ІІ. Особливості правопису займенників

магниевый скраб beletage

Крім випадків, зазначених у 8 та 9-му розрядах займенників за зна­ченням (неозначених та заперечних), варто звернути увагу на таке: 1. Якщо між частками, що пишуться разом або через дефіс, з'являється прийменник, то всі компоненти пишуться окремо:

абичого — аби з чого, декотрого — де в котрого, хтозна-чиїм — хтозна з чиїм, казна-скількох — казна в скількох, бозна-кого —

бозна до кого, будь-котрої — будь від котрої, невідь-яким — не- відь з яким, нічию — ні про чию.

2.           Із частками -бо, -но, -то, -таки, коли вони виділяють значення окремого слова, займенники пишуться через дефіс: ви-бо, ти-но, стільки-то, все-таки, сам-таки, але якщо між часткою та за­йменником вклиняється інша частка, то всі компоненти пишуться окремо: ви ж бо, ти ж но, стільки ж то, все ж таки, сам би таки тощо.

3.           Із часткою не займенники пишуться окремо: не твої, не вони, не я, не той. Виняток: прикметник неабиякий (у значенні «видатний, великий, визначний»): неабиякий інженер, неабиякі думки. Це слово ватро відрізняти від сполучення частки із займенником, які пишуться окремо: Це не абиякий артист, а видатний.

Вправа 99

Поставте займенники в зазначених відмінках (з прийменниками та без прийменників, якщо є різниця; укажіть паралельні форми, коли такі вживаються). Поясніть правопис.

Він — Р., З. таМ. в., нікого — Р. та О. в., скільки-небудь — Р. таМ. в., хто — М. в., вони — Р. та З. в., весь — М. в., хтось — О. в., абихто — О. таМ. в., дещо — Р. та О. в., чийсь — Д. та О. в., чиє — Д. таМ. в., вона — Р. та З. в., та — Р. та О. в., всі — Р., Д., О. таМ. в., ця — Р. та О. в., ніякий — Р., О. таМ. в., щось — Р. та О. в., будь-ко­трий — Р., О. таМ. в., чия — Р. та О. в., вся — Р. та О. в., твоє — Р., Д. таМ. в., котрийсь — Р. та О. в., дещо — Р. та О. в.

Вправа 100

Складіть речення із питальними та відносними займенниками, з'ясуйте різницю між ними, визначте їх функції в реченні.

Вправа 101

Перепишіть речення, розкриваючи дужки, поясніть правопис за­йменників.

I.             1. Без (будь) кого з нас Батьківщина може обійтися, але (будь) хто з нас без Батьківщини — (ні) що (В. Сухомлинський). 2. (Де) хто віз жовте листя, гілочки глоду, калину (Є. Гуцало). 3. Придумає (каз­на) що і сунеться, як карась у вершу (І. Рябокляч). 4. Біля них на сан­ках, застелених рядном, сидів Кирило Стасюк, (не) (аби) який мовчун, із якого витягнути слово — навіть обценьками важко (Є. Гуцало). 5. Я примітив, що (де) котрі дами міняють убрання по два й по три рази на день... (І. Нечуй-Левицький). 6. В коморі вона брала яку (не) (будь) ро­боту — чи шити, чи вишивати, чи квасолю перебирати (Є. Гуцало). 7. Чоловік у нужді знав, що (ні) хто йому (ні) чого не дасть, він ти­хенько і взяв. (Г. Квітка-Основ'яненко). 8. Собі я більше схожа на ки­шеню. То зовсім порожня, то напхана (бо) (зна) (чим) (В. Балдинюк).

9.    Та хай йому (аби) що! Добре, що не в одній хаті живемо (М. Ко­цюбинський). 10. — Це вже хто (сь) тобі навис на очі. Що (сь) таке та є! — обізвався Роман. — (Ні) хто мені не навис на очі. Я тебе по­любила і більше (ні) кого в світі не буду любити (І. Нечуй-Левицький).

II.     (Будь) які пісеньки моєї молодості — наче наркотик, причому нар­котик, який позбавлений негативних наслідків (Є. Гуцало).

ІІ. 1. Цей дріт приносить телеграми (хто) (зна) (з) якої далини (М. Рильський). 2. Душа живе вже безліч часу, й так само житиме (бо) (зна) скільки (Є. Гуцало). 3. Хто (сь) приміряє теплі рукавиці, кого (сь) приваблює садовина [мова йде про ярмарок] (Д. Білоус). 4. Бен­тежну паузу, озонові дірки (Чим) (не) (будь) запихнуть і чимскоріше! (В. Балдинюк). 5. (Де) кого з учителів позабирали, позасилали. (Па­нас Мирний). 6. Про неї (бо) кажуть, що вона ні одного дня не може пробути без лайки (Г. Хоткевич). 7. Отче! Ви ж бачите: стара вже від­билася глузду й (казна) що верзе. (Я. Галан). 8. Що є душа? — у неї не питай. Як є, то є. Нема — то (ні) котрої (Л. Костенко). 9. І стоїть те­пер [мати] над воротами, І кого (сь) так печально жде: Може, хто (сь) (таки). Ну, хоч хто (сь) (таки)?.. Та (ні) хто до неї не йде (Б. Олійник).

10.   О краю рідний мій! Твої степи безкраї, і в небесах твоїх крилаті ко­раблі. Твою красу (ні) (з) (чим), (ні) (з) (чим) я не зрівняю, подібного тобі немає на землі! (В. Сосюра). 11. Скільки (то) люду через їх виві­дування пішло на казенні хліба, а (де) хто попхався аж туди, де Макар телят пасе (Панас Мирний).

