§ 32. Особливості відмінювання та правопису займенників

магниевый скраб beletage

Займенник — це самостійна частина мови, що вказує на предмет, ознаку, кількість, не називаючи їх. Традиційно займенник вивчається четвертим, бо в реченнях може замінювати іменники, прикметники, числівники, тобто самостійні частини мови, які розглядалися раніше.

За значенням займенники поділяються на дев'ять розрядів: 1. Особові — вказують на особу: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа).

Займенник Ви вживається для підкреслення уваги, пошани, ввіч­ливості. В офіційно-ділових документах, приватних листах, адресова­них старшій за віком чи поважній особі, як правило, цей займенник (у прямому чи непрямих відмінках) пишеться з великої літери: Доводжу до Вашого відома; Виконали Ваше прохання; Прошу Вашого дозволу; Щиро вітаємо Вас тощо. При займеннику Ви присудок уживається в множині: Ви повідомили; Ви запросили.

На адресу присутньої при розмові особи нечемно відносити осо­бові займенники він, вона. Про вчителів, викладачів, поважних осіб теж неввічливо відгукуватися в третій особі: не вона просила, а Людмила Андріївна просила; не він читав лекцію, а пан професор читав лекцію. Займенники третьої особи, звичайно, використовуються, щоб уникнути повторення тих самих імен чи для позначення відсутньої людини, але надуживати займенниками в писемному чи усному мовленні не варто.

Присутню особу слід називати на ім'я й по батькові чи на прізви­ще, якщо ж Вам невідоме ні ім'я, ні прізвище людини, то потрібно звер­татися пан (пані, панно) або добродій (добродійко). Звертання за ста­тевою чи віковою ознакою свідчать про невихованість особи (жінко, дєвушка, мужчина, діду, бабо (до незнайомих осіб) тощо).

В офіційно-ділових документах, що пишуться від імені установи, організації, підприємства, тобто від 1-ї особи множини, займенник ми, як правило, опускається: Просимо надіслати..., Висловлюємо надію..., Повідомляємо про... та ін. Паралельно вживається форма 3-ї особи од­нини: Адміністрація просить., Фірма повідомляє....

Уживання займенника я також оминається в розпорядженнях, на­казах і под., які починаються дієсловом у 1-й особі однини: Наказую., Пропоную.. Займенник я вживається лише в особистих паперах та де­яких видах документів (переважно офіційних особових: автобіографія, доручення, пояснювальна записка тощо).

У науковому, почасти публіцистичному стилях замість я вжива­ється так зване авторське ми (це ведеться здавна, ще від Цицерона): ми дослідили; ми дійшли таких висновків. Причому в науковому стилі не зловживають навіть цим займенником, а використовують односкладні означено-особові, а частіше навіть безособові конструкції: висловлюємо гіпотезу; пропонуємо формулювання; видається доцільним звернути увагу; запропоновано періодизацію; досліджено явище тощо.

2.           Зворотний себе — указує на відношення виконавця дії до само­го себе.

3.           Присвійні — указують на належність предмета 1-й особі: мій, наш; 2-й особі: твій, ваш; 3-й особі: його, її, їх (особові займен­ники в родовому відмінку), а також їхній (їхня, їхнє, їхні); особі, яка виконує дію: свій.

4.          Вказівні — указують на предмет: цей, той; на ознаку: такий; на кількість: стільки.

5.          Означальні: весь, всякий, кожний, інший, сам, самий, жодний (у застарілому значенні — кожний): Для неї [матері] всі рівні, жодного любить, усіх рівно пестує, за всяким рівно вбивається (Г. Квітка-Основ 'яненко). Стали вони жоден вечір зіходитися під вербою (Г. Квітка-Основ 'яненко).

6.          Питальні — являють собою запитання до іменника: хто? що?; до прикметника: який? чий?; до числівника: скільки? котрий? Виконують функції питальних слів у питальних реченнях.

7.          Відносні — такі, як і питальні, але вживаються як сполучні сло­ва між частинами складнопідрядних речень: хто, що, який, чий, скільки, котрий.

8.          Неозначені — утворюються від питально-відносних за допомо­гою часток аби-, де-, -сь (пишуться разом); хтозна-, казна-, боз- на-, будь-, -небудь, невідь- (пишуться через дефіс): абихто, де­котрий, щось, хтозна-який, казна-скільки, бозна-що, будь-хто, чий-небудь, невідь-який.

9.          Заперечні — утворюються від відносно-питальних за допомо­гою частки ні- (пишеться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніс­кільки, нікотрий, а також жодний (у значеннях — «ніякий», «ніх­то», «ні один», останнє не плутати з «не один» — багато): Олек­сандр... згадав, що вже кілька днів немає жодного повідомлення з головного штабу (П. Кочура). Жодний із них не сказав ні слова. Я відповіла йому в дуже ґречному тоні, без жодних натяків на козу (Леся Українка).