VL Відмінювання іменників ІІ відміни чоловічого роду

магниевый скраб beletage

 

Однина

Множина

Відмінки

 

 

м'яка

 

 

м'яка

тверда

мішана

не на [й]

на [й]

тверда

мішана

не на [й]

на [й]

Н.

0, -о

0

0

0

-и, (-і),

(-а)

Р.

-а -у

 

-я, -ю

-я, -ю

(-ів), 0, (0)

-ів

-ів, (-ей)

-їв

Закінчення табл.

 

Однина

Множина

Відмінки

 

 

м'яка

 

 

м' яка

тверда

мішана

не на [й]

на [й]

тверда

мішана

не на [й]

на [й]

Д.

-ові/-у

-еві/-у

-еві/ -ю

-єві

/-ю

-ам

-ам

-ям

-ям

З.

Як

у Н.

або

Р. в.

Як

у Н.

або Р.

в.

О.

-ом, (-им)

-ем

-ем

-єм

-ами, (-ьми)

-ами

-ями, (-ьми)

-ями

М.

-і/-ові/ -у

-і/-еві/ -у

-і/

-еві/ -у

-ї/

-єві/ -ю

-ах

-ах

-ях

-ях

Кл.

-у

-е, -у

Як

у

Н.

в.

Однина

1. У Р. в. закінчення -а (-я) мають:

а)    назви істот, у тому числі персоніфіковані предмети та яви­ща: вола, коня, жука, носорога, діда, сусіда, студента, про­фесора, повара, Мишка, Леоніда, Євгенія, Орлика, Кононенка, Гриновця; Вітра, Мороза, Ліса;

б)    назви дерев: граба, каштана, ясена, дуба, клена, бука, баоба­ба, кипариса;

в)     назви чітко окреслених предметів, що піддаються лічбі: меча, олівця, стільця, дзьоба, штатива, плуга, кетяга, баяна, лай­нера, ордена (нагорода), фотоапарата, браслета;

г)     назви населених пунктів: Лондона, Парижа, Києва, Харкова, Кіровограда, Ужгорода, Львова, Донецька, Житомира, Се­вастополя.

Примітка. Закінчення -у (-ю) вживається в складених назвах на­селених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичай­но в Р. в. одн. закінчення -у (-ю): Золотого Потоку, Кривого Рогу, Зеленого Клину, Малого Ставу, Нового Шляху, Синюшиного Броду,

Веселого Гаю, Виноградного Саду, Червоного Ранку, Красного

Лиману тощо;

ґ) назви річок із наголосом на закінченні: Дніпра, Дінця, Дні­стра, Іртиша, Псла, Ужа, але: Дунаю, Бугу, Інгулу, Єнісею тощо, а також географічні назви із суфіксом присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Тетерева, Колгуєва, Пирятина тощо;

д)    назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, метра, грама, відсотка, місяця, тижня, але: року, віку; назви місяців і днів тижня: вівторка, квітня, понеділка, четверга, травня, липня, листопада (але листопаду — назва процесу); назви грошо­вих знаків: червінця, карбованця, долара, гроша, фунта стер­лінгів; числові назви: десятка, мільйона, мільярда;

е)     назви машин і їхніх деталей: комбайна, екскаватора, крана, тепловоза, поршня, мотора, дизеля, автомобіля;

є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їхні частини: атома, катода, радіуса, квадрата, ром­ба, трикутника, шестигранника, діаметра, шківа, сек­тора, котангенса; а також українські за походженням су­фіксальні слова-терміни: числівника, добутка, знаменника, чисельника, іменника, займенника, але: роду, виду; також синтаксису, складу, способу.

