ІІ. Написання частки ні

магниевый скраб beletage

1.          Частка ні пишеться разом із займенниками, якщо вона не від­окремлена від наступного займенника прийменником: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки, нікому, нічим, нікотрому.

2.           Частка ні пишеться разом із прислівниками: ніяк, ніде, ніколи, ніз­відкіля, нітрохи, нізвідки, ніпочім, ніпочому (у значенні «деше­во»), але: ні при чому.

3.           Частка ні в складі займенників пишеться окремо, якщо в непря­мих відмінках вона відділяється від займенників прийменником: ні в кого, ні до чого, ні з ким, ні на якому, ні в скількох.

Увага! Ненормативними є вирази: в нікого, до нікого, до нічого, за ніякі.

4. Ні в інших випадках пишеться окремо, це поширюється й на стій­кі фразеологічні вислови типу ні се ні те, ні риба ні м'ясо, ні сюди ні туди, ні так ні сяк, ні живий ні мертвий тощо. Увага! Варто розрізняти написання залежно від значення слів: нізащо (ні за яких обставин, ніколи) — прислівник: Нам ніколи юними не бути... І того, що втрачено колись, Вже нізащо в світі не вернути (Л. Дмитерко); ні за що (даремно, ні за яку річ) — займенник із при­йменником та заперечна частка: ні за що не відповідає; пропасти ні за що; ні за що (немає за що) — займенник із прийменником та заперечна частка: ні за що дякувати.

Нінащо (нанівець) — прислівник: Тепер душа, тепер серце зве­лися нінащо: «Буде добре, аби гроші, Хоть ти і ледащо ^(Українські поети-романтики...); ні на що (ні для чого, ні на якусь потребу) — за­йменник з прийменником та часткою: ні на що не скаржитися, ні на що не здатний.

Вправа127

Перепишіть, розкриваючи дужки, поясніть написання за допомо­гою відповідних правил.

1.            1. Піднімається щось чорне, (не) видиме, але грізне (В. Лис).

2.   (Не) лінуйся (ні) (до) чого доброго (Володимир Мономах). 3. Хто соромиться визнати (не) доліки свої, той з часом безсоромно виправдо­вуватиме своє (не) вігластво, яке є найбільшою вадою (Г. Сковорода).

4.    (Не) весело на світі жить, Коли (не) ма кого любить (Т. Шевченко).

5.    Є каяття, да вороття (не) має (Л. Глібов). 6. Сум (не) має дна (Леся Українка). 7. (Не) швидкою, але впевненою ходою крокувала дівчи­на (не) знайомим містом. 8. Чи варто було стільки років побиватися, (не) досипляти, (не) доїдати, щоб такого кінця діждати (Л. Яновська). 9. (Не) прочитає мати всіх тих (не) написаних листів, на які такі скупі діти. (Я. Балога). 10. Один бюлетень (не) дійсний. 11. (Не) взявшись за сокиру, хати (не) зробиш (Народна творчість).

ІІ. 1. — Де наших могил (не) має, Романе. Наші люди скрізь бували (О. Гончар). 2. Я. увесь вік злидні годував, (не) доїдав, (не) допивав (М. Кропивницький). 3. Вражений запорозькою тактикою, французький інженер Боплан верещав, як (не) дорізаний, намагаючись налагодити артилерійський вогонь (О. Довженко). 4. Життя значно складніше, ба­гате на різні (не) сподіванки й (не) передбачені, а часто навіть і екс­тремальні ситуації (М. Слабошпицький). 5. Сьогодні він у (не) ласці, але завтра обставини можуть раптом змінитися, і він знову з'явиться у столиці, у вищому світі (З. Тулуб). 6. У неї серце обкипає кров'ю, коли подума вона, яке горе, яку нужду та (не) достачу терпить її Йосип (Па­нас Мирний). 7. О музи геліконів степових! О жриці вогнищ, вже дав­но погаслих! Вода джерел, од спеки (не) живих, була (не) вельми щедра для Пегасів (Л. Костенко). 8. Любити відчайдушно, як весна, (Не) на- видіти, як зима, (не) щадно, — Се повноцінність. Але (не) сповна, Коли (не) маєш таланту прощати (Б. Олійник). 9. (Не) нависть розпалити (не) важко, людство розпалювало її вже (не) раз і в колосальних масштабах, а як потім загасити її? (О. Гончар). 10. За екзамен одержав (не) задо­вільно. 11. За екзамен одержав (не) задовільно, а відмінно.