©в> — Якого роду слово «яйце»? — запитала вчителька учня.

—            Ніякого, — відповів той.

—             Чому?

—                        Бо не знаємо, що з нього вилупиться: півень чи курка... § 33. Правопис дієслів

Дієслово — самостійна частина мови, що вказує на дію чи стан предмета й відповідає на питання: щ о р о б и т и? щ о з р о б и т и? До системи дієслова входять такі форми:

1.          Інфінітив (неозначена форма) є початковою формою дієслова: ви­магати, користуватися, прийти, започаткувати. Граматичний показник — суфікс -ти (-ть — у розмовному стилі) у

шкільному курсі розглядають як закінчення. Інфінітив характеризуєть­ся тільки категоріями виду, стану, перехідності/неперехідності й умов­но не змінюється. До недієвідмінюваних відносяться зменшено-пест­ливі інфінітивні форми із словотворчими формантами -т(к)и, -т(очк)и, -т(оньк)и, -т(ун)і, -т(ус)і, -ці, -т(унц)і: їсточки, їстоньки, їстки, питоньки, питки, спатоньки, спатки, спатуні, спатусі, спатуньці, сіс- точки, сістоньки, тупочки, тупоньки, житоньки, хлюпоньки, хлюпоч- ки, гулятоньки, гуляточки, купоньки, купусі, купці та інші.

2.           Особові — це такі форми дієслова, що змінюються за особами та числами: форми дійсного способу теперішнього та майбутнього часу, а також дієслова наказового способу: відзначаю, напишеш, будемо надсилати, креслитимемо, стань, заспокойся.

3.          Родові — це форми дієслова, що змінюються за родами й чис­лами: дієслова дійсного способу минулого часу та умовного спо­собу: відволікав, нагадало, минуло, пишалися, додав би, намагала­ся б, проектували б.

4.          Дієприкметник: запланований, пожовтілий, покинутий.

5.          Дієприслівник: задокументувавши, співаючи, правлячи, відірвавшись.

6.          Безособові форми на -но, -то: зазначено, переплетено, відкрито. Ці слова є незмінюваними, уживаються в реченнях як присудкові слова — головні члени безособових речень.

Усі дієслівні форми творяться від двох основ: основи інфінітива та основи теперішнього часу.

1.          Основу інфінітива визначають, відкинувши від неозначеної фор­ми дієслова закінчення (інфінітивний суфікс) -ти (або -ть, що вживається тільки в розмовній мові, інколи — у поезії): молоти­ти, пророс-ти, відня-ти, кресли-ти, да-ти, жи-ти, мог-ти, пе- реобладнува-ти.

Від основи інфінітива творяться:

а)    форми минулого часу: блима-ти — блима-в;

б)    форми умовного способу: сни-ти — сни-в би;

в)     активні дієприкметники доконаного виду: збідні-ти — збід- ні-лий;

г)     пасивні дієприкметники: нагрі-ти — нагрі-тий;

ґ) форми на -но, -то: почу-ти — почу-то, заколиса-ти — заколиса-но;

д)    дієприслівники доконаного виду: нагріти — нагрі-вши.

2.           Основу теперішнього часу виділяють шляхом відокремлення від форми 3-ї особи множини закінчення -ать, -уть (на фонетичному рівні): вез-уть, біж-ать, тормоз'-ать, лл'-уть, край-уть, крой-ать. Від основи теперішнього часу утворюються:

а)    усі особові форми дієслів теперішнього часу: нес-уть — нес-у, нес-еш, нес-е, нес-емо (форми типу несем характерні для розмовної та поетичної мови), нес-ете;

б)    особові форми майбутнього часу дієслів доконаного виду: простеж-ать — простеж-у, простеж-иш, простеж-ить, простеж-имо .;

в)     особові форми наказового способу: підструж-ать — підструж-и, підструж-імо, підструж-іть;

г)     дієприкметники теперішнього часу: крокуй-уть — кро- куй-учий (орфографічно — крокуючий);

ґ) дієприслівники недоконаного виду: надсилай-уть — надси-

лай-учи (орфографічно надсилаючи). Дві дієслівні основи можуть збігатися: нес-ти — нес-уть, тряс­ти — тряс-уть, плив-ти — плив-уть — чи не збігатися: вишколи­ти — вишкол'-ать, пек-ти — печ-уть, малюва-ти — малюй-уть.

Дієслівні форми бувають доконаного (щ о з р о б и т и?) та недо- конаного (щ о р о б и т и?) виду, є перехідними (вимагають залежного слова в знахідному відмінку без прийменника чи в родовому без при­йменника, коли перед дієсловом є заперечна частка не або залежне сло­во позначає частину від цілого): видати книжку, відкоркувавши пляш­ку, написав натюрморт, не відвідала виставки, налити чаю, насипаючи цукру; та неперехідними (усі інші дієслівні форми, зокрема на -ся): від­почити на природі, подивившись на джерело, почитав би в бібліотеці, працюючи над рефератом.

Дієслова можуть бути дійсного, умовного та наказового способу. У дійсному способі мають форми теперішнього, майбутнього та ми­нулого часу. У теперішньому часі дієслова тільки недоконаного виду (вишиває), у минулому — доконаного (вишила) й недоконаного (виши­вала), у майбутньому часі розрізняють три форми: просту доконаного виду (вишиє); складну недоконаного виду (вишиватиме) та складену недоконаного виду (буде вишивати).