2. Закінчення -у (-ю) мають іменники, що позначають:

а)    речовину, масу, матеріал: водню, кисню, шовку, тротилу, піс­ку, сиру, пороху, бензину, оксамиту, гасу, воску, алюмінію, бе­тону, пропану, квасу, бальзаму, граніту, гіпсу, але: хліба;

б)    збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, березняку, вишняку, гаю, гурту, загалу, капіталу, каравану, каталогу, ко­дексу, колективу, лісу, оркестру, полку, парку, пролетаріату, реманенту, рою, саду, сушняку, тексту, товару, тому, трі­умвірату, хору;

в)     назви кущових, трав'янистих рослин, сортів плодових дерев:

барвінку, жасмину, бузку, буркуну, гороху, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але: вівса), кальвілю, ренету, ренклоду;

г)     назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: палацу, вок­залу, тину, даху, замку, коридору, магазину, метрополітену, молу, поверху, сараю, мезоніну, універмагу, шинку, тунелю, ґанку; але -а (-я) вживається переважно в іменниках — на­звах архітектурних деталей — та в словах з наголошеним за­кінченням: карниза, еркера, портика; бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; обидва закінчення властиві іменникам: мосту — моста, паркану — паркана, плоту — плота;

ґ) назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, ко­мітету, комісаріату, університету, штабу;

д)    переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо: абзацу, валу, байраку, краю, лиману, лугу, майдану, рову, сві­ту, яру, але горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, ставка, ярка, майданчика, лужка;

е)     явища природи: дощу, вітру, граду, буревію, грому, вихору, вог­ню, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду;

є) назви почуттів: жалю, болю, страху, гніву, стиду;

ж)    назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних й абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, достатку, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але термін звука), ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, колоквіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), мажору, міражу, моменту, принципу, прогресу, про­цесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, сорту, тифу, хисту, ходу, шуму, але: ривка, стрибка, стусана;

з)     терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й таке інше: аналізу, електро­лізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: епосу, альманаху, жанру, міфу, журналу, нарису, об­разу, памфлету, стилю, роману, сюжету, фейлетону, літопи­су, твору, водевілю;

и)    назви ігор і танців: баскетболу, волейболу, тенісу, футболу, краков 'яку, вальсу, танцю, танку, футболу, хокею, але: го­пака, козака;

і) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): во­догону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, ману­скрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава; ї) переважна більшість префіксальних іменників з різними зна­ченнями, крім назв істот: випадку, вислову, відгуку, заробітку, запису, опіку, побуту, прибутку, прикладу, сувою, усміху, успіху; й) назви річок, крім зазначених у п. 1 (ґ), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Рейну, Байкалу, Ельтону, Світязю, Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу, Родосу, Сахаліну, Туркменістану, Донбасу, Сибіру.

3.          Таким чином, уживання закінчень -а (-я), -у (-ю) залежить від конкретного лексичного значення слова, наголосу тощо. Звер­тають на себе увагу випадки розмежування назв населених пунк­тів із закінченням -а (-я) (Анадира, Буенос-Айреса, Гібралтара, Ішима, Стрия) та інших географічних назв, що мають форму на -у (-ю) (Анадиру (річка), Буенос-Айресу (провінція, озеро), Гібрал­тару (протока, територія), Ішиму (річка), Стрию (річка)).

За допомогою закінчення Р. в. одн. розмежовуються слова: ізумруда (окремий камінь) — ізумруду (матеріал), блока (окремий механізм) — бло­ку (об'єднання, сукупність людей, країн), буфета (різновид меблів) — бу­фету (приміщення), рахунка (документ) — рахунку (дія), ордена (нагоро­да) — ордену (релігійне угруповання), буряка (одиничне) — буряку (збір­не), вала (деталь машини) — валу (насип), інструмента (одиничне) — ін­струменту (збірне), каменя (одиничне) — каменю (збірне), терміна (сло­во) — терміну (срок), пояса (предмет) — поясу (просторове поняття).

4.          У Д. в. вживаються паралельні закінчення: -ові, -у (тверда гру­па), -еві, -у (мішана), -еві, -ю (м'яка не на [й]), -єві, -ю (м'яка на [й], після голосного, апострофа): сину — синові, лісу — лісові, дощу — дощеві, сторожу — сторожеві, гостю — гостеві, тес­тю — тестеві, солов 'ю — солов 'єві, краю — краєві.

Іменники чоловічого роду на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв) мають лише закінчення -у: острову, рову, Виноградову, Львову, Глібову, Петрову, Кравцову, Кравцеву (Кравців), Пономареву (Пономарів).