ІІІ. 1. Тут, у яругах, по снігу ще (не) ходжено... 2. Згодом дістає бо­рошно, місить тісто, збираючись у киплячому баранячому жирі го­тувати борцоки — їжу хоч і (не) хитру, зате смачну. 3. (Ні) коли собі (не) зізнаюсь, що помилилась. 4. Ці люди наділені (не) вигаданою, а реальною магією. 5. В одноманітних рухах сніжинок-танцюристок від­чувалась (не) показна краса, проста гармонія, проте водночас у красі та гармонії снігового танцю вгадувалась прихована погроза, пришестя чо­гось (не) минучого й (не) відворотного, від чого (не) сховаєшся, а му­сиш уповні спізнати його навалу. 6. Дід зводиться з колоди на причіл­ку хати і, в одній руці тримаючи (не) долатану саджалку, другу кладе на твою теплу голову, гладить шкарубкою долонею, що дере так, наче дубова кора. 7. — Ще мати її жива, тільки (не) дочуває, славна така. 8. (Не) вже і я маю причетність до цього космосу, (не) вже і моє життя складає частку людського космосу. 9. У підлітковому віці процес фор­мування, як і процес оформлення, ще (не) закінчений, остаточний об­раз має постати (не) (в) довзі. 10. Кожна людина — це (не) написаний роман, та чи про всіх напишеш? 11. Сам на себе став (не) схожий, і цю переміну помітили люди: якась гризота гризе Кирика, бач, перевівся чоловік (на) (ні) (що) (Із творів Є. Гуцала).

IV.        1. (Ні) хто її (не) побачить (ні) где і (ні) (з) ким, усе за роботою та по господарству, цілий день рук (не) поклада (Г. Квітка-Основ'янен- ко). 2. Отакі тепер козаки на світі. (Ні) (на) (що) переведеться Запо­рожжя (С. Васильченко). 3. (Ні) яких вагань і компромісів (З. Тулуб). 4. Двадцять вісім літ прожив Ігор, а (ні) коли (не) носив за пазухою каменюк, (ні) (на) кого (не) нападав тишком (Ю. Шовкопляс). 5. Був собі хазяїн заможненький, була й скотина, було і усяке господарство, а тепер звівся чоловік (ні) (на) (ві) (що)! (Г. Квітка-Основ'яненко). 6. Кобзарю, знаєш, нелегка епоха — оцей двадцятий невгомонний вік. Завихрень — безліч. Тиші — (ані) трохи (Л. Костенко). 7. (Не) буде з таких хазяїнів добра; переведуться (ні) (на) (се) (ні) (на) (те) (Г. Квіт- ка-Основ'яненко). 8. І жаль, коли б до квітня (не) дожив Мій жовтий день, що завжди трохи недо. (В. Балдинюк). 9. (Ні) (в) (який) час (ні) (за) (яких) обставин (ні) (хто) й (ні) (що) (не) примусить його (ні) (чого) робити попри власного бажання чи переконань. 10. (Ні) чим (не) помежовані рядки пливуть перед очима, розпливаються навсібіч, як люд у низинах Личаківської (А. Содомора). 11. Життя (не) має ціни, а воля дорожча за життя (Народна творчість).

