VII. Відмінювання іменників ІІ відміни середнього роду

магниевый скраб beletage

Відмінки

Однина

Множина

тверда

мішана

м'яка

тверда

мішана

м' яка

Н.

-е, -я

-а, (-і)

-а, (-і)

Р.

-0, (-ей)

-0, (-ей)

-0, (-ів)

Д.

-у

-ам

-ам

-ям

З.

Як

у

Н. в.

Як

у

Н. в.

О.

-ом

-ем

-ем, -ям

-ами, (-има), (-ьми)

-ами, (-има)

-ями

М.

-і/-у/-ові

-і/-у

-і/-ю

-ах

-ах

-ях

Кл.

Як

у

Н. в.

Як

у

Н. в.

Однина

1.          У Д. в. іменники середнього (почасти подвійного) роду із фор­мантами -к(о), -ечк(о), -ячк(о), -оньк(о) (-еньк(о)), иськ(о) ма­ють дублетні закінчення -ові та -у: янголяткові і янголятку, оле­няткові й оленятку, зерняткові й зернятку, словечкові й словечку, блюдечкові й блюдечку, горлечкові й горлечку, вареннячкові й ва­реннячку, проханнячкові й проханнячку, пір 'ячкові й пір 'ячку, кри- лонькові й крилоньку, світлонькові й світлоньку, горенькові й го­реньку, вушенькові й вушеньку, урвиськові й урвиську, зайчиськові й зайчиську, а також деякі інші іменники — назви неістот се­реднього роду: лихові й лиху, серцеві й серцю.

2.           У М. в. іменники середнього роду мають звичайно закінчення -і (-ї): на полі, на морі, у явищі, на роздоріжжі, на колесі, на чолі, у джерелі, на деревці, на бильці, на місці, у підхмар'ї, у заозер'ї, у довір 'ї, у повір 'ї.

Більшість іменників на -к(о) мають переважно закінчення -у: на

пасмечку, на полечку, у вітаннячку, на бережку, у цідилку, у війську, на ліжку, у кухлятку, у гніздечку, на личку; проте часто паралельно функ­ціонують форми на -ові в основному в назвах істот: на соловейку (со­ловейкові), на індичатку (індичаткові), на золотку (золоткові), при орлятку (орляткові), на немовляточку (немовляточкові), при дівча­точку (дівчаточкові), на козеняточку (козеняточкові).

Якщо іменник ужито із прийменником по, то з'являється закін­чення -у (-ю): по суцвіттю, по намовлянню, по слівцю, по вітрильцю, по городищу, по урвищу, по прізвищу, по селу (і по селі), по місту (і по місті); для позначення часу вживається тільки -і: по закінченні.

3.           В іменниках середнього роду на -к(о) у формі Кл. в. вживається закінчення -у: телятку, козенятку, малятку, хлоп'ятку, чайче- нятку, янголятку, дівчаточку, близняточку.

Множина

1. У Н. в.:

а) закінчення -а (у твердій та мішаній групах) та -я (у м'якій)

має переважна більшість іменників ІІ відміни середнього

роду: дена (від дно), плеса, рамена, дека, веретена, леза, зла, ложа, явища, сховища, сторіччя, угіддя, спізнення, намов­ляння, оголошення, піддашшя, вітрильця, яйця, кільця, моря, поля, віяльця, покривальця;

б)        від іменників небо, чудо творяться форми небеса, чудеса;

в)        закінчення -і мають іменники: очі, плечі, уші (частіше вуха). Примітка. Якщо іменники середнього роду з кореневим наголо­сом в однині та флексійним (на закінченні) у множині сполучаються із числівниками два, обидва, три, чотири, то в Н. в. мн. вживаються з та­ким наголосом, як і в однині: дива, дива — два дива, слова, слова — оби­два слова, місця, місця — три місця, поля, поля — чотири поля. І навпа­ки, коли в однині флексійне наголошування, а в множині — кореневе, то такі іменники середнього роду, сполучаючись із указаними числів­никами, у Н. в. мн. мають наголошене закінчення: кільця, кільця — два кільця, ядра, ядра — обидва ядра, рядна, рядна — три рядна, стебла, стебла — чотири стебла.

