V. Відмінювання іменників І відміни

магниевый скраб beletage

У пропонованих нижче таблицях подано закінчення іменників у буквеному вираженні. Різні закінчення в межах однієї групи подаються через кому, варіантні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску, рідкісні закінчення беруться в дужки.

 

Однина

Множина

Відмінки

 

 

м'яка

 

 

м' яка

тверда

мішана

не на [й]

на [й]

тверда

мішана

не на [й]

на [й]

Н.

Р.

0, (-ів)

0, (-ей)

0,(-ів), (-ей)

0

Закінчення табл.

Відмінки

Однина

Множина

тверда

мішана

м'яка

тверда

мішана

м'яка

не на [й]

на [й]

не на [й]

на [й]

Д.

-ам

-ам

-ям

-ям

З.

-у

Як

у Н.

або Р.

в.

О.

-ою

-ею

-ею

-єю

-ами, (-ьми)

-ами

-ями, (-ьми)

-ями

М.

Як

у

Д.

в.

-ах

-ах

-ях

-ях

Кл.

-е, -ю

Як

у

Н.

в.

Однина

1.          Форми Р. в. одн. та Н. мн. нерідко розрізняються наголосами:

качки — качки, хати — хати, межі — межі, сироти — сироти, вдови — вдови, сковороди — сковороди, брови — брови, коси — коси, строфи — строфи та ін.

2.           У Д. та М. в. кінцеві приголосні основи [г, ґ, к, х] чергуються із [з', дяз', ц', с']: ватага — ватазі, при ватазі, дзиґа — дзидзі, на дзидзі, пасіка — пасіці, на пасіці, макуха — макусі, у макусі, Ма- жуга — Мажузі, при Мажузі, Салиґа — Салидзі, при Салидзі, Ке- трисанівка — Кетрисанівці, у Кетрисанівці, Синюха — Синюсі, у Синюсі.

3.           В О. в. іменники твердої групи мають закінчення -ою, мішаної та м'якої не на [й]              ею, м'якої на [й]  єю: музикою, шиб­кою, утіхою, ковалихою; пашею, мишею, стражею, калюжею; Іллею, суддею, статтею, ріллею, ткалею, перебендею; зграєю, губернією, лотереєю, ідеєю, камелією, збруєю, туєю.

4.           У Кл. в. іменники твердої групи мають закінчення -о: дорого, мо­роко, монголко, комахо, мачухо; м'якої та мішаної            е: госпо­дине, попаде, льотчице, госте, судде, Ілле, Насте, Христе, Усте; площе, малече, султанше, книгоноше, рикше; після апострофа, м'якого знака, й та букви на позначення голосного в іменниках

м'якої групи вживається -є: сім 'є, дуеньє, доньє, піраньє, еска­дрильє, Майє, імперіє, месіє, братіє, Маріє, феє. Закінчення -ю мають деякі пестливі іменники м'якої групи: бабу­сю, тітусю, мамуню, бабуню, доню, кумцю, рибцю, голубцю. Проте час­тина іменників має паралельні закінчення: матусю і матусе, Марусю і Марусе, Марисю і Марисе, Галю і Гале.

Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного відмінка: Людмило Андріївно, Лідіє Давидівно, Оксано Петрівно.

Множина

1.          У Н. в. іменник старости з наголосом на І складі має значення «керівна особа» — у Р. в. старост; з наголосом на закінчен­ні старости (у весільному обряді) — у Р. в. старостів; фор­ма Р. в. залежить і від лексичного значення слова: верст (від вер­ста — давня міра відстані), верств (від верства — шар), верстов (від верства — давня міра відстані); вигід (від вигода), вигод (від вигода) та ін.

Примітка. Якщо іменники І відміни з наголошеним закінчен­ням у формах множини поєднуються із числівниками два (дві), обидва (обидві), три, чотири, то в Н. в. мн. набувають такого наголошення, як в однині: пташки, пташки — дві пташки, частки, частки — оби­дві частки, картки, картки — три картки, ляльки, ляльки — чотири ляльки. Іменники І відміни з наголошеною основою в множині та флек­сією в однині, сполучаючись із указаними числівниками, також ма­ють наголос у Н. в. мн., як в однині: мітли, мітли — дві мітли, душі, душі — обидві душі, голови, голови — обидва голови, гори, гори — три гори, борозни, борозни — чотири борозни.