V.          1. Була постава вчительки (не) схилена (А. Бортняк). 2. І от біля обеліска Слави, що височить над Славутичем, у людському вирі ми (не) сподівано побачили: у гімнастерці, вузькій спідниці, чобітках і пі­лотці, ніби щойно зійшла з фотографії воєнних років, алеєю парку йде (не) молода, але струнка ще жінка, а поряд з нею, також у військовій формі, чоловік (В. Мацюк). 3. (Не) сказанний жах обняв Соломію (М. Коцюбинський). 4. Порвалася (не) скінчена розмова (Леся Укра­їнка). 5. Несло то гілку рододендрона, то цупкий вінок з якихось диво­вижних трав та альпійських квітів, досі (не) бачених нею (О. Гончар). 6. Хлопці сиділи біля багать і провадили (не) скінченні розмови на вся­кі теми (П. Вершигора). 7. (Не) званому гостю місце за дверима (На­родна творчість). 8. (Не) помічений нами Сергій стояв на відчиненій хвіртці (М. Коцюбинський). 9. Ой, чия ж то хата (не) заметеная, а чия ж то дівчина (не) заплетеная (Народна творчість). 10. Перевелись ого­роди (ні) (на) (що) (І. Манжура). 11. Дружній череді вовк (не) страш­ний (Народна творчість).

УІ. 1. Бійці (не) хтували (не) безпекою, рвалися вперед (І. Ле). 2. За торішню ціну я (ні) (за) (що) на світі [не працюватиму] (М. Кро- пивницький). 3. Молода, (не) витрачена сила хвилею вдарила в груди (М. Коцюбинський). 4. Ідуть же люди в Оренбурзькі степи, покупили там за поміччю банку землі (ні) (по) (чому) (І. Карпенко-Карий). 5. (Ні) (за) (що) не відповідає. 6. (Ні) (се) (ні) (тницю) плеще мій язик, та що вдію з язиком? (Є. Гуцало). 7. Йому було якось соромно, (ні) яково че­рез те, що от він, такий молодий, такий ще порівняно (не) вправний, став відомим усьому світові, тоді як його вчителя знає тільки оце ма­леньке сонне місто на березі теплого моря (П. Загребельний). 8. Це ді­єслово (не) дійсного способу, а умовного. 9. Хоч архітектурна осно­ва, внутрішнє оформлення Софії Київської зберегли свій первісний ви­гляд, та це (не) означає, що інтер'єр собору залишився (не) (до) тор­каним (За Д. Степовиком). 10. До любої (не) боги (не) має далекої до­роги. 11. На тобі, (не) боже, що мені (не) гоже (Народна творчість).

Вправа 128

Перепишіть, поясніть написання часток не та ні за допомогою правил. Чи можливі варіанти?

І. 1. Рівними рядочками вишикувались ще недобудовані і вже, видно, зовсім готові, навіть заселені, ніби брати-близнюки, один в один, нові­сінькі, мов перемиті, будинки (Ю. Збанацький). 2. Дощ непричесаний чи пересолений Кривить направо й наліво гримаси (В. Балдинюк). 3. Хтось сказав: якщо хоч один учень пішов дорогою свого вчителя, то такий учи­тель жив на світі не даремно (Ю. Петрашевич). 4. Він пошив у дурні своїх недругів, а сам конем красномовства вискочив на сухе (М. Стель­мах). 5. Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось, — жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові. (Ю. Шовкопляс). 6. Сей змі­нив на домівку і шану і владу, Щоб знайти біля комина тишу й пораду, Він сім'ї своїй серце і душу оддав, То й незчувся, як рідне за рідним схо­вав (Я. Щоголів). 7. Нелегко, кажуть, жити на дві хати. А ще нелегше — жить на дві душі! (Л. Костенко). 8. Щоб схилити на свій бік недобро­зичливого до киян князя, вирішено було спокусити володаря землі Сіве­рянської вістями про княжну Чорну (Д. Міщенко). 9. Хіба то безсовісно,

що я недосипав ночей, недоїдав шматка хліба та все працював, щоб себе і сім'ю свою зарятувати від злиднів (М. Кропивницький). 10. Примчав маленький «джип». Анрі-Жак помітив його лише тоді, коли він прикро загальмував на повній швидкості позад нього, офіцер скочив на дорогу й став галасувати, мов недорізаний (Ю. Яновський). 11. Так і пропали мої коні ні за що, ні про що (І. Нечуй-Левицький).

