмари і слала сонячне проміння на лани, де селяни збирають цукрові буряки, карто­плю, моркву, капусту, помідори. А ще ж треба позолотити дерева, в яких зелене вбрання.

Тільки що зайшла в сосновий бір, грибів назбирала, а в гаю — гло­ду, терну, грушок-гниличок. Коли запитав у осені, де ж вона живе, від­казала, що скрізь, а заночує, де зима застане. Відповіла та й почала зо мною прощатися. Пішла по горбах, по долинах, часто оглядалася й ма­хала рукою з зібраними в свіжий букет останніми польовими квітами, а в лісі котилася луна: «До побачення!»

(За І. Щербатенком).

III.       Звуки міняють значення слів, Треба, щоб їх розрізнять ти умів: Вправа — завдання, що виконав ти, Управу на когось можна знайти. Цінне досягнення в чомусь — це вклад, Спосіб життя називають уклад.

Небажаних зустрічей ти уникаєш, У слово вчителя вдумавсь — вникаєш. У не міняєм на в у словах, Щоб збереглася їх сила жива: Влада, вказівка, урок, установа, Внутрішній, вплив, узбережжя, умова, Вдалий, взуття, упаковка, удар, Вдячний, взаємний, узгір'я, удав.

Вдумуйся в значення кожного слова — Стане у тебе багатшою мова!

Вправа 79

Напишіть твір на одну з пропонованих тем (можна міні-твір): «У чому привабливість і труднощі професії, яка мені подобається», «Лист улюбленому письменникові», «Що робити, аби молодь не цуралася рід­ної української мови», «Тремтить зоря на пелюстках троянд», «Білий сніг на зеленому листі». Підкресліть місця, зумовлені милозвучністю, перевірте, чи завжди Ви дотримуєтеся правил евфонії.

©0>                                                        Розумний син

Повернувся парубок із гулянки пізно додому, запалив свічку, сів біля столу та й задумався. Так він і сидів, аж поки догоріла свічка. Мати побачила це й засвітила ще одну — може ж таки син щось добре надумає. Уже й розвиднілось, а він усе сидить та думає.

—                  Про що ж ти, синку, думав цілісіньку ніч? — питає мати.

—                  А де будуть наші горобці ховатися, коли клуня згорить, — від­повів син.

§ 26. Морфологія. Особливості

• • _ ____________  • _ •

відмінювання іменників

Морфологія (від грецьк. рорщ — форма і Xoyoq — учення, сло­во) — розділ мовознавства, що вивчає систему механізмів мови, які за­безпечують побудову та розуміння її словоформ, тобто форми словозмі­ни (змінювання слів за числами, відмінками, родами, особами тощо).

В українській мові 10 частин мови. Серед них виділяють — 6 само­стійних: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, при­слівник (перші 5 — змінювані, остання, а також несамостійні — не­змінювані), 3 службові: прийменник, сполучник, частка, а також ви­гук, що не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови.

Іменник — самостійна частина мови, що позначає предмет чи осо­бу й відповідає на питання: х т о? щ о?

Серед іменників розрізняють власні та загальні назви, конкретні й абстрактні, матеріально-речовинні, збірні, істоти й неістоти.

Власні — це такі назви, що виділяють окремі конкретні предме­ти з класу однотипних (як правило, пишуться з великої літери): Памір, Хрещатик, Богдан, Роман, Кіровоград, «Ока», Зевс, Сатурн, Прип 'ять, Шевченко та ін.

Загальні — це такі іменники, що узагальнено називають класи од­нотипних предметів або явищ (як правило, пишуться з малої букви): гора, вулиця, совість, дочка, рослина, місто, автомобіль, прізвище, по­кликання, сотня, голубінь, зелень тощо.

Конкретні — це іменники, що в широкому розумінні позначають речі, факти, явища, які піддаються лічбі, і людина сприймає їх органами чуття (може покуштувати, побачити, почути, торкнутися, понюхати): комп'ютер, склянка, дощ, рубанок, Дніпро, пустеля, метро, бандура, барвінок, ведмідь, кисіль, Карпати.

Абстрактні — це іменники, що позначають абстраговані, узагаль­нені поняття, які не сприймаються органами чуття людини. Це слова на позначення властивостей, ознак, дій, процесів, психічного стану, назв міри й ваги, наукових понять: радощі, любов, сміливість, читання, бо­ротьба, ходіння, спів, врода, дециметр, тонна, кілограм, акр, роман­тизм, категорія, композиція, християнство, терпіння тощо.

Матеріально-речовинні іменники — це слова, що означають однорідну за своїм складом речовину, яку можна поділити на частини, котрі мають назву цілого й підлягають виміру, а не лічбі. Це корисні копалини, хімічні елементи, будівельні матеріали, зернові культури, ліки, харчові продукти тощо: алюміній, вугілля, ртуть, азот, водень, кисень, цегла, склобетон, цемент, пшоно, ячмінь, кукурудза, пшениця, корвалол, амідопірин, фталазол, сметана, олія, халва, йогурт, ряжан­ка, молоко, сир.

Збірні — це іменники, що позначають сукупність однакових чи подібних предметів або істот, які сприймаються як одне ціле. Збірні іменники мають специфічні суфікси, у тому числі й нульовий: гниль, погань, молодь, коріння, комарня, грошва, піхота, гарбузиння, ласто­виння, сливняк, малеча, білизна, мошкара, інтелігенція, професура, сим­воліка, секретаріат, генералітет та ін., але не належать до цієї групи іменники типу народ, загін, ансамбль, отара, зграя, стадо, команда, рота, ліс, полк.

Назви істот — це конкретні іменники, що позначають людей, тва­рин, птахів, комах, риб, міфічних і демонологічних персонажів, помер­лих, шахові фігури, деякі карти тощо: чоловік, вивірка, олень, качка, ку­ріпка, мурашка, звір, окунь, оселедець, русалка, чорт, відьма, покійник, мрець (але не труп), лялька, ферзь, пішак, валет, дама та ін.

Назви неістот — це конкретні та абстрактні іменники на позна­чення решти предметів та явищ дійсності: хитрість, тролейбус, день, інститут, народ, людство, натовп, рота, армія, студентство, зграя, документ.