Примітка. Коли в тексті зустрічається поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, то варто чер­гувати паралельні закінчення, спочатку вживаючи -ові, -еві (-єві), а

тоді------- у (-ю): директорові заводу Петренкові, професорові Гайдуку

Іванові Федоровичу, добродієві лейтенанту, панові Корейку Семенові Гнатовичу.

5.           У З. в. іменники — назви істот — мають форму, однакову з фор­мою Р. в. одн.: бачити горобця, ректора, майора, консула, снігура, поляка, ляща.

Іменники — назви неістот — переважно мають форму, тотожну з Н. в. одн.: аудит, інститут, міст, народ, полк, ліс, гай, проте деякі сло­ва, переважно назви побутових предметів, можуть мати паралельні фор­ми, спільні з формами або родового, або називного відмінка одн.: зрізав дуба й дуб, відремонтувати радіоприймач і радіоприймача, отримати лист і листа, одягнути капелюх і капелюха, заплатити карбованець і карбованця, відкласти ніж і ножа. Пор. також: зображувати Нептуна, проклинати Плутона (імена античних богів), зустрів Куйбишева (пріз­вище) і фотографувати Нептун, досліджувати Плутон (планети), по­бачив Куйбишев (місто).

6.           В О. в. іменники чоловічого роду мають закінчення -ом (тверда

група): ювіляром, доларом, пластиром, медом, пиріжком; -ем (мі­шана та м'яка не на [й]): веслярем, піснярем, бетонярем, плачем; кобзарем, карасем, князем; -єм (м'яка на [й]): колієм, роєм, уро­жаєм, солов'єм.

Закінчення -им мають в О. в. прізвища чоловічого роду твер­дої групи на -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн): Федорів — Федоровим, Лесів — Лесевим, Тимофіїв — Тимофієвим, Ковальов — Ковальовим, Морозов — Морозовим, Нехорошев — Нехорошевим, Лисицин — Лисициним, але неслов'янські прізвища на -ов, -ин, -ін мають в О. в. одн. закінчення -ом: Бюловом, Дарвіном, Чапліном; географічні на­зви чоловічого роду на -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), що не відміню­ються як прикметники, мають закінчення -ом: Харковом, Батурином, Жашковом, Псковом, Києвом.

У М. в.:

а)            закінчення -ові, -еві (-єві) мають переважно назви істот: при

дядькові, на ослові, на тигрові, на коневі, при товаришеві, при викладачеві, на солов'єві, при Солов'єві, на водієві, на ведмедеві, при князеві, на півневі, при Півневі, на велетневі; причому назви осіб паралельно вживаються із закінченням -у (-ю): при дядьку, при товаришу, при викладачу, на Солов'ю, при Півню; а іменники, що позначають неосіб, — із -і (-ї): на ослі, на тигрі, на коні; але: на ведмеді — по ведмедю, на со- лов 'ю — на солов 'ї, на водію — при водії, на півні — на півню, при князю — на князі, по велетню — на велетні тощо;

б)    назви неістот з кінцевим -к мають переважно закінчення -у: на держаку, на стояку, на возику, в армреслінгу, на шопінгу, у кікбоксингу, у Стебнику, у Глибочку, в Уховецьку, на літаку, на ліжку; трапляються й паралельні форми з -ові: на держа­кові, на ліжкові, на літакові тощо;

в)     -у (-ю) мають також односкладові іменники, якщо наголос у М. в. переходить на закінчення: (на) шляху, льоду, торгу, снігу, (у) степу, яру, бору, диму, соку;

г)     інші назви неістот мають переважно закінчення -і (-ї): на возі, на дивані, на заводі, в автомобілі, у темпі, у дзьобі, у цен­трі, у штабі, в акті, у листі, на стовпі, причому [г, ґ, к, х] чергуються із [з', дяз', ц', с']: на березі, на порозі, в одязі; у Вінніпедзі, у піджаці, у році; в альманасі, у горосі, у капелюсі.