II.          1. Жінки втомились бути не прекрасними (Л. Костенко). 2. Сам здаюся собі недорікуватим, не можу бути веселим і дотепним (О. Гу- реїв). 3. Ніколи не соромся запитувати про те, чого не знаєш (Араб­ська мудрість). 4. Здати роботу недбалу або недороблену він не міг (З. Тулуб). 5. Нехлюйське ставлення до мови, убогість лексики, стан­дартизація висловів. — чи ж не в цьому найтяжчі гріхи письмен­ника (О. Левада). 6. Культурна людина завжди стежить за собою, ні­коли не втрачає почуття міри й не дозволяє собі некоректних виразів. (Ю. Шовкопляс). 7. Калюжа була таки, нівроку, нічогенька (Ю. Смо- лич). 8. У мене нема ні таких гаїв, ні таких широченних лугів (П. Ку - ліш). 9. Спершу дуже трудно було: молодий-таки, небувалий, не вче­ний як слід (А. Головко). 10. Факт, який мав він на увазі, був явно не­переконливий і недостатній, щоб посіяти сумнів у Грицьковому серці (А. Головко). 11. Кожен робив своє діло мовчки, не перекидаючись сло­вом, не ділячись думкою (Панас Мирний).

III.       1. З себе був о. Хведор огрядний, тілистий, невисокий, але пле­чистий (І. Нечуй-Левицький). 2. Сон пана Кшивокольського не­довгий, уривчастий, наповнений тривогою за недороблену кимось роботу, каяттям, що там недостояв, там недоглянув, там довірився (Г. Хоткевич). 3. Радіостанція не мала повідомлень з аеростата. Дру­зі повітроплавців непокоїлись (М. Трублаїні). 4. Немає спокою йому ніде. 5. Він чоловік окадькуватий собі: не високий і не низький, не тоненький і не товстий, а так собі кріпкий (Словник Б. Грінченка). 6. Заздріша та радіша, що знов сама з дочкою, вона багато дечого не­добачала довго (Марко Вовчок). 7. Від нас до університету не далеко. 8. На трибуну ще один іде. Невисокий, але окоренкуватий, дебелий (І. Рябокляч). 9. Від нас до університету недалеко. 10. Наша річка не глибока, а мілка; у сусідньому ж селі річка неглибока, але холодна. 11. Артемко говорить німецькою не погано, а добре; Христинка ж спілкується німецькою непогано, але з акцентом.

©0> Якщо Ви набрали зайву вагу і Вашій фігурі загрожують недо­ліки — використовуйте народні засоби, наприклад, траву. У ви­сокій траві недоліки фігури майже непомітні.

§ 41. Написання вигуків та звуконаслідувальних слів

Вигуки — це слова, що не належать ні до самостійних, ні до служ­бових частин мови, виражають різні почуття, переживання, емоції, во­левиявлення, не називаючи їх: овва, тю, ой леле, ой лишенько, сла­ва Богу, боронь Боже, ура, упс, вау, о, ой, ах, ех, ух, фу, ну, ай, Матір Божа, ого-го, жах, алло, ей, годі, тсс, тпру, вйо, гм, ціп-ціп, киць-киць, киш, гей, агов, соб, цабе, гиля, люлі-люлі, ха-ха-ха, аґу та інші.

До вигуків належать слова (застиглі форми спілкування), що ви­ражають привітання, прощання, пробачення, подяку, побажання, бож­бу, прокльон, лайку тощо: добридень, дякую, прощавайте, добраніч, бу­вайте здорові, дозвольте відкланятися, щасливої дороги, будь ласка, ласкаво просимо, смачного, вибачте, даруйте, прошу, дякую, помагай- бі, їй-богу, їй-право, слава Йсу, навіки слава, доброго здоров 'я, з роси й води, чорт би його взяв, к чорту, хай йому біс та інші.