2.           У Р. в.:

а) переважає нульове закінчення, причому зберігається м' я­кість кінцевого приголосного основи іменників м'якої групи (крім р): кислот, трапез, молекул, підпор, груш, площ, гри­вень, бабунь, читалень, жмень, скель, хвиль, пустель, гир (гиря), бур (буря), зір (зоря);

б)    кілька іменників жіночого роду мають закінчення -ей: мишей, вошей, попадей (попадя), свиней, статей (стаття), сімей;

в)     переважно в іменниках чоловічого роду фіксується закінчен­ня -ів: суддів, гайдамаків, теслів, сусідів; а також це закін­чення приймають деякі прізвища: Журбів, Чупринків, Нудь- гів; в іменниках жіночого роду форми на -ів уживаються па­ралельно до форм з нульовим закінченням: бабів і баб, мамів і мам, легенів і легень, губів і губ, але: ніздря — ніздрів;

г)       іменник вівця має форму овець, дошка — дощок;

ґ) в іменниках, які мають у Н. в. одн. перед закінченням сполу­чення двох приголосних, у Р. в. мн. між цими приголосними з'являється о в словах, що мають суфікси -ечк-, -івк-, -анк- та -к- після приголосного основи: дужечка — дужечок, ме­режечка — мережечок, зозулечка — зозулечок, красунечка — красунечок; стометрівка — стометрівок, Петрівка — Пе- трівок, Спасівка — Спасівок, абрикосівка — абрикосівок, спиртівка — спиртівок; довбанка — довбанок, запродан­ка — запроданок, вишиванка — вишиванок, забаганка — за­баганок, співанка — співанок; слов 'янка — слов 'янок, устіл­ка — устілок, ладанка — ладанок, хлібинка — хлібинок, жердка — жердок, нянька — няньок, а також в іменниках: ігор, кухонь, поверхонь, сосон (і сосен), молитов, підошов, відьом, корогов, суконь. В інших іменниках, зокрема із суфіксами -івн-, -арн'- (чи кінців­кою -арня), з'являється е(є): князівен, сотниківен, ковалівен, ца­рівен, попівен, титарівен, лісниківен, суддівен, теслярівен; книга­рень, січкарень, медоварень, буцегарень, бондарень, пекарень, лі­карень, слюсарень, палітурень; мітел, будівель, покрівель, земель, конопель, крапель, стаєнь, вафель, мушель, катівень, кузень, довбень тощо.

Вставних звуків, як правило, не буває в іменниках іншомовно­го та книжного походження, рідко у власне українських сло­вах: шайб, пломб, колб, іволг, штанг, петард, парандж, кафедр,

знайд, пригорщ, жертв, кочерг, верб, але в іменниках на -к(а) за аналогією до відповідних українських з'являється о: арок, марок тощо;

д) в іменниках іншомовного походження з подвоєними буквами на позначення подовжених приголосних звуків у Р. в. мн. пе­ред нульовим закінченням це подвоєння зберігається: бонн, ванн, тонн, вілл, панн, булл, мадонн.

3.          У З. в.:

а)    назви істот мають форму, спільну з Р. в.: панночок, черепа­шок, генеральш, ворон, святош, синьйор, воєвод, мельниківен, дяківен, молодиць, проте іменники — назви деяких свійських тварин уживаються також у формі, однаковій із формою Н. в. мн.: гнати вівці (й овець), пасти свині (і свиней), доїти корів (і корови). У деяких синтаксичних конструкціях назви осіб у З. в. мн. мають форму, що збігається з Н. в. мн.: записатися в листоноші, набиватися в подруги, проситися в друкарки, готуватися в куми тощо;

б)    іменники — назви неістот мають форму, як у Н. в. мн.: бачу підкови, ягоди, гори, фабрики, груші, перукарні, огорожі, сур­ми, крихти.

4.          В О. в. поодинокі іменники мають паралельні форми: слізьми (і сльозами), свиньми (і свинями).