§ 36. Правопис прислівників

магниевый скраб beletage

Прислівник — самостійна незмінювана частина мови, яка вира­жає ознаку дії чи стану або ступінь чи міру вияву іншої ознаки.

За значенням прислівники поділяють на означальні та обставинні. Означальні поділяються на прислівники:

а)    способу дії: швидко, весело, рішуче, по-вовчому, по-козацьки;

б)    міри або ступеня вияву ознаки: дуже, ледве, абсолютно, стра­шенно, зовсім, занадто.

Обставинні поділяються на прислівники:

а)    місця: тут, там, здалека, вгору, навколо, всюди, скрізь;

б)    часу: тепер, тоді, вранці, ввечері, восени, влітку, вчора;

в)     причини: згарячу, спересердя, здуру, зосліпу, зопалу, ненароком;

г)     мети: наперекір, навмисно, напоказ, навіщо, нащо.

Від прислівників на -о, -е, співвідносних із якісними прикметника­ми, творяться ступені порівняння таким же чином, як і від якісних при­кметників: гарно — краще, найкраще (якнайкраще, щонайкраще); більш (менш) гарно, найбільш (найменш) гарно тощо.

Найскладнішим є правопис прислівників. Написання деяких слів необхідно просто зазубрювати, бо знання правил мало що дасть в осо­бливо важких випадках. Такі прислівники виділені шрифтом, на них варто звернути особливу увагу. Крім того, кожен індивідуально виби­рає найбільш уживані прислівники, з правописом яких виникають про­блеми, і шляхом постійного переписування заучує ці слова.