Близькими до вигуків є звуконаслідувальні слова, що відтворюють різні звуки природи, тварин, машин, різні шуми тощо: ку-ку-рі-ку, ку- ку, гав-гав, падь-падьом, кап-кап-кап, хлюп-хлюп, дзень-дзень, тік-так, гуп, бац, клац, др-р-р, ляп та інші.

Вигуки, що передають повторювані чи протяжні звуки, пишуться через дефіс: ду-ду-ду, ках-ках, гоп-гоп, о-го-го, няв-няв, га-га-га, хі-хі-хі, шу-шу-шу, тень-телень, ту-ту-ту-у-у, тс-с-с, а-у-у-у, му-у-у, ф 'ю-у-у, киш-ш-ш-ш, у-у-у, а-а-а, і-і-і-і-іх.

Вигуки, що не передають повторюваних чи протяжних звуків пи­шуться разом: леле, лелечко, цитьте, овва, кукуріку, кудкудак, бух, та­рах, бабах тощо. Якщо потрібно передати протяжність, то й ці вигуки пишуться через дефіс: тара-а-а-ах, бу-у-ух, баба-а-а-х, кудкуда-а-а-ак. Разом пишуться вигуки: ану, анумо, ануте, але: ану-ну. Усі складові частини пишуться окремо у вигуках: до побачення, будь ласка, на добраніч, отим то й ба, от тобі й на, оце так тощо. Через дефіс пишуться: їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну. Вигуки, що вживаються у функції членів речення, можуть братися чи не братися в лапки: Пурхнула десь пташка, і цвірінь-цвірінь тепло полетіло в мрійну далечінь (В. Сосюра). І знов повторилось «ку-ку, ку- ку» на цілий білий світ (П. Воронько).

Розділові знаки при вигуках

1.          Якщо вигук уживається на початку речення й вимовляється без окличної інтонації, то після нього ставиться кома: Ой, хтось за­плакав посеред поля (П. Тичина). Га, що тут? Ах, це ти, Любоч­ко? (Леся Українка). Гей, життя, виходь на бій, — Пожартуєм для розваги! Гей, життя, ставай, тремти! Дай я з тебе посмію­ся (П. Тичина).

2.           Коли вигук на початку речення вимовляється з окличною інто­нацією, то після нього ставиться знак оклику, а перше слово піс­ля нього пишеться з великої букви: Ах! Пречудове це життя зем­не, жага безсмертності в могутній крові (М. Ундер; перекл. з ес- тон. Д. Павличка). Леле! Вже обідать зась, вже не буде діла: до­бра юшка розлилась, тільки зашипіла (Д. Білоус). Ет! Сподіванки людські! (Марко Вовчок).

Знак оклику (або кілька знаків оклику) ставиться й після однослів­ного вигукового речення, за яким немає більше слів: — Ге-е-е-ть! — ви­гукнув Петро (Панас Мирний). — Ага! ого! — радіючи, скрикнув Петро (Панас Мирний). — Урррааа!!! — вибухнули ми (Ю. Смолич).

Після вигукового речення відповідно до інтонації може вживатися знак питання: От як? У вас же були теорії не такі старосвітські (Леся Українка).

3.           Коли вигук уживається в середині речення, то виділяється ко- мами з обох боків: О, дайте грому, о, дайте зливи! — Нехай не сохнуть злотисті гриви (П. Тичина). Темна нічка, невидна, гей, осіння, холодна (Леся Українка). Бачив Хо таких, ох, бачив... (М. Коцюбинський).

Дуже рідко вигук у середині речення виділяється з обох боків тире:

Озирнулись ми — ой леле — Де ж поділися зірки? (В. Скомаровський). У

такому випадку це вставлена конструкція.