Примітка. Деякі іменники можуть мати дублетні закінчення залеж­но від наголосу: у гаї—у гаю, у краї—у краю, на торзі — на торгу;

ґ) назви неістот з прийменником по переважно мають закінчен­ня -у (-ю), проте паралельно може вживатися -і (-ї): по кори­дору, по університету, по Києву — по Києві, по Дніпру — по Дніпрі, по світу — по світі та ін.; для позначення часу вжи­вається тільки закінчення -і: по обіді.

У Кл. в.:

а) закінчення -у (-ю) мають переважно іменники твердої гру­пи на -к, м'якої та мішаної груп: батьку, синку, двірнику, полярнику, Джеку, Жаку, Людвігу, Фрідріху, Генріху, Олегу (паралельно Олеже), Ярополку, Кирику, Романку, Лазарику; дідусю, Віталію, Ігорю, Лазарю; погоничу, слухачу, рвачу, то­варишу, а також: діду, сину, тату;

б)    закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи (причому [г, к, х] чергуються із [ж, ч, ш]), деякі іменники м'якої на -ець ([ц'] чергується із [ч]) та мішаної групи, зо­крема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: друг — друже, ворог — вороже, чоловік — чоловіче, козак — козаче, дяк — дяче, Явтух — Явтуше, Ар- тюх — Артюше; молодець — молодче, хлопець — хлопче, старець — старче, отець — отче, кравець — кравче; гус­ляре, Довбуше, Лукаше, стороже, небоже, газетяре, весляре, бетоняре, оленяре, вугляре.

Увага. Більшість назв осіб на -ець, зокрема прізвища, у Кл. в. мають закінчення -ю: іконописцю, митцю, карпатцю, американцю, уродженцю, тевтонцю, чужинцю, мічурінцю, кавказцю, доброзич­ливцю, Задніпрянцю, Вихованцю, Богомольцю, Канівцю, Лаврінцю, Юхимцю;

в)     прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн) при звертанні мають форму як називного, так і кличного відмінка: Лужкове і Лужков, Путіне і Пу- тін, Савельєве і Савельєв, Кольцове і Кольцов, Вороб 'їхіне і Вороб 'їхін;

географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Кракове, Мико­лаєве, Ржищеве, Жашкове, Копачеве (від Краків, Миколаїв, Ржищів, Жашків, Копачів).

Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму Кл. в. мають обидва слова, хоча друге може мати й форму Н. в.: пане полковнику, добродію директоре, пане вчителю, товаришу студен­те, хоч добродію бригадире (і бригадир), пане продавцю (і продавець).

Примітка 2. У звертаннях, що складаються з імені та по батькові, загальної назви та імені, обидва слова вживаються в Кл. в.: Вероніко

Павлівно, Олегу (Олеже) Тарасовичу, Маріє Антонівно, Миколо Свиридовичу; друже Гнате, пані Юліє, колего Валерію, добродійко Ярославо, брате Василю, товаришу Вікторе.

Примітка 3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму Кл.в. мають обидва слова, допускається також ужи­вання прізвища у формі Н.в.: пане Гризодубе (і Гризодуб), добродію Москаленку (і Москаленко), друже Паливодо (і Паливода), товаришу Зерове (і Зеров), добродію Щербаку (і Щербак), колего Рудичу (і Рудич), друже Братусю (і Братусь).

9. Чоловічі прізвища Рись і Розкіш змінюються так, як іменники чо­ловічого роду ІІ відміни відповідно м'якої та мішаної груп: Рися, Рисеві (Рисю), Рися, Рисем, при Рисеві (Рисю), Рисю; Розкоша, Розкошеві (Розкошу), Розкоша, Розкошем, при Розкошеві (Роз- кошу), Розкоше, хоч утворені вони від загальних іменників жі­ночого роду ІІІ відміни, які відмінюються інакше.

Множина

1. У Н. в.:

а)    іменники твердої групи мають закінчення -и: брати, козаки, тати, іконостаси, форзаци, карнавали, ксьондзи, каштани, театрали.