2.          У Р. в. переважає нульове закінчення (при цьому між двома кін­цевими приголосними може з'являтися голосний [о] або [е]): до­літ, кіл, решіт, чіл, озер, марев, піддаш, роздоріж, облич, ва­гань, весіль, кілець, серць (і сердець), грон, джерел, пер, плес; ден (від дно), вікон, весел, ребер, полотен, відер, яєць, ремесел, зол, во­локон, болітець. Подвоєння однакових букв не відбувається, м'я­кий знак пишеться лише після д, т, з, с, ц, л, н; після букв на по­значення шиплячих м' який знак не вживається.

Невелика кількість іменників середнього роду має закінчення -ів: полів (рідше піль), морів, відкриттів, почуттів, життів, подвір'їв, по­вір 'їв, верхів 'їв, міжгір 'їв, сузір 'їв, прислів 'їв, вим 'їв, тім 'їв. Перед за­кінченням -ів подвоєння букв на позначення приголосних зберігається. Закінчення -ей мають: очей, плечей (і пліч), ушей (переважно вух).

3.          Від іменників око, плече, вухо в О. в. творяться форми: очима, пле­чима, ушима (частіше вухами).

Закінчення -ми паралельно з -ами мають такі іменники середнього роду: коліньми, колісьми, крильми.

4. Іменники тім 'я 1 вим 'я, що в основному відмінюються подібно до слова життя, у Р., Д., М. в. одн. можуть мати дублетні форми із суфіксом -ен-: тімені, вимені.

VIII. Відмінювання іменників ІІІ відміни

 

 

Множина

Відмінки

Однина

з основою на

з основою на

 

 

нешиплячий (міць)

шиплячий (річ)

Н.

-0, (-и)

Р.

-ей, (-ів)

-ей

Д.

-ям

-ам

З.

-0

-і, (-ів)

О.

-ями, (-ьми)

-ами

М.

-ях

-ах

Кл.

-е, (-и), (-0)

Як у

Н. в.

Однина

1.          У Н. в. перед нульовим закінченням м'який знак пишеться піс­ля букв д, т, з, с, ц, л, н: повідь, лють, мазь, вісь, міць, сіль, гусінь; після букв на позначення губних, шиплячих та р м'який знак не пишеться: Об, Перм, любов, кров, верф, фальш, нехворощ, дрож, подорож, картеч, Січ, суміш, Богоматір.

2.           В О. в. перед закінченням -ю:

а)    відбувається подвоєння букв на позначення зубних (після яких у Н. в. пишеться м'який знак) та шиплячих у позиції між двома голосними: міддю, памороззю, сталлю, суттю, блакиттю, повіддю, осінню, молоддю, даллю, сутінню, піч­чю, річчю, галиччю, тушшю, сумішшю, подорожжю;

б)    подвоєння зазначених літер не відбувається, якщо перед за­кінченням є збіг приголосних (крім сполучення [р + губ­ний]): прихильністю, жовчю, нехворощю (щ — [шч]), ста­течністю, чвертю, честю, місцевістю, шерстю, фальшю, Керчю, цікавістю, свіжістю;

в) після букв на позначення губних та р ставиться апостроф:

любов 'ю, кров 'ю, верф 'ю, Перм 'ю, Об 'ю, матір 'ю, кіновар 'ю, Богоматір 'ю.

3. У Кл. в. іменники мати та Богоматір мають форми, тотожні з Н. в. Множина

1.          В О. в. паралельно з костями вживається кістьми.

2.          Іменник мати в непрямих відмінках приймає суфікс -ер- (-ір-), у Р. і З. в. мн. має закінчення -ів: матір, матері, матір'ю, мате­рів, матерям, матерями, при матерях.

Примітка:

а)    сполучаючись із числівниками дві, обидві, три, чотири, сло­во мати в Н. в. мн. має наголос, як у формі Р. в. одн.: матері, матері — дві матері;

б)    у сполученні з деякими дієсловами в З. в. іменник мати збі­гається із формою Н. в. мн.: годитися в матері, готуватися в матері.