4.           Коли вигук, що вживається в середині речення, вимовляється з великим підсиленням, то перед ним ставлять кому, після ньо­го — знак оклику, а далі слово пишеться з малої літери: Вона ти­хенько постукала й раптом, ах! злякалася громового голосу за дверима. Окличне слово в таких випадках може виділятися з обох боків за допомогою тире, якщо виконує функцію вставленої кон­струкції: Аж ось двері — рип! — і Василь у хату (Г. Квітка-Осно- в 'яненко). Коли це гусак як закричить — ге-ге-ге-ге! — та по воді крилами ляп-ляп-ляп! (Остап Вишня).

5.          Якщо вигук уживається в кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього той знак, якого вимагає зміст речення в цілому: Згинь, невільництво, геть! (П. Грабовський). Нічого не второпаю. От голова, га? (О. Довженко).

6.           Не відокремлюються розділовими знаками на початку речення вигуки, що вживаються перед особовим займенником, після яко­го йде звертання: Ах ви, серця струни!.. Грайте, грайте, грайте! (В. Сосюра). Гей ти, могутня людино, щастя світам принеси! (П. Тичина). Ой ви, юності давньої грози, неповторної радості крок (В. Сосюра).

7.           Слід розрізняти вигуки ну, ой, ох, ах, о, після яких кома ставить­ся, й однозвучні з ними підсилювальні частки, після яких кома не вживається: Ну, що за напасть! (О. Довженко). Ой, чи так красно в якій країні, як тут, на нашій рідній Волині! — Ох, час мені до­дому! — швиденько мовила вона (Леся Українка). Ах, очі, ті очі!.. Кохана, Чом серце твоє не таке? (П. Тичина). О, як твій дух оса­танів! (П. Тичина).

Але: Ну як би я міг без твоєї усмішки? (П. Тичина). Ой там зірка десь впала, як згадка (П. Тичина). Ох і дивний же ти, хлопче. Ах так, я й забув вам повідомити. О ридай же, молись: Ходить осінь у лузі (П. Тичина).

Увага! У деяких випадках можливі пунктуаційні варіанти за­лежно від розуміння в реченні ролі зазначених слів: Ну, в чому річ? (Вигук); Ну в чому річ? (Частка); Ну, перестань! (Вигук); Ну пере­стань! (Частка).

8.           Після о, ой, ах, що вживаються перед звертанням, виконують роль підсилювальних часток і тісно пов'язані з ним інтонаційно, кома не ставиться: О милий друже, — знов недуже — О любий бра­те, — розіп 'яте — Недуже серце моє, серце, мов лебідь той, ячить (П. Тичина). Ой Іване, Іване Золотаренку! Що ти зробив, мій друже! (Марко Вовчок). Ах серденьку, пробач мені, пробач. Якщо ж о, ой, ах перед звертаннями виконують функцію вигуків,

то кома ставиться: О, Марічко, як давно ми з тобою не бачились! Ой, господар-господарочку, Прийшли 'м до тебе раз в рік в гостину, Раз в рік в гостину повіншувати, Повіншувати, щастя бажати (О. Воропай). Ах, панове! Чи ви нюхали порох В життьовій війні? (І. Франко).

9.           Часом у середині речення вживається частка ну, однозвучна з ви­гуком, яка розділовими знаками не виділяється: Йому слід доручи­ти ну хоча б найлегшу роботу. Дайте мені ну хоча б ту книгу.

Не виділяються також однозвучні з вигуками частки ох, ой, що вживаються перед словами як, який і в сполученні з ними виражають високий ступінь ознаки (у значенні «дуже», «страшенно», «жахливо», «чудово»): Мені стало ой як соромно. Учора нам ой як пощастило. Ох який дивний ти, юначе.

Вправа 129

Перепишіть, поясніть написання вигуків та звуконаслідувальних слів, а також постановку розділових знаків при них. Чи в усіх реченнях є вигуки або звуконаслідувальні слова, з якими частинами мови вони омонімічні?