Винятки: закінчення -і мають такі іменники твердої групи: звірі, снігурі, комарі, хабарі, друзі (в останньому слові від­бувається чергування [г] — [з']);

б)    іменники мішаної та м'якої груп мають закінчення -і (після голосного та апострофа          ї): репортажі, радіослухачі, про­граші, котеджі, ковзанярі, сміттярі, зброярі; козирі, тру­дарі, карасі, королі, ґедзі, солов 'ї, герої, краї;

в)     закінчення -а мають лише деякі іменники чоловічого роду, частіше паралельно з -и, або ці закінчення вживаються за­лежно від конкретного лексичного значення слова: вуси і вуса, рукави і рукава, хліби і хліба (збірне: зернові культури в полі), ґрунти і ґрунта (збірне), але тільки вівса;

г) іменники чоловічого роду на -ин у множині втрачають цей формант: киянин — кияни, громадянин — громадяни, прихожанин — прихожани, однополчанин — однополчани, міщанин — міщани, християнин — християни, освітянин — освітяни, але: осетини, грузини, русини.

Від іменника хазяїн у Н. в. мн. утворюються дві форми: хазяї та хазяїни.

Примітка. Якщо іменники чоловічого роду з наголосом на закін­ченні у формах множини сполучаються із числівниками два, обидва, три, чотири, то в Н. в. мн. набувають такого наголошення, як і в од­нині: яструби, яструба — два яструби, лікарі, лікаря — обидва лікарі, місяці, місяця — три місяці, пояси, пояса — чотири пояси.

2.           У Р. в.:

а)    переважає закінчення -ів (-їв): грамів, кіловатів, омів, солда­тів, партизанів (і партизан), вольтів, татів, помідорів, со- лов 'їв, країв, хазяїв, хазяїнів;

б)    нульове закінчення мають іменники, що втрачають формант -ин: каторжан, молдаван, пражан, пуритан, галичан, вар- шав 'ян, росіян, але: грузинів, осетинів, русинів;

нульове закінчення мають також іменники циган, чобіт, чо­ловік (у значенні осіб);

в)     закінчення -ей характерне для іменників: гостей, коней.

3.           У З. в. назви істот мають форму, тотожну із формою Р. в. мн., але в спеціальних синтаксичних конструкціях з обмеженою кількістю дієслів іменники на позначення осіб у З. в. мн. зберігають омо­німію з Н. в. мн.: піти в ополченці, перейти в бригадири, обрати в депутати, постригтися в монахи, мітити в лідери, висувати в доценти, податися в січовики тощо;

назви деяких свійських тварин у З. в. утворюють паралельні фор­ми, тотожні з Р. та Н. в.: доглядати коней і коні, пасти волів і воли.

4.           В О. в. мн. закінчення -ми паралельно до -ами (-ями) мають імен­ники: гістьми (частіше гостями), кіньми (й конями), чобітьми (й чоботями, чоботами).

5.          У Кл. в. паралельно до форми Н. в. мн. пани вживається панове.

6.          Від власного імені Лев творяться при відмінюванні паралельні форми: Льва й Лева, Льву, Львові й Леву, Левові,... Льве й Леве тощо; загальна назва при змінюванні зберігає в корені е: лев — лева, леву, левові,. леве тощо.

7.          У деяких прізвищах, омонімічних із загальними назвами, при сло­возміні не відбувається чергування [о], [е] з нулем звука, як у за­гальних назвах: Жнець — Жнеця, Жнецю (Кл. в. і в наступних прикладах); Швець — Швеця, Швецю; Чернець — Чернеця, Чер- нецю; Перець — Переця, Перецю; Щиголь — Щиголя, Щиголю; Шершень — Шершеня, Шершеню; проте: жнець — женця, жен­че; швець — шевця, шевче; чернець — ченця, ченче; перець — пер­цю, перцю; щиголь — щигля, щиглю; шершень — шершня, шерш­ню. В інших прізвищах чергування з нульовим звуком при відмі­нюванні відбувається: Щасливець — Щасливця, Щасливцю; Жай­воронок — Жайворонка, Жайворонку; Кривень — Кривня, Кривню; Майстер — Майстра, Майстре тощо.

8.          При відмінюванні іменника четвер в усіх відмінках, крім Н. та З. в. одн., з'являється перед закінченням літера г (ге): четверга, четвергові, четвергом, четверги, четвергів тощо.