I.            1. О музи, музи, музи кам'яні! Де грім душі, народжений з любо­ві? (Л. Костенко). 2. Ах, Українонько, бідна годинонька тепер твоя, Зги­нули козаки, добрії юнаки, ох, кров моя (Середньовічний анонімний вірш). 3. Уранці проснешся — ой, високо ж небо! (П. Тичина). 4. Кур - ли, курли. Далека путь. Втомились журавлі. Шу-шу, шу-шу. — бен­тежать степ Вітри пругкі. Цок-цок, цок-цок. — за небокрай Ко­зацький кінь прудкий (П. Ротач). 5. Ой оце чудне дівчатонько, ой-я, Щосуботоньки їде з містонька До бабоньки, до бабусеньки, ой. Лишає свої інфузорії-туфельки, Скидає свої лаковані туфельки, Одягає куфай- чатко порване, ой-ой-оєчки, У бабцюлі, у бабусеньки, ой, Взува старі чоботи-чоботищенки, Наносить води повну балію — Ще відро, ще від­ро, ще відеречко Та в баняки, банячища, ой, Та любисток зімліє в гор­нятах, Аж зімліє бабусина хата, ой-ой-ой, Хата, хатуся, хатинонька, Хатусенька, Хата Стріхівна, ой. — Заворожи мені, бабченько, ой-я, Ба­бусенько, бабуленя, бабусенція. Ой гаряча, ой бабулик, ой-ой-ой-єчки (І. Драч). 6. Самозанюхано-заглиблений нарцис Однокімнатних цих об­серваторій. Він палить час настійно, тільки тс-с-с. Життя — його ти­хенький крематорій (В. Балдинюк). 7. Не треба слів, навіщо бандеролі? Ау! — і все, крізь роки і печалі (Л. Костенко). 8. Народе Мексики, по­тужний духу, брате, о, не забудь його, бо ж він такий, як ти (Н. Гільєн; перекл. з іспан. Д. Павличка). 9. Оце! Я щиру правду говорю (Мар­ко Вовчок). 10. О, я не Анна! Цієї жінки давно немає, торік померла чи позаторік, така печальна, і тільки пучки небесно танули і звучали: О донно Анно, о донно Анно, такі печалі! (С. Коротенко). 11. Ех, якби піч на коні, а я на ній — добрий козак був би! (Народна творчість).

II.          1. Ой роде, роде багатий! Даруйте товар рогатий (Народна твор­чість). 2. Люлі, люлі, люліченька, Колихаю онученька, Щоб здоровий виростав, Ряст-травиченьку топтав, Був як маків первоцвіт, Много літ, ой много літ. А-а, а! (Із дитячого фольклору). 3. Будьте здорові на Но­вий рік, Ой Даждьбоже! (С. Килимник). 4. Гей, на всі простори, на Карпати-гори розлітайся, слово, розтікайся, клич. (М. Рильський). 5. — Ну й вперіщила, Фросинко, мене халявою!.. Віник я ще стерпів. А халявою як втяла, єй-бо, в очах свічки стали (В. Бабляк). 6. А на зем­лі люди, звірі й сади, а на землі боги і храми: о пройди, пройди над

нами, розсуди! (П. Тичина). 7. Коли раптом щось — лусь! Стрельнув хтось з рушниці (М. Коцюбинський). 8. А я тобі й забула хвалитись: до тебе Чіпка заходив. — Ага!.. — Чого ж це? — Не знаю. Каже — хліб продати. — Гм, — мугикнув Грицько. — От, дивіться, коли не здурів парубок. З кругу спився! (Панас Мирний). 9. Ліниво плив собі заштатний Короп Чумацьким Шляхом — гей та соб, воли (Б. Олійник).

10.    І раптом — боже! — після того чаду і тарапати, рівної нулю, — я чую дощ (Л. Костенко). 11. — Алло! Добрий день, тьотю Оксано! Ми- хайлик вдома? (С. Богдан).

Вправа 130

Запишіть, поставте розділові знаки, поясніть їх уживання. Чи можливі пунктуаційні варіанти?

І. 1. Будьте ласкаві дайте казки братів Грімм. І прошу дайте мені «Курочку рябу» (Є. Гуцало). 2. Ей пане, пане Хмельницький Богдане- Зиновію, Наш батю, полковнику чигиринський! (Народна творчість). 3. Господи скільки в космосі небесному чи в космосі людському різних комет, різних орбіт, які ніколи не перетинаються! (Є. Гуцало). 4. Здоров Донбасе мій! Тебе я бачу знов в загравах заводських, у зорях, в травах, у криках поїздів і гомоні дібров (В. Самійленко). 5. Ох не повчайте мо­лодих! Нехай побудуть молодими (Л. Костенко). 6. — Даруй мені зда­лось, ти зовсім далеко (Є. Гуцало). 7. Ой скажи ж ти, вітре, де біліють кості Довговусих, мудрих, сивих співунів? (В. Рафальський). 8. Про­щай моя рідна, дорога Десно (О. Довженко). 9. Ах хочеться скупатися у тім Отецькім слові, слові золотім! (Р. Лубківський). 10. Гей рідний Дунаю. Хвиль твоїх не вкриють байдаки ворожі; в мене рука бистра, в мене шабля гостра — тобі допоможу! (П. Усенко). 11. Давно, давно, давно не чув, зозуле, навіть у снах уже твого «ку-ку» (В. Підпалий).

11.         1. Минає день. Ну от ми й піднялись ще на одну щаблиночку страждання (Л. Костенко). 2. Алло Наталко! Це не ти мені телефонува­ла? 3. Сеньйорито акаціє добрий вечір (М. Вінграновський). 4. Ах роз­бий старі скрижалі! (П. Тичина). 5. Га Чи не бачиш, що бідній худобині від посторонка геть попухли ноги? (І. Франко). 6. Радий я, що все оце побачив: ах яких в житті ще нам прикрас! (П. Тичина). 7. Люлі мій маленький чоловік, Капле сон сріблястий з верховіту. (М. Вінгранов- ський). 8. О кохання тугострунне, теплоруке! Невже ж до тебе я знов не доторкнусь? (П. Тичина). 9. Питаю в Одарки, чи здужає. — Здорова, ті­точко, тільки мені на серці важко о важко! (Марко Вовчок). 10. Гей ти, поле колоскове, молодість моя! (В. Сосюра). 11. Прощай світе прощай земле, неприязний краю (Т. Шевченко).

ІІІ. 1. Безмежнеє поле в сніжному завою ох дай мені обширу й волі (І. Франко). 2. Ой ти, дівчино, ти, тихая погодонько, Дай же ми си чути, як підеш по водоньку (Народна творчість). 3. Ой дівчино молоденька, дівчино Анничко, Які в тебе чорні очка, яке біле личко (Народна твор­чість). 4. Ій (бо) не знаю, що я зле зробив. Чого ж бо й досі твій по­ріг високий ані відчув, ані переступив (В. Стус). 5. Ввімкніть будь лас­ка мою тишу! (В. Балдинюк). 6. Аж нині пиймо, нині босоніж гей! Об землю вдармо!.. (Горацій; перекл. А. Содомори). 7. Дідько з ним То не моя вина. І тебе не здибала — минеться. Краще припаду я до вікна, Со­тня місяців мені всміхнеться (В. Балдинюк). 8. Дивлюсь угору. — Ле­тять [журавлі]! — підхопили бігунці і підвели голови. — Летять! От (їй) (же) богу над самісіньким боєм (О. Довженко). 9. Гоп мої вибоїни гоп мої милі, та й немає транспорту над коняку в милі! (Л. Костенко). 10. Гарно воно в небі, а таки Вдома, на землі (їй) (богу) краще (Б. Олій­ник). 11. «Точка! — крикнув десятник. — Шабаш хлопці!» (Я. Баш).

©& Учитель. Придумайте, діти, речення, а потім перебудуйте його, використовуючи наказовий спосіб. Гриць. Воли тягнуть воза.

Учитель. Ну, Федю, як це речення звучатиме в наказовій формі? Федя. Гей! Цабе!